Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
1 розділ.docx
Скачиваний:
7
Добавлен:
16.02.2016
Размер:
113.72 Кб
Скачать

ВСТУП:

1.Теоретико-методичні основи обліку і аналізу собівартості продукції тваринництва.

1.1.Економічна сутність та класифікація витрат тваринництва

1.2.Методи обліку та калькулювання собівартості готової продукції

1.3.Зарубіжний досвід обліку собівартості продукції тваринництва.

2.Аналіз формування собівартості продукції тваринництва.

2.1.Характеристика підприємства та аналіз показників його діяльності.

2.2.Аналіз динаміки та структура витрат продукції тваринництва.

2.3.Факторний аналіз витрат продукції тваринництва.

3.Облік витрат продукції тваринництва на матеріалах ТзОВ «Гор-Агро»

3.1.Організація облікового процесу на підприємстві.

3.2. Первинний облік витрат і виходу продукції у тваринництві.

3.3.Витрати продукції тваринництва та їх відображення на аналітичних рахунках.

3.4.Синтетичний облік витрат продукції тваринництва.

3.5.Удосконалення обліку витрат і виходу продукції та шляхи підвищення виробництва.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ І АНАЛІЗУ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ ТВАРИННИЦТВА

    1. Економічна сутність та класифікація витрат тваринництва

Тваринництво – це особлива галузь сільськогосподарського виробництва, що зазнала значних втрат внаслідок економічної кризи у 90-их рр. ХХ ст. Через нееквівалентні ціни на тваринницьку продукцію, високі та не завжди виправдані витрати поголів'я тварин і птиці зменшилося у 2–4 рази, в багатьох сільськогосподарських підприємствах тваринництво повністю занепало, приміщення ферм знаходяться у напівзруйнованому стані.

Вдале ведення бухгалтерського обліку та контролю в сільськогосподарських підприємствах є можливим лише при умові їх правильної організації.

Економічний аналіз витрат сільськогосподарського підприємства є основним напрямком аналізу майбутнього, тому що його методика дозволяє при наявності стислого обсягу інформації про результати діяльності господарюючого суб’єкта визначити його потенційні можливості, внутрішні резерви, використання яких дозволить досягти позитивних змін фінансових результатів діяльності.

Внесок у дослідження питань організації та методики аналізу витрат тваринництва зробили такі українські вчені як: Л.К. Сук, Г.Г. Кірейцев, Ф.Ф. Бутинець, С.Ф. Голов, М.Г. Чумаченко, В.В. Сопко та багато інших. Серед зарубіжних науковців варто виділити К. Друрі, Ч.Т. Хонгрен, Р. Ентоні, Р.Мюллендорфа.[1]

Також різні аспекти проблеми класифікації витрат для потреб управління знайшли відображення в роботах провідних вчених економістів України: Б.І. Валуєва, С.Ф. Голова, О.А. Грішнової, Н.І. Дорош, І.К. Дрозд, В.І. Єфіменка, Г.Г. Кірейцева, Я.Д. Крупки,Ю.А. Кузьмінського, М.В. Кужельного, Є.В. Мниха, Л.К. Сука,Н.М. Ткаченко, В.Г. Швеця, В.О. Шевчука та зарубіжних країн:П.С. Безруких, П. П. Новиченка, І.І. Поклада, С. Брю, К. Макконелла,Й.С. Мацкевічюса, П. Семюелсона, С.А. Стукова, Р. Ентоні, А. Яругової та інших.[2]

За результатами дослідження, цілеспрямовану роботу з удосконалення сільськогосподарських тварин вдалося налагодили лише в 20-ті роки,що пов'язувалося зі створенням спеціалізованих дослідних станцій. Так, у 1925 р. за ініціативою професора О.О. Браунера в Асканії-Новій організовано зоотехнічну дослідну і племінну станцію, яку очолив відомий учений у галузі тваринництва професор М.Ф. Іванов.

За його безпосереднього керівництва проведено фундаментальні дослідження з метизації, селекції та бонітування сільськогосподарських тварин; виведення нових,більш продуктивних порід; розгорнуто широку програму досліджень із біології розмноження,акліматизації та гібридизації диких тварин.

У дослідженнях брали участь академіки О.С. Серебровський, М.М. Завадовський, Б.М. Завадовський, професор Б.М. Боголюбський та інші відомі вчені Отже, 20-ті роки XX ст. є визначальним періодом у становленні науково-організаційних основ вітчизняного тваринництва, який ознаменувався запровадженням вузькогалузевої вищої зоотехнічної освіти, організацією спеціалізованих науково-дослідних одиниць тваринницького профілю. Саме на базі галузевих вищих навчальних та дослідних закладів здійснювалася фундація перших наукових напрямів, теорій і вчень, формувався методологічний апарат зоотехнічної науки.[3]

В Україні над питаннями розвитку тваринництва працює ціла мережа науково-дослідних інститутів, племінних станцій та спеціалізованих господарств. Це такі установи, як Львівcька академія ветмедицини ім. С.З. Гжицького (м. Львів), Інститут землеробства і біології тварин УААН (м. Львів), Інститут кормів УААН (м. Вінниця), Київська станція тваринництва (Київська обл.) та ін.

Тваринництво в залежності від видів вирощуваних тварин має ряд самостійних галузей: велика рогата худоба, свинарство, вівчарство, птахівництво і т. д. У свою чергу, кожна з цих галузей може включати конкретні виробництва зі спеціалізацією на випуску окремих видів продукції: галузь великої рогатої худоби - молочне тваринництво і вирощування худоби на м'ясо; птахівництво - виробництво яєць і м'яса, і т. д. Отже, витрати у тваринництві розмежовуються по галузях і видах виробництва. Це має знайти відображення і в бухгалтерському обліку.

Скотарство, як найбільш складна і надзвичайно важлива галузь сільського господарства, є найважливішим індикатором стану тваринницької галузі. [4]

Термін “витрати” нерідко вживається вченими- кономістами,бухгалтерами, контролерами-ревізорами,аудиторами.

За економічною сутністю поточні витрати сільськогосподарського підприємства являють собою сукупність затрат живої та уречевленої праці на здійснення поточної торговельно-виробничої діяльності підприємства; а за натурально-речовим складом – спожиту частину матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.

В економічних науках це один із найважливіших термінів, навколо якого групуються інші менш важливі терміни, адже однозначне трактування терміну “витрати”, визначення сфер його застосування в науці та практиці має непересічне значення. Витрати утворюються в процесі формування та використання ресурсів для досягнення певної мети. Вони мають різне спрямування, але найбільш загальним і принциповим є поділ їх на інвестиційні та поточні (операційні) витрати, зв’язані з безпосереднім використанням підприємством своєї основної функції – виготовлення продукції (надання послуг).

Витрати підприємства можна класифікувати за різними ознаками. Класифікація витрат потрібна для визначення вартості продукції та відповідно для ціноутворення; для визначення собівартості продукції, тобто локальних витрат. Велике значення класифікації затрат в управління ними і перш за все здійснення калькуляції собівартості продукції для різних потреб управління. Оскільки управлінські рішення зазвичай спрямовані на перспективу, керівництву насамперед необхідно інформація про очікувані витрати та доходи.

У тваринництві витрати обліковують за видами і групами тварин, від яких одержують конкретну продукцію. Тому об'єктами обліку витрат є групи тварин, а об'єктами визначення собівартості - конкретні види продукції. У тваринництві часто одночасно одержують кілька видів супутньої продукції: в молочному скотарстві - молоко і приплід, у вівчарстві - вовну, приплід, приріст живої маси та ін. Отже, тут важливо правильно розподілити витрати між окремими видами супутньої продукції.

У тваринництві також особливе місце займають загальновиробничі витрати. Проведене дослідження показує, що для розподілу загальновиробничих витрат тваринництва можуть бути використані наступні бази: оплата праці виробничих працівників; обсяг діяльності; коефіцієнти; прямі витрати (без вартості кормів).

Непрямими витратами у тваринництві вважають витрати, пов'язані з оплатою послуг вантажного автотранспорту, електропостачанням, еплопостачанням, водопостачанням, машинно-тракторним парком, сторонніми організаціями; витрати на утримання основних засобів загальнофермського призначення. Названі непрямі витрати відносять до виробничої собівартості; адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати – собівартість реалізованої продукції.

Змінні загальновиробничі витрати у тваринництві, на думку автора, більш доцільно розподіляти пропорційно до фактичних прямих витрат. Постійні загальновиробничі витрати запропоновано розподіляти пропорційно до нормативних (планових) прямих витрат або натуральних показників (площі пасовищних кормів, кількості умовних голів, перевезення вантажів тощо). Нерозподілені умовно-постійні загальновиробничі витрати відносять до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у період їх виникнення.

Вартість робіт, виконаних вантажним автотранспортом для тваринництва, може бути доволі високою.Така ситуація зобов'язує завідувача ферми, з одного боку, щоденно фіксувати кількість (у тоннах) вантажів, перевезених на ферму, а також обсяг виконаних робіт (у тонно-кілометрах), а з іншого боку, водії щоденно (а не в кінці місяця) повинні візувати у завідувача ферми обсяги фактично виконаних робіт.

Оскільки транспортні роботи, виконані машинно-тракторним парком, обліковують у кілометрах, визначати вартість наданих послуг МТП потрібно за групами тварин пропорційно до кількості тонно-кілометрів.

Витрати на утримання основних засобів загальнофермського призначення автор пропонує розподіляти пропорційно до залишкової вартості основних засобів, що обслуговують відповідні види та статево-вікові групи тварин і птиці. Витрати на оплату праці завідувача ферми, зоотехніка, ветлікаря, механіка, та інших працівників загальнофермського значення рекомендуємо розподіляти пропорційно до вартості валової продукції, виробленої за місяць (квартал); кількості умовних голів тварин; кількості (обсягу) наданих послуг, встановивши за кожну послугу відповідну суму.

Суттєвий вплив на методологію обліку витрат на виробництво здійснюють організація і технологія виробництва, види валової і товарної продукції. Ці фактори в більшості випадків визначають вибір методів обліку витрат.

Виходячи з цього, актуальність теми статті сумніву невикликає. Термін ”витрати” знаходимо у працях вчених-політекономів (С.В. Мочерного, Г. Фанделя), фінансистів (В.С.Загорського, О.Д.Вовчак,І.Г.Благуна, І.Р. Чуя), економістів підприємств (Л.Г. Мельник, З.Г. Ватаманюка,С.М. Панчишина, П.С.Харіва, М.І. Хопчан та ін.), менеджерів у сфері витрат (А.М.Трубочкіної, А.А. Турило, М.Г. Грещака, О.С. Коцюби, Т.П. Карпової, Л.В. Нападовської,М.Ф. Огійчука, Г. В. Нашкерської, О.В. Олійник, М.С. Пушкаря, В.В. Сопка, Я.В. Соколова,Л.К.Сука, П.Л. Сука, Н.М. Цветкової), мовознавців (В.Т. Бусела, Б.Грінченка) тощо. Ці теоретики і практики зробили вагомий внесок у розвиток термінології, пов’язаної з витратами та її застосування в економічних науках, проте в цій термінології ще й досі залишилось чимало неузгоджених і недостатньо досліджених питань. Про цей термін вчені-економісти написали чимало. Суперечки точаться навколо того, що він означає, коли і як вживати терміни “витрати”, “затрати”, “витрати на виробництво”,“затрати на виробництво”. Вчені-політекономи розглядають витрати у загальноекономічному аспекті як одну із важливих економічних категорій. Правда, переважна їх більшість вживає категорію “затрати на виробництво”, “витрати на виробництво”. Зокрема, в “Економічній енциклопедії” зазначено: “Витрати виробництва – спожиті в процесі виробництва продукту виробничі фонди підприємства ”.

В іншому перекладному виданні “Особливості бухгалтерського обліку в США…”,виданому у Житомирі за редакцією доктора економічних наук, професора Ф.Ф.Бутинця, сказано: “Витрати – це те, що фірма платить для того, щоб вести діло і отримувати доход” .У практичному посібнику “Аналіз вигід і витрат” (від Секретаріату Ради Скарбниці Канади), що перекладений з англійської мови і виданий у 1999 р. київським видавництвом

“Основи”, відзначено: “Витрати (“Cost”).

Витрати на виробництво продукції тваринництва рекомендується класифікувати за такими основними ознаками:

• співвідношенням витрат до норм (нормативів);

• рівнем складності віднесення витрат на об'єкти обліку (прямі та непрямі);

• видами виробленої продукції тваринництва (витрати на основну (суміжну);

• продукцію та витрати на побічну продукцію);

• характером витрат (виробничі та невиробничі);

• центрами витрат (за групами тварин, конкретними працівниками ферми, цехами, бригадами);

• відношенням до обсягу випуску продукції (умовно-постійні та змінні витрати);

• калькуляційними статтями та економічними елементами витрат;

• тривалістю здійснення витрат (довготривалі, повсякчасні, короткотривалі та періодичні).

Аналізуємо визначення поняття “витрати” як економічної категорії в працях сучасних вчених в Додатку 1.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]