2. Сутність інтеграції як поняття сучасної дидактики

Сьогодні інтеграція – це провідний принцип розвитку сучасних освітніх систем. Вона в основному проявляється як спосіб і процес створення багатомірності картини світу, що об’єднує різні форми відображення дійсності.

Інтеграція як процес і результат формує цілісність як єдину якість на основі багатьох інших. Інтеграція як принцип здійснення освітнього процесу ґрунтується на взаємному доповненні різних форм і знання дійсності чим і створює умови для становлення багатомірної картини світу та пізнання себе в ньому. В цьому розумінні вона виступає засобом універсальної освіти людини.

Необхідність інтеграції зумовлена не лише значним зростанням обсягу наукового знання, а й завданням освіти, - розвитку і саморозвитку суттєвих, природних властивостей дитини в їхній єдності і цілісності. Цю обставину і можна вважати головною детермінантою необхідності інтеграційних процесів у сучасному освітньому процесі.

Вихідним початком інтегративних процесів, які спостерігаються в світі, є потреба формувати в учнів цілісну картину світу. Цей традиційний підхід до визначення стратегічних цілей освіти досить важливий, однак обмежений у тому розумінні, що сприйняття світу як цілісності в кінцевому результаті замикається на людині і стає лише умовою цілісного становлення та розвитку особистості. Зазначену стратегію освіти, її курс на створення у свідомості дітей цілісного уявлення про світ необхідно враховувати і пам’ятати, адже за цим стоїть людина, яка усвідомлює своє місце в освоюваній нею цілісній картині світу.

В освітньому процесі інтеграція проявляється у перетворенні всіх компонентів освітніх систем завдяки створенню освітніх комплексів інтегративного типу; розробці інтегративних навчальних програм, курсів, навчальних занять, тощо. В діяльності освітньої системи інтеграція як засіб забезпечує цінність картини світу, сприяє розвитку здібностей людини до системного мислення, при розв’язанні теоретичних і практичних завдань. Основна цілісність інтегрованих освітніх систем в тому, що вони забезпечують для учнів, значну свободу вибору подальшого освітнього маршруту, напрямів і рівнів вищої освіти, а також ступенів професійної підготовки.

Інтеграція у широкому розумінні – це процес становлення цілісності, взаємопроникнення елементів одного об’єкта в структуру іншого, наслідком якого є не проста їх сума, не поліпшення якості обох об’єктів, а новий об’єкт з новими властивостями.

На психологічному рівні бачення предмета всі його складові відображаються у свідомості суб’єкта як система певних якостей, властивостей чи характеристик, які зв’язані між собою і породжують нову функціональну якість, тобто інтегративну властивість.

Однак психологічно дитині буває важко встановити зв’язки між науковим поняттям (функцією) і відповідним предметом. У результаті й виникає проблемах зі застосування знань школярами у практичній діяльності. Учень, володіючи знаннями, часто не може розв’язати певної практичної задачі, що ґрунтується на цих знаннях.

Відсутність цілісного розуміння учнями предметів і явищ зумовлена науковим підходом, який традиційно склався у нашій пізнавальній культурі. Наука, яка прагнула пізнати глибинні закони та закономірності навколишнього світу, змушена була диференціюватися, розділивши окреми предмети пізнання. Так фізика розкриває фізичні закони світобудови, хімія – хімічні, естетика – естетичні. Такий методологічний підхід був перенесений у побудову освітнього процесу. Навчальні дисципліни однозначно відповідають певним наукам. При цьому будь – який предмет як цілісне утворення часто був „розірваним” на окремі „шматки” (властивості), які не узгоджувалися й ізольовано вивчалися у різних навчальних курсах. Ці розрізненні знання інтегрувати в самостійну систему учень об’єктивно не може, тому й говорити про цілісний науковий світогляд не доводиться. У кращому випадку в школяра може сформуватися фізичний, хімічний, естетичний світогляд без необхідного внутрішнього зв’язку між ними.

Впровадження інтеграції у навчально–виховний процес сприяє розв’язанню ряду важливих дидактичних проблем: усунення інформаційної перевантаженості процесу навчання, ущільнення, згортання і концентрації знань, націлення на формування самостійності і творчості в учнів, е орієнтацію їх у складних умовах сучасного життя та раціонального використання засвоєних знань.

Глобальне завдання сучасної школи – створення умов повноцінного цілісного розвитку особистості дитини, її самоорганізації. Це забезпечується в наслідок розв’язання таких проблем:

створення умов для задоволення базових потреб дитини в активності, інформації, розвитку її індивідуальності тощо;

формування в кожної дитини почуття психологічної захищеності;

надання кожній дитині можливості самоутвердитися у найважливіших для неї сферах життєдіяльності, з максимальним розвитком її здібностей та можливостей;

створення специфічного емоційного поля взаємовідносин „учитель–учень”, „учень–учень”, „учні–учитель”;

забезпечення умов розвитку високого рівня когнітивної складності й інтеграції в процесі навчання.

Досягнення поставлених цілей і реалізація накреслених завдань неможливе в рамках традиційного навчально–виховного процесу, який передбачає розподіл освітнього і виховного процесів і їх специфічну орієнтацію, дотримування загальних для всіх режимних моментів незалежно від індивідуальних особливостей дітей, системну організації навчального процесу з подробленими навчальними завданнями не на змістові, а на часові відрізки, без врахування індивідуальних особливостей психічних процесів і необхідних інтегративних зв’язків.

Інтеграція як провідна тенденція оновлення змісту освіти досить дає можливість якісно змінити зміст освіти, зокрема, доповнити в той чи інший предмет соціально – філософські, психолого-економічні, історичні знання, знання історії науки, що взаємозв’язані між собою.

Як бачимо, інтеграція – це могутній засіб формування світогляду, який має не нормативний, а особистісний характер. З її успішною методологічною реалізацією передбачається забезпечення якісної освіти – конкурентноздатної, спроможної створити кожній людині умови для самостійного досягнення цієї чи іншої життєвої мети, творчого самоутвердження у різних соціальних сферах.

Можливості для інтеграції навчального змісту, а згодом і проведення інтегрованих уроків, досить широкі. Що ж до їх кількості, то тут однозначної відповіді бути не може. Все залежить від уміння вчителя синтезувати матеріали, справді органічно пов’язані між собою, і провести інтегрований урок без перевантаження дітей враженнями, щоб він підпорядковувався головній меті, а не був безладною мозаїкою окремих картин.