КСПП / Історія 10 семінар
.docx1.Формування передумов проголошення незалежності. Референдум 1 грудня 1991.
Проголоше́ння незале́жності Украї́ни — шлях, що пройшов український народ від Декларації про Державний суверенітет (16 липня) до проголошення незалежності держави, що отримала офіційну назву — Україна, проголошення Акту її Незалежності (24 серпня), підтвердження цих законодавчих рішень на Всеукраїнському референдумі з обранням Президента України. Формування легітимного переходу всієї повноти влади денонсацією союзних угод про утворення СРСР (співзасновником якого була УРСР), пов'язаних розпадом СРСР.
Газета «Голос України» № 165 від 27.08.1991 р. з текстом Постанови та Акту проголошення незалежності України
Період від формування законодавства на проголошення державності, її символів та систем функціонування її народного господарства, армії тощо, закладених Декларацією про державний Суверенітет.
На підтвердження Акту проголошення незалежності, Верховна Рада України вирішила провести 1 грудня 1991 р. республіканський референдум. Він був потрібен, щоб нейтралізувати політичні спекуляції противників української незалежності, особливо у східних і південних областях республіки, які заявляли, що народ буцімто не підтримує Акт про незалежність. Союзне керівництво на чолі з президентом СРСР М. Горбачовим, не втрачаючи надій на укладення нового союзного договору, вело активну роботу в цьому напрямі. Крім того, світове співтовариство не поспішало з визнанням самостійності України, вичікуючи, як розгортатимуться події. На всеукраїнському референдумі кожен громадянин мав чітко відповісти «Так, підтверджую», або «Ні, не підтверджую» на запитання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?»
Із 37885,6 тис. громадян України, котрі були внесені до списків для таємного голосування, взяли участь у голосуванні 31891,7 тис. (84,18 %). Із них позитивно відповіли 28804,1 тис. виборців (90,32 %). Зокрема, у Криму відповіли на запитання референдуму «Так, підтверджую» 54,19 % громадян, у Севастополі — 57,07 %; у Донецькій, Луганський, Одеській, Харківській областях підтвердили Акт про незалежність понад 80 % виборців; в Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській, Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Хмельницькій, Черкаській, Вінницькій областях за незалежність проголосувало понад 95 %, у решті областей — понад 90 % громадян.
За результатами референдуму вже ні в кого не могло бути сумніву, чи український народ хоче мати свою самостійну державу. Втретє за 350 років від Визвольної війни середини XVII століття Україна здобула самостійність. Головним завданням стало збереження незалежності й суверенності Української держави, недопущення помилок, зроблених на двох попередніх етапах існування державності, — у середині XVII ст. і в 1917—1920 рр.
2.Початок державотворення. Формування трьох гілок влади. Конституція 1996 р.
Здобуття Україною незалежності, закріплене референдумом 1 грудня 1991 р., радикально змінило умови її історичного розвитку.
Незалежність поставила перед українським суспільством і молодою державою нові завдання: демонтаж віджилих структур тоталітарної імперії і створення правової демократичної держави; трансформація адміністративно-командної планової економіки в багатоукладну ринкову, орієнтовану на соціальні потреби людей; національне відродження й консолідація громадян; установлення рівноправних відносин з іноземними державами. Саме ці процеси визначили зміст останнього етапу новітньої української історії, що почався після проголошення незалежності 24 серпня 1991 р.
Вирішувати ці проблеми доводилося в складних умовах. Вони були пов’язані з економічною кризою, що загострилася із середини 80-х років, особливо у зв’язку з невдалими спробами реформування, руйнуванням старої економічної системи й відсутністю чітких уявлень та стратегії побудови нової; гострим політичним протистоянням, несформованістю елементів громадянського суспільства; відсутністю в частини населення, зокрема серед старшого покоління, стійких національно-державних ідеалів.
Ключовим завданням перших років державотворення стало формування трьох основних гілок влади — законодавчої, виконавчої, судової. Поряд з цим необхідно було забезпечити утворення управлінських структур на місцях, налагодити ефективну взаємодію місцевої та центральної влади. Ці завдання загалом на теперішній день реалізовані, хоча певні проблеми залишилися.
Прийняття Конституції України. Центральною подією всього конституційного процесу в сучасній історії України стало прийняття 28 червня 1996р. Верховною Радою України нової Конституції України.
Конституція України складається з Преамбули, 15 розділів, 161 статті й 14 пунктів Перехідних положень.
Конституція України як вищий законодавчий акт визначила базові принципи організації вищих органів держави і місцевого самоврядування, їхні відносини та компетенцію, а також права, свободи й обов'язки громадян. Затвердження Основного Закону держави створило юридичне підґрунтя для ефективної та раціональної розбудови політичних структур, стабілізації економіки, формування розвиненого громадянського суспільства, органічного входження України до світової спільноти.
Історичне значення Конституції 1996 р. Конституція 1996 р. стала першою Конституцією незалежної України; вона стала продовженням багатовікових конституційно-правових традицій українського народу.
Конституція України закріпила правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність.
3 прийняттям Конституції були визначені базові координати й орієнтири, сукупність суспільних цінностей - усе те, що формує політико економічну систему.
Створено передумови для того, щоб функціонування і розвиток держави і суспільства не залежали від політичної орієнтації партій чи окремих політичних діячів. Окреслено відносини держави і громадянина, їхні права і взаємні обов'язки. Установлено межі втручання держави в життя суспільства й окремої особистості.
Прийняття Конституції внесло стабільність у політичне життя українського суспільства, законодавчо розмежувавши права й обов'язки різних гілок влади, політичних партій і громадських організацій.Прийняття демократичної за своїм характером Конституції зміцнило міжнародний авторитет молодої держави
3. Суспільно-політичний процес та виробничі кампанії 20- поч. 21 ст. Революція Гідності. АТО.
У 2000 р. Україна отримала 750 млн дол. інвестицій (тенденція зростання спостерігалася до третього кварталу 2008 p.). Вона була пов’язана зі сприятливою кон’юнктурою на зовнішніх ринках, які потребували українського заліза, сталі, прокату, продукції хімічної промисловості. Завдяки отриманим прибуткам і подоланню бартеризації економіки скоротився розмір тогочасного державного боргу, за кілька років було повернуто заборговані зарплати та пенсії. Однак ці перші позитивні зрушення не були підкріплені глибинними економічними реформами Тим часом уключеним української економіки до світового ринку супроводжувалося негативними процесами, зокрема поглибилася її структурна деформація. Катастрофічного рівня (60-70 %) досягнуло фізичне та моральне старіння основних виробничих фондів у провідних галузях. На думку вчених-економістів, економіка, що на 60 % складається з базових галузей, не має перспектив для розвитку. Українська економіка надзвичайно вразлива в питаннях енергопостачання. Це ставить під загрозу економічну безпеку держави Названі економічні процеси спричинили серйозні проблеми в українській економіці.. Тому завданням сучасної влади є докорінні ринкові реформи, які створять сприятливі умови для господарювання.
Революція Гідності— політичні та суспільні зміни в Україні з 21 листопада 2013 до лютого 2014 року, викликані спротивом проти відходу політичного керівництва країни від законодавчо закріпленого курсу на Європейську інтеграцію та подальшою протидією цьому курсу. Одними з головних причин протестів стали надмірна концентрація влади в руках Віктора Януковича та його «сім'ї» та небажання народу України миритись з перетворенням країни не лише де-факто, але і де-юре на одну з колоній Росії
Революція Гідності — як суспільні та політичні зрушення, викликані зривом підписання Угоди про Європейську інтеграцію, та, власне, самим Євромайданом.
Антитерористична операція на сході України (АТО) — комплекс спеціальних організаційно-правових заходів, направлених на протидію діяльності незаконних російських та проросійських збройних формувань на сході України під час російської збройної агресії 2014—2017 рр. та, зокрема, під час війни на сході України.
Враховуючи гібридний характер неоголошеної війни проти України та військову перевагу Російської Федерації, позицію її керівництва щодо класифікації зовнішньої військової агресії Росії як внутрішньої загрози України, з метою недопущення подальшого введення регулярних російських військ на територію України, прикритих «миротворчою місією» та реалізації «абхазько-осетинського сценарію», 14 квітня 2014 року в Україні була розпочата антитерористична операція без введення воєнного стану. Причиною неприйнятності вводу воєнного стану навесні 2014 року Олександр Турчинов назвав також необхідність провести президентські вибори, що обрали б Україні законного президента.
Зоною проведення антитерористичної операції було охоплено Донецьку і Луганську області (з 14 квітня 2014 року), а також Ізюмський район та м. Ізюм Харківської області (з 14 квітня по 7 вересня 2014 року) та (з 2 грудня 2015 року — по даний час).
4.Євроінтеграційні процеси кінця ХХ – початку ХХІ ст.