3. Влаштування земляного полотна.
Влаштування земляного полотна автомобільних доріг складається з двох етапів:
підготовчі роботи;
безпосередньо зведення земляного полотна.
Перший етап – підготовчі роботи полягають в очистці дорожньої смуги від рослинності, каменів, валунів, що заважають виконанню робіт, а також в проведенні заходів по відведенню атмосферної води, осушенні заболочених ділянок або пониженні рівня ґрунтових вод.
Очистка (очищення) дорожньої смуги розпочинають з видалення чагарників, мілкого лісу та дерев, якщо вони знаходяться на трасі майбутньої дороги.
Валити дерева можна з корінням або спилювати. Валку лісу, очищення стволів від суків та вивіз залишків краще всього виконувати зимою. Це покращує умови транспортування дерев і підвищує безпеку робіт.
При валці з корінням в ґрунті утворюються ями, які необхідно засипати однорідним (але не рослинним) ґрунтом з обов’язковим ущільненням, трамбуванням. Другий спосіб пов’язаний з видаленням пеньків, що залишилися після спилювання, якщо висота насипу менше двох метрів і висота пеньків понад 10 см.
До підготовчих робіт (якщо висота насипу менше 0,6 метрів) також відносяться зняття дернового покриття і рослинності землі. Їх видаляють в місцях основи земляного полотна і резервів на всю ширину.
При необхідності одночасно із зняттям дернового покриття і рослинного ґрунту виконують роботи по відведенню поверхневих вод від розроблюваних виїмок і резервів. З цією метою влаштовують водовідвідні канави. Якщо ділянки прокладання траси заболочені або мають місце високий рівень ґрунтових вод, його осушують шляхом влаштування канав, траншей і інших дренажних пристроїв.
Після розчистки дорожньої смуги на всіх її пікетах і флюсах виконують розбивку. Основне завдання розбивки – закріпити на місцевості всі характерні точки майбутнього полотна. До цих точок відносяться: вісь і бровка насипу або виїмки, точки переходу насипу в виїмку, обидві кромки дна резерву, бокових канав тощо.
Розбивку насипів проводять з урахуванням запасу на осідання ґрунту, величини уширення земляного полотна, зниження робочих відміток за рахунок наступного улаштування корита. Всі елементи розбивки виконуються за допомогою геодезичних інструментів.
В
поперечному профілі розбивкою
відмічаються всі точки перелому
окреслення земляного полотна і резерву.
При розбивці дороги в плані особливу
увагу слід звертати на розбивку кривих.
Зведення земляного полотна може виконуватись повздовжнім (переміщення ґрунту вздовж осі траси) або поперечним (переміщення ґрунту з резервів на земляне полотно) способом. Повздовжній спосіб в цілому більш раціональний, тому що він дозволяє виконувати пошарове ущільнення ґрунту. При цьому способі можна використовувати і різнорідні ґрунти: в нижню частину насипу – глинисті водонепроникні, а в верхню – суглинки і далі піщані ґрунти.
Вибір того чи іншого способу укладки визначається можливостями засобів профілювання і ущільнення, що є в арсеналі будівельників.
Особливим випадком зведення земляного полотна є перетин трасою заболочених ділянок місцевості. В такому випадку до дорожньої конструкції пред’являються такі три вимоги:
основа земляного полотна повинна бути стійкою;
осідання основи в експлуатаційний період не повинні викликати недопустимого пошкодження повздовжнього і поперечного профілю;
пружні прогини – коливання конструкції обмежуються умовами тривалої міцності дорожнього одягу.
Процес улаштування земляного полотна має особливості, що залежать від типу боліт і властивостей ґрунтів, що входять до їх складу. Тут спосіб виконання робіт вибирають в залежності від глибини і довжини болота, його несучої здатності. Існує 3 схеми зведення земляного полотна на дорогах: повне виторфування, часткове виторфування, посадка на мінеральне дно:
1 – насип; 2 – щільний торф; 3 – мінеральне дно; 4 – рідкий торф.
При способі посадки на мінеральне дно відсипка насипу ведеться пошарово горизонтальними шарами на всю ширину земляного полотна. Для частин насипу, що знаходяться в воді, бажано використання нерозмокаючих ґрунтів (піски, гравій, супіски). Наступні шари земляного полотна відсипають по мірі занурення насипу в болото.
Влаштування доріг на болотах необхідно суміщати з осушувальними роботами, але краще роботи виконувати в зимовий час.
Однією з умов якісної укладки ґрунту в земляне полотно є правильне їх ущільнення. Ущільнення земляного полотна, як правило, виконується від його краю до середини з перекриттям ущільнуваної смуги не менше ніж на 25 см.
Особливо велике значення має забезпечення надійного водовідведення при будівництві доріг місцевого значення, коли земляне полотно повинно мати покращені характеристики. Заходи по відведенню води від полотна дороги включають влаштування бокових водовідвідних канав, дренуючих шарів і інших дренажних пристроїв.
При влаштуванні бокових водовідвідних канав необхідно слідкувати за тим, щоб вони мали поперечний профіль та повздовжній ухил, які забезпечували б як найшвидше відведення води від земляного полотна.
Забезпечення стійкості і не розмивання бокових канав може бути досягнуто закріпленням їх відкосів (ухилів) та дна в’яжучими або мощенням. Для закріплення відкосів бокових канав не рекомендується використання трав’янистого засіву, тому що трава знижує швидкість протікання води, а це призводить до замулювання канав і застою води. Застосування органічних і неорганічних в’яжучих, а також відходів різних виробництв в суміші з ґрунтом є найбільш економічним і технологічним засобом.
Одним із способів підвищення стійкості відкосів є їх закріплення. Воно забезпечує довго тривалість і міцність, сприяє збереженню заданих профілів земляного полотна. В сухих місцях закріплення захищає ґрунти земляного полотна від висихання, зменшує кількість пилу.
Для закріплення відкосів місцевих доріг можуть бути використані: засів травою з високорозвиненою кореневою системою, одеркування (суцільне або в клітину), обробка в’яжучими. Вибір способу закріплення залежить в першу чергу від інтенсивності впливу природних факторів, виду і щільності ґрунту, висоти і кута відкосу.
[2] с. 11-12; [14] с. 128-159; [17] с. 42-77
Лекція № 10