2. Назвіть причини виникнення та шляхи формування українського козацтва

Козак (слово тюркського походження) – вільна озброєна людина.

Перші писемні згадки про козаків датуються 1489 р. З «Хроніки» польського автора М. Бєльського дізнаємося, що у 1489 р. козаки супроводжували польське військо в поході проти татар. У 1492 р. кримський хан Менглі-Гірей скаржився Великому князю литовському, що українські козаки напали на татарський корабель в гирлі Дніпра.

Причини виникнення козацтва:

Економічні (нестача власної орної землі призводила до народної колонізації земель Дикого поля).

Соціальні (експлуатація населення, кріпацтво).

Політичні (цілеспрямована політика литовців і поляків поставити козаків на службу для захисту кордонів від татар).

Стратегічні (постійна небезпека з боку Кримського ханства та Туреччини).

Національно-релігійні (політика полонізації українців та покатоличення православних).

Лицарська — наявність героїчних постатей, які, нехтуючи своїм життям, були готові скласти голову, захищаючи свій народ від польсько-литовських феодалів, кримських татар і турків; саме вони згуртовували озброєні загони народних месників, що виступали на захист честі й волі України.

Шляхи формування козацтва стали:

• селяни-втікачі від польської сваволі;

• селяни й міщани (уходники), які переселялися на нові, вільні землі «Дикого поля»;

• частина української шляхти, позбавлена іноземцями власності;

• різноманітні категорії служилих людей.

Усіх, хто опинився в межах «Дикого поля», життя примусило згуртуватися в могутню військову організацію — адже тільки так можна було захиститися від феодалів, турків і татар. Так виникла Запорізька Січ.

3.Києво-могилянська академія та її роль у культурному житті України

1632 р. за митрополита П. Могили Київська братська школа об'єдналася зі школою Києво-Печерської лаври. Так виникла знаменита протягом півтора століття Києво-Могилянська колегія (пізніше – академія) – єдиний вищий навчальний заклад на східнослов'янських землях до початку XVIII століття. їй належала визначальна роль в культурно-освітньому процесі XVII–XVIII століть, вона стала центром освіти й науки, осередком суспільно-культурного життя в Україні. В Академії працювали видатні науковці і педагоги І. Гізель, І. Галятовський, Л. Баранович, С. Полоцький, Є. Славинецький. Заклад готував служителів православної церкви, державних чиновників, вчителів шкіл.  За структурою колегіум відповідав вищим навчальним закладам Західної Європи. Тут вивчали старослов'янську, українську, польську, німецьку, французьку мови, піїтику, риторику, філософію, богослов'я, математику, фізику, медицину, історію, географію, астрономію, музику. З кінця XVII ст. колегіум отримав право на самоврядування, а у 1701 р. за грамотою Петра І перетворений на академію.  В Академію приймали дітей різних станів. 8 класів передбачали навчання студентів протягом 12 років. Викладання велося латинською та літературною українською мовами. Викладачі створювали курси лекцій, готували підручники. Так «Синопсис» (1674 р.) вихованця і викладача Академії І. Гізеля став першим підручником з історії східних слов'ян.  Академія прищеплювала своїм вихованцям любов до Батьківщини, її героїв, поетичні героїко-патріотичні твори, що з'явилися у стінах закладу набували популярності серед народу. Академію закінчили такі видатні українські діячі, як С. Полоцький, гетьмани – П. Сагайдачний, І. Виговський, І. Мазепа, П. Орлик.