15. Правопорушення- суспільно небезпечне, шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатної особи, за яке може бути накладене покарання чи стягнення.

Види правопорушень- класифікаційні групи правопорушень за різними підставами. Залежно від ступеня суспільної небезпечності розрізняють злочини і проступки.

Злочин- вид правопоршення, що пердбачається кримінальним законом, тобто суспільно небезпечні, кримінально протиправні, винні дії чи бездіяльність фізичної осудної особи, яка досягла певного віку, що посягають на суспільний чи державний устрій країни, її політичну чи економічну систему, власність, особу, громадські, економічні, політичні та інші права і свободи особи.

Проступки- це порушення меншої суспільної небезпеки, тобто меньшої тяжкості. Розрізняють адміністративні, дисциплінарні тацивільно-процесуальні.

Кожне правопорушення має свою структуру: об’єкт (певні блага чи соц.цінності, на пошкодження, позбавлення чи знищення яких спрямоване протиправне діяння), об’єктивна сторона (причинний зв’язок між протиправним діянням і шкідливим або соціально небезпечними наслідками), суб’єкт(фізична або юридична особа, яка повністю деліктоспроможна, тобто здатна нети юр.відповідальність) та суб’єктивна сторона (форма вини: умисел чи необережність) порушення.

Наслідком правопорушення є юридична відповідальність, тобто міра покарання правопорушника шляхом позбавлення його певних соціальних цінностей (матеріальних, духовних чи особистих), на підставі закону або іншого нормативного акта з метою попередження правопорушень в перспективі і відновлення (чи відшкодування) втрачених суб’єктивних прав на матеріальні та духовні цінності.

86. Юридична відповідальність- це міра покарання правопорушника шляхом позбавлення його певних соціальних цінностей (матеріальних, духовних чи особистих), на підставі закону або іншого нормативного акта з метою попередження правопорушень в перспективі і відновлення (чи відшкодування) втрачених суб’єктивних прав на матеріальні та духовні цінності. Підставами юридичної відповідальності є склад правопорушення, деліктоспроможність (осудність та дієздатність) суб’єкта і наявність законодавста,що це регулює. Всі ці умови взаємопов’язані та закріплені в законодавстві. Юридична відповідальність настає лише за факт порушення (склад правопорушення), що обов’язково повинен бути закріплений у законодавстві. Юр. Відповід. Поділ. на: Перспективну(позитивну), ретроспективну(негативну). Перспективна юр. Відпов.- сумлінне виконання своїх обов’язків перед громадським суспільством, правовою д-вою, колективом людей та окремою особою. Ретроспективна юр. Відпов. – специфічні правопорушення між державою і правопорушником внаслідок державно- правового примусу що характеризується засудженням протиправного діяння і суб’єкта правопорушення покладанням на останього обов’язку.

12. Норма права — це загальнообов'язкове, формально-визначе­не правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповід­но до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу. Ознаки норми права: 1. Правило поведінки регулятивного характеру — норма права вводить нове правило, фіксує найтиповіші соціальні процеси і зв'язки; впливає на суспільні відносини, поведінку людей; є модель (зразок, еталон, масштаб) регульованих суспільних від­носин. Регулятивність норми права підкреслює її дія, «роботу», яка повинна призвести до певного результату. 2. Загальнообов'язкове правило поведінки — норма права ви­ходить від держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, котре не підлягає обговоренню щодо доцільності. 3. Правило поведінки загального характеру — норма права має загальний характер, тобто поширюється на усіх, хто стає учас­ником відносин, регульованих нормою. Як регулятор суспіль­них відносин, норма має багаторазовість застосування (напри­клад, заборона хуліганства). 4. Формально-визиачене правило поведінки представницько-зобов'язуючого характеру — норма права закріплює права і обов'язки учасників суспільних відносин, а також юридичну від­повідальність (санкції), яка застосовується у разі її порушення. Надаючи права одним, норма права покладає обов'язки на ін­ших (наприклад, молоді люди мають право на навчання, обов'я­зок інших — забезпечити це право). Формальну визначеність норма права отримує після викладення її в законах, інших писа­них джерелах права. 5. Правило поведінки, прийняте в суворо встановленому поряд­ку, — норма права видається уповноваженими на те суб'єктами в межах їх компетенції з дотриманням певної процедури: розроб­ка, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміна або скасу­вання чинності. 6. Правило поведінки, забезпечене всіма заходами державного впливу, аж до примусу, — держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб'єктами зразків поведінки, сфор­мульованих у нормі права; застосовує способи переконання і примусу до бажаної поведінки, зокрема, ефективні санкції у разі невиконання вимог норми права.

21. Законність — це режим (стан) відповідності суспільних відносин законам і підзаконним нормативно-правовим актам держави, який утворюється в результаті неухильного дотримання їхніх вимог всіма суб'єктами права.

 Принципи законності, тобто ті головні засади, на яких базується законність у сучасній державі:

єдність, тобто однаковість розуміння і застосування законів та підзаконних нормативно-правових актів на всій території їхньої дії та щодо одноіменних суб'єктів;

верховенство закону, тобто регулювання всіх найважливіших аспектів суспільного та державного життя законами та відповідність всіх підзаконних нормативно-правових актів Конституції та законам;

контроль за законністю, тобто наявність дійового механізму недопущення та усунення будь-яких порушень законності з боку будь-яких суб'єктів права;

неминучість відповідальності за порушення вимог закону, тобто кожен випадок порушення закону з боку будь-якого суб'єкта права повинен тягнути за собою відповідне реагування з боку держави, відповідних органів.

 Наслідком законності є встановлення у суспільному житті правопорядку. Правопорядок — це стан впорядкованості, організованості суспільних відносин, який складається за умов законності.

Показником стану правопорядку є дотримання і виконання правових норм, правильне їхнє застосування. Тобто, правопорядок можна розглядати, як суму, яка складається з правомірної поведінки кожного окремого суб'єкта правовідносин. І чим менше у суспільстві допускається випадків неправомірної поведінки, тобто вчиняється правопорушень, тим міцнішим є правопорядок.

27. Форма держави - це спосіб організації й реалізації державної влади.До складу форми держави входять:1) форма державного правління, 2) форма державного устрою, 3) форма державного (політичного) режиму. Форма державного правління - це спосіб організації вищої державної влади, що проявляється в певній структурі її органів, порядку їхнього утворення, характері їхні взаємини між собою (розподіл між ними компетенції) і з населенням (ступінь участі населення в їхньому формуванні) Ядро «правлячих» органів становлять: глава держави (олицетворяющий єдність державної влади), парламент (законодавчий орган), уряд (центр системи виконавчих управлінських органів). Форма державного правління по суті виражає структуру розподілу державної влади «по горизонталі». Цей елемент є ведучим у формі держави. За формою державного правління держави підрозділяються на монархії й республіки. У монархії вища державна влада, звичайно передана в спадщину, здійснюється повністю (абсолютна монархія) або частково (обмежена монархія) однією особою. В обмеженій («конституційної») монархії влада монарха обмежена парламентом. Це обмеження закріплене затверджуваної парламентом конституцією, що монарх не в праві змінити.

28. Державний устрій — це територіальна організація державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством, це взаємозв‘язок окремих складових частин держави між собою і її спільними вищими (центральни­ми) державними органами. За державним устроєм всі держави поділяють на прості і складні. Проста унітарна держава — це така держава, складові частини якої не мають власного суверенітету і не можуть бути суб'єкта­ми політичних міжнародних відносин. Наприклад, республіки Польща, Болгарія. Є прості унітарні держави, які ма­ють автономні утворення. До таких держав відносяться краї­ни, Іспанія, Італія, Португалія. Складні держави — це такі держави, які об'єднались (утворились) з окремих державних утворень, що мали всі ознаки держави, в тому числі і суверенітет, але певну частину своїх суверен­них прав, як правило, добровільно передали вищим централь­ним органам союзної держави. Це, по суті, постійний чи тимча­совий союз суверенних держав. До складних держав належать федерація, конфедерація і імперія. Федерація — це постійний союз окремих суверенних держав, які утворили єдину державу на добровільній основі і передали певну частину свого суверенітету (прав) центральним федераль­ним органам. Федерація відрізняється від інших державних утворень тим, що вона має єдину спільну територію, спільну конституцію і систему законодавства, єдиний уряд, спільні збройні сили, подвійне громадянство, єдину грошово-фінансову систе­му. Федерації можуть бути різні: централізовані, відносно централізовані, децентралізовані. Конфедерація — це такий союз держав, які добровільно об'єд­нались для досягнення певних спільних цілей в політичній, еко­номічній і військових сферах. Суб'єкти конфедерації зберігають усі свої суверенні права держави. Вони не мають спільної тери­торії, конституції і єдиного законодавства, громадянства. Пра­вовою основою конфедерації є союзний договір. Конфедерація не має єдиної податкової системи і бюджету і існує на внески її суб'єктів.

31. За юридичним значенням (або по суб'єктах тлумачення) розрізняють наступні види тлумачення: а) офіційне; б) неофіційне (повсякденне, професійне, доктринальне). Офіційне тлумачення - це випливає з компетенції державних органів і посадових осіб роз'яснення ними втримування норм права, що є юридично обов'язковим для застосування на практиці.Види офіційного тлумачення: а) автентичне; б)делеговане (легальне); в) нормативне; г) казуальне. Автентичне тлумачення - це офіційне роз'яснення втримування норми (норм) права тим органом, що її (їх) установив. Делеговане (легальне) тлумачення - це офіційне роз'яснення втримування норми (норм) права тим органом, що її (їх) не встановлював, але вповноважений законом давати такого роду роз'яснення. Автентичне й делеговане тлумачення може бути нормативним і казуальним. Нормативне тлумачення - це офіційне роз'яснення втримування норм права, що є юридично обов'язковим для застосування на практиці у всіх випадках, коли застосовується толкуемая норма. Казуальне тлумачення - це офіційне роз'яснення втримування норм права при розгляді конкретної юридичної справи, що обов'язково для застосування тільки відносно цієї справи.

37. 1. Політична - держава регулює сферу політичних відносин, визначає "правила гри" суб'єктів політичної системи суспільства, контролює їхнє дотримання; забезпечує народовладдя, наприклад, через проведення референдумів, діяльність представницьких органів держави (В Р У), органів місцевого самоврядування. 2. Економічна - держава регулює сферу економічних відносин, але втручання держави в ринкову економіку, що розвивається на основі саморегулювання, обмежено, воно, зокрема, проявляється у створенні казенних підприємств (не підлягаючої приватизації) і регулюванні їхньої діяльності; у демонополізації економіки;  у захисті прав виробника (наприклад, від несумлінної конкуренції); у ліцензуванні тих видів підприємницької діяльності, які безпосередньо впливають на здоров'я людини, навколишнє середовище, безпеку держави; у захисті прав споживачів. 3. Соціальна- держава забезпечує соціальну захищеність особистості, його діяльність спрямована на зняття й зм'якшення соціальних протиріч шляхом фінансової, матеріальної, програмної й іншої підтримки нужденних у соціальному захисті: інвалідів, безробітних, біженців, багатодітних родин і т.д. 4. Культурно-виховна- держава займається організацією утворення, виховання, підтримкою й розвитком науки, культури. 5. Екологічна -і держава забезпечує екологічну безпеку особистості, видає й проводить у життя відповідні природоохоронні закони 6. Охорони правопорядку - держава забезпечує охорону й відновлення порушеного правопорядку як результату державно-правового регулювання суспільних відносин (діяльність органів внутрішніх справ, прокуратури, правосуддя й ін.) 7. Фінансового контролю- держава контролює легальність доходів фізичних і юридичних осіб, частина яких у вигляді податків підлягає вилученню й напрямку в бюджет (місцевий, загальнодержавний) для задоволення загальсоціальних інтересів, утримування державного апарата; витрата податків також є об'єктом контролю відповідних державних органів.

40. Неофіційне тлумачення- це роз'яснення втримування норм права, що не є юридично обов'язковим для застосування на практиці. Розрізняють наступні види неофіційного тлумачення: а) повсякденне, тобто роз'яснення втримування норм права неюристами; б) професійне, тобто роз'яснення втримування норм права юристами-практиками (прокурорами, суддями, адвокатами й т.д.); в) доктринальне, тобто роз'яснення втримування норм права.

47. Юридична відповідальність — різновид соціальної відповідальності, це закріплений у законодавстві і забезпечуваний державою юридичний обов'язок правопорушника пізнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належать. Юриди́чна відповіда́льність поділяється на перспективну (позитивну) і ретроспективну (негативну).

Позитивна юридична відповідальність — сумлінне виконання своїх обов'язків перед громадянським суспільством, правовою державою, колективом людей та окремою особою.

Ретроспективна юридична відповідальність — специфічні правовідносини між державою і правопорушником внаслідок державно-правового примусу, що характеризуються засудженням протиправного діяння і суб'єкта правопорушення, покладанням на останнього обов'язку перетерпіти позбавлення і несприятливі наслідки особистого, майнового, організаційного характеру за скоєне правопорушення.