22. Особливості розвитку зв'язного мовлення у дітей дошкільного віку. Дослідження з проблеми.

.У молодшому дошкільному віці мовлення дитини тісно пов*язане з її безпосереднім досвідом, з безпосереднім чуттєвим сприйманням. Дитина оперує у своєму мовленні матеріалом наочних уявлень і сама залишається у полоні цих уявлень. Це позначається і на побутовому мовленні, породжує у молодших дітей своєрідну структуру мовлення так зване ситуативне мовлення. Мовлення молодших дітей є переважно розмовним діалогічним мовленням. Ці риси воно зберігає навіть тоді, коли виступає у вигляді монологу. Як і будь-яке розмовне мовлення, воно спирається на спільність ситуацій співрозмовників. Це виявляється передусім в особливій структурі мовлення, в якому підмет у реченні випускається, назви предметів замінюються займенниками; дитина оперує неозначно - особовими реченями, а звичний порядок слів порушується. Тому мовлення маленької дитини, яке спирається на наочні уявлення, що виникають у неї за зовнішніми асоціативними зв’язками, буває незрозумілим стороннім слухачам, які не знайомі з конкретним життям дитини. Мовленню маленької дитини притаманна емоційність: емоційне ставлення до предмета переважає над предметним змістом мовлення. Це надає мовленню маленької дитини своєрідної виразності. Емоційні засоби його виразності досить різноманітні, динамічні і виходять за межі звукового мовлення( жести, міміка, драматизація в рухах). В розповідях мол.дош.щільно зливаються емоційний бік мовлення і його об’єктивний предметний зміст; при цьому на перший план виступає не предметний зміст, а емоційне переживання, пов’язане зі сприйманням предмета. Саме цим пояснюється така велика кількість різноманітних виразних засобів у розповідях молодшого дош.. як мовних, так і не мовних( міміка, жести); звітси й яскравий емоційний характер усієї розповіді за рахунок її логічності й послідовності. Мовлення старших дітей значною мірою втрачає риси ситуативності і стає більш зрозумілим сторонньому слухачеві. Таке мовлення, на відміну від мовлення малюків, ми називаємо контекстним мовленням, тобто мовленням, яке містить передумови для розуміння її змісту. Свідоме прагнення зробити своє мовлення зрозумілим для слухачів зростає у старших дошкільників. Старший дошкільник, який ще зберігає у своєму мовленні риси ситуативності, сам пояснює незрозумілі слова в своєму мовленні. Мовлення дитини збагачується різними синтаксичними формами, з’являються різні підрядні речення, складнопідрядні речення та речення з однорідними членами.. Дитяче мовлення перебудовується залежно від матеріалу: рівень мовлення підвищується, якщо пропонується переказ, літературні форми розповіді слугують зразком, який спонукає дитину до творчого наслідування й збагачує її мовлення. Натомість рівень мовлення знижується в розповідях на тему щодо особистого пережитого. У старших дошкільників поряд із прямою мовою з’являється й непряма: дитина дедалі більше набуває здатності до зв’язного, послідовного об’єктивного викладу. Дослідження з даної проблеми розробили: Г.М.Леушина, С.Л. Рубінштейн.

23.Особливості розвитку комунікативної діяльності у дітей дошкільного віку. Взаємозв’язки між становленням спілкування і розвитком мовлення.

Процеси спілкування (між-особистісної взаємодії) і процеси комунікації — сприйняття і передавання вербальної інформації (як безпосередньо, так і через засоби інформації) виступають ланками єдиної комунікативної діяльності. Формування комунікативної діяльності у дітей дошкільного віку включає завдання розвитку здатності сприймати, розуміти смисл зв’язного мовлення дорослих, умінь мовленнєвого спілкування з тими, хто оточує, умінь приймати і передавати вербальну інформацію. Сучасне трактування мовленнєвого спілкування, його основних характеристик здійснюється у контексті теорії мовленнєвої діяльності (Л. Виготський, 1. Зимня, О. Леонтьєв, Т. Пироженко, С. Рубінштейн), згідно з якою розуміння діяльнішої природи мовленнєвих виявів полягає в тому, що мовлення не заповнює собою усього «діяльнісного» акту. Тому йдеться про акти мовленнєвих дій, які входять в будь-яку Діяльність людини: пізнавальну (мисленнєву, мнемічну) чи комунікативну. Мовленнєве спілкування як діяльність відбувається тоді, коли мовленнєві дії мають самостійну мотивацію і мету, що не збігаються з домінуючою мотивацією не мовленнєвої діяльності. Мовлення у спілкуванні включене до комунікативного контуру і слугує передачі смислу, але ці два види діяльності не тотожні. Комунікативна діяльність забезпечує орієнтування в умовах спілкування, організацію його процесів, мовленнєва — змістовий бік процесів спілкування, Діяльність спілкування включає потребу у спілкуванні, яка в процесі орієнтування в проблемній ситуації перетворюється на мотив діяльності.Специфіка мовленнєвого спілкування виявляється в характері дій, завдяки яким воно здійснюється, а саме: мовленнєвих операцій, мовленнєвих і комунікативно-мовленнєвих умінь. Володіння цими уміннями дає можливість правильно обирати стиль мовлення, підпорядковувати форму мовленнєвого висловлювання завданням спілкування, використовувати найефективніші (для цієї мети і за цих умов) мовні і немовні засоби.Комунікативна-мовленнєві вміння — це вміння керувати мовленнєвою діяльністю у процесі розв’язання різноманітних комунікативних завдань. Комунікативно-мовленнєве вміння має творчий характер, адже умови спілкування ніколи не повторюються повністю, кожного разу потрібно заново добирати необхідні мовні засоби і мовленнєві навички.Комунікативно-мовленнєва діяльність включає процеси цілеспрямованого й різнобічного використання дітьми мовлення в міжособистісних контактах із дорослими й однолітками (діалогічне мовленнєве спілкування), продукування власних мовних текстів (монологічне мовлення), процеси сприймання — розуміння — передавання змісту мовних текстів (зв’язного мовлення тих, хто оточує, художніх творів, пізнавальних розповідей під час безпосереднього контакту й опосередкованого — через засоби інформації), які відбуваються в контексті особливостей становлення комунікативної діяльності дітей. Комунікативно-мовленнєві дії дітей обумовлені конкретною ситуацією спілкування, що сприяє виникненню ситуативної мотивації: потреби у здійсненні конкретного мовленнєвого вчинку і внутрішньої комунікативної мотивації (основою якої є сформованість потреби у мовленнєвому спілкуванні). Завдяки цим діям дитина задовольняє ,власні комунікативні й комунікативно-пізнавальні потреби (І. Зимня). Особливість комунікативно-мовленнєвої діяльності полягає в тому, що власна діяльність дитини, яка породжується життєвими потребами й запитами дитинства, тому її розвиток не повинен бути відірваним від життя дитини, а навпаки, вбирати в себе всі реалії спілкування з дорослими й однолітками.