Літературознавство (Шпаргалки) / 29-37

29.Аналіз літературного твору. Художній аналіз - це осмислення мистецького тексту ,визначення його ідейно- тематичної основи ,проблематики ,побудови,образної системи ,а також дослідження засобів творення образів,художньої мови.Інакше кажучи,що відповідь на запитання : що і як сказано у творі,або ж - розкриття художнього тексту.Вдумливий ,умілий аналіз має підпорядковуватися законам науково дослідження ,бути якомога об'єктивнішим ,аргументованішим,базуватися на фактичному матеріалі.Всебічний аналіз обов'язково передбачає певну інтерпретацію ,тобто суб'єктивне(власне) тлумачення,оцінку твору читачем- дослідником.Скажімо,біографічний метод передбачає зосередження уваги на тому ,як у творі відзеркалюється реальна біографія автора.Як автор виражає себе через твір;Культурно- історичний - розгляд художнього твору у взаємозв'язках з культурно- історичним розвитком суспільства. Компаративний- зіставлення твору з творами інших авторів.Психологічний метод-Психологічний аналіз літературного героя і особистості автора.Формальний - пошук технічних прийомів і засобів зображення ,якими користувався автор.Структуральний - розчленування тексту на якомога дрібніші частини і визначення зв'язків між ними.Семіотичний - розгляд твору як системи знаків та знакових відношень.Рецептивноестетичний- зосередження уваги на тому ,як зображально- виражальні художні засоби твору проектуються на реципієнта (читача),доносять до нього авторський задум.При будь- якому дослідницькому методі аналіз твору визначають кілька принципів.Перший і визначальний принци єдності змісту і форми.Виходячи з цього принципу ,необхідно оцінювати твір як ідейно- естетичну ,змістовно - формальну цілісність,розкривати відповідність між окремими складниками твору,гармонію,зорганізовану змістом Наступні засади зумовлені двоїстою природою всього сущого .У людині,а відтак і у творенім нею мистецтві,поєднуються духовне і матеріальне ,зміст і форма ,незмінне і мінливе.Тому й аналізувати мистецькі твори можна з різних позицій- історичної чи типологічної.Отже,другий - принцип історизму.Він доцільний,остільки,скільки література є явищем суспільним,конкретно- історичним.Ця засада передбачає розглядати розглядати художній твір у зв'язку з тією епохою,коли він був написаний .Бо на особливості його створення впливали тодішня суспільно- культурна дійсність ,літературний процес ,напрям ,школа,в межах яких твір був написаний ,рівень розвитку науки,духовності.Також диктується необхідність розглядати твір у зв'язку з тією епохою ,яку він досліджує.Третій принцип художнього типологізму .Він доцільний остільки,оскільки мистецтво проникає у світ духовний ,розкриває вічні теми та ідеї ,творить красу .Типологія- це класифікація чогось за спільними ,культурним контекстом тієї доби ,у яку він був написаний ,зіставлення,пошук спільного у творах ,що виникли в межах різних епох ,стилів,націй ,а також оцінку твору з позицій вічних художніх критеріїв.Оскільки ці два підходи - історичний і типологічний - є фактично варіантами опозиції "вічне- минуще","незмінне- пливне",то абсолютизувати один з них безглуздо.Кращий вихід ,безперечно,- у розумному поєднанні обох підходів,хоча залежно від особливостей твору ,завдань та вподобань дослідника один із підходів може переважати.

30.Літерату́рний проце́с — різноманітне історико-мистецьке явище, яке характеризується змінами у стилях і напрямах художньої творчості, у виражально-зображувальній системі художніх засобів, у тематичній і жанровій своєрідності творів тощо. Обумовлюється літературний процес багатьма факторами мистецького та суспільного порядку, зокрема інтенсивністю літературного життя в тому чи іншому регіоні чи в певному культурному центрі країни.

Осмислення літературного процсу буває синхронним та діахронним.

Плюралістичний підхід(множинність) ,дихотомічний(двоякість).За плюралістичного підходу в літературі виокремлюють літературні напрями ,течії та групи.

В основі дихотомічного способу розуміння стоїть розглядання літератури як одного цілого явища, що розвивалося поступово і послідовно.

В основі плюралістичного – література як розгалужена система, кожне розгалуження якої потребує окремого вивчення і дослідження.

31.Родовий і жанровий розподіл художньої літератури.Поняття жанрового різновиду.Розділ теорії літератури,що вивчає літературні роди,жанри називається генологією.Рід - спосіб створення художньої реальності.Епос- оповідає про події ,які ,немов здійснюються насправді перед оповідачем.Прозова форма,що не є ознакою епосу!Найголовнішою ознакою епосу є оповідність ,яка зумовлює більшу об'єктивованість викладу ,його зображувальність.Епос охоплює буття в його пластичній об'ємності,просторово- часовій довжині і подієвій насиченості.Лірика- у формі естетизованих переживань осмислюється сутність людського буття.Віршова форма не є визначальною ознакою лірики. Найголовнішою ознакою лірики є виражальність ,відтворення емоційного стану героя.Для лірики властива внутрішня подієвість .Лірика завжди має сюжет.Драма - змальовує світ у формі дії ,зображує людей діяльних,характери яких реалізується в безпосередній дії.Зовнішні (архітектонічні) ознаки : Текст у формі діалогів;коментар автора,поділ твору на частини:дії,сцени,епізоди;перелік дійових осіб;виділення шрифтами авторських ремарок.Внутрішні структурні ознаки :наявність конфліку;часопросторова сконденсованість.Епос,лірику і драму як літературні роди слід розрізняти від епічності,ліричності ,драматичності ,як видів емоційної тональності.Ліричність- передбачає суб'єктивовану емоційну тональність мови автора.Драматизм- тональність напруги.Епічність- об'єктивовану ,зовні нейтральну ,стриману тональність,продиктовану широтою оповіді. Жанр- тип(модель) твору,що історично склалася і характеризується сукупністю формальних і змістовних властивостей. Жанрова система - стійка єдність жанрових у синхронному аспекті,коли ці форми існують у єдиному художньо - світоглядному просторі та взаємодіють між собою. Жанровий різновид-варіант певного жанру за змістом(історичний роман),за художньо- формальними особливостями(алегорична повість) ,за індивідуально- авторською специфікою (шевченківська поема).Рід- загальне,жанр- особливе,різновид-окреме.

32.Епос- оповідає про події ,які ,немов здійснюються насправді перед оповідачем.Прозова форма,ще не є ознакою епосу!Найголовнішою ознакою епосу є оповідність ,яка зумовлює більшу об'єктивованість викладу ,його зображувальність.Епос охоплює буття в його пластичній об'ємності- часовій довжині і подієвій насиченості.Жанри епосу: міф - оповідання про минуле,яке описує події за участю богів,демонів,про походження світу,богів і людства.Види міфів: космогонічний- про створення світу;теологічний- про походження богів;астральні,етимологічні- міфи,що пояснюють походження явищ;есхатологічний- міфи про загибель світу;міф про циклічність;героїчні міфи.Новела-твір про незвичайну життєві подію з несподіваним фіналом.Ознаки:лаконізм,яскравість художніх засобів,наявність строгої композиції,переважає сюжетна однолінійність,зведення до мінімуму кількості персонажів.Оповідання- твір ,сюжет якого ґрунтується на певному,рідко кількох епізодів з життя одного чи кількох персонажів.Ознаки- розповідь від особи оповідача,однолінійний сюжет,характери вказані у сформованому вигляді,стислі описи,значна роль художньої деталі.Повість-твір,який характеризується однолінійним сюжетом ,принциповою зосередженістю на розвиткові характеру.Роман- епос приватного життя.Роман передбачає розгорнуту оповідь про життя ,розвиток особистості в кризовий,нестандартний період його життя.Роман зосереджує увагу на внутрішній боротьбі,еволюції персонажа.

вчора

34 Драма- п’єса соціонально-історичного чи побутового характеру з гострим конфліктом. Драма (грец. drama — дія) — рід літератури, у якому поєднуються епічний і ліричний способи зображення. Основою драматичного твору є конфлікт, його зміст розкривається через гру акторів. Драма показує людину в напружений момент життя, розкриває характер через дії, вчинки, рух її душі. Драматичні твори мають динамічний сюжет, їх пишуть у формі розмови дійових осіб. З видів прямої мови драматичні твори найчастіше вживають діалог, рідше — монолог, у масових сценах — полілог. Авторська мова використовується лише у ремарках, які виконують службову функцію. У них повідомляється про вигляд, вік персонажів, їх професії, риси вдачі, подається опис сцени. У драматичному творі — невелика кількість подій і дійових осіб, як правило, — одна сюжетна лінія, коли є побічні, то розвинені слабо і підпорядковані головній. Основні засоби характеристики дійових осіб — вчинки, дії, жести, міміка, мова. Емоційне сприйняття гри акторів посилює музика. Трагедія-непримиренний конфлікт особистості,що прагне максимально втілити свої творчі потенції з об’єктивною їх реалізації.  Основоположником трагедії був Есхіл, він увів у трагедію другого актора, а Софокл — третього. На думку Арістотеля, основне у трагедії — дія, трагедія може обійтися без характерів. Комедія-викриття негативних явищ,конфлікт між ідеалом і дійсністю за допомогою гумору та сатири. Комедія — це вид драми, протилежний трагедії. Вона зв'язана з низьким і потворним.

35. Літературний процес-форма історичного буття літератури,функціонування і розвиток літератури в усій сукупності її явищ і фактів. Напрям-ідейно-художня єдність принципів,характерна для творчості ряду письменників певного історичного періоду.  Течія-ідейно або художня єдність принципів,характерна для творчості ряду письменників певного історичного періоду.  Школа-діахронне угрупування з чітко визначеними лідерами,кількістю учасників,програмно-декларативними маніфестами.  Група-синхронічне об`єднання митців з чітко визначеним лідером кількістю учасників,програмно-декларативними маніфестами.

33. Лірика(твір виконаний під акомпанент ліри)-у формі естетичних переживань осмислюється сутність людського буття. Віршова форма не є означальною ознакою лірики! Найголовніша ознака лірики виражальність,відтворення ліричного стану героя ,естетичних переживань,медитаціі. Для лірики властива внутрішня подієвість (внут.-псих. Сюжетність) Жанри лірики: Елегія-один із Жанрів лірики медитативного,механхолічгого змісту,написана двовіршами.  Ода- жанр лірики, вірш, що виражає піднесені почуття, викликані важливими історичними подіями, діяльністю історичних осіб. Оді притаманні урочистість і патетичність у висловленні почуттів. Сатира — гостра критика чогось, окремих осіб, людських груп чи суспільства з висміюванням, а то й гнівним засудженням вад і негативних явищ у різних ділянках індивідуального, суспільного й політичного життя, суперечних із загальнообов'язковими принципами чи встановленими ідеалами.  Епігра́ма — письмо В еллінську добу епіграма вживалася як напис на вівтарях, сприймалася як епічна форма, втілена в елегійний двовірш, пізніше поети вдавалися до ямбічних та інших розмірів, розширювали її тематичні меж Епістола, або Епістолярна література — різножанрові твори художньої літератури, в яких використовується форма листа чи послання, узалежнена законами художньої умовності. Епітафія— короткий текст на честь померлого, що написаний на надгробній плиті, а також слово використовується в переносному сенсі. Гімн - урочистий твір символічно-програмового змісту. Романс - це невеличкий ліричний вірш любовного змісту, призначений для вокального виконання. Ода - урочистий твір уславлення, писаний на честь якоїсь видатної особи чи події, виражаються почуття поваги, захоплення. Сонет - канонічний жанр ліричного вірша, який складається з двох катренів і двох терцин написаних переважно п'ятистопним ямбом з усталеною римою: абаб, абаб, ввд, еед (італійський сонет) або з трьох катренів і одного дистиха (англійський або шекспірівський сонет). Елегія - ліричний вірш, пройнятий сумним настроєм. Епіталама - твір панегіричного характеру, написаний з нагоди одруження. Епіграма - невеличкий вірш, який висміює яку-небудь особу чи негативне суспільне явище. Ідилія - невеликий, переважно віршований твір, в якому поетизується сільське життя. Медитація - вірш філософського змісту, в якому автор передає свої глибокі роздуми про деякі важливі проблеми, інколи глобального значення. Акровірш - вірш-загадка, у якому початкові букви рядків складають слово-відгадку. Фігурний вірш - це вишуканий поетичний твір, в якому домінував зоровий ефект. Верлібр - це вірш без рими і розмірів з довільним чергуванням рядків різної довжини. Послання - це віршований літературний твір, написаний у формі листа або звернення до якоїсь особи чи багатьох людей. Панегірик - жанр ораторської і поетичної творчості, своєрідний гімн на честь певної особи.

37. Форми наступності.

Традиція(передача) – передача і збереження певних елементів від покоління до покоління протягом тривалого часу.

Запозичення – використання автором відомих мотивів, фабул, стилістичних фігур, прийомів версифікації, переосмислення їх, надання їм мовних якісних характеристк.

Вплив – використання основних принципів творчої лабараторії одних письменників іншими. Реалізується на багатьох рівнях – тематичному, структурному, образотворчому; вирізняється формуванням автономних, іманентних художніх феноменів, у яких глибоко приховані першоджерела.

Наслідування – свідоме чи мимовільне використання автором зразків фольклору, художньої літератури для оформлення власних думок.

Концентрація – яскрава творча особистість акумулює творчі надбання інших. Наприклад, Шекспір.

Стилізація – свідоме ретроспективне імітування, а не копіювання, творчої манери певного письменника, формальних ознак його стилю, певного фольклорного твору.

Пародія – наслідування іншого твору з відтворенням в перебільшеному вигляді характерних особливостей оригіналу.

Епігонство – механічне відтворення застарілих ідей або прийомів й мистецьких засобів своїх попередників.

Плагіат – привласнення авторства на чужий твір науки.