Літературознавство (Шпаргалки) / напрями

Класицизм – уперше з’явився в Італії (16ст) Розквіт у Франції (17ст)

• Наслідування зразків античного мистецтва

• Для драматургії закон 3 єдностей (дії, місця, часу)

• Різкий поділ д.о. на + та –

• Жанри «серйозні, високі»: трагедія, епопея, роман, елегія, ідилія

«розважальні, низькі»: комедія, байка, травестійна поема.

• Культ розуму

• Урбанізм

• І. Котляревський –зачинатель нової укр. літ-ри «Енеїда»

Бароко (дивний, химерний) 17-18ст. Зародився всередині 16 ст. в Іспанії та Італії.

• Сильні контрасти (світла і тіні, масштабів і ритмів, матеріалів і фактур)

• Емоційність і чуттєвість

• Динаміка і напруженість

• Перебільшена пишність і химерність

• Г. Сковорода «Бджола та Шершень»

• Кальдерон «Життя це сон»

Сентименталізм – 2 пол. 18 – поч. 19 ст. що характеризується прагненням відтворити світ почуттів простої людини й викликати у читача співчуття до героїв. Напрям походить від назви роману 1 англ. Сентименталіста Л. Стерна «Сентиментальна подорож Францією та Італією»

Жанри: елегія, медитація, послання, щоденник, роман-подорож.

• Намагання показати особистість в рухах, думках, почуттях, прагненнях.

• Емоційна підвищеність

• Культ почуттів і культ природи

• Збереження поділу героїв на + і –

• Увага приділяється побуту, взаєминам у родині, стосункам між людьми.

• Основ’яненко «Маруся» також відносять «Наталка Полтавка»

Романтизм – кінець 18 – 1 пол. 19 ст.

• Незвичайне, дивне, фантастичне

• Заперечення раціоналізм

• Культ почуттів

• Інтерес до фантастики

• Внутрішній світ людини

• Ідеалізм у філософії

• Діонісівське начало

• Природа

• Захоплення фольклорром

• Рання творчість Т. Шевченка , П. Куліш «Чорна Рада»

Реалізм – головною метою було відтворення всієї дійсності в реальних барвах, тобто не ідеалізувати. Реалізм лат. Realis дійсний суттєвий.

• Увага на вплив соц.- іст. Обставин на формування хар-ру людини

• Пізнавальне-аналітичне начало

• Розв’язання проблем на основі загальнолюдських цінностей

• «Кайдашева сім’я» Нечуй-Левицький, П.Мирний «Хіба ревуть воли, як ясла повні»

Натуралізм - склався в Зх. Літ-рі в останній третині 19 ст.

• Натуралісти прагнули зробити свої твори точною фотографією

• Залюбки показували життя соц. Дна

• Відтворювали хворобливу психіку людини, її сексуальні звички

• Найпоширенішим був у Франції

• Брати Гонкур, Золя

Імпресіонізм – модерністська течія, котра сформувалася на поч.20 ст. у Франції.

• Миттєве фіксування вражень.

• Відсутність чітко заданої форми

• відмова від ідеалізації: ставлячи перед собою завдання зафіксувати реальні моменти, імпресіоністи найчастіше заперечували поняття ідеалізації й ідеалу, адже ідеал відсутній в конкретній реальності

• найпоширенішим жанром імпресіонізму стає новела

• зображується не сам предмет, а враження від нього 

• імпресіоністи орієнтуються на почуття, а не на розум

• Коцюбинський «Тіні..» «Інтермеццо» Хвильовий «Я(Романтика)»

Експресіонізм - Напрям, назва якого походить від французького ixpressio (вираження).

• зацікавленість глибинними психічними процесами

• заперечення як позитивізму, так і раціоналізму

• оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образності та виразності, часом непоєднуваних між собою, як глибокий ліризм і всеохоплюючий пафос

• суб'єктивізм і зацікавленість громадянською темою

• В. Стефаник «Камінний Хрест»

Символізм - одна зі стильових течій модернізму, що виникла у Франції в 70-х pp. XIX ст., а в українській літературі поширилася на початку XX ст. Основною рисою символізму є те, що конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ. 

• войовничий бунт проти надто консервативної і регламентованої суспільної моралі

• підкреслене естетство (захоплення витонченою поетичною формою і недооцінка змісту)

• культ екзотичних і заборонених тем, хвороблива увага до позасвідомого, садо-мазохістських виявів тощо

• спроби вирватися за рамки повсякденного, прив'язаного до матеріальності буття, зазирнути до «світу в собі». 

• П. Тичина, О. Олесь, М. Вороний.

Авангардизм (франц. авангард — передовий загін). Це радикальний напрям «революції в мистецтві», що об’єднує течії, які заперечують традиційну естетику, зображають дійсність у найбільш екстремальних формах. До авангардизму відносять футуризм, експресіонізм, дадаїзм, сюрреалізм та ін. Авангардисти експериментували з мовою, шукали нові стилі та жанри, проте їхні експерименти не завжди були вдалими. Найбільш оригінальними були пошуки Д. Бурлюка, В. Хлєбнікова (футуризм), П. Елюара (сюрреалізм), Г. Баля (дадаїзм).

Модернізм — загальна назва літературних напрямів та шкіл XX ст., яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість. Модерністи на перше місце ставили творчу інтуїцію, сутність буття. Вищим знанням проголошувалася не наука, а поезія, зважаючи на її феноменальну здатність одуховнювати світ, проникати в найінтимніші глибини буття. Модерністи свідомо роблять свою творчість антидемократичною, елітарною.

Футуризм - авангардний напрям, назва якого в перекладі з латини — майбутнє. Виник у літературі на початку XX ст.

• заперечення традиційної культури (особливо її моральних і художніх цінностей); 

• прагнення до новацій, бунтівливості порушення традицій

• культивування урбанізму (естетика машинної індустрії і великого міста)

• переплетіння документального матеріалу з фантастикою

• у поезії — руйнування загальноприйнятої мови, використання «слів на свободі

• М. Семенко.

Екзистенціоналізм - течія в літературі, що сформувалася в Європі у 1930— 40-ві pp., а найбільшого розвитку досягла в 1950—60-ті рр.

• на перше місце висуваються категорії абсурдності буття страху, відчаю, самотності, страждання, смерті

• особистість має протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому «іншому», адже всі вони нав'язують їй свою волю, мораль, свої інтереси й ідеали

• поняття відчуженості й абсурдності є взаємопов'язаними та

• взаємозумовленими в літературних творах екзистенціалістів

• вишу життєву цінність екзистенціалісти вбачають у свободі особистості

• існування людини тлумачиться як драма свободи

• найчастіше в художніх творах застосовується прийом розповіді від першої особи.

Акмеїзм (грецьк. акті — вищий ступінь чи якість чого-небудь) — стильова течія в російській поезії, що виникла на початку XX ст. як один із шляхів авангардизму. Естетичними засадами акмеїстів були самодостатність поетичного слова та відповідне його функціонування у суспільному житті. Основні принципи зводилися до творення елітарної поезії, в центрі якої — людина в її духовних та історичних проекціях.

Неоромантизм (грецьк. новий романтизм) — умовна назва естетичних тенденцій в європейській літературі кінця XIX — початку XX ст. їх сенс полягав у відродженні певних рис естетики романтизму: культу героїки, уславлення мужності, утвердження нового героя — мужньої людини, життя якої пов’язане з ризиком та незвичайними пригодами. Найвиразніше виявився неоромантизм в Англії, у творчості Р. Кіплінга, Р. Стівенсона, А. Конан-Дойла, Г. Честертона, Е. Войнич.

Неореалізм (грецьк. новий, речовий) — течія в кіномистецтві й літературі, що виникла в Італії після Другої світової війни. Його характерні особливості — пафос суворої правди, достовірність зображення, повага до простої людини, використання розмовної народної мови, документалізм, відчутне ліричне «Я» письменника, який є свідком або учасником описуваного, прийоми кінематогра-фічності.

Сюрреалізм (франц. надреалізм) — одна з течій модернізму, виникла у Франції. Ґрунтується на філософії інтуїтивізму, східних містико-релігійних ученнях та на фрейдизмі. Сюрреалісти закликали звільнити людське «Я» від «пут» матеріалізму, логіки, моралі, традиційної естетики. На їхню думку, митцю слід спиратися на досвід несвідомого вираження духу — сни, галюцинації, марення, аби проникнути по той бік людської свідомості, осягнути безкінечне й вічне. До групи сюрреалістів входили письменники Ф. Супо, Р. Дено, Т. Тцара та ін.

Дадаїзм (франц. дитячий іграшковий коник, перен. — дитячий лепет) — авангардистська течія в літературі та мистецтві Західної Європи початку XX ст., що сповідувала нігілізм та антиестетизм. Дадаїсти зводили літературу до безглуздих словосполучень і звуків (дитячого лепету), живопис — до колажів із клаптів кольорового паперу, примітивних дитячих малюнків. До цієї течії належали французькі поети Т. Тцара, Л. Арагон, П. Елюар, німецький поет Р.

Кубізм, кубофутуризм. Прагнучи якось привернути до себе увагу, групи футуристів вигадували собі різні назви: в Англії з’являються вортицисти й імажиністи, у Франції — кубісти, паро-ксисти, симультаністи та ін. Кубісти в живопису, у скульптурі намагалися створити образи, які б розкладалися (чи складалися) на геометричні фігури.