6. Періодизація історії української культури.

Культура – національні за формою і загальні за призначенням способи і результати людської життєдіяльності, які слугують подальшому примноженню творчих можливостей людини. Об’єктом іст і культ України є історичний процес, пам’ятки матеріальної і духовної культури, створені укр народом упродовж століть і зафіксовані в тих чи інших формах.

Перший період розвитку культури України пов'язаний з її глибинними джерелами. Це досить тривалий часовий відрізок, який охоплює період від початків людської цивілізації на цій території до культури східнослов’янських племен дохристиянської доби. Відчутній слід залишили племена трипільської культури, для яких характерними були високий розвиток землеробства і суспільної організації. Культура античних міст пн Причорномор’я сприяла розвитку економічного життя, суспільних відносин і культури місцевих племен, що прискорило процес розкладу первіснообщинного ладу і сприяло їх подальшому прогресу. З розпадом первісного ладу на території слов’янських племен виникають напівдержавні об’єднання – союзи племен, на чолі яких стояли князі. У 2 половині ІХ ст завершився тривалий процес становлення давньоруської держави-Київської Русі. Культура доби Київської Русі – 2 період формування культури України. За часів Володимира Святославича на київських землях було введене християнство за грецьким зразком, що відповідало інтересам держави. Склалася і розвивалася давньоруська мова, почався інтенсивний розвиток освіти, літератури, мистецтва. 3 період – це час, позначений формуванням української народності. Воно проходило на території Київського, Переяславського, Чернігово-Сіверського, Волинськ. і Галицьк. князівств. До середини 17 ст тривав процес формування основних рис укр народності, складалась її територія, мова, економічна спільність, психічний склад. У цей період з’являється козацтво. 4 період проходив під впливом визвольної війни народу під проводом Хмельницького. Усна народна творчість відобразила найголовніші події тієї доби. У 2 половині 17 ст в Укр поширюється стиль бароко. 5 період пов'язаний із формуванням слов’янських націй. У 19 ст важливе місце посідає фольклор, відб. становлення театру, започатк. музична класика, розв. Живопис. 6 період – культ. 20ст - це свідчення незламного духу народу, який прагнув до збереження своєї мови, іст пам’яті, мистецьких надбань мин. часів. 90-ті рр 20ст – сьомий етап іст культ. тут важливе місце має Акт про держ незалежність України, прийнятий 24 серпня 1991р. вперше укр народ отримав можливість вільно творити.

7. Встановлення нацистського окупаційного режиму. Новий адміністративно територіальний поділ.

Готуючись до нападу на СРСР, керівники нацистської Німеччини заздалегідь розробили низку планів, інструкцій, директив, щодо масового знищення населення окупованих територій, захоплених 3 рейхом, найважливішою була Україна з її багатими корисними копалинами, родючими землями, робочою силою. Нацистське керівництво мало на меті використати територію України для німецької нації. Політика «освоєння» східного простору була викладена у плані «Ост». Він розроблявся під керівництвом Гітлера, Розенберга, Гіммлера та ін діячів. За планом передбачалось: -часткове онімечення місцевого населення, заселення окупованих земель німцями; -масова депортація населення в т.ч. українців до Сибіру; -підрив біологічної сили слов’янських народів; -економічне пограбування території України, перетворення місцевого населення на рабів; -пограбування культ. цінностей, знищення пам’ятків культури. Після загарбання фашистськими військами України, її територія була розділена на 4 частини: 20 серпня 1941 р було утворено рейхскомісаріат «Україна» на чолі з Кохом, з центром у Рівному. Він поділявся на 6 генеральних округів з центрами у Рівному, Житомирі, Києві, Дніпропетровську, Миколаєві та Мелітополі; землі сх. Галичини в складі Львівської, Дрогобицької, Станіславської, Тернопільської областей під назвою «дистрикт Галичина» було віднесено до складу генерал-губернаторства, створеного на території Польщі, центр Львів; Одещину, частину Вінниччини та Миколаївщини об’єднали в губернаторство «Трансністрію» під управлінням Румунії, центр – Одеса; Донбас, Чернігівщина, Сумщина, Харківщина утворили «прифронтову зону».