4. «Звіриний стиль» як основа скіфського мистецтва

Скіфський звіриний стиль склався під впливом мистецтва Ірану і Передньої Азії, а в Причорномор'ї він зазнав значного впливу елінського мистецтва. У курганах Центральної Азії знаходять предмети, що з'єднують у своєму стилі риси елліністичного, сасанідського і китайського мистецтва. Так, за однією з версій, на формування унікального «скіфського звіриного стилю» вплинули бронзові вироби з провінції Ордос у Північно-Західному Китаю, так звані ордоські бронзи. Інше можливе джерело — Лурістан на південно-заході Іранського нагір'я, перський звіриний стиль, блискуче розвитий майстрами епохи Ахеменидів і Сасанидів. Елементи того ж стилю присутні в мистецтві іонійців періоду архаїки, що населяла острови Східного Середземномор'я і які знаходились під явним перським впливом. Висловлювалися версії про сибірське походження скіфського звіриного стилю і про вплив на його формування традиційного різьблення по дереву. Самі ранні знахідки датуються IX століттям до нашої ери, але риси оригінального стилю складаються до VII століття до нашої ери.

Для скіфського звіриного стилю характерні тонке спостереження природи, реалістична передача форм тварин і їх рухів, динамічні композиції, що змальовують боротьбу звірів. Найпоширеніші зображення травоїдних тварин, хижих звірів і птахів, а також фантастичних істот головно грифонів. Прийоми зображень різні: гравіювання по металу і литво, різьблення по дереву і кісті, аплікації з шкіри і повсті. Відоме татуювання людського тіла виконане у звіриному стилі.

Реалістичність зображень поєднувалася з певною умовністю. Як правило, тварини показані в певних позах, з перебільшено помітними лапами, очима, кігтями, рогами, вухами тощо. Фігури звірів розташовувалися з урахування форми речі, яку вони прикрашали. Тварини зображалися в канонічних позах — скачуть, борються; копитні з підігнутими ногами; хижаки — інколи згорнуті в клубок. Просліджуються умовні прийоми і в передачі окремих частин тіла тварини наприклад очі у вигляді кружків, роги — завитків тощо. Інколи зображалася частина тіла звіра, що служила його символом — голови, лапи, кігті. Зустрічаються зображення звірів або їх частин, поміщені на зображення інших тварин.

Персонажів звіриного стилю небагато, вони повторюються і ясно підрозділяються на три групи відповідно трьом зонам міфологічного Світового Дерева: небесної (птаха), земної (копитні) і підземної (хижаки). Серед птахів виділяються грифони грецького типу з архаїчними серповидними крилами, грифо-барани, фантастичні крилаті звірі, що мають аналоги в перському мистецтві. Серед копитних зображуються олені, кози, бики, барани, коні. До «медіаторів» (лат. mediator — посередник) відноситься кабан, який вільно рухається з однієї зони в іншу (оскільки має двоїсту природу: він і копитний, і м'ясоїдний (хижак).

Однією з головних особливостей звіриного стилю є контраст чистих поверхонь, гладких об'ємів тіла тварини, створених характерним перетинанням площин, з гіпертрофованою фактурою деталей. Ця особливість почасти пояснюється технологією: скіфські майстри воліли не ліпити модель майбутнього виливка, а вирізувати ножем із широким лезом з м'якого воску. Звідси характер трактування форми тіла тварини — великі площини з різкими гранями, а також аналогії виробів із золота з різьбленими з дерева. Голови, очі, вуха, роги, копита звірів геометризуються, збільшуються в розмірі і, всупереч правдоподібності, довільно переносяться з місця на місце. Наприкалд замість пазурів лапи звіра закінчуються пташиними головами. Аналогічний прийом зооморфних перетворень, інтерполяцій характерний для багатьох архаїчних культур, древньоамериканського, єгипетського мистецтва, виробів американських індіанців і аборигенів Полінезії.

Пектораль із Товстої могили — пектораль (нагрудна прикраса) скіфського царя IV століття до н. е. Вага — 1150 г, діаметр — 30,6 см, виконана зі золота 958 проби. Техніки виготовлення: лиття за втраченою восковою моделлю, карбування, гравіювання, філігрань, паяння, інкрустація кольоровими емалями. На думку вчених, пектораль була виготовлена грецькими майстрами-торевтами на замовлення скіфської знаті як дипломатичний дар у другій чверті IV століття до н. е. в ювелірних майстернях Афін або Пантікапея. Пектораль виявлено о 14 годині 30 хвилин 21 червня 1971 року під час археологічних досліджень поховання у кургані скіфського періоду Товста могила поблизу міста Орджонікідзе Дніпропетровської області. Зберігається у Музеї історичних коштовностей України у Києві і належить до Історичного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України

Деякі вчені вважають, що в основі звіриного стилю лежать магічні уявлення скіфів про намагання оволодіти якостями, які притаманні звіру: прудкість, сила, влучність. Інші ж схильні вбачатти зв'язок між звіриним стилем і міфологією, коли скіфські боги мали зооморфний образ. Інколи звіриний стиль розглядають як символічно-знакову систему, що втілювала загальні уявлення про світобудову. Фігури тварин мали охороняти їх володарів від бід. Але стиль був не тільки і навіть не стільки сакральним, як декоративним. Ці мотиви використовувались для оздоблення військової зброї, кінської зброї, ритуального посуду.

У сарматські часи схематизація і умовні межі помітно посилилися, зображення часто покривалися багаточисельними кольоровими вставками. У І тисячоліття нашої ери поширення християнського мистецтва на заході та мусульманського на сході призвело до того, що звіриний стиль поступово втратив своє значення.

На Кавказі свій власний «звіриний» стиль у мистецтві розвинувся задовго до появи в цьому регіоні скіфів. Царські могили в Майкопі датуються 3-м тисячоліттям до н. е., але саме там в якості обробки одягу з'являються золоті платівки. Їх культові статуетки биків і оленів виконані в стилі, який в якійсь мірі координується з найбільш ранніми зразками анімалістичного мистецтва, до цього часу виявленими в роботах дохеттского періоду з могильника Аладжа-Хююк в Анатолії. Франкфорт звернув увагу на стиль знайдених там мідних статуеток биків, а Вьейра припускає, що риси, властиві Майкопський знахідкам, можливо, були привнесені сюди народом, який переселився в Анатолію з Кавказу. Пігготт не меншою мірою осо-шает цей зв'язок. Але знахідки в Майкопі були не єдиним досягненням. Наступні розкопки надали велику кількість доказів того, що майстри по металу знаходилися в різних місцях на Кавказі починаючи з бронзового століття. Куф-тин знайшов чіткий доказ цього і в тріалу-ти, і в Кіровакане, а Гобеджішвілі виявив останки цікавих робіт по металу, а також майстерні з ливарними формами і виливками, датується 2-м тисячоліттям до н. е., поблизу села Гебі у верхів'ях річки Ріоні на Кавказі. Предмети, знайдені в майкопських похованнях, ймовірно, були вироблені працює в схожій манері групою майстрів по металу. У кожному разі майстерність настільки досконало, а стиль так розвинений, що, очевидно, у цих виробів напевно був довгий ряд попередників, які хоч і не піддаються ідентифікації, проте внесли свій внесок у формування мистецтва євразійських кочівників. У скіфських виробах з металу також проглядаються певні риси того, що вони еволюціонували від виробів, вирізаних з дерену або кістки, і тому деякі вчені стали шукати їх витоки в північних регіонах євразійської рівнини, серед ескімоських різьбярів з берегів Білого і Берингової морів. У цьому випадку перші пробні різьблені роботи жителів півночі, мабуть, піддалися тривалому процесу еволюції і Сибіру і на Кавказі, перш ніж вони розвинулися в стилізовані і вишукані форми, вцілілі на вудил і нащечних деталях збруї скіфських коней, де цей національний стиль збережений в найбільш чистому вигляді.

Висновки

З моменту виникнення в Північному Причорномор'я грецьких колоній, тобто з VII-VI в.в. до н.е., скіфська історія і культура були найтіснішим образом переплетені з грецькою. Незважаючи на наявність власних багатих традицій образотворчого і прикладного мистецтва, що характеризувалося так називаним “звіриним стилем” (скіфи дуже любили прикрашати свої вироби зображеннями фантастичних і реальних тварин), скіфські царі і знать у масовому порядку замовляли зброю, посуд і прикраси ювелірам Ольвії і Пантікапея, вивчали грецька мову і лист. В архітектурі оборонних споруджень, суспільних будинків Неаполя Скіфського і будинків місцевої знаті почувається найсильніший грецький вплив, хоча велика частина міської забудови це - лабіринти хатин і напівземлянок скіфської бідноти.

Починаючи з IV в. до н.е. скіфи, що жили в Криму, особливо ті, хто розселився в передгір'ях, стали активно переходити від кочового скотарства до осілого землеробства. До цьому їх усіляко заохочували і примушували царі і знать, тому що чудова кримська пшениця користувалася величезним попитом на тодішньому світовому ринку. Царі Боспору наживали величезні бариші на експорті десятків тисяч тонн добірного хліба, вирощеного працею осілих на їхніх землях скіфських хліборобів. Для цього їм потрібні були нові землі і власні порти. З могутністю Боспору скіфи справитися не могли, хоча і намагалися. Тому вони звернули свій погляд на південний захід - туди, де ріс і багатів заснований у VI-V в. до н.е. Херсонес.

Отримані дані свідчать про те, що скіфська культура була принесена з іншої території, найімовірніше, зі степового Півдня, у результаті великої міграційної хвилі кінця VII - початку VI ст. до н.е. Знову, що з'явилися тут племена, заселили Лісостепове Лівобережжя, за винятком тієї частини басейну Ворскли, що ще раніше був освоєний населенням, що пересунулося із правого берега Дніпра.

Список використаної літератури

1. Археологія УРСР, т. 2. — Археологія Української РСР: В 3-х т. — К.: Наук. думка, 1971. — Т. 2. — 504 с.

2. Винников А.З., Синюк А.Т. - Дорогами тыячелетий: Археологи о древней истории Воронежского края. - 2-е изд., испр. и доп. - Воронеж: Издательство Воронежского государственного университета, 2003. - 243 с.

3. Гаврилюк, 1981. — Гаврилюк Н.А. Керамика степной Скифии: Автореф. дис. ... канд. ист. наук. — Киев, 1981. — 19 с.

4. Клочко, Мурзин, 1987. — Клочко В.И., Мурзин В.Ю. О взаимодействии местных и привнесённых элементов скифской культуры // Скифы Северного Причерноморья. — Киев: Наук. думка, 1987. — 256 с.

5. Мозолевський, 1983. — Мозолевський Б.М. Скіфський степ. — К.: Наук. думка, 1983. — 200 с.

6. Мурзин, 1984. — Мурзин В.Ю. Скифская архаика Северного Причерноморья. — Киев: Наук. думка, 1984. — 135 с.

7. Райс Тамара Т., - Загадки древних цивилизаций : СКИФЫ - Строители степных пирамид. – Харьков : Издательсвто Харьковскоого нацонального исторического института, 2008. - 438 с.

8. Хазанов А. М., Шкурко А. И. Социальные и религиозные основы скифского искусства // Скифский звериный стиль в искусстве народов Евразии. М.: 1976. – 289 с.

9. Черненко, 1980. — Черненко Е.В. Скифские лучники. — Киев: Наук. думка, 1980. — 168 с.

10.Яковенко, 1974. — Яковенко Е.В. Скіфи Східного Криму в V-III ст. до н.e. — К.: Наук. думка, 1994. — 252 с.

Размещено на Allbest.ru