Передумови та початок застою

На кінець 1950-х років післявоєнне відновлення економіки СРСР в основному завершилося. При цьому, завдяки низькому рівню технічного розвитку держави та низькому рівню споживання, екстенсивний шлях подальшого розвитку (що не потребував великих капіталовкладень) не тільки давав швидкі результати, але й забезпечував досить високі темпи росту. Протягом 1960-х та на початку 1970-х років асортимент та кількість товарів у радянських магазинах збільшувалися, їх споживання та рівень життя постійно зростали.

Але в 1970-х роках можливості екстенсивного розвитку вичерпалися. Так, у 8-й п'ятирічці (1965 — 1970) національний дохід щороку зростав у середньому на 7,5 %, у дев'ятій (1971 — 1975) — на 5,8 %, а в десятій (1976 — 1980) лише на 3,8 %, і далі цей показник зменшувався. ^[1].

З 1970-х років з радянської пропаганди зникло гасло «догонимо й перегонимо», бо почалося і надалі прискорювалося технічне відставання СРСР від розвинутих країн Європи та США. Ефективність виробництва товарів масового споживання зменшилась.

Щоб утримати ціни на найважливіші харчові продукти (а також на квартплату) на низькому, доступному для мас рівні, уряд у 1977  оголосив про суттєве (по деяких позиціях у рази) підвищення цін ^[2] на ряд товарів та послуг: алкогольні напої, книги, каву, шоколад, килими, вироби з кришталю, ювелірні вироби, автомобілі, проїзд у таксі, квитки на літаки. Дешеві товари почали зникати з полиць магазинів. Формувалося явище тотального дефіциту — найбільш характерна прикмета застою.

Політичними та ідеологічними маркерами початку застою можна вважати 25 з'ізд КПРС (лютий — березень 1976) та дві сесії (шоста та сьома позачергова) Верховної Ради СРСР дев'ятого скликання (1977).

На 25 з'їзді КПРС Л.Брежнєв проголосив про побудування в СРСР «розвинутого соціалізму» як закономірної та тривалої фази на шляху до комунізму^[3]. Хронологічні рамки такої фази не визначалися, на відміну від проголошеного Н.Хрущовим у 1961 році плану побудування комуністичного суспільства до 1980 року^[4][5].

На шостій сесії Верховної Ради СРСР дев'ятого скликання (липень 1977) Л.Брежнєва було обрано Головою Президії Верховної Ради СРСР^[6]. Таким чином він ставав номінальним головою держави, зберігаючи при цьому за собою посаду Генерального Секретаря ЦК КПРС. Сьома (позачергова) сесія Верховної Ради СРСР дев'ятого скликання (жовтень 1977) прийняла нову Конституцію СРСР. Стаття 6 нової конституції проголошувала КПРС «керуючою та направляючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи, державних да громадських организацій»^[7].

23) Перебудо́ва (рос. перестройка) — загальна назва сукупності політичних і економічних реформ, що проводилися в СРСР у 1985—1991 роках. Складові частини Перебудови: у внутрішньополітичній сфері — демократизація суспільного життя; в економіці — введення елементів ринкових відносин; у зовнішній політиці — відмова від надмірної критики так званого капіталістичного ладу, значне поліпшення відносин зі США та демократичними країнами Західної Європи, визнання загальнолюдських цінностей і глобальних проблем. До початку 1990-х років Перебудова призвела до загострення кризи в усіх сферах життя суспільства, що спричинило ліквідацію влади КПРС і розпад СРСР.

Зміст [сховати] 1 Причини Перебудови 2 Перший етап Перебудови. «Стратегія прискорення розвитку» (1985-1986) 2.1 Квітневий пленум Центрального комітету КПРС (1985) 2.2 Заміна керівних кадрів 2.3 Антиалкогольна кампанія 2.4 XXVII з'їзд КПРС (лютий 1986) 2.5 Держприймання 2.6 Боротьба з «нетрудовими доходами» 2.7 Закон «Про трудові колективи» 2.8 Чорнобильська катастрофа (26 квітня 1986) 3 Другий етап. Власне Перебудова (1987 - весна 1990) 3.1 Політичні перетворення 3.1.1 Січневий пленум Центрального комітету КПРС (1987) 3.1.2 Гласність 3.1.3 XIX партійна конференція КПРС (червень-липень 1988). Реформа політичної системи 3.1.4 Вибори в республіканські парламенти 3.1.5 Скасування статті 6 Конституції СРСР 1977 3.1.6 Президент СРСР 3.2 Економічні реформи 3.2.1 Введення госпрозрахунку 3.2.2 Закон «Про кооперацію» 3.2.3 «Індивідуальна трудова діяльність». Поява приватного підприємництва 3.3 Зовнішня політика: «Нове політичне мислення» 4 Третій етап. Соціально-економічна і політична криза. Розпад СРСР (літо 1990-1991) 4.1 Економічні перетворення 4.1.1 Економічні програми переходу до ринку 4.1.2 Грошова реформа В. С. Павлова (1991) 4.1.3 Підвищення цін. Введення талонів 4.1.4 Економічна криза 4.2 Зовнішня політика (1990-1991) 4.3 Розпад СРСР 4.3.1 Загострення міжнаціональних відносин 4.3.2 Суверенізація республік СРСР 4.3.3 «Новоогарьовський процес» 4.3.4 Серпневий путч (19-22 серпня 1991) 4.3.5 Остаточний розпад СРСР 5 Джерела