4. Методи стимулювання виховання. Педагогічні вимоги до їх застосування.
Стимулювати (лат.) – збуджувати, заохочувати, надихати. Їхні функції: регулювання, корегування, стимулювання (дій, поведінки).
Змагання – ґрунтується на природній схильності дітей до здорового суперництва і самоутвердження в колективі. Воно організовує, згуртовує колектив, спрямовує на досягнення успіхів, навчає перемагати, змушує відстаючих підтягуватися до рівня передових, а передових надихає на нові успіхи. Форми змагання: конкурси, олімпіади, фестивалі, огляди худ-ї сам-ті, вікторини, спартакіади.
1. Заохочення – схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання учнів по повторення. Заохочення – позитивна оцінка вчинків, поведінки, діяльності. Його види: схвалення, похвала, подяка, премія, нагорода, важливе доручення, грамота, цінний подарунок, медаль. Вимоги: заохочувати не лише тих, хто досяг успіху, а й тих, хто проявив працелюбність, чуйність, відповідальність; не можна часто заохочувати одних й тих самих; врахування індивідуальних особливостей дітей; об’єктивність і справедливість вчителя; заохочення має більшу цінність, коли йде від громадської думки колективу (особливо в підлітковому віці). Мета – спрямування поведінки учня у потрібне русло, посилення прагнення до позитивних вчинків. Види заохочення: подяка директора (за наказом), фото на дошку відмінників навчання, нагородженя грамотою, цінним подарунком, золотою чи срібною медаллю після закінчення школи.
2.Покарання – несхвалення, осуд негативних дій та вчинків з метою їх припинення, або недопущення в майбутньому. Види покарань: догана за наказом директора, усне зауваження (директора, заступника, учителя, кл.керівника), зауваження із записом у щоденнику, зниження оцінки за поведінку, виключення зі школи.
Вимоги: не можна карати дуже часто; заборонені групові покарання; об’єктивність і справедливість педагога; спиратись на громадську думку колективу; не принижувати гідність дитини і не ображати її; не можна перетворювати покарання у помсту; врахування індивідуальних особливостей дітей; педагогічний такт.
5. Умови вибору методів виховання.
У використанні методів виховання не може бути конкретних рецептів. Треба вивчати закони психічних явищ, зіставляти власні дії з соціально-психологічними законами та обставинами. Дбаючи про оптимальний вибір методу, слід мати на увазі, що жоден з них не слід універсалізувати, а використовувати систему методів.
Вибір конкретних методів:
має узгоджуватися із завданнями і змістом виховного заходу;
конкретними умовами, в яких здійснюється виховний вплив;
відповідати віковим та індивідуальним особливостям учнів;
враховувати особливості учнівського колективу.