13) 81. Наслідки другої світової війни.

2 вересня 1945 р. закінчилася найкровопролитніша в історії людства друга світова війна, в якій пе­ремогла антифашистська коаліція народів і держав. Ця перемога мала історичне значення. 1. Це була перемога прогресивних сил людства над фашистською реакцією, над державною системою німецько-нацистської та японсько-мілітаристської тиранії й поневолення народів, над нелюдською ідеологією фа­шизму. В досягнення перемоги найвагоміший внесок зробили народи й армії передусім СРСР, США, Англії, Франції та Китаю. Важливу роль відіграли інші Об'єдна­ні Нації — члени антигітлерівської коаліції. Назавжди ввійшли в історію героїчні дії Польської й Чехословацької армій, що воювали разом з Червоною Армією, мужня боротьба партизанів, патріотів-підпільників, учасників рухів Опору в Албанії, Болгарії, Югославії, Франції, Гре­ції та інших окупованих фашистами країнах.

2. Вирішальний внесок у перемогу зробив Радянський Союз. Червона Армія розгромила й взяла в полон 507 (з 587) німецьких дивізій і близько 100 дивізій сателітів Ні­меччини, знищила приблизно 75% її бойової техніки. Понад 10 млн. німецьких солдатів і офіцерів навіки зали­шилися в радянській землі. Союзники розгромили 176 дивізій гітлерівського райху та його сателітів.

У нещадних битвах збройні сили СРСР зламали хре­бет головним силам гітлерівців. Фашистські війська так і не здобули Москви, Ленінграда, Сталінграда. Зате Черво­на Армія штурмом оволоділа Берліном, а перед цим — Бухарестом, Будапештом, Віднем, визволила Варшаву, Прагу тощо.

3. Перемога була досягнута великою кров'ю в найбіль­шій в історії людства війні. В цій війні брали участь на­роди 61 держави, понад 80% людства. Бойові дії прохо­дили на території 40 країн Європи, Азії та Африки. Було мобілізовано понад 110 млн. чоловік, за неповними дани­ми, вбито більше ніж 31 млн. військовослужбовців і понад 32 млн. цивільного населення, 35 млн. чоловік поранено.

Радянський Союз втратив 27 млн. чоловік убитими (да­леко не остаточна цифра), Німеччина — 13,6 млн., Ки­тай — понад 10 млн., Польща — 6 млн., Японія — 2 млн., США — 405 тис., Англія — 375 тис. тощо. Тільки в Укра­їні гітлерівці вбили 4 млн. мирних жителів, понад 2,2 млн. примусово вигнали на роботу в Німеччину.

4. Перемога антифашистської коаліції привела до кар­динальних змін у міжнародних відносинах та у внутрішньому житті більшості країн світу. Вона врятува­ла народи світу від фашистського поневолення, відкрила шлях до демократичних перетворень. Червона Армія визволила від фашистського рабства 10 країн Європи й частково 2 країни в Азії (загалом з населенням близько 200 млн. чоловік). Понад 1 млн. радянських солдатів та офіцерів загинули в боях за їхню свободу, в тому числі в Польщі — понад 600 тис. чоловік, Чехословаччині — 140 тис., Угорщині — 140 тис., Румунії — 69 тис., Авст­рії — 26 тис., Югославії — 8 тис., Китаї — 8 тис., у Німеч­чині — 102 тис. чоловік тощо.

5. Перемога відкрила шлях до могутнього піднесення національно-визвольного руху в Азії, Африці та Латин­ській Америці, врешті-решт привела до розпаду колоні­альної системи. На її уламках пізніше виникло понад 100 нових держав. 6. Перемога підтвердила життєву необхідність для всього людства міждержавного співробітництва заради миру. І нині гарантом міжнародної безпеки залишаються співробітництво і взаєморозуміння демократичних дер­жав, передусім великих ядерних держав сучасності.

7. Перемога в другій світовій війні сприяла підвищен­ню міжнародного авторитету Радянського Союзу, поси­ленню його впливу на світову політику. Якщо перед вій­ною СРСР підтримував дипломатичні відносини з 25 дер­жавами, а в червні 1941 р. — тільки з 10, то в роки війни 32 країни офіційно встановили з ним нормальні зв'язки. В кінці війни Радянський Союз мав дипломатичні відноси­ни з 52 державами. (В 1990 р. це число досягло 143.) Жод­на серйозна міжнародна проблема вже не могла вирішува­тися без Радянського Союзу. Після розпаду СРСР в 1991 р. торжество й славу Перемоги свято бережуть наро­ди незалежних держав, що постали на його території.

14)---------------------------

15) 1. Утворення СРСР. Х з’їзд партії (березень 1921 р.) обговорив доповідь Сталіна з національного питання. В ній наголошувалось на невідкладності заходів, спрямованих на подолання соціально-економічної і культурної нерівності народів. А він виступив за адміністративний переділ Росії. Ця настанова призвела до серйозних ускладнень в ряді районів, зокрема на Закавказзі. В березні 1922 р. представники вищих органів влади Азербайджану, Вірменії і Грузії затвердили договір про створення федеративного Союзу Радянських Соціалістичних республік, який у грудні 1922 року перетворився в Закавказьку соціалістичну республіку (ЗСФСР). В радянських республіках у 1922 р. були скликані з'їзди Рад. Вони прийняли рішення про утворення СРСР. 30 грудня 1922 року відбувся І з'їзд Рад СРСР. Він затвердив конст. Документи: Декларацію Договір Російської, Української , білоруської, закавказької республік про утворення СРСР. Було створено першу радянську Конституцію, яка була затверджена на ІІ всесоюзному з'їзді Рад у січні 1924 р. Конституція проголосила, що СРСР є "добровільним об'єднанням рівноправних народів, що за кожною республікою забезпечене право вільного виходу з Союзу. В 1925 р. на ІІІ зїзді Рад було оформлено входження в Союз Середньої Азії. 2. Конституція СРСР. В лютому 1935 р. відбувся черговий зїзд (VІІ) Рад СРСР. На попередній пленум ЦК ВКП(б) запропонував внести на його порядок про зміни в конституції СРСР. Вказувалося на зміни у виборчій системі: зміни нерівних виборів рівними, багатоступеневих прямими, відкритих - закритими. Йшла мова про підготовку тексту до нової Конституції. Надзвичайний VІІІ зїзд Рад 5 грудня 1936 р. прийняв нову Конституцію СРСР. В ній проголошувалося, що в СРСР побудовано соціалістичне суспільство. Багатоступеневі вибори до органів влади змінювались прямими при таємному голосуванні. Говорилось про те, що експл. Класи повністю знищені. До Конст. 1936 р. вперше ввійшло положення про Комуністичну партію як керівне ядро всіх громадських і державних організацій. Партапарат дійсно являв собою вузол тоталітарної держави і в руках генерального секретаря зосередилась небачена в історії вся повнота влади. Вражаюча невідповідальність практиці державного терору аніскільки не турбувала тих, хто розробляв цю Конституцію.

16)   Європейська інтеграція є наглядним прикладом вертикальної інтеграції, яка має кілька аспектів: економічний, політичний, військовий. Вона активно розвивається з початку 50-х років. Її початок поклала реалізація плану Маршалла. У квітні 1948 р. створено Організацію європейського економічного співробітництва (ОЄЕС), яка у вересні 1950 р. була доповнена Європейським платіжним союзом (ЄПС), який у 1961 р. замінила Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЄСР).

            Перехід від простого міжнародного європейського співробітництва до справжнього наднаціонального співтовариства розпочався 9 травня 1950 р., коли Роберт Шуман виступив з ініціативою, оприлюднивши план розроблений Жаном Монне, по створенню галузевого об’єднання шести країн (Франції, ФРН, Італії і країн Бенілюксу), Європейське об’єднання вугілля та сталі (ЄОВС). Новизною цього об`єднання було створення європейського органу управління незалежного від урядів країн.

            Наступним кроком стало створення 25 березня 1957 р. Європейського Економічного Співтовариства (“Спільний ринок”) і Європейського співтовариства по атомній енергетиці (ЄСАЕ), або “Євроатом”.

 

Римський договір 1957 р.

            Сповнені рішучості закласти основи більш тісного союзу між європейськими державами;

            Сповнені рішучості забезпечити спільними діями економічний і соціальний прогрес своїх країн шляхом усунення бар`єрів, що розділяють Європу;

            Ставлячи основною метою своїх зусиль постійне покращення умов життя і праці своїх народів.

            Визнаючи, що усунення існуючих перешкод, потребує необхідність узгоджених зусиль з метою гарантувати стабільність економічного зростання, рівноправну торгівлю і чесну конкуренцію;

            Занепокоєні зміцненням союзу економік і забезпеченням їх гармонійного розвитку при скороченні розриву між різними регіонами і відставанням  країн, що знаходяться у гіршому становищі;

            Бажаючи сприяти за допомогою спільної торгівлі політиці поступового зняття обмежень на міжнародну торгівлю;

            Бажаючи підтвердити солідарність, яка об`єднує Європу і країни інших континентів, і, бажаючи забезпечити розвиток їх процвітання у відповідності зі Статутом ООН;

            Сповнені рішучості зміцнити, шляхом реалізації вказаного комплексу, мир і свободу і, закликаючи інші народи Європи, які поділяють ці ідеали, приєднатися до цих зусиль;

Вирішили створити Європейське економічне співтовариство.

 

            Мета ЄЕС – сприяти розвитку національних економік і захищати Європу від засилля американського капіталу. Умовами вступу в ЄЕС є ліквідація збиткових підприємств і державних дотацій. Країни-учасниці спільно розробляють економічну політику, міждержавні проекти, митні тарифи, регулюють фінансову систему, налагоджують систему міжнародної спеціалізації з метою забезпечення рентабельності виробництва, створюють єдиний ринок праці.

            У другій половині 60-х років відбувається об`єднання структур ЄОВС, ЄЕС, Євроатому з метою створення єдиних органів (Ради, Комісій, Суду тощо). У 1968 р. формується єдиний митний союз.

Подальший розвиток ЄЕС йде шляхом поглиблення економічної та політичної інтеграції (Маастрихтські угоди про створення Європейського Співтовариства, 1992 р.).

            Процес становлення ЄЕС був тривалим і супроводжувався кризовими явищами, викликаними структурними змінами в економіках країн, процесом напрацювання системи інтеграції.

Було чимало й противників ЄЕС. Так, у 1960 р. на противагу "Спільному ринку" Великобританія утворила Європейську асоціацію вільної торгівлі, до якої увійшли Великобританія, Швеція, Норвегія, Данія, Швейцарія, Австрія, Португалія.

            У 60-ті роки між ЄЕС і ЄАВТ розгорілась гостра конкурентна боротьба. В цій боротьбі ЄЕС отримало переконливу перемогу: за десять років (1960-1970) доля ЄЕС у світовому виробництві зросла з 26% до 32%, в той час, як доля ЄАВТ зменшилась з 16,5% до 15%. В результаті цього ЄАВТ розпалась, а її члени один за одним почали переходити в ЄЕС, і першою з них була сама Великобританія.

            У 70-ті роки в ЄЕС вступили Великобританія, Данія, Ірландія. У 80-ті – Греція, Іспанія, Португалія.

            Перехід від конфронтації до співробітництва держав світу, завершення “холодної війни” (друга половина 80-х – 90-ті роки), дав новий імпульс інтеграційним процесам в Європі. Вони розвивались у двох напрямках: поглиблення інтеграційних процесів і розширення ЄС (залучення нових членів за рахунок країн Центральної, Північної, Східної Європи.

            У 1987 р. члени ЄЕС ввели у дію "Єдиний європейський акт", за яким ліквідували існуючі перешкоди в економічному співробітництві, створили єдину податкову систему, скасували відмінності у своїх законодавствах. Крім того, країни ЄЕС у травні 1992 р. уклали угоду з Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) про утворення Європейського економічного простору (ЄЕП). Тут вільно пересуваються капітали, товари, послуги і робоча сила. 6 лютого 1992 р. у м. Маастрихті (Нідерланди) країни-члени ЄЕС підписали угоди, за якими з 1 січня 1993 р. розпочалося функціонування єдиного ринку. Тоді ж набув чинності договір про Європейський Союз (ЄС), на основі якого у 1999 р. завершилося створення єдиного валютного простору – замість національних валют введено єдину "європейську валютну одиницю" – "євро". Співтовариство планує розробити спільну оборонну політику й запровадити єдине європейське громадянство. Отже, має утворитися Європейський дім, яким керуватимуть Європейська рада, Рада ЄС, Європейська комісія, Європарламент, Євросуд.