[Ред.] Другий етап. Власне Перебудова (1987 - весна 1990) [ред.] Політичні перетворення [ред.] Січневий пленум Центрального комітету кпрс (1987)

Поштова марка СРСР, 1988, 5 копійок. "Перебудова - продовження справи жовтня"

Поштова марка СРСР, 1988, 5 копійок. "Перебудова - це опора на живу творчість мас"

Невдачі перших років змусили нове керівництво країни скорегувати політичний курс. На січневому пленумі ЦК КПРС у 1987 році було поставлено завдання докорінної перебудови суспільного ладу. Відсутність відчутних результатів у соціально-економічній сфері стали пояснювати дією якогось «механізму гальмування», закладеного в самій системі управління ще з 1930-х років, яку пізніше стали називати командно-адміністративною. У доповіді М. С. Горбачова говорилося, що причини сповзання країни у прірву полягають не в доктрині, а саме у відході конкретних керівників партії від правдивого вчення, в «деформаціях» соціалізму. Були висунуті гасла про необхідність позбавити соціалізм від окремих «деформацій», відродженні «ідеалів Жовтня», повернення до «ленінських норм» і «соціалізму з людським обличчям». Стержень перетворень бачився в «демократизації всіх сторін життя суспільства», реформуванні всіх політичних інститутів. Для цього М. С. Горбачов визначив такі напрямки:

• початок перетворення КПРС з державної структури в реальну політичну партію («Треба рішуче відмовлятися від невластивих партійним органам управлінських функцій»);

• висування на керівні пости безпартійних;

• розширення «внутріпартійної демократії»;

• зміна функцій і ролі Рад, які повинні були стати «справжніми органами влади на своїй території»;

• проведення виборів до Рад на альтернативній основі (вибори з 1918 р. являли собою голосування за єдиного кандидата на кожне місце).

[Ред.] Гласність

Головним засобом демократизації стала гласність - політика максимальної відкритості діяльності державних установ і свободи інформації. Гласність у період перебудови отримала такі прояви:

• припинення переслідування інакодумців і церкви;

• зняття цензури і дозвіл видання нових газет;

• допуск раніше заборонених книг:

  • М. Булгаков, «Собаче серце»,

  • А. Платонов, «Котлован»,

  • А. Ахматова, «Реквієм»,

  • Б. Пастернак, «Доктор Живаго»,

  • В. Гроссман, «Життя і доля»,

  • А. Рибаков, «Діти Арбата»,

  • В. Шаламов, «Колимські розповіді»,

  • А. Приставкін, «Ночувала хмаринка золота»,

  • О. Бек, «Нове призначення»;

• відображення раніше заборонених фільмів («Покаяння» - режисер Т. Абуладзе);

• поява опозиційних літературних творів: (Ч. Айтматов, «Плаха»; В. Дудинцев, «Білий одяг»; Д. Гранін, «Зубр»);

• розгортання на сторінках періодичних видань дискусій про вибір шляху суспільного розвитку, видання опозиційних журналів:

  • «Новый мир» - редактори А. В. Луначарський і Ю. М. Стеклов,

  • «Огонёк» - редактори В. Коротич і В. Вигилянський,

  • «Знам'я» - редактор Г. Бакланов,

  • «Молода гвардія» - редактор А. Іванов;

• поява політичних передач (Погляд, П'яте Колесо, 12 поверх);

Олександр Миколаєвич Яковлєв

• широке обговорення нового урядового курсу на масових мітингах громадян;

• у вересні 1987 р. створена комісія Політбюро ЦК КПРС з реабілітації жертв репресій під керівництвом О. М. Яковлєва; були реабілітовані не тільки майже всі репресовані діячі ВКП(б), але і багато хто з так званих «класових ворогів»; у 1988-1989 роках були переглянуті справи на 856 582 людини, з них реабілітовано 844 740 осіб;

• утворення історико-просвітницького товариства «Меморіал» - неурядової організації, основним завданням якої було збереження пам'яті про політичні репресії в СРСР;

Валерія Іллівна Новодворська

• поява політичних партій і рухів, опозиційних КПРС:

  • ліберальні -

    • «Демократичний союз» (голова В. І. Новодворська) - перша опозиційна партія в СРСР, заснована 8 травня 1988 р.,

    • Демократична партія Росії (голова М. І. Травкін),

  • націонал-патріотичні -

    • Ліберально-демократична партія (голова В. В. Жириновський), заснована 13 грудня 1989,

    • національно-патріотичний фронт «Пам'ять», існував з 1987 року,

  • соціал-демократичні -

    • Соціал-демократична партія Росії;

• утворення опозиції всередині КПРС:

  • демократична - критикувала недостатність заходів перебудови і виступала за подальшу демократизацію суспільства; найбільш яскравим представником демократичної опозиції став Борис Єльцин;

Борис Миколайович Єльцин

21 жовтня 1987 він досить різко виступив на Пленумі ЦК КПРС (критикував стиль роботи деяких членів Політбюро, повільні темпи «перебудови»; в числі іншого заявив про зародження «культу особи» М. С. Горбачова, після чого попросив звільнити його від обов'язків кандидата в члени Політбюро; після цього Б. М. Єльцин був підданий критиці, у тому числі з боку тих, хто його раніше підтримував; пленум виніс резолюцію вважати виступ Єльцина «політично помилковим», і незважаючи на те, що Б.Н. Єльцин покаявся і визнав свої помилки, він був відсторонений від посади першого секретаря Московського міськкому; ці події увійшли в історію як «Справа Єльцина»,

• консервативна - виступала проти перебудови і закликала до повернення в СРСР доперебудовних порядків; у березні 1988 року в газеті «Правда» було надруковано статтю Ніни Андрєєвої «Не можу поступитися принципами», в якій була сформульована позиція консервативної частини партії і суспільства, незадоволеної закликами до перегляду історії радянського суспільства; відповіддю на неї стала редакційна стаття у тій же «Правде», надрукована у квітні 1988 року; в ній доводилося, що захист Сталіна та його поглядів є вкрай реакційною позицією, націленою на відмову від перебудови.