11. Сюжет літературного твору. Сюжет і фабула. Елементи сюжету.

Розглядаючи поняття сюжету перше, що треба розглянути – це поняття фабули літературного твору.

Поняття фабули ввів ще Арістотель у своїй «Поетиці», трактуючи її як наслідування дії. У сучасній науці про літературу фабулу прийнято розглядати як виклад подій у причиново-наслідковій і хронологічній послідовності.

Фабула – ядро, кістяк твору, схема розгортання сюжету, що визначає композиційну послідовність подій твору у часі і просторі.

Фабула має чимало спільного із сюжетом. Обидва поняття передбачають зображення подій, але якщо у фабулі вони викладені детерміновано (послідовно, взаємозумовлено), то сюжет може подавати розгортання подій у будь-якому порядку, що залежить від творчої волі письменника.

Сюжет – це сукупність подій, дій, вчинків у їхньому розвитку; динамічна система подій у літературному творі, що знаходиться в тісному взаємозв’язку; зображення подій в інтерпретації автора.

• Найелементарніші найдрібніші частки: дія, вчинок, жест…

Сюжет і фабула є майже тотожними поняттями.

Фабула (в перекладі: «байка», «казка»), згодом «основа», «ядро» оповіді.

Розмежування сюжету і фабули:

• Фабула – це те, що було насправді.

• Сюжет – те, як про це повідомив автор, як зрозумів читач.

• Фабула – статична.

• Сюжет – динамічний.

• Фабула – загальна.

• Сюжет – унікальний.

«Сюжет переказати неможливо, його можна повторити слово в слово», - Цилевич.

Розмежування фабульного та сюжетного часу.

• Фабульний час – необхідний для виконання дій, для протікання подій; завжди прямолінійний та однонаправлений.

• Сюжетний час – необхідний для розповіді подій.

Сюжет має свої елементи; етапи, стадії розвитку конфлікту:

1. Пролог – розповідь про події, що передують основним.

2. Експозиція – розстановка персонажів, визначення місця та часу розгортання основних подій.

3. Зав’язка – початок конфлікту.

4. Розвиток дії – розгортання перипетії (конфлікту).

5. Кульмінація – найвище напруження у розвитку конфлікту.

6. Розв’язка – завершення конфлікту.

7. Епілог – розповідь про події після значного проміжку часу по завершенню подій.

12. Типи сюжетів. Композиція сюжету і її прийоми. Хронотоп і його сюжетоутворююче значення.

Сюжет поділяється за двома окремими ознаками:

1. Зовнішньо-подієвий тип сюжету.

2. Внутрішньо-життєвий (психологічний) тип.

Та за послідовністю подій сюжети бувають:

1. Хронікальні (вчора-сьогодні-завтра).

2. Концентричні (причинно-наслідковий зв’язок навколо центрального моменту.

3. Комбіновані (поєднання обох, коли події знаходяться у причинно-часових зв’язках.

Хронікальний: «Король помер, а потім померла королева».

Концентричний: «Король помер, і з горя вмерла королева».

Різні автори по різному організовуються свій сюжет, використовують різні прийому для цього, тому існує поняття композиції сюжету, що означає розстановку дій, подій та вчинків. Серед сталих композиційних рішень поширені такі прийоми:

• Традиційне або послідовне розташування елементів сюжету (Дікенс, Бальзак, Стендаль).

• Перестановка елементів сюжету (Горький, Бунін, Воробйов, Коновалов).

• Ретардація – уповільнення сюжетної дії.

• Ретроспекція – погляд назад, звернення до минулого з метою увиразнення теперішнього.

• Часові зміщення.

• Асоціативна композиція.

• Численні інтерпретації одних і тих самих подій (детективи).

• Монтаж – добір і з’єднання окремих епізодів, що не мають спільних героїв чи схожості подій, у якому відсутні причинно-наслідкові зв’язки.

Протікання та розгортання подій є можливим лише у просторово-часових вимірах. Ці виміри отримують художню природу.

Композиція охоплює також сюжет і позасюжетні елементи:

1. Художні авторські відступи.

2. Портрет – засіб творення персонажа, а його функція полягає у типізації чи індивідуалізації образу.

3. Пейзаж – опис природи, який у художньому творі може відігравати роль декоративного обрамлення подій.

4. Інтер’єр – словесний малюнок, який зображує внутрішню частину якого-небудь приміщення.

Література – чи не єдиний вид мистецтва, який може змінювати місце і час поді, без втрати розуміння.

Часово-просторові переміщення в художній структурі твору є звичним явищем для літературної творчості, тому в літературознавчій науці виник термін на його позначення – хронотоп.

Хронотоп (грец. Chronos – час, topos – місце) – історично взаємозв’язані часово-просторові зв’язки художньо освітньої літератури, за допомогою яких визначається жанр і жанрові різновиди літератури.

• Художня одиниця, що позначає часово-просторове зображення дійсності у творі.

• Художня модель часу та простору.

13. Місце композиції в системі складових компонентів літературного твору. Багаторівневість композиції.

Елемент формального рівня – деталь.

Композиція – це взаємна співвіднесеність і розташування одиниць зображуваного і художньо-мовного засобів у словесно-художньому творі.

Основна якість композиції – організація послідовності змісто-формених елементів літературного твору..

Основні рівні композиції:

1. Композиція сюжету (розстановка дій, подій, вчинків, їхня послідовність):

2. Композиція образу (послідовність конструювання художньої картини, моделі).

• Портрет.

• Авторська характеристика.

• Характеристика інших персонажів.

• Самохарактеристика.

• Особливості мовлення.

• Дії та вчинки.

• Інтер’єр.

• Пейзаж.

3. Композиція образів (розстановка персонажів).

• Поділ на головних та другорядних.

• Поділ на позитивних і негативних.

• Відцентрове розташування.

• Доцентрове розташування.

• Бог з машини.

• За принципом зондування.

4. Композиція оповіді (співвіднесеність точок сприйняття (фокалізація) та органічного мовлення.

• Оповідь від 1 чи 3 особи.

• Монолог, діалог, внутрішній монолог, внутрішній діалог.

• Суб’єктивізація оповіді (емоційне забарвлення особистим сприйняттям).

• Фокалізація оповіді (визначення точки спрйняття).

• Невласне пряма мова.

• Сказано-ефектності і тактності оповідіча; стихія усного мовлення.

14. Деталь як структурний елемент літературного твору. Основні ідейно-художні функції деталей та їх різновиди.

Художня деталь (від франц. dеtаіl — подробиця, дрібниця) – «засіб словесного та малярського мистецтва, якому властива особлива змістова наповненість, символічна зарядженість, важлива композиційна та характерологічна функція” [ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИЙ СЛОВНИК, 731]. Тобто це виразна подробиця у творі, що має значне ідейно-емоційне та змістовне навантаження. Завдяки її використанню письменник підкреслює характерну ознаку змальованих ним картин, предметів або характерів героїв (портрет, інтер’єр, пейзаж тощо), що вирізняє їх з-поміж інших і надає можливість зрозуміти їхнє значення в загальному контексті твору.

Деталь може розкривати або уточнювати задум автора, виступати втіленням певної думки або представляти лейтмотив твору. Іноді художня деталь набуває символічного характеру чи виступає як деталь-штрих: у тексті це втілено в портретних, речових, пейзажних, інтер’єрних деталях. Часто художня деталь може також надавати особливого забарвлення мовленню персонажа. 

Треба сказати, що художня деталь є одним із засобів композиційної організації тексту. Її використання у творах художньої літератури є важливим показником авторського стилю. Так, дослідниця В.А. Кухаренко акцентує увагу на значній потенціальній силі художньої деталі, що здатна активізувати сприйняття читача й утворювати асоціативні зв’язки [КУХАрЕНКО, c.110].

У Короткому словнику літературознавчих термінів натрапляємо на таку класифікацію: деталь-портрет, деталь-образ, деталь-вчинок, предметна деталь, деталь-питання [СЛОВНИК, с. 89].

Отже, відбір предметів, їхня роль у процесі візуалізації образу у свідомості читача, значення предметності в процесі актуалізації часу та простору в художньому світі твору, відмінності між реальним та емпіричним предметом – саме з’ясування цих та інших моментів зумовило формування поняття «художніх предметів» як предметів (природні тіла й рукотворні речі, елементи інтер’єру, деталі портрету чи пейзажу), котрі функціонують у художньому світі як носії інформації, емоцій та художньої енергії. [МАНОЙЛОВА-1, c. 29].