64 Аналогія закону і аналогія права як засоби усунення прогалин в

законодавстві передбачені в ст. 11 ЦПК України: "В разі відсутності закону, який регулює спірні відносини, суд застосовує закон, який регулює подібні відносини, а за відсутності такого суд виходить із загальних засад і змісту законодавства України". Перший вид аналогії (за відсутності закону, який регулює спірні відносини) носить назву "аналогія закону", другий (за відсутності і закону, який регулює спірні відносини, і закону, який регулює подібні до спірних відносини) — "аналогія права".

Аналогія закону має місце, якщо:

1) відносини, щодо яких виник спір, за своїм характером потребують

цивільно-правового регулювання;

2) ці відносини не регулюються якимись конкретними нормами права;

3) вирішення спору, який виник, не можливе, виходячи із засад і змісту

законодавства;

4) є закон, який регулює схожі відносини і який може бути застосований за аналогією.

Вирішуючи справу шляхом використання аналогії закону, суд повинен не лише послатися на конкретну норму закону, а й обгрунтувати, чому він вважає можливим її застосувати.

Зустрічаються і більш суттєві прогалини в законі. В ньому бувають відсутні не лише прямі норми, але й аналогічні. Такі прогалини заповнюються за допомогою аналогії права. При використанні аналогії права необхідно зазначати, якими засадами і змістом цивільного законодавства суд керується, оскільки без такого детального аргументування рішення суду вважається необгрунтованим.

67 Найпоширеніша класифікація функцій держави — це їх поділ на внутрішні та зовнішні, тобто на напрями діяльності держави щодо суспільства, особливою організацією якого є держава (внутрішні функції), і стосовно інших держав (зовнішня функція). можна виділити шість комплексних функцій, які повинна здійснювати будь-яка сучасна держава:

— економічна (забезпечує нормальне функціонування і розвиток економіки, у тому числі засобами охорони існуючих форм власності, організації зовнішньоекономічних зв'язків тощо);

— політична (забезпечення державної і громадської безпеки, соціальної та національної злагоди, охорона суверенітету держави від зовнішніх посягань тощо);

— соціальна (здійснення заходів із задоволення соціальних потреб людей, з підтримання необхідного рівня життя населення, забезпечення необхідних умов праці тощо);

— ідеологічна (підтримання певної ідеології, організація освіти, підтримання науки, культури тощо);

— екологічна (охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, відновлення навколишнього середовища);

— охоронна (охорона прав та інтересів особи, охорона громадського порядку, боротьба з правопорушеннями).

У охоронній діяльності держави слід розрізняти:

— функціональну охоронну діяльність (правоохоронну, правозастосовчу і правотворчу), коли видаються акти, спрямовані на охорону суспільних відносин;

— об'єктну охоронну діяльність — безпосередню охорону власності, громадського порядку, прав і свобод громадян, навколишнього середовища тощо.

68 Дотримання (додержання) норм права — це така форма реалізації забороняючих юридичних норм, яка полягає в пасивній поведінці суб'єктів щодо здійснення негативних дій, зазначених у нормі. Виконання норм права — це така форма реалізації, яка полягає у здійсненні зазначених у зобов'язуючих нормах права дій. Використання норм права — це форма реалізації суб'єктивного права, за якої здійснюється втілення в життя уповноважуючих норм. Усі ці три форми реалізації правових норм мають назву безпосередніх форм, оскільки суб'єкти самі реалізують свої суб'єктивні права, свободи і юридичні обов'язки. Застосування норм, права — це реалізація норм права компетентними організаціями з вирішення конкретної справи, яка має державно-владний, творчо-організуючий характер, здійснюється в установлених процедурних формах і завершується виданням індивідуально-конкретного припису. Ця четверта форма реалізації характеризується низкою ознак, які суттєво відрізняють її* від безпосередніх форм реалізації норм права:

• має державно-владний характер. Це один з видів юридичної діяльності держави, яку виконують державні органи і посадові особи;

• має активний, творчий характер. Держава повинна активно вжити організаційні заходи щодо їх реалізації. При цьому правозастосувач у кожному випадку вирішує значно складніші питання, ніж ті, що закріплені схематично в нормі права;

• державно-владний характер правозастосування припускає чітку визначеність суб'єктів цієї діяльності. Якщо реалізацію норм права в безпосередніх формах здійснюють як державні органи і посадові особи, так і громадяни, то застосуванням права громадяни не можуть займатися, вони можуть лише ініціювати застосування права або надавати допомогу посадовим особам у цій діяльності;

• здійснюється в рамках компетенції органу або посадової особи, а також певних процедурних форм, які регулюють цей процес. Процедурно-процесуальні норми не тільки обмежують правозастосовчі дії, але й зобов'язують суб'єкта до активних юридичних дій. У важливих для особи і суспільства випадках порядок вирішення справ деталізовано в законі;

• правозастосовчий процес має комплексний характер, що включає безпосередні форми реалізації. Як правило, це дотримання або виконання норм права. Так, слідчий у своїй діяльності повинен чітко дотримуватися заборонних норм і виконувати зобов'язальні норми;

69 Економіка — це сукупність суспільних відносин, що виникають у сфері виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ. Співвідношення права й економіки, їхні прямі та зворотні зв'язки виявляються в тому, що:

• певні економічні відносини, що виникають об'єктивно, породжують необхідність установлення адекватної правової форми, що їх закріплює, підтримує й охороняє;

• право здатне як стимулювати, так і гальмувати розвиток певних економічних відносин;

• право встановлює юридичну відповідальність за правопорушення у сфері економіки;

Економіка — одна зі сторін матеріального виробництва в широкому значенні цього поняття, друга сторона — соціальна сфера суспільства, що забезпечує існування і відтворення фізичного життя людини. Взаємодія цих сторін матеріальних відносин є об'єктивною основою формування права. Наприклад, власність є соціально-економічним явищем дійсності. І лише в поєднанні з юридичним елементом виникає право власності. Сама по собі належність комусь майна означає лише «прив'язку» суб'єкта власності до об'єкта, особи до речі. І лише юридичний зв'язок між ними переводить це соціально-економічне явище в правову площину. Лише за її наявності і можна говорити про право власності. Звідси випливає, що певним економічним відносинам відповідає правова форма, яка закріплює їх.

Економіка впливає на право або безпосередньо, або опосередкованим шляхом — через державу, політику, правосвідомість та ін. Безпосередній вплив економіки на право проявляється в праві держави розпоряджатися засобами виробництва, які знаходяться в її власності. Найтиповішим є опосередкований вплив економіки на право. Це виявляється у визначенні державою розміру податків, мінімуму заробітної плати, строку відпустки, встановлення правил екологічної і технічної безпеки та ін.

Зворотний вплив права на економіку відбувається у три основні способи:

-  право закріплює сформовані економічні відносини, гарантує їх стабільність (право як закріплювач);

— право стимулює створення і розвиток нових економічних відносин, якщо для цього є відповідні умови (право як стимулятор);

- право підтримує і охороняє існуючі економічні відносини, особливо такі, що знов виникли (право як охоронець).

70 Об'єктивним є взаємозв'язок права і правосвідомості. Право і правосвідомість не створюють один одного. Вони формуються в об'єктивних умовах і взаємодіють. Право впливає на правосвідомість, складає уявлення членів суспільства про їх права і обов'язки, про належний правопорядок і, навпаки, правосвідомість впливає на право, визначає практику правозастосування в інтересах політичних сил, що перебувають біля влади, обумовлює нормотворчу діяльність держави. І навпаки, правосвідомість впливає на чинне право, обумовлюючи характер правореалізації, нормотворчої діяльності, механізм правового регулювання.

74 Прогалина в законодавстві — це відсутність нормативно-правової регламентації певної групи суспільних відносин у сфері правового регулювання, окреслюваній основними принципами права. Або, іншими словами, це відсутність правової норми, яка б регулювала суспільні відносини даного виду, які потребують правового врегулювання.Найбільш ефективним шляхом усунення прогалин в законодавстві є прийняття відповідних змін і доповнень до певного нормативно-правового акту, яким вводиться нова норма права. Прогалина в законодавстві усувається за допомогою аналогії закону та аналогії права.

Аналогія закону — це застосування для врегулювання певних відносин, за наявності прогалини в законодавстві, правових норм, які регулюють найбільш подібні, схожі суспільні відносини. Наприклад, цивільне законодавство містить норми, які регулюють порядок відшкодування збитків, завданих особі при рятуванні майна.

У випадках, коли суспільні відносини прямо не врегульовані ніякими чинними нормами права, а норми, що регулюють схожі відносини відсутні, застосовують аналогію права.

Аналогія права — це застосування для врегулювання певних відносин, за наявності прогалини в законодавстві та за відсутності можливості застосування аналогії закону, загальних принципів відповідної галузі права або законодавства в цілому. Це значить, що юридична справа вирішується на основі принципів права, таких як справедливість, гуманізм, юридична рівність, відповідальність за вину тощо, які переважно закріплені у відповідних статтях Конституції або в загальних положеннях законодавчих актів. Інститут аналогії має обмежене застосування у праві.

75 Правове виховання —це необхідна умова підвищення правової активності трудящих, формування правової культури суспільства, подальшого зміцнення законності і правопорядку. Правове виховання тісно пов'язане з іншими видами виховання. Неможливо уявити правове виховання без морального. Це пояснюється тим, що і право, і мораль спрямовані на формування необхідної поведінки людей відповідно до визначених норм та принципів поведінки.

Моральне виховання — це цілеспрямований процес формування у людини знань, моральних потреб, ідейно-моральних переконань, моральних якостей і почуттів, стійких і звичних норм поведінки, які відповідають моральному ідеалу.Правове виховання повинно бути: системним, систематичним, цілеспрямованим та організованим. правового виховання можна класифікувати за різними напрямами, а саме за:

— обсягом — на: загальну, конкретну, стратегічну;

— терміном, часом її здійснення — на: ближчу, довготривалу, перспективну;

— змістом — на: освітню, профілактичну, агітаційну.Важливе місце у процесі правого виховання займає визначення його конкретних завдань, а саме:

— поширення правової інформації серед населення;

— набуття і перетворення правових знань мас на переконання, виховання поваги до закону;

— виховання правової активності населення;

— створення змістовного складу правових переконань, установок і поглядів;

— прищеплення навичок правомірної поведінки.

До основних елементів, які складають механізм правового виховання, відносяться:

— суб'єкти (державні органи, організації, установи, керівники, вихователі, інші учасники правовиховного процесу) — головна ланка, яка визначає та спрямовує загальний напрям правовиховної роботи, здійснює контроль та вносить корективи у розвиток правовиховного процесу;

— об'єкти — з одного боку, суспільна правова свідомість, з іншого — свідомість, воля та поведінка особи, яку необхідно сформувати надавши сукупність правових і професійних знань, навичок і вмінь;

— зміст, мета, завдання, принципи та функції правового виховання;

— правова база (система норм права, сукупність право-виховних заходів, інформація правового змісту);

— засоби, форми і методи правового виховання;

— організація та ефективність правовиховного процесу;

— педагогічні технології