2. Загальна характеристика мистецтва скіфів

За винятком Пазирикскіх повстяних полотнищ, що мають іноді досить значні розміри, мистецтво кочівників, які працювали у скіфському стилі, було невелике за обсягом. І все ж практично кожен предмет, який можна якось пов'язати з цією групою людей, володіє багатьма невід'ємними рисами справжнього витвору мистецтва. Ясність задуму, чистота форм, збалансованість і ритмічність малюнка і - що важливо - розуміння матеріалу, з якого зроблена річ, - все це було характерними особливостями стилю євразійських кочівників. Можливо, масштаб їх діяльності був обмежений. Щілинка, через яку вони дивилися на світ, можливо, не давала повного огляду, та все ж усередині цих покладених на них долею обмежень відкривалися широкі перспективи; їхніх очей бачив з незвичайною ясністю і проникливістю, гострий розум працював чітко, а рука створювала форму з безпомилковим і невимушеним майстерністю.

Економіка цих громад в силу необхідності базувалася на скотарстві, тому в членах племені розвинувся проникливий погляд на світ тварин і значно більш глибоке його розуміння, ніж багато хто з нас можуть зараз усвідомити. Цей інтерес сформував їх художній погляд на речі, що призвів до розвитку мистецтва, пов'язаного в основному з анімалістичні формами. Загальний рівень розвитку, якого вони самі досягли, не дозволяв проводити предмети, чиїм єдиним призначенням було приносити задоволення. Такий підхід не міг бути стимулом для первісних народів, і насправді більшість великих цивілізацій минулого створювало свої самі чудові речі не тільки з чисто естетичних спонукань. У кочівників було мало причин для створення будь-яких предметів на честь богів або людей, але вони інстинктивно відчували красу і хотіли оточити себе «звіриними» формами, які доставляли їм радість. Цим формам потрібно було надати декор, так як кочівник не любить мистецтво, яке зобов'язана стимулювати його уяву. І без цього занадто багато жахливих звуків порушують тишу ночей, проведених на степових просторах, занадто багато дивних видінь з'являються для того, щоб ввести в оману одноплемінників, що шукають вислизає слід, занадто багато неясних фантазій опановують кочівником в години самотності. У кочовому співтоваристві уяву схильне йти по похмурому шляху, в той час як пам'ять часто вибирає собі в попутники самообман і може прикрашати все страшне і неприємне, щоб замість цього зупинятися на радісних і підбадьорливих думках.

У пастушачої громаді найприємніші спогади зазвичай пов'язані з полюванням. Збудження від вистежування видобутку, нервове тремтіння при вигляді її, трепет, який часто супроводжується болючим захопленням жертвою, успішний результат полювання - все це дає матеріал для чудового оповідання, повествуемого захопленим слухачам на заході дня. Найбільш хвилюючі подробиці продовжують залишатися свіжими в пам'яті ще довго після того, як розповідь вже подрастерял свою сіль. Найбільш стійко витримують випробування часом драматичні випадки, уявна картина того моменту, коли вислеженний дичину, вперше зачула небезпеку, що наближається, зупиняється понюхати повітря розширеними ніздрями, а потім диким галопом скаче в пошуках порятунку, поки, нарешті, пронизана смертоносної стрілою, вона не падає на землю , але не так, як вмираючий чоловік, а з витонченістю і покорою.

Кочівники досягли значних успіхів у важкій задачі - показати в одному образі різні і часто несумісні пози, які приймає тварину протягом свого життя. Розтягнуті обриси швидко рухається тварини - летить галоп, як його назвали, - вище досягнення їхнього мистецтва, навіть притому що голова і передні ноги тварини можуть бути зображені спереду, в той час як його задні ноги можуть бути повернені в протилежному напрямку так, щоб це виглядало як падіння підстреленого звіра. Важко уявити, щоб фігури такого роду, можливо найбільш наблизилися до чистої абстракції, яка коли-небудь досягалася образотворчим мистецтвом, мали якесь глибоке релігійне зміст, вкладене в них. Ці образи занадто життєві, занадто аналітичне та безпристрасні, об'єднання тварин в групи занадто довільно, набір їх занадто широкий, а їх пози занадто різноманітні, щоб це було можливим. Цілком можливо, що характерні риси цього мистецтва з його певними формами і умовностями диктувалися традицією, а релігія не чинила тут будь-якого впливу.

Кочівники реагували на навколишній світ з надзвичайно гострою чуйністю, а оскільки євразійська рівнина була сповнена життя, то імпресіоністський і символічним мовою свого мистецтва вони спробували висловити цю всеосяжну життєстійкість допомогою оригінально задуманих зооморфічні зображень. Так, кінцівку однієї тварини ставала частиною іншого. Франкфорт припустив, що скіфи, можливо, перейняли цю ідею у луров, але якщо це так, то самі лури, мабуть, навчилися цьому у хеттів, які, зображуючи звірів, перетворювали безперервною лінією хвіст однієї тварини в голову іншого. Звички заповнювати порожній простір, дозволяючи частини однієї тварини ставати відмінною рисою іншого, Минне приписував страху або неприйняттю порожніх місць, але думається, скоріше це слід інтерпретувати як інтуїтивний відповідь на різноманітність і мінливість природи. Думка поекспериментувати в цьому напрямку, можливо, прийшла до скіфів прямо від хеттів, так як царські поховання, які Куфтин розкопав в Триалети, в сотні миль від Тифліса, виявили в собі велику кількість золотих і срібних предметів, багато з яких несуть на собі явні ознаки хетського походження. Інші знахідки такого ж типу і майже такі ж багаті були знайдені Петровським в Кіровакане у Вірменії. Ймовірно, вони, в свою чергу, були завезені прямо з Малої Азії.

Більшість тварин, які з'являються в мистецтві скіфів, відігравали важливу роль у мистецтві цивілізацій, що процвітали в Єгипті і на Стародавньому Сході починаючи з 4-го тисячоліття до н. е. Хоча деякі художні форми виникли в одному місці, а деякі в іншому, вони поширилися по всьому цивілізованому світу того часу і стали впізнаваними. Різні тварини, реально існуючі або придумані, таким чином, зображувалися художниками всіх рас, але в стилі, характерному для кожного регіону. На Близькому Сході зображення залишалися сильно натуралістичними аж до шумерської епохи, коли почали з'являтися геральдичні композиції. Найпопулярнішою з нових мотивів була група з трьох фігур, в яку входили або людська фігура, або дерево, або тварина, по обидві сторони якого розташовувалися зображення геральдичних звірів. Спочатку центральна фігура представляла бога Гільгамеша, а звірі уособлювали владу Темряви, з якою він був в безперервної ворожнечі, але скіфи перетворили його у Велику Богиню, а тварин - в її слуг. Сцени полювання стали виступати на перший план в Центральній Азії майже в цей же самий час. Казкові звірі з'явилися поступово, але приблизно з 3-го тисячоліття до н. е. їх незвичайні форми кидаються в очі в мистецтві Месопотамії. У 2-му тисячолітті агресивні леви з лютими мордами стали охороняти входи до фортеці, палаци та храми Хетської імперії. Різноманітні істоти невпинно спостерігали за пам'ятниками, спорудженими ассирийцами, а в чудовому палаці Персеполя1 крилаті леви, нападаючі на биків, проголошували важливу роль сили як з політичної, так і з релігійної точки зору. На південно-східних околицях Євразії грифони з головами левів і орлів продовжували, хай і не так театрально, стояти на сторожі дорогоцінних золотих скарбів Сибіру і Тибету.

До цього часу північна Сирія, Верхня Месопотамія, більша частина Анатолії, весь район Вірменії та Кавказу і велика частина Персії утворили єдиний культурний союз. Спроби простежити джерело анімалістичного стилю в мистецтві скіфів виявилися безплідними, так як сліди численні і ведуть у багатьох напрямках. Так, Ростовцев шукав витоки цього стилю в Центральній Азії, Тальгрен - в російському Туркестані, Борівка - у Північній Сибіру, ​​Шмідт - на Стародавньому Сході, а Еберт - в Іонії і на узбережжі Чорного моря. Насправді мистецтво скіфів - це система елементів, що належать до всіх цих регіонах, побудована навколо свого особливого центру.