5. Структура літературного твору. Поняття про зовнішню і внутрішню форми. Рівні (сторони) змісту і форми.

Художній твір є результатом емоційно-інтелекту­альної діяльності письменника, своєрідною формою його духовного та розумового самовираження. Новоявлений текст лише започатковує буття художнього твору. Як літературне явище твір реалізується у проце­сі діалогу з читачем, співтворчості. Він «оживає» тільки за наявності такого діалогу, відтворюється в уяві, свідо­мості читача.

Літературно-художній твір – це конкретна форма буття літератури; системна цілісна єдність змісту та форми.

У теоретико-концептуальному аспекті літературно-художній твір є поєднанням двох підсистем:

• Що сказано (зміст).

• Як сказано (форма).

Кожний літературний твір є унікальним за своєю змісто-формовою єдністю, тому що літературний твір – це є втілена гармонія змісту і форми.

Зміст літературно-художнього твору – це ідейно-емоційна сутність і внутрішній смисл.

Зміст – це певним чином впорядкована сукупність елементів та процесів, сторін та зв’язків, стосунків, що утворюють предмет чи явище. Зміст охоплює тему і мотив.

Форма – це спосіб існування, прояву та вираження змісту, його модифікації; означає композицію.

Зміст – внутрішній смисл певної форми, існує як оформлений. Зовнішній вигляд твору.

Форма – зміст в його бутті, лише як змістовна частина. Його смислове наповнення.

Організаційна єдність змісту і форму літературного твору утворює його структуру – особливу організацію побудови твору, спосіб зв’язку елементів.

В структурі літературного твору семантизуються усі формальні елементи.

Говорячи про структуру не можна не зачіпити поняття внутрішньої та зовнішньої форми.

Внутрішня форма літературного твору – це найближчий асоціативний образ, все, що можна уявити.

В слові ми розрізняємо зовнішню форму, членороздільні звуки, зміст, що об’єктивізується через звук, і внутрішню форму, або найближче етимологічне значення слова, той спосіб, яким виражається зміст. Так само у творі, зовнішня форма – це те, як твір написаний, а внутрішня – як подається.

Зовнішня форма – це мова, коми, ритм.

Внутрішня форма – це сюжет, художні образи.

Зміст – тема і ідея.

За Потебнею внутрішня форма керує думкою.

Літературно-художні твори можна поділити на рівні:

• Рівень змісту: тема, проблема, ідея.

• Рівень змістоформи: образ, сюжет, жанр.

• Рівень форми: деталь, композиція, мова, коми.

6. Поняття про тему літературного твору. Тема літературного твору з точки зору об’єктивної дійсності і художньої реальності. Тематика твору: основна тема, окремі теми, тематичні мотиви.

Про тему як фундамент будь-якого твору йдеться ще у старовинних поетиках. Їх автори радили звертатися до явищ навколишньої дійсності, так і до Святого Письма, звідки можна було черпати різноманітні теми для творчості.

Тема (від грецького, те що в основі) – це коло життєвих явищ, подій, що утворює життєву основу твору й слугує грунтом для проблеми.

Тема тісно пов’язана із предметом зображення. Вона є посередником між естетичною і об’єктною дійсністю, і розглядається в двох аспектах:

1. З точки зору об’єктної дійсності – те, що зображується у творі.

2. З точки зору естетичної дійсності – те, що виражається.

Сучасний світ не регламентує вибір тем, тому теми літературних творів охоплюють усі можливі теми, зумовлено це тим, що автори набагато вільніше обирають різноманітний матеріал для основи свого літературного творіння. За предметом зображення теми поділяють на:

1. Соціальні.

2. Побутові.

3. Історичні.

4. Соціально-психологічні.

5. Психологічні.

Теми в літературі історично зумовлені, їхня поява і художнє вираження пов’язані із життям суспільства, інтересами людей і письменника, який ставить перед собою творче завдання.

Система взаємопов’язаних тем утворюють тематику твору:

1. Головна тема (реалізується у всіх структурних елементах творів).

2. Окремі чи побічні теми (пов’язані виключно з певним епізодом чи персонажем).

3. Тематичні мотиви (предмет розмови, що оголошується та не знаходить її розгортання у літературному творі).

7. Проблема літературного твору. Глибина проблематики, єдність актуального і вічного в художньому творі.

Якщо предметно-тематичне наповнення літературного твору складає його будівельний матеріал, то наступний елемент його структурує.

Проблема твору – це положення, умова чи питання, що є невирішеним або небажаним і потребує розв’язання, вивчення, дослідження.

Проблема, це те, що автор порушує у творі, чим хоче зв’язати свій твір із реальністю. У кожному літературному творі завжди присутня тема, хоч вона не завжди актуальна, гостра. Твори, позбавлені актуальності, тобто ті, що пишуться задля вигоди і в великих кількостях, обділені новизною, зазвичай майже не висвітлюють проблем.

Однак, здатність поставити актуальні, глибокі проблеми у творі залежить і від міри таланту автора твору, його майстерності. Не завжди авторам удається цілком осягнути проблему у своєму творі, не говорячи про те, щоб висвітлити її і дати відповіді. Особливо це стосується сучасних творів, проблеми яких майже не виражені, не глибокі, а тимчасові, що дуже швидко вирішуються, і через це твір не несе ніякої цінності.

Проблеми можуть виникати у будь-якій площині відносин: особа – суспільство, творець – мистецтво, людина – історія, людина – людина, людина – природа. Виходячи з цього у літературознавстві склалась окрема класифікація основних проблем, які можуть порушуватись у літературно-художніх творах.

Основні з них:

• Суспільно-політичні проблеми.

• Національно-історичні.

• Філософські.

• Загальнолюдські.

• Соціальні.

• Морально-етичні.

Сукупність порушених проблем у літературному творі складають його проблематику, - основні протиріччя.

Часто так буває, що найгостріші проблеми навіть виражаються в назвах літературних творів: «Злочин і кара», «Війна і мир», «Хіба ревуть воли, як ясла повні…».

Розуміння літературного твору стає зрозумілим, коли його зміст подається, як ряд гострих життєвих проблем, що вимагають вирішення в сюжетних діях.