3. Сучасний стан релігійних вірувань та конфесій в Україні.

Становище православ’я, як й інших релігійних конфесій, змінюється на краще з другої половини 80-х років. Церква визнається державою як важлива духовна сила в оновленні та перебудові суспільства.

Наприкінці 80-х років була легалізована УГКЦ та відновила свою діяльність УАПЦ.

З отриманням Україною незалежності постало питання і про незалежність української церкви.

Московський патріархат надав Київській митрополії права майже повної самостійності. З метою повного відокремлення від Москви деякі ієрархи УАПЦ та УПЦ на Всеукраїнському соборі у червні 1992 року проголосили про створення Української Православної церкви – Київського патріархату. Але на помісному соборі при обранні патріарха у 1995 році цілісність нового релігійного об’єднання була порушена й суперечки призвели до розколу в Київській патріархії.

Фактично в Україні зараз існує три православних церкви:

- УПЦ, що канонічно підпорядкована Московському патріархату;

- УПЦ Київського патріархату;

- Українська автокефальна православна церква.

Українська греко-католицька церква була юридично зареєстрована у 1991 році. Сьогодні УГКЦ має 11 єпіскопів, 3 єпархії( Львівську, Івано-Франківську й Мукачівську) та більш ніж 5 млн. віруючих. У східних областях України громади греко-католиків є у Миколаєві, Донецьку.

Римо-католицька церква об’єднує, в основному, осіб польського походження на Заході України, але її громади поширені в усіх областях республіки.

Більше 3,5 тис. громад налічують протестантські общини в Україні; найбільшою серед яких є громада євангельських християн-баптистів.

Іслам в Україні представлений лише одним із його напрямів – сунізмом. Віруючі мусульмани об’єднані у 255 релігійних громад, більшість з яких функціонують у Криму та інших областях півдня України. В Криму мусульманські громади домагаються об’єднання в їх межах кримсько-татарського населення, його участі у суспільно-політичному житті півострова.

Розповсюдження нетрадиційних релігій в Україні, в основному, пов’язується із розширенням інформаційного простору, розвитком міжнародних стосунків, коли місіонери з-за кордону пропагують нові екзотичні вірування й залучають до своїх лав переважно невіруючих, тобто тих, хто не мав попереднього містичного досвіду, здебільшого молодь.

Неохристиянські рухи прийшли з-за кордону через різноманітні міжнародні християнські місії, секти, новітні церкви (Армія спасіння, Міжнародна християнська місія та ін.).

Неорелігії орієнталістського напряму в Україні представлені переважно неоіндуїзмом (“Товариство Свідомості Крішни”, Товариство ведичної культури, Місія “Світло душі” та ін.) і течіями буддистського толку (дзен-буддизм). Діяльність громад кришнаїтів в Україні було дозволено у 1990 році і зараз Всеукраїнський центр громад Свідомості Крішни об’єднує близько 50 територіальних осередків у різних областях.

Серед синтетичних неорелігій в Україні 90-х років широкого громадського резонансу набула діяльність “Білого братства”(вчення “Юсмалос”), яке очолювали Юрій Кривоногов (“пророк Юоан Свамі”) і Марія Цвігун (“Марія Деві Христос”). Вчення Кривоногова полягало у повному відкиданні сучасного світу “безбожників” і програмі перетворення світоустрою. Власне, шляхом цієї перебудови виявлялась відмова від усіх людських цінностей, загибель людства і “кінець світу”. Члени секти – здебільшого молодь – залучались за допомогою методів гіпнозу та психічного тиску. Але “кінець світу”, призначений на листопад 1993 року, не відбувся – після хуліганських дій та скривдження святинь Софійського собору лідери Братства були заарештовані й підпали під карну відповідальність, а рядові братчики затримані та відправлені на лікувальну реабілітацію.

Взагалі більшість нетрадиційних рухів в Україні перебувають у стані формування.

Пожвавлення діяльності церкви й інших релігійних організацій, насичення ринку релігійною літературою, відбудова храмів, звернення до релігії нової хвилі віруючих характеризує сучасний стан релігійного життя в Україні.