1.5. Сутність короткострокового кредитування підприємств.

Як відомо, необхідність короткострокового кредиту параметри для промислових підприємств пов'язана, в першу чергу, з особливостями кругообігу обігових коштів.

В рамках загального кругообігу обігових коштів залежно від конкретних причин, мети і призначення її окремих частин, можна визначити наступні складові, які мають відносно самостійний рух: частину обігових кошті в, які обслуговують поточний кругообіг; частину коштів, які обслуговують суміжні кругообіги, тобто плавний перехід попереднього циклу в послідуючий; частину коштів, які обслуговують підприємства з випуску нових видів продукції, поліпшення якості виробів, що випускаються, вдосконалення технологій тощо.

Призначення першої з них, найзначнішої за величиною — забезпечення безперервності даного поточного циклу виробництва. Вона охоплює як резерв грошових коштів, так і запаси товарно-матеріальних цінностей для забезпечення неперервності ходу виробництва і реалізації окремого індивідуального кругообігу на період сфери обігу.

Виділення другої частини обігових коштів обумовлене не сезонністю виробництва, як це має місце у промислових підприємств сезонних галузей виробництва, а пов'язане, головним чином, з достроковою поставкою сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, що приводить до утворення запасів понад потребу поточного циклу виробництва. Рух коштів, які авансовані в дані запаси, переривається, оскільки сформовані запаси товарно-матеріальних цінностей виробничо споживаються не в поточному виробничому циклі, а в подальших циклах виробництва. Не беручи участі в поточному виробничому циклі, призупиняючи свій рух на стадії виробництва, вони, тим не менше, створюють необхідні умови для початку наступного циклу, а значить, забезпечують неперервність кругообігів авансованої вартості. Ці дві складові авансованої вартості об'єднує те, що вони обслуговують потребу поточного виробництва.

Третя частина авансованої вартості пов'язана із забезпеченням підприємств по випуску нових видів продукції, поліпшенням якості виробів, що випускаються, вдосконаленням технологій, в той же час впливає на зниження долі коштів, необхідних для обслуговування поточного виробництва. Як показує практика, дана частина авансованої вартості стає постійним компонентом обігових коштів і її питома вага в їх об'ємі може відносно змінюватися. На кругообіг цієї частини впливає специфіка і характер технологічних операцій. Потреба промислових підприємств в джерелах формування обігових коштів, а, відповідно, і участь кредиту визначається на підставі загальної потреби в обігових коштах і участі в їх формуванні обігового капіталу.

Внаслідок великої мобільності обігових коштів загального кругообігу, відбуваються часові коливання (відхилення) як в обсягах обігових коштів, їх елементів, так і їх фінансових джерел. Вони виникають на різних стадіях індивідуальних кругообігів і зрештою знаходять своє узагальнене відображення у невідповідності по часу величинами грошових коштів, авансованих в кругообіг і вивільненими вданій формі в результаті закінчення кругообігу, тобто реалізації товарів. Такі постійні коливання, незалежно від причин їх виникнення, відображаються в формі тимчасових неспівпадань між величинами грошових коштів на початковій і кінцевих стадіях індивідуального кругообігу цих коштів [23].

У тих випадках, коли така невідповідність виникає в результаті перевищення суми необхідних термінових платежів над сумою надходжень, виникають умови для потреби (попиту) на грошові кошти, і. відповідно, на банківський кредит. У протилежному випадку відбувається тимчасове вивільнення і осідання грошових коштів на рахунках в банку або погашення кредиту.

Величина обігових коштів є досить мобільною величиною і визначається не тільки потребами виробничого процесу, але і випадковими факторами. Тому прийнято поділяти обіговий капітал на постійний та змінний. Величина постійного обігового капіталу характеризується частиною грошових коштів, дебіторської заборгованості і виробничих запасів, потреба в яких відносно постійна протягом всього виробничого періоду (операційного циклу). Категорія "змінного обігового капіталу" відображає додаткові поточні активи, які необхідні в пікові періоди, або в якості страхового запасу.

Однак проведені дослідження показали, що не вид потреби визначає вибір підприємствами того чи іншого джерела. Основна причина полягає в ціні грошових коштів на ринку кредитних ресурсів, і промислові підприємства самі вибирають стратегію формування обігових коштів: або агресивну версію, або консервативну. При агресивній версії переважаючим джерелом фінансування обігових коштів є короткострокові позики, при цьому вона є досить ризикованою з точки зору ліквідності, хоча при ній досягається висока прибутковість. При консервативній версії, навпаки, переважаючим джерелом є власні кошти і довгострокові пасиви, які призвеш і, зрештою, до низьких фінансових ризиків і низького прибутку. Але через невизначеність поведінки активів і процентів на кредитні ресурси ідеальної ситуації в фінансуванні обігових коштів досягнути практично неможливо. На практиці найчастіше використовують компромісну модель, при якій половина змінної частини поточних активів покривається короткостроковими пасивами, а інша половина змінної частини обігового капіталу та його постійна частина фінансується за рахунок чистого оборотного капіталу (ЧOK-ПOK+0,53ЧOK). Схема співвідношення активів і пасивів при компромісній моделі фінансування обігових коштів має наступний вигляд:

ДП(BK+ДK)=ПЛ+ПOK+0,53ЧOK , (1.1)

де ПА — позаобігові активи;

ПОК — постійний обіговий капітал;

ЧОК — змінна частина обігового капіталу;

ДК — довгострокові джерела коштів;

ВК — власний капітал.

Використання позичкових коштів дозволяє забезпечити промислове підприємство грошовими коштами, які необхідні йому в даний момент для безперебійної роботи. В цьому і виявляється перевага в участі кредиту перед власними коштами.

Виникнення потреби в позичкових коштах, враховуючи аналіз кругообігу обігових коштів, проходить внаслідок внутрішніх і зовнішніх факторів, як об'єктивних, так і суб'єктивних. Внаслідок недостатності власних коштів або різних термінів індивідуальних кругообігів, несвоєчасність надходження виручки від реалізації та інші причини внутрішнього і зовнішнього характеру викликають потребу в додаткових джерелах фінансування.

Участь кредиту як джерела фінансування обігових коштів пов'язане із співпаданням інтересів і боржника, і кредитора, які полягають в дотриманні умов кредитування, зокрема: наявність кредитних ресурсів у кредитора і можливість їх повернення боржником. Якщо перша умова пов'язана з роботою банку, його фінансовим станом, то друга залежить від платоспроможності та фінансового стану боржника, ефективного та цільового використання ним джерел формування обігових коштів. Таким чином, падаючи позику, банк перш за все повинен розраховувати на їх поверненість, яка в значній мірі залежить від суми та терміну позики, та особливостей її надання.

Використання позичкового капіталу як джерела авансування обігових коштів має як свої переваги, так і недоліки. До переваг слід віднести: проценти за користування позикою відносяться на собівартість, на відміну від дивідендів, що є атрибутом власного, акціонерного капіталу, не оподатковуються, крім того, кредит є мобільним джерелом фінансування, тобто за рахунок кредиту підприємство може швидко збільшити авансовані кошти відповідно до поточних потреб кругообігу, а також заборгованість вигідна у період підвищення темпів інфляції, оскільки виплати за борговими зобов'язаннями здійснюються коштами меншої купівельної спроможності.

Недоліками у використанні кредиту як джерела фінансування обігових коштів є те, що із збільшенням його питомої ваги підвищуються суми сплати процентів, а це в значній мірі зменшує прибутковість господарюючих суб'єктів. З іншої сторони, чим більша частка позичкових коштів у загальній структурі авансованого капіталу підприємства, тим більша сума відстрочених платежів і. відповідно, ймовірність неспроможності сплати основного боргу та процентів по ньому. Отже, масштаби участі кредиту в джерелах фінансування обігових коштів повинні бути співставленні із обсягом власних коштів.

Одним з основних методів банківського короткострокового кредитування промислових підприємств є овердрафт.

Овердрафт — це метод кредитування, за якого банк у межах узгодженого ліміту здійснює платежі за клієнта на суму, що перевищує залишок коштів на його поточному рахунку; в результаті на рахунку позичальника виникає дебетове сальдо, яке відбиває суму його заборгованості банку. Такі кредити мають здебільшого короткостроковий характер, завдяки їм клієнти здійснюють поточні платежі, які тимчасово перевищують надходження коштів на розрахунковий рахунок.

Багато банків надають "овердрафтні" кредити разом з іншими банківськими послугами своїм постійним клієнтам. Кредити за "овердрафтом" надаються в національній та іноземній валюті як юридичним, так і фізичним особам — останнім, як правило, із застосуванням банківських платіжних карток, при цьому клієнт подає до банку клопотання та анкету клієнта на овердрафт.

Кредит у формі овердрафту надається виключно фінансове стійким підприємствам та організаціям сфери торгівлі або виробництва, які не допускали випадків прострочення термінів повернення кредитів та несвоєчасної сплати відсотків, господарська діяльність яких характеризується швидким обігом коштів, стабільними місячними надходженнями на поточний рахунок, які мають постійні замовлення на виробництво і реалізацію продукції.

Ліміт за "овердрафтом" визначається залежно від потреб позичальника. При цьому враховуються надходження грошових коштів від основної діяльності. Тобто із загальної суми надходжень на рахунок виключаються суми отриманих кредитів, фінансової допомоги, надходжень від продажу основних засобів та інших разових операцій або транзитних оборотів. Як правило, банки розглядають розмір ліміту "овердрафтного" кредиту виходячи з 1/3 або 1/4 від суми середньомісячних надходжень на поточний рахунок клієнта за останні З-6 місяців. Такі умови дозволяють з високим ступенем вірогідності говорити про погашення позички у строк. Кредити надаються клієнтам банку, які мають поточні рахунки в цьому банку, по яких проходять основні обороти підприємства. Якщо рахунок відкритий у банку менше ніж б місяців, то необхідно надати довідки про рух коштів по поточних рахунках в інших банках. У такому випадку первинно загальний термін надання кредиту "овердрафт" коротший, ніж для давніх клієнтів банку (як правило, — 3 місяці).

У разі значного коливання виручки протягом останніх б місяців у розрахунок потреби позичальника в кредиті приймаються мінімальні (гарантовані) обсяги надходжень.

Загальний строк дії договору за "овердрафтом" не може перевищувати 1 рік. За необхідності після закінчення терміну дії договору може укладатися новий договір на новий термін.

Термін, на який надасться кожна частина (транш) кредиту, зазвичай — 7-14 днів. Деякі банки з метою стимулювання позичальника до повернення кредиту встановлюють прогресивну шкалу відсоткових ставок за кредитом. Наприклад, при поверненні кредиту протягом 10 днів відсоткова ставка — 35% річних, від 11 до 14 днів — 40% річних, від 14 до 20 днів — 50%, більше 20 днів — кредит вважається простроченим, і до позичальника застосовуються штрафні санкції.

Надання короткострокових кредитів за "овердрафтом" здійснюється шляхом оплати розрахункових документів позичальника з його поточного рахунка понад суми пасивного залишку, але в межах встановленого ліміту кредитування за "овердрафтом".

Практика надання овердрафтного кредиту промисловим підприємствам почалась з 1995 року з введенням в дію Положення “Про кредитування”.

Варто зауважити, що практично невідомий на теренах України новий вид кредиту досить швидко почав набирати популярності. На перших порах висока ставка кредитування і незвичайний характер овердрафту робив його неконкурентноспроможним на українському ринку кредитних послуг.

Вже кредитування укрупненого об'єкту здійснюється в межах кредитної лінії — це видача кредитів під різноманітні промислові об'єкти, які об'єднані в один (загальний, сукупний) об'єкт. Особливість кредитної лінії в практиці розвинутих країн полягає в тому, що вона не є безумовним контрактом, обов'язковим для банку. Останній може анулювати кредитну угоду до закінчення строку, якщо, наприклад, фінансовий стан клієнта суттєво погіршиться або не будуть виконані окремі умови контракту.

За формою кредитна лінія — це письмова угода між банком і потенційним позичальником, із зазначенням терміну та умов надання кредиту на перспективу. Цей документ підтверджує, що банк дає згоду надавати кредити у заздалегідь визначених розмірах протягом певного часу і на умовах, передбачених угодою. Особливість кредитної лінії як форми фінансування полягає в тім, що вона не є безумовно обов'язковим контрактом. Банк може будь-коли анулювати угоду, якщо, наприклад, він визнає, що фінансовий стан клієнта істотно погіршав і є сумніви щодо його здатності виконати умови договору. Позичальник також має право частково або повністю відмовитись від користування кредитною лінією. Початкову домовленість щодо розміру кредитної лінії може бути скасовано (скоректовано) банком у разі раптової зміни кон'юнктури ринку або у зв'язку з нормативними обмеженнями (наприклад перевищення нормативне встановленого ліміту заборгованості на одного позичальника).

Кредитна лінія, як правило, відкривається на термін до одного року. Укладаючи угоду на кредитну лінію, слід урахувати, що вона може передбачати низку умов, які обмежують діяльність позичальника. Угода нерідко супроводжується вимогою щодо зберігання клієнтом мінімального компенсаційного (задля підтримки лінії) залишку на поточному (депозитному) рахунку в банку в межах 20 — 30 % від суми кредитної лінії, або створення резерву кредиту, щоб у разі виникнення сумнівів у погашенні позички за рахунок цього резерву сплачувати позичковий процент (один із різновидів дисконтного кредиту). Щоб переконатись, що лінія використовується за призначенням, комерційні банки європейських країн іноді вдаються до так званого «періоду очищення» — 30 – 60-денного терміну, протягом якого не видається жодного кредиту. У нас такі вимоги не практикуються, оскільки більшість позичальників просто не мають змоги «очистити» лінію. Крім того, тиск банківської конкуренції і бажання зберегти зв'язки з клієнтами утримують від легковажних спроб вдаватися до таких обмежень.

Відповідно до різновидів кредитної лінії укладаються наступні угоди:

— договір про надання не відновлювальної кредитної лінії;

— договір про надання відновлювальної кредитної лінії .

В банківській практиці часто трапляються випадки, коли розміри кредиту, рівень кредитного ризику та інші об'єктивні причини не дають можливості одному банку повністю задовольнити потребу в кредиті одного крупного позичальника.

За таких обставин для акумуляції кредитних ресурсів як в національній, так і в іноземній валюті й необхідних для кредитування промислових програм із значними обсягами, для забезпечення гарантії повернення «великих кредитів», зменшення кредитних ризиків, дотримання комерційними банками нормативного показника максимального кредитного ризику на одного позичальника, комерційні банки можуть об'єднуватися в консорціуми. Порядок створення банківських консорціумів регламентується Положенням НБУ «Про порядок здійснення консорціумного кредитування» від 21 лютого 1996 р.

Банківський консорціум — це тимчасове об'єднання, засноване (створене) банками на паритетних засадах для координації дій з приводу кредитування однієї, але великої кредитної угоди.

Кількість членів консорціуму не обмежується.

При подальшому розвитку ринкових відносин банківські консорціуми зможуть створюватись на постійній основі (стануть стабільними) не тільки для виконання кредитних чи гарантійних операцій, але й операцій з цінними паперами на фондовому ринку, для проведення операцій на валютних ринках або для великомасштабних лізингових чи факторингових операцій на кредитному ринку.

Основою правових взаємовідносин членів консорціуму є їх зобов'язання, що виникають на підставі укладеного договору.

У консорціумній угоді можуть брати участь не лише клієнти банків, але й клієнти позичальників, якщо вони причетні до заходу, що кредитується.

Координує дії учасників консорціуму головний банк (лідер), який представляє інтереси консорціуму, але діє в межах повноважень, які одержує від інших учасників консорціуму. За організацією консорціуму головний банк одержує спеціальну винагороду, крім відсотків та комісійних, що покривають його безпосередні витрати.

Як правило, банком-лідером виступає банк, що обслуговує клієнта, якому для реалізації проекту потрібні кошти в значних обсягах (великий кредит). Разом з тим, промислове підприємство, що бажає одержати кредит у великому розмірі, може самостійно визначити банк, який бере на себе зобов'язання з організації банківського консорціуму та виконання функцій головного банку.

Кожен член консорціуму самостійно оцінює ефективність проекту, що підлягає кредитуванню, визначає умови участі в ньому або може пропонувати свій варіант проведення операції.

Умовою прийняття банків у консорціум є згода на мінімальний розмір участі, який залежить від обсягів кредиту, що надається позичальнику, та ступеня ризику за цією операцією.

Всі члени консорціуму несуть солідарну відповідальність перед позичальником.

Характерною особливістю є те, що в Україні за період незалежності траплялись лише поодинокі випадки кредитування з утворенням банківського консорціуму. Основною причиною цього є невеликі розміри українських банків порівняно з світовими стандартами та обмеженість капіталу.

Ще однією формою банківського короткострокового кредитування, що активно розвивається останнім часом, є кредити з використанням векселів. В основному це операції врахування вексельних зобов’язань та онкольне кредитування (під заставу векселів).

Операція врахування (дисконту) векселів полягає у купівлі банком векселя за іменним індосаментом у векселедержателя до настання строку платежу. При цьому банк стає повноправним власником векселя з усіма правами й обов'язками згідно з вексельним правом, а векселедержатель отримує суму векселя, зменшену на величину банківської процентної ставки, яка ще називається дисконтом, а також накладних витрат на здійснення операції. Цей кредит називається обліковим кредитом. Його особливістю є те, що повернення кредиту здійснює не позичальник, а зобов'язана за векселем особа. Тому подібні кредити називають позиками, що самоліквідуються.

Економічна суть даної операції полягає у достроковій грошовій реалізації векселя його тримачем банкові та перетворенні комерційного кредиту на банківський.

Банківський кредит у вигляді врахування векселів — короткостроковий, не більше ніж на 90 днів.

Для отримання облікового кредиту векселедержатель подає в банк заяву разом з пакетом фінансових документів, що характеризують його платоспроможність. Працівники банку з'ясовують суму векселів, що будуть надані для врахування, перевіряють кредитоспроможність потенційного позичальника за звичайною процедурою, після чого вирішується питання про можливість надання позики. У разі позитивного рішення з клієнтом укладається договір врахування векселів і відкривається ліміт кредитування, який залежить від вартості вексельного портфеля клієнта, але не може перевищувати загальної кредитоспроможності останнього. Оскільки врахування векселів, поданих клієнтом, здійснюється виключно в межах установленого ліміту, працівники банку провадять облік заборгованості клієнта, вираховуючи вільний залишок заборгованості.

Сума, яка підлягає утриманню на користь банку, складається з процентної ставки (дисконту), а для іногородніх векселів — також з порто (поштових витрат) і дамно (комісії за інкасування іногородніх векселів). Нарахування суми дисконту здійснюється за такою формулою:

С = (Н*Д*П)/(360*100), (1,2)

де С — сума дисконту;

Н — номінальна вартість векселя;

Д — число днів, які залишаються до строку платежу за кожним векселем;

П — дисконтна ставка банку.

Особливістю дисконтного кредиту є те, що проценти стягуються банком у момент видачі позики, однак зараховуються на його дохідний рахунок після отримання платежу за векселем. Конкретний розмір облікової ставки встановлюється банком за узгодженням з клієнтом. При цьому слід враховувати, що фактична ставка банківського відсотка при дисконтуванні суми векселя буде вищою за номінальну ставку процента.

Надання облікового кредиту відбувається після підписання Договору про врахуванпя ввкселів, в якому зазначаються суб'єкти угоди, їхні права та обов'язки, основні параметри угоди. Договір врахування може бути укладений на користь третьої особи, якщо кредиторська заборгованість подавця векселя такій особі підтверджена документально.

Операції банків з векселями мають документарний характер, а тому вимагають строгого обліку та контролю. Основними документами, котрі відображають операції банку з урахування векселів, є згадувана вище книга врахованих векселів, а також книга обліго вексельних позичальників і термінова відомість урахованих векселів.

На мою думку, врахування векселів є різновидом класичної кредитної операції, тобто йому притаманні кредитні ризики. Водночас врахування належить до категорії найприбутковіших операцій, тож банки, незважаючи на ризики, зацікавлені у збільшенні його обсягів.

3 метою здійснення вексельного кредитування комерційні банки можуть не лише викупати векселі до настання строку їх погашення, а й приймати їх у вигляді забезпечення наданих позик. При кредитуванні під заставу векселів позичальник не перевідступає вексель банку (на відміну від облікового кредиту), а лише віддає його під заставу на певний строк, зберігаючи всі права векселедержателя (право власності на вексель може перейти лише у разі непогашення позики). Ще одна відмінність між цими формами вексельного кредиту полягає в тому, що якщо при обліковому кредиті позичальник і той, хто повертає кошти, є різними особами, то при кредитуванні під заставу векселів погашення позики здійснюється самим позичальником. Особливістю цього виду кредитування є також порядок надання, зберігання та реалізації застави.

Кредити під заставу векселів можуть надаватись у вигляді:

— строкових кредитів, тобто позик, дата погашення яких зафіксована за домовленістю з позичальником;

— кредитів до запитання (онкольних кредитів), коли строк погашення не вказується або встановлюється термін до настання строку погашення векселів із застави.

Строкові позички під заставу векселів, як правило, є разовими.

Розмір плати за кредит, частки банківського кредиту в номінальній вартості забезпечення визначаються банком залежно від кредитоспроможності позичальника та надійності наданих у заставу векселів.

Строк кредиту встановлюється відповідно до терміну погашення векселя (векселів).

Онкольні кредити (англ.. onkol — за вимогою) під заставу векселів призначені для задоволення постійної потреби клієнтів в обігових коштах. Даний вид кредиту ще називають ломбардним кредитом під векселі чи позичкою за вимогою. Надання вексельного онколю, облік заборгованості, її погашення здійснюються за допомогою спеціального позичкового рахунку, котрий є аналогом контокоренту. Цей рахунок є рахунком до запитання, що надає банкові право у будь-який момент вимагати від клієнта повного чи часткового погашення кредиту або внесення додаткового забезпечення векселями.

Кредит під заставу векселів — короткостроковий і триває не більше ніж один рік.

Кредит надається у звичайному порядку. За бажанням клієнта йому може бути відкрита чекова книжка, з якої провадитиметься видача позики.

Кредитування під заставу векселів є досить привабливим для підприємств, що інтенсивно використовують векселі у своїй господарській діяльності й володіють значним вексельним портфелем. Особливо зручним для суб'єктів господарської діяльності є вексельний онколь. Прийнятність даної форми кредитування пов'язана з її високою еластичністю, що дає змогу позичальнику оперативно отримувати кошти за рахунок банківського кредиту, уникаючи тривалої процедури оцінки кредитоспромржності, яка передбачена, наприклад, при обліковому кредиті. Крім цього, позичальник сплачує проценти лише за фактичний термін користування кредитом, на відміну від облікового кредиту, при якому клієнт часто змушений погоджуватись на строки, що перевищують реальну потребу в позиці.

1.6. Порядок видачі кредитів Ощадним банком України. Ощадбанк здійснює кредитування малого та середнього бізнесу в рамках програми підтримки малого і середнього бізнесу. Надання таких кредитів відбувається за методикою мікрокредитування.       Основні переваги отримання кредиту за методикою мікрокредитування: - кредит може отримати Позичальник, який не має досвіду роботи з кредитами а, отже, і кредитної історії; - Ощадбанк гарантує гнучкий підхід до аналізу діючого бізнесу Позичальника і забезпечення кредиту; - видача кредиту здійснюється максимум протягом 5 робочих днів; - мікрокредит може бути виданий у валюті; - приватним підприємцям без утворення юридичної особи і не має поточного рахунку в банку можливе надання кредитів готівкою; - кредити на поповнення оборотних коштів надаються на термін до 1 року, на придбання основних засобів до 1,5-2 років; - клієнта обслуговує одна людина протягом всього кредитного циклу. Клієнту не доводиться самостійно проходити багато служб банку, які приймають участь в процесі кредитування. Це входить в обов'язки кредитного експерта; Чіткий графік погашення кредиту, який передбачає собою щомісячне погашення кредиту і нарахованих по ньому відсотків рівними частинами, забезпечує низьку процентну ставку. Для укладання кредитного договору Позичальнику необхідно надати до Ощадбанку або його філії заявку і наступні документи: - копію паспорта; - копію свідоцтва про державну реєстрацію ПП; - копію довідки ДПА про присвоєння ідентифікаційного коду; - копії ліцензій на право заняття визначеними видами діяльності, патентів і дозволів; - накладні, господарські договори та / або інші документи, які підтверджують діяльність підприємця; - договори оренди або правовстановлюючі документи на об'єкти, орендовані підприємцем або приналежні йому (офіс, квартира); - документи, що підтверджують право власності на заставне майно. Укладення кредитного договору здійснюється протягом 5 днів після отримання повного комплекту документів.