2.2. Політика інтелектуального співробітництва в діяльності юнеско

Міжнародна універсальна організація ЮНЕСКО, усвідомлюючи відповідальність за стратегію цивілізаційного розвитку, закликає країни міжнародної спільноти до узгоджених дій для досягнення мети і проведення необхідних докорінних змін за умови політичної волі держав і саме політичними засобами.

ЮНЕСКО визначає свої завдання на XXI століття в інтелектуаль¬ному, етичному, інформаційному міжнародному співробітництві, підкреслюючи, що вирішення глобальних проблем залежить від волевиявлення держав, зміни національних пріоритетів, фінансування освіти, науки, культури і комунікації як чинників, що найбільше впливають на розвиток співтовариства. Ефективність діяльності ЮНЕСКО полягає у політичних ініціативах організації, в управлінні співтовариством з метою глобальної інтеграції, у сприянні обміну знаннями, вільному поширенні ідей, принципів культури миру і сталого розвитку. Така основна ідея середньострокових стратегій ЮНЕСКО (1999-2003 рр., 2003-2007 рр.), які на зламі століть набули нового значення і актуальності. ЮНЕСКО активізує свою діяльність на міжнародній арені як світовий форум політичного аналізу і прогнозу¬вання у пріоритетних сферах майбутнього десятиліття. Програма розвитку інформаційного суспільства включає діяльність організації за такими напрямами, як правові, етичні і освітні проблеми міжнародного розвитку, вплив інформаційних процесів на культурне і мовне розмаїття, психологічні установки і міжособистісні стосунки.

Процеси глобалізації комунікації розглядаються з точки зору їх впливу на національні політики розвитку, стратегії боротьби з бідністю, впливу на форми і засоби суспільної свідомості, а також у зв'язку з но¬вими проблемами в галузі прав людини і вдосконалення демократичного управління. Необхідно відзначити і важливість етичних аспектів науки і техніки, зокрема культурного плюралізму, духовних (релігійних) тради¬цій, прогнозування нових «конфліктів цивілізацій», утвердження нових правових принципів, визначених у Декларації толерантності (1996 р.), загальній декларації про геном людини і права людини (1997 р.), Декларації про відповідальність перед майбутніми поколіннями,

Декларації і Програмі дій щодо культури ми

міжнародному співтовариству концепігікРу. ЮНЕСКО запропонувала соціальний проект для реформування політ0 цілісного бачення світу і відносин. Стратегія діяльності організаційної системи міжнародних ЮНЕСКО забезпечити своє основне призі»! в XXI столітті дозволила міжнародних процесів, зобов'язуючи краРачення: бути каталізатором реалізації заходів. В епоху глобалізації Ини-учасниці до практичної полюсною інституцією для глобального спЮНЕСКО виступає багато-

Завдання, що стоять перед ЮНЕСКО*вробітництва [274].

компетенції діяльності організації. Але А виходять далеко за межі

ЮНЕСКО (2000-2001 рр.), «У цей історйчі, як зазначено у Програмі

усвідомити себе громадянами світу, гшНий момент всі люди мають

відданість ідеалам ЮНЕСКО. І тоді країниАтвердити словом і ділом

на себе відповідальність за втілення цієї і*-члени організації візьмуть

рішучий крок уперед» [275]. *ол1> Щ°б людство зробило

Прийняття нової Четвертої великої прої

до комунікаційного та інформаційного судами ЮНЕСКО «На шляху

2001 рр.) - одна з багатьох граней відпсУспільства для всіх» (2000-

співтовариства за прогрес цивілізації. У с^відальності міжнародного

міжнародних відносин ЮНЕСКО відігрУчаснщ політичній системі

комунікації, що визнається не тільки урядаї^ає важливу роль у сфері

але й найбільшими неурядовими міжнар-Ми країн світової спільноти,

сприяють процесам інформаційної співпра^дними організаціями, які

Четверта велика Програма ЮНЕСКО «Пп різних держав і регіонів,

інформатика» визначає головні напрями дія*Комунікація, інформація,

до глобального комунікаційного та інфор^ьності організації на шляху

Статутом організації (ст. 1) ЮНЕСКО стаїРмащиного суспільства. За

«забезпечити вільне поширення ідей слойить перед собою завдання

шляхом за допомогою як традиційних, такі Чесним або зображальним

стверджуючи незмінні принципи свободи елі нових засобів комунікації»,

інформації. . ^ обміну ідеями, свободи

Стратегічна програма «Комунікація, ші 2000-2001 роки складається з двох програм, формація, інформатика» на для діяльності організації: 1) сприяння ві, визначених мандатом ООН загальному доступу до інформації; 2) збаг^льному поширенню ідей і інформаційного потенціалу в країнах-учаснГачення комунікаційного та

Чицях з метою забезпечення всім націям і спільнотам можливості брати участь у світових інформаційних процесах. Найбільший пріоритет у рамках Четвертої великої програми ЮНЕСКО надається, відповідно до компетенції організації, свободі вільного вираження поглядів як одного з основних прав людини, а також свободі друку, незалежності і плюралізму засобів комунікації, залученню всіх дієздатних сил співтовариства для захисту цих основоположних принципів. Передбачається провести міжнародну акцію підтримки незалежних засобів масової комунікації як одного з ключових факторів примирення і толерантності в зонах конфліктів і зонах постконфліктного будівництва [276].

У Програмі 2000-2001 також підкреслюється ключова роль комунікації та інформації у вирішенні соціальних проблем міжнародного співтовариства: подолання бідності, соціального відчуження, розвиток прав і можливостей специфічних груп населення, особливо на місцевому та общинному рівнях. ЮНЕСКО зосереджує діяльність у цьому напрямі на розвитку відповідних механізмів комунікації та інформації з метою підтримки процесу прийняття рішень і заохочення діалога між громадя¬нами і державними органами влади, сприяння демократичному управлінню. Принципи вільного доступу до інформації і концепція спільної інформаційної спадщини відкривають нові можливості глобального використання фундаментальних і «ноу-хау» знань для забезпечення освітніх, культурних та інформаційних потреб людини і суспільства [277].

Динаміка змін у міжнародних процесах, прискорена інформацій¬ними і комунікаційними технологіями, обумовила адаптацію програм ЮНЕСКО і нових підходів у їх реалізації на практиці. Завданням організації на майбутній період визначено стимулювання глобального аналізу цілей інформаційного суспільства; підвищення ефективності комунікаційних та інформаційних технологій з метою розвитку і міжнародного співробітництва у всіх галузях компетенції. ЮНЕСКО планує продовжити й надалі місію інтелектуального форуму і центру обміну інформацією із соціально-культурних та етичних аспектів інформаційного суспільства, досягти консенсусу щодо принципів регулювання кіберпростору, сприяти подоланню нерівності між інформаційно багатими та інформаційно бідними країнами, розвивати комплексні стратегії і підтримувати національні проекти в галузі інформації і комунікації, створити міжн3РояНУ пРогРамУ розвитку комунікацій для прогресу і еФектНВності діяльноСТ* організації.

Стратегія ЮНЕСКО на Х>^| СХ0ЛІтХ^ передбачає підтримку політичного співробітництва за дв^ма нап я^амй: 1) вільне вираження поглядів, (компонентами якого є ^водода углядів, демократія і мир; інформація, засоби комунікації і СУ^П}ЛЬСТВ0' етичні, правові і соціально-культурні проблеми інформаці^ного ' пільства); 2) подолання нерівності в сфері комунікації т^ |нф0 ^зШЇ, (компонентами якого виступають розвиток комунікацій ^ озв інфоструктури).

Концепція «Вільне вираженн^ ПОГЛЯДІВ7> ставить за мету сприяти

вільному обміну ідеями як одному 0СН0ВІ1І<х прав людини, розвивати

незалежні і плюралістичні засоби ^асово-1- ^мунікації як фактор демо-

кратизації суспільства, створити ін* ма законодавство, підтриму-

вати засоби інформації в зонах конфліктів для активізації 1Х Ролі У

попередженні і врегулюванні кризо^ е^ів і поширенні ідей культу-

ри миру. Для цього використовують^* "^^^ ефективні механізми. Так, ЮНЕСКО активно залучає па1^ламентИ і урЯДИ держав-членів, інформаційні транснаціональні ко^по а .„ ^ міжнародну громадськість до обговорення і прийняття політи^Ц^а^и е1іь щодо проблеми вільного вираження поглядів, транскордон^™* обігУ шФ°РМАШ1' забезпечення прав людини. Наприклад, у базову ок ме^тах Нової комунікаційної

стратегії ЮНЕСКО, які були пт\ „ . потягом 1989-1997 років,

р . . * . ^ииняті пу . , ...

зазначено, що Організація, «вщца^ ^ В^ЬНОҐО потоку інформації»,

Декларації про розвиток незалежц^х . пл ^істинних засобів масової комунікації (Віндхукська декд^ а^-я ^]991 Р-)> Алма-Атинська декларація (1992 р.), Сантьягс^ декларація (1994 р.), Санська декларація (1996 р.), Софійська А,екла ац^я (1997 р.), конкретизувала принципи міжнародного обміну іц, ■ р; забезпечення конститу¬ційних гарантій свободи слова | асоціацій вИЗНачила пріоритети співробітництва засобів масової к^м н-ка ^ етнічних спільнот [278].

Віндхукська декларація закл^кала к а'{ни Африки до створення

конституційних положень про сво^о сл0#а< ДРУ1^' свободу асоціацій,

визначила цензуру як грубе поруше людини у межах компетенції

Декларації з прав людини. На ПІД0^^^ ^ента бУло ПРИИНЯТ0 рішення створити у всіх країнах Африку .„ ^езалежні представницькі організації, об'єднання і асоціації ЖурНаліС<ів, редакторів та видавців. В Алма-Атинській декларації поставлено завдання створити законодавство у сфері інформації в азійсько-тихоокеанському регіоні, ліквідувати монополію і дискримінацію в галузі телерадіомовлення, визначити засоби захисту професійної діяльності, розвинути обмін інформацією між країнами регіону.

Сантьягська декларація підкреслила, що свобода слова є наріжним каменем демократії, необхідною умовою мирного процесу в країнах Латинської Америки і Карибського басейну. У документі виявлена воля учасників до співробітництва державних органів влади і вільних мас-медіа, забезпечення конституційних гарантій свободи слова, асоціацій і доступу до інформації. Декларація закликала Генеральну Асамблею ООН встановити міжнародну премію за внесок у свободу ЗМК.

Санська декларація в основних положеннях розглянула стан вільного вираження поглядів в арабських державах і встановила принципи професійної діяльності в регіоні, закликала уряди арабських країн до співробітництва з ООН та її спеціалізованими установами, визначила регіональні пріоритети комунікації з метою інтеграції арабських країн у міжнародний інформаційний простір.

У Софійській декларації висловлено підтримку зусиллям ЮНЕСКО щодо збалансованого обігу інформації в країнах Центральної і Східної Європи, передачі нових технологій мас-медіа країнам з перехідною економікою, створення нових інформаційних транспортних магістралей в Європі. Регіональні документи ЮНЕСКО стали програмою діяльності Організації для демократизації засобів масової комунікації в світі.

Стратегія «Вільне вираження поглядів, демократія і мир» буде здійснюватися за двома підпрограмами. З одного боку, це подальший захист і забезпечення свободи вираження поглядів за допомогою міжнародного моніторингу її порушень (мережа ІФЕКС), з іншого -ЮНЕСКО сприятиме реалізації прийнятих документів для забезпечення довгострокового впливу на регіональну і національну інформаційну політику. Очікувані результати на 2001 рік - ефективність процесів демократизації в регіонах світу, впровадження нових технологій в міжрегіональне співробітництво, розробка рекомендацій для парламентів та політичних лідерів, причетних до прийняття глобальних рішень.

Напрям діяльності ЮНЕСКО «Засоби інформації за мир і толерантність» узагальнює підходи організації до проблеми миротвор¬чості і примирення у зонах воєнних конфліктів (діяльність ЮНЕСКО в Югославії, Руанді, Бурунді тощо), до формування психології толерантності, культури миру. Основою заходів із культури миру стали документи ЮНЕСКО 28С/5 «Порядок денний для миру», 29С/5 «За культуру миру і діалог цивілізацій проти культури війни і насилля», «Маніфест-2000», «Культура миру для молоді», Декларація толерант¬ності (1996 р.) та резолюції регіональних міжнародних форумів про обмін ідеями миробудівництва через сучасні засоби комунікації. Роль ЮНЕСКО полягає у здійсненні міжкультурних комунікацій, гармонізації відносин між державами, соціальними групами і спільнотами, впровадженні ідеалів культури миру у громадську свідомість.

Динамічна і гнучка стратегія ЮНЕСКО буде адаптуватися відповід¬но до специфічних умов країн і регіонів. Очікувані результати - миробу-дівництво, розповсюдження принципів толерантності в зонах конфліктів шляхом діалогу і співробітництва засобів інформації для сприяння примиренню, толерантності і зміцнення незалежних мас-медіа [279].

Напрям «Засоби інформації, інформатики і суспільство» втілює стратегію ЮНЕСКО щодо внеску засобів масової комунікації в розши¬рення прав і можливостей молоді і жінок, використання засобів кому¬нікації та інформації з метою подолання бідності, досягнення соціальної інтеграції, демократизації громадських служб. У межах цього напряму здійснюється підпрограма створення «спільної інформаційної спадщи¬ни» людства та використання документального надбання цивілізації через програму «Пам'ять світу». Мета цієї програми, яка реалізується з 1992 р., - зберігання за допомогою новітніх технологій пам'яті людства, зафіксованої у стародавніх рукописах, перших друкованих виданнях, сучасних комп'ютерних базах і забезпечення широкого міжнародного доступу до цих скарбів. У країнах-членах ЮНЕСКО створені національні комітети за програмою «Пам'ять світу», які готують номінації національної документальної спадщини у цифровій формі для презентації у світовій інформаційній мережі. Так, комітет «Пам'ять І Іольщі» визначив як національні компоненти документальної спадщини дюдства рукописи Н. Коперника, Ф. Шопена, польських лауреатів Нобелівської премії, архіви Рінгельблюма щодо варшавського гетто, || горичні архіви Кракова, фонди слов'янських рукописів Національної бібліотеки, документи про руйнування і відновлення Варшави [280].

Поряд із реалізацією програми «Пам'ять світу» ЮНЕСКО ставить за мету сприяти доступу у режимі «он-лайн» до інформації, яка є суспільним надбанням і яка становить базу універсальних знань. У цьому контексті ЮНЕСКО по-новому формулює принципи вільного доступу до спільної інформаційної спадщини людства, заохочує створення національних проектів програми з метою поступового збагачення фонду інформаційної спадщини із застосуванням нових технологій. Очікувані результати - активізація діяльності держав-членів з проблем інформації, що віднесена до спільної спадщини; прийняття рекомендацій для парламентів, політичних і культурних діячів про цінність такого надбання, розробка Хартії зберігання і охорони глобальної аудіо-візуальної спадщини і технічних стандартів, правових рамок, стратегії маркетингу і зберігання інформації такого типу.

Напрям «Роль інформації і засобів комунікації у демократизації суспільства і подоланні бідності» продовжує реалізацію проектів ЮНЕСКО з розширення прав і можливостей окремих груп суспільства, зокрема молоді, жінок, національних меншин і спільнот, для вираження своїх поглядів, досягнення соціальної інтеграції, поліпшення відносин усередині общин та участі громадськості в процесах прийняття рішень. Очікувані результати: проведення Міжнародного форуму - 2002 «Молодь і засоби комунікації», стимулювання міжнародного молодіж¬ного обміну інформацією, зміцнення мережі ІнфоЮТ, сприяння ефективній участі громадськості в демократичних інститутах за допомогою мобільних інформаційних та комунікаційних засобів.

Напрям «Етичні, правові і соціально-культурні проблеми інформаційного суспільства» передбачає розгляд на міжнародному рівні етичних, правових і соціальних аспектів інформаційного суспільства, принципів діяльності в кіберпросторі, норм інфоетики. ЮНЕСКО проводить міжнародну дискусію з проблем інформаційного суспільства з метою всеосяжного аналізу впливу інформаційних і комунікаційних технологій на прогресивний розвиток людства, виявлення негативних наслідків впливу мультимедійних систем на права людини, моральне здоров'я націй, культурну самобутність та ідентичність, мовне розмаїття. Особливий наголос ЮНЕСКО робить на проблемі цифрової етики у зв'язку з колосальними і важливими для людства наслідками впровадження новітніх технологій, які іноді важко передбачити. Процеси глобалізації і конвергенції на початку становлення інформаційного суспільства викликають комплекс проблем етичного, правового і соціального характеру, тому міжнародному співтовариству необхідно знайти відповідь на проблеми вільного вираження поглядів, переконань, доступу до інформації, права на охорону приватного життя, на інтелектуальну власність, культурне і мовне розмаїття.

З цією метою ЮНЕСКО проводить щорічно Міжнародні конгреси «ІНФОетика» (за участю політиків, науковців, фахівців у галузях телекомунікацій, засобів масової комунікації, аудіовізуального виробництва, освіти, культури і міжнародного права, інформації і соціальних наук усіх регіонів світу) для обговорення комплексних проблем глобального інформаційного суспільства таких, наприклад, як «спільна спадщина» і багатомовність у кіберпросторі; охорона таємниці, конфіденційності і безпеки інформації у кіберпросторі, суспільство і глобалізація; невтручання у приватне життя; обмеження і заборона інформації з елементами насилля, агресії і порнографії.

Очікувані результати за напрямом «Етичні, правові і соціально-культурні проблеми інформаційного суспільства»: а) реалізація етичних, правових і соціально-культурних проблем інформаційного суспільства; б) оновлення інформації про кодекси професійної діяльності, законодавство, норми і національну політику в галузі інформаційних і комунікаційних технологій і забезпечення доступу до неї широкої громадськості, урядових органів та спеціальних відомств у мережі Інтернет через центр обміну інформацією ЮНЕСКО і Всесвітню доповідь з комунікації та інформації; в) моніторинг інформації про культурний плюралізм, мовну різноманітність в інформаційному суспільстві [281].

Міжнародні форуми з проблем інформації і комунікації засвідчили помітні зміни в розвитку національних спільнот як розвинутих країн світу, так і країн нової демократії. У рамках системи ООН ЮНЕСКО була першою установою, яка винесла на міжнародний рівень аналіз глобальних проблем міжнародного співробітництва у сфері комунікації, провела дискусію щодо позитивних і негативних наслідків нових інформаційних та комунікаційних технологій. Організація відповідно до резолюції 28с/15 виступала з ініціативами створення «обсерваторії» для вивчення інформаційних та комунікаційних процесів, підготувала аналітичні дослідження з проблем глобалізації комунікації та її впливу на міжнародну спільноту; провела низку регіональних симпозіумів з проблем інформаційного суспільства, інфоетики, інфоправа. Діяльність ЮНЕСКО в рамках проекту «Етичні, соціально-культурні і правові проблеми інформаційного суспільства» дала можливість зробити перші висновки про глобальні перетворення в галузі комунікації, визначити найбільш, важливі завдання і перспективи міжнародного співробіт¬ництва. На 29-ій сесії Генеральної Конференції ЮНЕСКО було прийнято рішення про організацію і проведення у 2003 р. Всесвітньої міжнародної конференції на вищому рівні з проблеми інформаційного суспільства як такої, що має вирішальне значення для майбутнього цивілізації. На дискусію для обговорення і прийняття рішень виносяться теми: визначення пріоритетів в інформаційній сфері на регіональному рівні; узгодження стратегій для реалізації етичних, правових і соціально-культурних проблем інформаційного суспільства; вільне вираження поглядів, вільний доступ до інформації спільної спадщини людства, культурне і мовне розмаїття [282].

Другий основний напрям діяльності - подолання дисбалансу в галузі комунікації та інформації. Генеральна конференція ЮНЕСКО визначила такий план дій: 1) допомога країнам-членам, особливо країнам, що розвиваються, у створенні і збагаченні потенціалу комунікації в рамках Міжнародної програми розвитку комунікацій; 2) підтримка організацій суспільного мовлення для забезпечення культурних, освітніх потреб цивілізації і сприяння розвитку ендогенного виробництва аудіо¬візуальних матеріалів як компонента культурного розмаїття. Очікувані результати: зміцнення інформаційного потенціалу в 20 країнах за рахунок реалізації новаторських проектів у галузі комунікації, розширення означення програми на наступне десятиліття, створення глобальної мережі інформаційної освіти (Орбіком, Журнет), впровад¬ження принципів інфоетики у програми професійної підготовки, спільне використання ресурсів на субрегіональному рівні, встановлення міжнародних партнерських зв'язків для створення міжнародної бази даних для країн, що розвиваються, підтримка суспільного телерадіо-мовлення і вдосконалення виробництва.

Підпрограма другого напряму «Розвиток інфоструктури» спрямо¬вана на розробку комплексних стратегій у галузі інформації та інформатики, забезпечення доступу до засобів комунікації, використання новаторських методологій інформаційного співтовариства для ефективності освіти і поширення знань. До комплексних стратегій і методології в галузі комунікації ЮНЕСКО відносить розробку і реалізацію перспективної національної інформаційної політики, спрямованої на вирішення проблем інформаційного суспільства. Як зазначається в документі ЗОс/5, важливо досягти рівноваги між спільним благом і економічними імперативами, а також сприяти використанню комунікаційних технологій в інтересах розвитку людства. На основі стратегії інформаційної політики ЮНЕСКО планує ефективно розвивати міжнародне співробітництво для розробки вдосконаленого програмного забезпечення, координації діяльності державних органів управління, громадянського суспільства і приватного сектору з метою адаптації до прискорених змін у цивілізаційному розвиткові на основі нових інформаційних технологій [283].

Звертаємо увагу, шо ЮНЕСКО як організація універсального характеру здійснює свою діяльність у рамках глобальних пріоритетів, враховуючи субрегіональні та регіональні програми і стратегії. У прогресивному розвиткові цивілізації беруть участь країни всіх континентів світу незалежно від рівня економічного, соціального і політичного розвитку. ЮНЕСКО підтримує національні проекти впровадження нових технологій у всі сфери суспільства, сприяє фінансуванню програм і прикладних проектів. Так, наприклад, для Африканського регіону передбачено сприяти забезпеченню вільного вираження поглядів, розвитку незалежних і плюралістичних засобів комунікації, створенню інформаційного законодавства. Першочергово буде підтримано комунікаційні стратегії миротворчої діяльності, припинення конфліктів, сприяння інформаційним можливостям спільнот у боротьбі з бідністю, залучення молоді до використання нових технологій в освіті, підготовці кадрів, підвищенні кваліфікації населення Африки.

ЮНЕСКО здійснює комплексну стратегію становлення інформацій¬ного суспільства в Африці з метою підвищення рівня державного у правління, використання нових комунікаційних технологій у державній адміністрації, надає можливості доступу до глобальної інформації, активізує і заохочує збільшення африканських інформаційних продуктів у міжнародних інформаційних потоках (особливо аудіовізуальної продукції), розвиток телематики та інформаційної освіти. Особлива увага надається програмі «Пам'ять Африки».

У регіоні країн Латинської Америки і Карибського басейну серед інших пріоритетів глобального характеру слід відзначити стратегії саморегулювання засобів комунікації, реалізацію програми «Інформація на службі суспільства», виробництво і поширення ендогенної продукції інформаційних технологій. Особливо підкреслюється концепція формування толерантності, інтеграції, розвитку нової свідомості суспільства. З метою ефективної інтеграції регіону Латинської Америки і Карибського басейну в «інформаційне суспільство» досліджується проблема спільного використання технологічних та інформаційних ресурсів, створення транскордонних мереж, інформаційних центрів та архівів, комп'ютеризація освіти.

Азійсько-Тихоокеанський регіон поєднує країни «інформаційного добробуту», країни з динамічною інформаційною економікою і країни з відсталою економікою. Досвід розвинутих країн буде застосований для розвитку процесів демократизації і реформ, соціальних перетворень і подолання бідності, створення вільних і незалежних мас-медіа, центрів свободи ЗМК, забезпечення доступу до інформації в мережі Інтернет. Пріоритетні напрями - обмін телепрограмами, забезпечення культурної самобутності і мовної різноманітності в регіоні, створення віртуальних навчальних центрів, удосконалення національної «інфоструктури» з метою регіонального розвитку.

Арабські держави визначили пріоритетні напрями відповідно до Санської декларації (1996 р.), в якій зазначено, що в регіоні планується створити інформаційний потенціал, розвинути мережу міських, сільських комунікаційних систем, застосувати передові комунікаційні технології в громадських службах і органах державного управління. Пропонується також підтримати програму освіти для неписьменного населення «Читання для всіх».

У країнах Європи і Північної Америки в рамках сприяння вільному виявленню поглядів, свободи слова і ЗМК головна увага приділяється демократизації суспільства, розвитку законодавства у сфері інформації, моральним аспектам інформаційних ресурсів у мережі Інтернет, забезпеченню доступу до «спільної інформаційної спадщини», проведенню наукових досліджень з етичних, правових і соціально-культурних проблем інформаційного суспільства.

У Центральній і Східній Європі на основі рекомендацій Софійського семінару 1997 р. пріоритет надається створенню незалежних пресових агенцій, розвитку виробництва і маркетингу аудіовізуальної продукції та її обігу в Європі, вдосконаленню освітньої діяльності та підготовці фахівців для інформаційної індустрії [284].

Таким чином, ЮНЕСКО у структурі міжнародної інформаційної політики XXI століття стає важливим форумом міжнародних відносин, глобальною рушійною силою цивілізаційного розвитку на шляху взаєморозуміння і пошуку загальногуманістичних прийнятних рішень. Місія Організації зумовлюється її можливостями сприяти багатосторон¬ньому діалогу між цивілізаціями, здатністю відобразити і врахувати розмаїття соціально-культурних, моральних та світоглядних традицій міжнародної спільноти, виступати, виходячи зі свого мандату, як універсальний міжнародний інтелектуальний центр для формування ідеології глобального інформаційного суспільства.

Характер міжнародного співробітництва в добу становлення інформаційного суспільства, глобалізації світової економіки, рушієм яких виступають інтелектуальні ресурси і високі технології, позначений протиборством традиційних і нових концепцій міжнародного розвитку. Нові виклики формують стратегії і програми діяльності ЮНЕСКО. статутним завданням якої є організація міжнародної інтелектуальної співпраці задля гуманітарного розвитку і загального добробуту людства. Символом нової політики ЮНЕСКО в XXI столітті обрано «дельту», графічний знак, який асоціюється з ідеями творчості, плідної праці і конвергенції, виражає генеруючу роль Організації в міжнародній співпраці. Діяльність ЮНЕСКО визначає такі цінності міжнародного діалогу, як солідарність, повага до прав людини у глобальному суспільстві, рівність і справедливість, спільне використання інте¬лектуального надбання людства [285].

Реалізація середньострокової стратегії «Вклад ЮНЕСКО в зміцнення миру і людський розвиток у добу глобалізації через освіту, науку, культуру і комунікацію» здійснюється через трансдисциплінарні стратегії і цілі спеціалізованої установи: 1) розробку і просування універсальних принципів та норм з метою вирішення світових проблем у профільних галузях компетенції, збереження і примноження інтелектуального надбання цивілізації; 2) розвиток плюралізму на основі визнання багатокультурності і дотримання прав людини; 3) сприяння становленню інформаційного суспільства шляхом забезпечення справедливого доступу та широкого використання глобальних інформаційних ресурсів.

Стратегія політики ЮНЕСКО з напряму «Комунікація, інформація, інформатика» (2001-2007 рр.), основою якої є Резолюція ООН (Про роль інформаційних і комунікаційних технологій у контексті глобальної інформаційної економіки, 2000 р.), а також Декларація тисячоліття, визначає ідеологію міжнародної кооперації співпраці з мстою подолання нерівності інформаційного розвитку і становлення відкритого суспільства знань. Тобто йдеться про гуманітарний розвиток і гуманітарну безпеку цивілізації, про суспільство, в якому діє принцип обміну знаннями і об'єднані всі соціально-культурні та етичні аспекти стійкого розвитку [286].

Україна як держава-засновпиця ООН протягом 1954-2002 рр. реалізує гуманітарну політику, профільні програми і проекти міжнародної організації, серед яких - подолання глобальної напруженості між інформаційно розвинутими та інформаційно бідними країнами, запобігання міжетнічним та міжцивілізаційним конфліктам, мінімізація негативних наслідків глобалізації, збереження в процесі становлення інформаційного суспільства традицій і самобутності цивілізацій.

Україна ініціювала здійснення багатьох міжнародних програм (поширення інформації освітнього і наукового характеру в країнах, що розвиваються; підтримка багатокультурності слов'янського світу; використання засобів масової комунікації для пропаганди серед молод' ідеалів миру; заборона ідей расової вищості), підтримала визначну роль ЮНЕСКО у встановленні нового міжнародного інформаційного і комунікаційного порядку.

Нові напрями міжнародної співпраці ЮНЕСКО-Україна обумовлю¬ються проголошенням незалежності України, суверенним статусом держави, реформуванням Національної комісії України у справах ЮНЕСКО як координаційного центру міжнародних програм Організації, зокрема з інформації та комунікації. Визнанням авторитетного внеску України в інформаційну стратегію міжнародної організації стало обрання держави до виконавчих органів ЮНЕСКО: Виконавчої Ради (1980-1985 рр., 1995-1999 рр., 2001-2005 рр.), Міжурядової Ради Загальної програми з інформації, Міжурядової ради з інформатики. Координаційного комітету з інфоетики та інформаційного суспільства.

З ініціативи України у Виконавчій Раді ЮНЕСКО були обговорені проблеми сучасного світового розвитку, стратегії та форми допомоги ЮНЕСКО країнам-членам у формуванні програм національної інформаційної політики, рівноправного доступу до глобальних інформаційних ресурсів та глобальної інфраструктури; інфоетики; правового регулювання «багатомовного» кіберпростору, захисту конфіденційності в мережі Іпіегпеї. Так, на 27-ій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО (1993 р.) за пропозицією України було підтримано проект «На шляху до культури миру та толерантності», в якому ідея міжкультурного діалогу цивілізацій та безконфліктності майбутнього людства була визнана як фактор гармонізації глобальних, регіональних та національних інтересів, нових форм міжнародного співробітництва; на 31-ій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО (2001 р.) Україна виступила з пропозицією про зміцнення миру і стабільності у глобальному світі, про глобальну відповідальність розвинутих країн за долю цивілізації [287-290].

Міжнародні аспекти інформаційної політики України випливають і І Четвертої Великої Програми ЮНЕСКО «Комунікація, інформація, інформатика», концепції розвитку і становлення інформаційного суспільства в Україні. Основні напрями міжнародних відносин зафіксовані у Меморандумі про співпрацю між урядом України та ЮНЕСКО 1994 року, де підкреслено: „Україна підтримує ініціативи ЮНЕСКО, спрямовані на вирішення складних проблем сучасного світу, на формування культури миру, стабільності, безпеки, на створення гуманітарних основ співробітництва». У рамках Міжурядової програми з інфоетики за підтримки Національної Комісії України у справах ЮНЕСКО, Міжнародного технічного інституту ЮНЕСКО, Інституту кібернетики ім. В. Глушкова НАН України реалізовано проекти «Міжнародна телекомунікаційна (дистанційна) освіта; стратегія «Внсокоінтегровані інтелектуальні інформаційні технології для широкого доступу», що відповідає концептуальному документу ЮНЕСКО «Інформаційне суспільство для всіх» (1996 р.) та стратегії про універсальний доступ як забезпечення основних прав і свобод людини в галузі інформації і комунікації; започатковано програму «Інноваційний трамплін: сучасні інформаційні та комунікаційні технології» (2001 р.), політичними аспектами якої виступає європейська орієнтація України на становлення суспільства знань. Таким чином, міжнародне співробітництво в рамках ЮНЕСКО надає Україні можливість використати інтелектуальний потенціал Організації в інтересах сталого розвитку та реформування гуманітарної політики держави [291].

Україна в своїй діяльності виходить з концепції актуальності міжнародної співпраці в інформаційній сфері, а стратегію на майбутнє визначає як необхідність глобальних соціально-політичних змін, спільних рішень на шляху до інформаційного і комунікаційного суспільства для всіх. Моральний авторитет Організації свідчить про міжнародне визнання її діяльності, підтримку доктрини глобального інформаційного суспільства, Декларації глобальної цивілізації та культурного розмаїття, програми подолання інформаційної нерівності у розвитку країн з різним політичним, економічним та соціальним потенціалом. У Доповіді Генерального Директора К. Мацуури на 31 сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО (2001 р.) визнано, що ЮНЕСКО стала організацією-каталізатором з актуальних проблем міжнародної політики та інтелектуального співробітництва [292].

Структурно-функціональний аналіз політики ЮНЕСКО в галузі інформації і комунікації дає підстави зробити висновки про її провідну роль у сучасних глобальних процесах, зокрема гуманітарної місії Організації у різних сферах міжнародного співробітництва.

1. Процеси глобалізації комунікацій мають неоднозначні наслідки для міжнародної політики: з одного боку, вони забезпечують планетарні взаємозв'язки та взаємовпливи, сприяють демократизації глобального управління на противагу авторитаризму та ізоляціонізму, відкривають нові можливості для досягнення глобального добробуту; з іншого боку, технологічні зміни формують нові типи поляризації у сучасному світі, сприяють виключенню інформаційно-бідних країн та національних спільнот із загального цивілізаційного процесу.

2. Концепція міжнародної інформаційної політики реалізується за допомогою міжнародної організації ЮНЕСКО, зміст якої полягає у праг¬ненні міжнародного співтовариства спільно працювати над створенням нової політичної системи в рамках ідеології інформаційного суспільства. Концепція універсальної участі країн-членів ЮНЕСКО в процесах трансформації, що мають одночасно політичний, економічний і соціаль¬ний виміри, визначає пріоритети міжнародної політики Організації, спрямованих на створення умов для становлення глобального інформаційного суспільства, тобто забезпечує: 1) міжкультурний діалог цивілізацій; 2) розвиток інтелектуального потенціалу людства; 3) етику інформаційного суспільства; 4) стику живого світу; 5) освіту для всіх протягом усього життя.

3. Еволюція міжнародної інформаційної політики ЮНЕСКО обіймає три напрями: новий міжнародний інформаційний порядок, нова стратегія міжнародної комунікації та інформаційне суспільство для всіх. Концепція НМІКП розглядалася у 80-х роках як прогресивний процес трансформації міжнародних відносин у галузі комунікації, як внесок міжнародних організацій у реалізацію ідеології збалансованого потоку інформації, як потреба переконання світової громадськості в необхідності змін. «Важливо переконати світову спільноту, - закликав у заключному виступі А. М'Боу,-що ця проблема має глобальний характер, що світ, незважаючи на свою різноманітність, є сферою взаємозалежностей, що між людьми існує глибока солідарність і що компромісні рішення відповідають загальним інтересам». Позитивні зміни у міжнародних відносинах на межі 80-90-х років обумовили конструктивні підходи до вирішення проблем міжнародної комунікації в рамках ЮНЕСКО. Країни-члени (а також спостерігачі від США та Великої Британії) визначили гуманітарне співробітництво, захист прав людини та охорону довкілля як пріоритети реальної глобальної політики і закликали до відкритого діалогу і безконфліктного розгляду актуальних проблем у галузі інформації і комунікації. У концептуальному документі «Інформаційне суспільство для всіх», було визначено роль ЮНЕСКО у становленні глобального інформаційного суспільства, передбачено забезпечення кожному індивіду міжнародного співтовариства широкого і вільного доступу до інформаційних ресурсів, необхідних для рівноправної участі в житті нової суспільної формації та у вільному обміні ідеями та знаннями. 4. Всесвітні доповіді ЮНЕСКО з інформації і комунікації 1990-2000 років свідчать про актуальність розв'язання проблем міжнародної інформаційної політики наприкінці XX століття. Революційні зміни в галузі нових технологій, їх інтенсивна конвергенція викликали глобальні зміни інформаційної сфери, відбувається масштабна концентрація бізнесу і промисловості, що ілюструє динаміку глобального поступу. ЮНЕСКО, впроваджуючи стратегію міжнародної інформаційної політики, сприяє взаєморозумінню між народами через освіту, науку, культуру, комунікацію, оскільки нові технології впливають на всі сфери міжнародних відносин і можуть викликати як ефективні наслідки, так і дисбаланс міжнародного розвитку.

5. Четверта велика Програма ЮНЕСКО «Комунікація, інформація, інформатика» визначає головні напрями діяльності організації на шляху до глобального комунікаційного та інформаційного суспільства. За Статутом організації (ст. 1) ЮНЕСКО ставить перед собою завдання «забезпечити вільне поширення ідей словесним або зображальним шляхом за допомогою як традиційних, так і нових засобів комунікації», стверджуючи незмінні принципи свободи слова, обміну ідеями, свободи інформації.

6. У рамках системи ООН ЮНЕСКО була першою установою, яка винесла на міжнародний рівень аналіз глобальних проблем міжнародного співробітництва у сфері комунікації, провела дискусію щодо позитивних і негативних наслідків нових інформаційних та комунікаційних технологій. На 29-ій сесії Генеральної Конференції ЮНЕСКО було прийнято рішення про організацію і проведення у 2003 р. Всесвітньої міжнародної конференції з проблеми інформаційного суспільства як такої, що має вирішальне значення для майбутнього цивілізації, оскільки на ній розглядатимуться питання: визначення пріоритетів в інформацій¬ній сфері на регіональному рівні; узгодження стратегій для реалізації етичних, правових і соціально-культурних проблем інформаційного суспільства; вільне вираження поглядів, вільний доступ до інформації спільної спадщини людства, культурне і мовне розмаїття.

7. Таким чином, ЮНЕСКО у структурі міжнародної інформаційної політики XXI століття стає важливим форумом міжнародних відносин, глобальною рушійною силою цивілізаційного розвитку на шляху взаєморозуміння і пошуку загальногуманістичних прийнятних рішень.

Місія Організації зумовлюється її можливостями сприяти багатосторон¬ньому діалогу між цивілізаціями, здатністю відобразити і врахувати розмаїття соціально-культурних, моральних та світоглядних традицій міжнародної спільноти, виступати, виходячи зі свого мандату, як універсальний міжнародний інтелектуальний центр для формування ідеології глобального інформаційного суспільства. РОЗДІЛ з

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ВИМІР ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ 3.1. Регіональні концепції та моделі інформаціоналізму

Європа на початку XXI століття переживає глибоку системну і структурну трансформацію міжнародних відносин, що якісно змінює традиційний уклад життєдіяльності регіональної спільноти, обумовлює фундаментальні зміни в економічній та соціальній сферах, пов'язані із впровадженням нових науково-технологічних досягнень, формуванням нового типу європейської ідентичності. Нові виклики інформаційно-комунікаційних та біотехнологій зумовили загострення багатьох проб¬лем, які не знайшли свого вирішення у попередній період. Збільшення дисбалансу між багатими (розвинутими) і бідними (країнами, що розвиваються) в окремих регіонах і в планетарному масштабі за всіма напрямами відносин (політика, економіка, соціум, культура, комунікація, міграція, народонаселення, освіта, охорона здоров'я, дозвілля тощо) ставить питання: як організувати і контролювати глобальні процеси на благо динамічного еволюційного розвитку цивілізації? Необхідність осмислення нових методів управління глобальною спільнотою стимулює діяльність міжурядових організацій Європи. Новизна і радикальність глобальних змін стимулюють потребу інтенсивних дискусій і прийняття адекватних політичних рішень та відповідей на виклики доби.

Стратегічною метою міжнародних організацій та країн Європи є прискорений розвиток європейського інформаційного суспільства, інтеграція і конкурентоспроможність на світових ринках за умови збереження багатокультурності і національної самобутності, забезпечен¬ня вільного вираження поглядів і свободи засобів масової комунікації, рівноправного доступу до надбань цивілізації у цифровій формі.

Безпосередніми механізмами втілення зазначеної стратегії стало вироблення спільних підходів до розв'язання проблеми, а відтак - і пошуки відповідних засобів для практичної реалізації накресленого.

Ліссабонський самміт країн ЄС (23-24 березня 2000 р.) визнав, що ЄС усвідомлює нові виклики розвитку: якісний стрибок у світовій економіці, детерміновану глобалізацію, становлення постіндустріальної (інтелектуальної) цивілізації. Зміни стосуються всіх сфер життєдіяль¬ності європейської спільноти і потребують радикальної трансформації європейської політики та економіки. Новою стратегічною метою Європейського Співтовариства до 2015 року визнано формування європейського інтелектуального потенціалу, удосконалення інформацій¬ної та телекомунікаційної інфраструктур, стимулювання інноваційної діяльності й структурної реформи економіки, модернізацію системи освіти, розробку підходів до європейської соціальної моделі, криза якої супроводжується прогресуючим демографічним дисбалансом населення. Перед організацією також стоїть дилема: як досягти прискореного економічного зростання і водночас зберегти європейські цінності соціальної солідарності [293-297].

Розв'язання завдань, які постали перед ЄС на початку XXI століття, ускладнює майбутнє розширення Європейського Союзу на Схід, що обумовлює радикальну конституційну реформу ЄС, новий етап еволюційного розвитку європейського континенту і, зрештою, усього світу. «Розширення Союзу, - зазначив Голова Європейської комісії Романо Проді, - це смілива, амбіційна програма, а також, мабуть, найбільш значне перетворення Європейського Союзу наступного століття. Воно поєднує в собі не тільки технологічні аспекти: ми вперше в історії об'єднуємо Європу. Ми маємо різні історичні та культурні традиції, але очікуємо спільної ідентичності - нової європейської душі. Ми повинні будувати союз сердець та свідомості, спільне відчуття загальної долі - європейського громадянства» [298].

Саме така концепція політичного та економічного розвитку, на думку Р. Проді, може стати ефективним інструментом, саме вона є ідеалом майбутнього, домінантною складовою правильного рішення.

Ліссабонський самміт країн ЄС ухвалив політичні рішення щодо головних проблем організації і засвідчив налаштованість країн-членів ЄС розбудовувати економіку знань (тобто інформаційну економіку), реалізувати впровадженні технологій Іпгегпеі і відповідному культивуванні у населення європейських країн навичок, необхідних для існування в інформаційному суспільстві, та створенні умов (у першу чергу необхідної законодавчої бази), сприятливих для розвитку електронної комерції та інформаційних послуг. Цей блок проблем і завдань ЄС пов'язаний із стратегією наздогнати США у сферах, де відставання європейських країн вважається суттєвим і небезпечним у найближчій перспективі. Здійснення програм становлення інформаційного суспільства потребує політичної волі керівництва ЄС, змін у правовому регулюванні європейського інформаційного поля [299].

Нові засоби комунікації відкривають нові перспективи і можливості міжнародного співробітництва, але вони породжують і нові загрози для дотримання принципів фундаментальних прав і свобод людини в інформаційному суспільстві. Такі проблеми, як підвищення ролі інформації в суспільному середовищі, охорона персональних даних, безпека інформації про приватне життя, забезпечення конфіденційності міждержавних інформаційних відносин, набувають в європейському регіоні важливого значення. Інформаційне і комунікаційне середовище впливає на структуру європейської спільноти і систему цінностей, визначає політичні пріоритети європейських країн, панєвропейську інформаційну політику, формує стратегію спільної європейської інформаційної спадщини.

Панєвропейська інформаційна політика реалізується в рамках компетенції міжнародних регіональних організацій, які вирішують весь комплекс політичних, економічних і соціальних проблем європейських країн. У політичній площині - це вдосконалення нового суспільного середовища, поглиблення міждержавного співробітництва в умовах становлення інформаційного суспільства, забезпечення вільного обігу інформації в суспільстві для підвищення ступеня демократичної участі країн у політичних процесах; в економічній площині - побудова економіки знань (інформаційної економіки), використання інформацій¬них ресурсів та потенціалу Європи для конкурентоспроможності в міжнародному економічному середовищі, недопущення економічних злочинів у кіберпросторі; у соціальній площині - це забезпечення соціальних і трудових прав населення Європи у зв'язку зі зміною технологічного укладу (працевлаштування в інформаційному суспільстві), вільний доступ до ресурсів мережі Іііїегпеі, недопущення розшарування суспільства за інформаційною ознакою на «інформаційно багатих» та «інформаційно бідних»; у культурній площині - це усвідомлення, що новий електронний світ має відображати культурну різноманітність і національну ідентичність, поширення нового суспільного блага (ідей, знань, інформації) на рівноправних підставах для всіх народів європейського регіону, використання спільної європейської інформаційної спадщини на благо цивілізації.

Для панєвропейської інформаційної стратегії важливим є осмислення і розуміння понять: «інформаційна ера», «інформаційне суспільство», «спільне інформаційне благо», «інформаційна політика і право». Спільним надбанням вважаються міжнародні води, космічний простір, геном людини; до спільного надбання відносять глобальне інформаційне середовище фізичного (діапазон радіохвиль, геоінформа-ційні об'єкти) або культурного (інформаційні ресурси, культурна спадщина) характеру. Європейська спільнота має усвідомити, що вільний доступ народів до освітньої, наукової, культурної та суспільної інформації є невід'ємним правом кожного індивідуума. До спільного «блага» в інформаційному суспільстві відносять дані відкритого характеру (закони, урядові рішення, інформацію засобів масової комунікації), культурну спадщину (літературні твори, не обмежені авторським правом і віднесені до національного надбання, наукові праці, безоплатне програмне забезпечення, непатентовані стандарти), інформа¬цію відкритого характеру в комп'ютерних мережах і системах, що потре¬бує осмислення відповідальності за здійснення нової політики [300].

Комунікація як пріоритетна програма діяльності входить до всіх проектів міжурядових європейських організацій, концепцій зовнішньо¬політичної діяльності європейських держав, є складовою економічного розвитку регіону. Рада Європи та країни Великої Сімки («07») визначили основні положення і принципи для побудови інформаційного суспільства н Європі:

- створення об'єднаної системи комп'ютерних мереж для вільного обігу інформації;

- стимулювання соціального та суспільного розвитку європейських країн;

- впровадження концепції інформаційної економіки, розвиток глобального ринку інформаційних послуг та електронної торгівлі;

- захист основних прав і свобод людини та засобів масової комунікації;

- дослідження проблем негативного впливу нових інформаційних і комунікаційних технологій на соціальний захист і трудові права населення Європи;

- дотримання культурної самобутності та ідентичності націй;

- захист прав інформаційної інтелектуальної власності в європейсь¬кому інформаційному просторі.

Доктрина європейської комунікації у контексті глобального міжнародного розвитку розглядається в концептуальній доповіді Європейської Комісії з проблем інформаційного суспільства «Європа і глобальне інформаційне суспільство: рекомендації для Європейської Ради ЄС». У них зазначається, що глобальні інформаційні процеси впливають на встановлення нової ієрархії держав, відкривають нові можливості промислового розвитку, обумовлюють створення відповідної правової бази, підвищують рівень обміну культурою та традиціями. Європа усвідомлює важливість глобального співробітництва і необхідність правил для інформаційного суспільства, які стосуються права на інтелектуальну власність, недоторканність приватного життя, охорони персональних даних, інформаційної безпеки, використання інформаційного ресурсу, заборони незаконної інформації. У документах підкреслюється: якщо Європа не зможе ефективно адаптуватися до нових умов, вона втратить конкурентоспроможність на світових і регіональних ринках і матиме соціальні проблеми в європейських країнах [301; 302].

Зростання кількості та обігу інформації в комп'ютерних мережах, базах і банках даних зумовлює необхідність захисту інформаційної інтелектуальної власності та банківських послуг в умовах вільного доступу до інформації. Через те нагальною проблемою становлення інформаційного суспільства в Європі стали розробки законодавчої бази для європейського кіберпростору.

Перехід до інформаційного суспільства обумовлює правове регулювання ринкових відносин на всеєвропейському рівні. Стандарти¬зація європейських програмних та телекомунікаційних технологій сприятиме їх конкурентоспроможності на інформаційному ринку.

Головним чинником європейського ринку інформаційних послуг, зазначається у документах ЄС, стане вільна конкуренція, обмеження монополій, європейський вихід на світові ринки. Політика у сфері конкуренції - головний елемент європейської комунікаційної стратегії, що має особливе значення для консолідації єдиного ринку та залучення приватного капіталу, необхідного для розширення інформаційної інфраструктури в Європі, створення всеєвропейської інформаційної магістралі «ЕигоМеї» [303].

При цьому напрямами використання інформаційних технологій визнано: індивідуальне використання; ділове використання; суспільне використання. Так, суспільне використання інформаційних технологій включає дистанційну освіту, працю, наукові дослідження, транспорт, торгівлю, адміністративне управління, охорону здоров'я, інформаційний маркетинг, що надає можливість об'єднати зусилля європейських держав для вирішення глобальних і регіональних проблем, для досягнення спільної мети - прогресивного розвитку європейського співтовариства.

Європейська стратегія інформаційного розвитку регіону реалізована у глобальних проектах Ради Європи та ЄС протягом 1994-99 рр. Зокрема, було надано підтримку європейській промисловості у сфері теле-комунікацій; вжито заходів для забезпечення соціальної орієнтації і вироблено спільні підходи для переходу до глобального інформаційного суспільства; втілено наукові ідеї і розробки [304].

Сучасні тенденції розвитку європейського регіону простежуються в документах і рішеннях країн-лідерів глобального інформаційного прогресу. У спільному комюніке ЄС, країн Великої Сімки,'а також США, Канади, Японії та Росії - учасників міжнародного форуму «Окінава-2000» підтверджується стратегічна позиція «07» у XXI столітті. У документі зазначається, що світова економіка набула ознак інформацій¬ної, глобалізація обумовила поширення у всьому світі основних принципів і цінностей - демократії, ринкової економіки, соціального прогресу, стабільного розвитку, забезпечення прав людини. Разом з тим, ЄС та країни Великої Сімки відзначають необхідність ліквідації дисбалансу між інформаційно багатими та інформаційно бідними країнами, використання нових технологій для подолання зубожіння і соціальної нерівності, запобігання конфліктам і забезпечення доступу до інформаційного блага. Велика Сімка визнала необхідність нових можливостей глобального інформаційного суспільства і налаштована на конструктивне партнерство з міжнародними організаціями, світовою спільнотою, приватним сектором, неурядовими організаціями, з країнами, що розвиваються, посттоталітарними державами для реалізації можливостей інформаційної цивілізації третього тисячоліття і сподівань на благополуччя, духовність і стабільність міжнародного співтовариства.

Європейський вимір глобального інформаційного суспільства, втілений в Окінавській Хартії Глобального Інформаційного суспільства - 2000, викладено у таких положеннях: використання можливостей нових комунікаційних технологій; подолання технологічного розриву між країнами Європи і ефективне співробітництво в галузі високих технологій і ринку; сприяння участі у становленні інформаційного суспільства і нової економіки; прогресивний розвиток.

У Преамбулі підкреслюється революційний вплив нових технологій на формування суспільства XXI століття, який стосується способу життєдільності, взаємодії урядів і громадянського суспільства: «Все людство повсюдно, без винятку, повинно мати можливість скористатися перевагами глобального інформаційного суспільства». Сутність інформаційно-технологічної, економічної і соціальної трансформації полягає у використанні нових знань та ідей для забезпечення стабільного економічного зростання, підвищення загального суспільного благо¬получчя, стимулювання соціального примирення і реалізації потенціалу в транспарентному і відповідальному управлінні міжнародним співтовариством. Досягнення зазначених цілей і розв'язання проблем інформаційного суспільства потребує розробки ефективних міжнарод¬них і національних стратегій. Країни Європи мають спрямувати свою зовнішню і внутрішню політику на прогресивні можливості глобального інформаційного суспільства, на розвиток таких демократичних цінностей, як вільний обмін інформацією і знаннями, толерантність, повага до прав людини.

Європейські уряди об'єднують зусилля у розробці регіональної політики і нормативної бази для електронної комерції і новаторства, оптимізації глобальних мереж, боротьби з комп'ютерною злочинністю, забезпечення глобального доступу і участі в процесі становлення інформаційного суспільства.

Окінавська Хартія є закликом до ефективного міжнародного співробітництва - політичного, економічного, гуманітарного, культурного - задля світового прогресу. У Документі виокремлені стратегічні напрями діяльності за відповідними положеннями Хартії. Першочергово це стосується здійснення економічних і структурних реформ, використання новацій, раціонального управління макро-скономікою, ефективного планування, використання переваг нових інформаційних технологій. Становлення глобального інформаційного суспільства обумовлює узгоджені європейські підходи до створення безпечного і вільного від злочинів кіберпростору, як записано в керівних принципах з безпеки інформаційних систем Організації Економічного Співробітництва і Розвитку (ОЕСР) про боротьбу зі злочинністю в кіберпросторі. У свою чергу цс пов'язано з прийняттям ефективних політичних рішень щодо актуальних проблем безпеки і довіри в кіберпросторі. Країни Великої Сімки мають розширити співробітництво в рамках Ліонської групи з транснаціональної організованої злочинності, Паризького діалогу між урядами і приватним капіталом проти несанкціонованого доступу і комп'ютерних вірусів для безпеки життєво важливих інформаційних інфраструктур.

Стратегія становлення інформаційного суспільства супроводжу¬ється розвитком людських ресурсів, можливості яких мають відповідати вимогам інформаційної доби. Європейський Союз та національні уряди країн Європи зобов'язалися надати населенню європейських країн допомогу в підготовці, перекваліфікації та освіті протягом усього життя для діяльності і працевлаштування в інформаційному суспільстві, набуття навичок роботи з мультимедійними технологіями.

Розв'язання проблеми інформаційного розриву пов'язано із зустрічними ініціативами країн, що розвиваються, про участь у глобальному інформаційному процесі, трансформації економіки і менталітету суспільства; з прийняттям політичних рішень про національні програми інформаційного суспільства, підтримку інформаційних технологій і конкуренції в економіці; створення відповідної нормативної бази, використання інформаційних технологій в соціальній сфері, заохочення муніципальних ініціатив.

Прогресивний розвиток у XXI столітті, як зазначається в Окінавській Хартії глобального інформаційного суспільства, залежить від ефективного співробітництва учасників міжнародного співтоварис¬тва. Головну роль повинні відігравати двосторонні і багатосторонні відносини, співробітництво з міжнародними організаціями та інститутами - міжнародними фінансовими інституціями (Світовим банком, Європейським банком реконструкції і розвитку, ЮНКТАД, ЮНІДО, ЮНДП або іншими міжнародними фондами). Пріоритетною є співпраця з приватним сектором, з такими організаціями, як Глобальна ініціатива щодо ліквідації технологічного розриву (СЕФ), Глобальний Бізнес-діалог з питань електронної торгівлі (ГБД), Форум інформацій¬ного суспільства ЄС (ФІС) щодо поширення інформаційних технологій у країнах з перехідною економікою і країнах, що розвиваються. Підкреслюється також важливість співробітництва з неурядовими організаціями, які мають унікальні можливості донести ідеї до громадськості, сприяти розвиткові людських і суспільних ресурсів. Європейські уряди домовились про спільну стратегію і партнерство з міжнародними організаціями з метою створення умов для впровадження інформаційних технологій.

Для реалізації цієї мети створено Комісію з інформаційних технологій «Оі§і(а1 Оррогшпігу Тазк Рогсе» (ДОТ), завданнями якої визначено:

• формування політичного, правового і технологічного забезпечення європейського інформаційного суспільства, яке передбачає політичні консультації, підтримку місцевих ініціатив, створення умов для конкуренції, гнучку соціальну політику, нормативне забезпечення, вдосконалення системи управління, підтримку зусиль МБР та інших міжнародних організацій в об'єднанні інтелектуальних, фінансових та інформаційних ресурсів у рамках співробітництва за програмою «ІпгоБШ»;

• забезпечення вільного доступу до джерел інформації та інформаційних ресурсів, створення європейських технологічних стандартів для об'єднання мереж, що передбачає мобілізацію ресурсів з метою розвитку інформаційної і комунікаційної інфраструктур, розробку спільної політики урядів європейських країн, міжнародних організацій, приватного сектору і неурядових організацій, підтримку технологічних проектів відповідно до конкретних потреб країн, що розвиваються, виробництво спільних інформаційних продуктів, включаючи національне програмне забезпечення і створення електронних баз і банків даних національними мовами;

• збагачення інтелектуального потенціалу, спрямованого на можливості дистанційної освіти за новими напрямами життє¬діяльності в інформаційному суспільстві, розробку інноваційних підходів з метою розширення традиційної технічної допомоги, створення об'єднаної мережі державного управління, освіти, законодавчої, науково-дослідницької діяльності;

• заохочення національної участі європейських країн у глобальній мережі електронної торгівлі, у рамках якої передбачаються консультації щодо можливостей електронної комерції, підтримки інформаційного бізнесу в країнах «нової демократії»; мобілізація ресурсів для підтримки підприємництва і ефективного викорис¬тання інформаційних технологій, забезпечення доступу на світові ринки, встановлення відповідної системи правил і впровадження конструктивних механізмів для їх реалізації.

До пріоритетів діяльності Комісії «Оі§іІа1 ОррогШпігу Тазк Рогсе» віднесено програму допомоги із впровадження сучасних інформаційних послуг і технологій у країнах, що розвиваються. Було прийнято рішення про сприяння розвиткові телекомунікаційного сектору в цих країнах, створення системи правового регулювання інформаційної сфери, послуг і технологій, а також про допомогу в підготовці кваліфікованих фахівців (так, уряд Японії зробив заяву про фінансування цієї програми в розмірі 15 млрд. дол.) [305].

Окінавська Хартія глобального інформаційного суспільства відкрила нові напрями співробітництва між Європою і світом, істотно вплинула на політичні рішення європейських урядів та міжурядових інститутів.

Концепція на основі положення Окінавської Хартії глобального інформаційного суспільства (2000р.) втілена у стратегіях міжнародної політики та європейської безпеки ЄС, якими передбачається система¬тичне співробітництво між країнами-членами, прийняття спільних декларацій у галузі комунікацій та інформаційного обміну, формування спільних позицій і узгодження спільних дій. Треба зазначити, що для реалізації політики ЄС за інформаційними напрямами використовуються як традиційні міжурядові інструменти - обмін інформацією та координа¬ція позицій для офіційних заяв, комюніке, загальних декларацій, прес-заходів, так і нові форми співробітництва-узгодження позицій на основі інформаційно-аналітичного забезпечення прийнятих рішень. Така форма співробітництва забезпечує зростання конвергентних тенденцій у зовнішній політиці країн-членів ЄС, національна адміністрація яких, з одного боку, має діяти в консенсусі з поведінкою політичних партнерів, з іншого - уможливлює прийняття спільних рішень щодо третіх країн (спільні самміти ЄС щодо Росії (1999 р.), України (1999 р.), Середземноморських країн (2000 р.), країн Балтії (2001 р.).

Аналіз діяльності ЄС у сфері зовнішньої політики (на пропозицію Генерального Секретаря Департаменту ЄС з питань зовнішньої політики та європейської безпеки Комісія ЄС провела дебати «Зовнішньополітичні зв'язки: вимоги, протиріччя, пріоритети», 2001) виявив наявність суперечностей, різних підходів країн ЄС до ідеї нового об'єднання Європи на основі ідеології інформаційного суспільства, розв'язання якої, на переконання урядовців та експертів співтовариства, має відповідати реальним мож-ливостям економічного та інтелектуального потенціалу. Так, боротьба, що точилася на самміті у Ніцці (2000 р.) між Великою Британією. Францією. ФРН та Італією щодо схвалення Ніццького договору, який вніс зміни в засновницькі документи ЄС, формування спільної європейської політики в галузі безпеки та оборони, підписання Хартії фундаментальних прав Європейського Союзу - документу, який було проголошено основою майбутньої Конституції Євросоюзу, призвела до того, що документ не став юридично зобов'язальним, а має фактично політичний характер. На підтримку Хартії як ініціативи французького головування в ЄС виступив Президент Франції Жак Ширак, який заяви?: «Еволюція ЄС потребує роботи з переосмислення демократичних цінностей європейської спільноти, і це має завершитися прийняттям Європейської конституції». Проте, незважаючи на особливу позицію Великої Британії та Данії, свої підписи під Хартією поставили Голова Єврокомісії Романо Проді, Голова Європарламенту Ніколь Фонтен та змінний Голова Єврокомісії Юбер Ведрін (Франція), а Європарламент та Європейський Суд ЄС прийняли рішення керуватися положеннями цього документу у своїй діяльності. Процес трансформації Хартії в Конституцію також залежить від взаємин між Францією і Німеччиною.

Зустрічі на найвищому рівні засвідчили узгоджені позиції цих країн щодо нової політики європейської інтеграції [306; 307].

Подальшого розвитку концепція європейської інтеграції набула під час дискусій на Бертельсманівському міжнародному форумі (10-20 січня, 2001 року, Берлін), який проходив під гаслом «Європа без кордонів -нове осмислення інтеграційних процесів» (проект започатковано Фондом Бсртсльсмана- одним із найбільших приватних фондів з метою сприяння європейському діалогу та проведення політичних досліджень в Європі). У вступній доповіді Р. Проді підкреслив, що Європа програє на міжнародній арені по двох позиціях: 1) запровадження нових інформаційних та інших високих технологій; 2) забезпечення європейської регіональної безпеки, тому нова політика європейської інтеграції є позитивним процесом для зміцнення позицій альянсу в світі. Основними питаннями доповіді були стратегія завершення інтеграції країн-кандидатів першої та другої хвилі до ЄС, створення інтелектуаль¬ного ресурсу нової Європи, відносини з країнами колишнього Радянського Союзу. У процесі обговорення було запропоновано європейський ідеал об'єднання, який має базуватися на принципах миробудівництва, толерантності, реалізації фундаментальних прав і свобод, сталого економічного і перспективного розвитку. Інфра¬структурою майбутньої Європи мають стати нові інформаційно-комунікаційні технології, біотехнології та нові технології енерго-генеруючих ресурсів. ЄС передбачає також втілення широкої програми зайнятості молодого покоління Європи саме на базі інформаційних технологій, проведення всеохоплюючої загальної акції комп'ютерної освіченості населення регіону для всіх вікових категорій і всіх соціальних верств. У доповіді було визначено і основні проблеми, пов'язані з розширенням ЄС: 1) психологічне несприйняття новацій як па Заході, так і на Сході; 2) нові загрози для е-скономіки; 3) соціальні проблеми (безробіття); 4) відтік інтелектуальних ресурсів. Р. Проді закликав до конструктивного співробітництва з країнами, які залишаються поза межами нової Європи і відносини з якими передбачено здійснювати за окремими економічними проектами.

Під час дискусії представники ФРН, Франції, України, Румунії підтримали ідею прийняття Європейської Конституції з гарантіями основних прав громадян, з чітким визначенням повноважень європейських структур і національних органів. На думку виступаючих, це мало б не лише європейське, а й глобальне значення, чітко визначило б діяльність ЄС, ідеологію його існування і політику розширення, сприяло б ефективному здійсненню реформ. Реалізація проекту надає можливість отримати цінний досвід поглиблення інтеграції, а також стимулюватиме держави, які поки ще не можуть приєднатися до процесу нового об'єднання Європи. «Особливо важливою і цінною є зорієнто-ваність даного документа на пошук такої моделі інтеграції, яка б враховувала інтереси всіх європейських держав», - підкреслив у своєму виступі Президент Словенії М. Кучан [308].

Проблема реалізації проекту нового об'єднання Європи обговорю¬валася під час чергових саммітів країн Європейського Союзу у Стокголь¬мі, Ґетеборзі, Генуї, сесії яких супроводжувалися маніфестаціями та терористичними акціями прибічників антиглобалістських рухів, лідери яких заперечують ідеї будь-якої інтеграції, вбачаючи в них загрозу національній самобутності та дискримінації бідних країн у світовому розподілі ресурсів, праці, соціальних благ. Міжнародні дискусії навколо позитивів та негативів глобалізації набули характеру гострого проти¬стояння противників і прибічників динаміки сучасного світового роз¬витку, вплинули на тематику європейських зустрічей і обумовили внесення до порядку денного, крім проблем суто європейської інтеграції, питань про нові характеристики розподілювальних ліній між суспільст¬вами, про повноцінну інтеграцію бідних країн у систему європейських політичних та економічних відносин. Учасники саммітів відзначили, що процеси європейської та світової інтеграції характеризуються непрогнозованістю змін, непідпорядкованістю міжнародним правилам, взаємною незалежністю розвитку багатьох світових феноменів. Та попри всі згадані чинники, європейське співтовариство усвідомлює, що процес розвитку глобальної цивілізації є незворотним. Глобальні процеси впливають на національні та регіональні відносини, і завдання європейської спільноти полягає в узагальненні позитивних і негативних наслідків становлення інформаційного суспільства, трансформації демократичних інститутів, охорони основних прав і свобод людини в нових умовах, у захисті плюралізму і незалежності засобів масової комунікації, збереженні національного розвитку, культурної самобут¬ності і мовного розмаїття країн Європи [309].

Як показує аналіз інформаційної інтеграції, європейські країни умовно перебувають на першій стадії становлення інформаційного суспільства, яка супроводжується непростими колізіями долання численних перешкод об'єктивного та суб'єктивного характеру, однак визначальним є те, що концепції європейської інтеграції на основі нового технологічного укладу стають пріоритетами регіонального співробіт¬ництва і національної політики [310-312].

Водночас для втілення зазначених концепцій потрібно істотно скоригувати їх за напрямом подолання нерівності між інформаційно багатими та інформаційно бідними країнами, надати реальну допомогу у процесах європейської інтеграції та побудови європейського інформаційного суспільства.

Міжнародне співробітництво в галузі інформації та комунікації спрямоване на розв'язання глобальних проблем інформаційного суспільства, використання нових технологій для прогресивного розвитку регіонів і окремих країн. Реалізація міжнародної інформаційної політики здійснюється через комплексні інформаційні стратегії регіональних міжурядових організацій та програми національної інформаційної політики.

Посилення регіонального та національного впливів на міжнародні інформаційні процеси стимулюється як міжнародними універсальними організаціями ООН/ЮНЕСКО, так і усвідомленням зростаючої ефективності регіональних організацій та національних інституцій розвинутих країн у сфері нових технологій та інформаційних обмінів.

Регіональні переваги визначаються спільними .політичними інтересами, традиціями, культурою, економічною інтеграцією, колективною безпекою і миробудівництвом. Регіональна інформаційна політика входить до пріоритетів міжнародного співробітництва, враховує специфіку та інтереси країн регіону і прагнення до співпраці, здійснення національних ініціатив на субрегіональному рівні. Ці пріоритети стосуються міжурядових інформаційних обмінів, спільного використан-ня інформаційних ресурсів, планування стратегії і контролю інформаційних потоків, побудови «інформаційної інфоструктури», регіональних мереж і систем, уніфікації загальних принципів правового регулювання інформаційної діяльності, демократизації засобів масової комунікації. Регіональна інформаційна політика тісно пов'язана як з національними програмами, так і з глобальними міжнародними ідеями «інформаційного суспільства», які визначають тенденції і перспективи сучасних міжнародних відносин. У документах ЮНЕСКО зазначається, що регіональна політика в галузі комунікації не повинна вести до обмеження інформаційних обмінів, а, навпаки, - сприяти уникненню бар'єрів і нерівності між країнами і спільнотами. Мста регіональної політики, за документами міжнародних організацій, полягає у консолідації національних ресурсів, координації діючих і майбутніх об'єктів «інфоструктури», ліквідації диспропорцій в інформаційних потоках, забезпеченні національної суверенності та культурної самобутності, інтеграції у міжнародний інформаційний простір і міжнародний розподіл праці [313].

Європейська інформаційна політика реалізується через стратегії, програми і проекти міжурядових регіональних організацій, таких, як Рада Європи (РЄ), Європейський Союз (ЄЄ), Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Центральна Європейська Ініціатива (ЦЄІ), Організація Північноатлантичного Співробітництва (НАТО), у рамках яких розглядаються і вирішуються проблеми становлення інформаційного суспільства в Європі, розвитку «інфоструктури», інформаційних комунікаційних магістралей, телекомунікаційних мереж, проблеми інформаційної економіки, електронної торгівлі тощо. Стратегія європейської інформаційної політики включає кілька напрямів, які стали пріоритетними для діяльності регіональних міжурядових організацій. Так, Рада Європи розвиває гуманітарне співробітництво в регіоні шляхом забезпечення прав людини і розвитку плюралістичної демократії, створення системи європейського інформаційного права, впровадження європейських стандартів і принципів у національні інформаційні програми й чинне законодавство. Європейський Союз підтримує доктрину інформаційної економіки, впровадження нових технологій у традиційні сектори виробництва, спрямовує розвиток «інтелектуальної» торгівлі для зростання економічної стабільності та конкурентоспроможності Європи на міжнародних ринках.

ОБСЄ формує інформаційну концепцію в напрямі превентивної дипломатії, врегулювання конфліктів, забезпечення професійної інформаційної діяльності, незважаючи на кордони, охорони інформацій¬них прав етнічних спільнот і національних меншин. Інформаційна політика ЦЄІ спрямована на інтеграцію країн-учасниць до проектів 1 програм ЄС, РЄ, ОБСЄ для забезпечення регіонального і суб-регіонального співробітництва, для створення і функціонування інформаційно-документаційного центру оперативного обміну військовою інформацією, для реалізації програми ЦЄІ-2010 спільно з ЄС з метою економічного зростання за рахунок інформаційного сектору і включення країн-членів ЦЄІ в міжнародну торгівлю і світове господарство.

Інформаційна політика НАТО містить як гуманітарні, так і військові аспекти інформаційного співробітництва і забезпечує програми обміну інформацією, впровадження нових технологій в оборонну доктрину і політичне співробітництво, сприяє поширенню ідей толерантності і культури миру [314-318].

Найбільш впливовими в європейському регіоні є міжурядові організації - Рада Європи і Європейський Союз. Інформаційна політика Ради Європи підтверджує прихильність організації принципам плюралістичної демократії, поваги до інформаційних прав людини, верховенства права, встановлення стандартів у галузі інформаційних прав людини, впровадження європейських стандартів у конвенції для забезпечення демократії в Європі. Мета діяльності організації, як зазначено у Декларації II Самміту Ради Європи (1997), - становлення вільного, толерантного і справедливого суспільства на основі спільних цінностей, таких, як вільне вираження поглядів, свобода слова та інформаційної діяльності, культурна різноманітність і рівноправність кожної особистості [319].

Рада Європи прийняла програму підтримки країн-членів, які адекватно реагують на зміни в новому столітті і вбачають прогресивний розвиток регіону в утвердженні прав людини, демократії, становленні інформаційного суспільства. До демократичних цінностей віднесено нову регіональну інформаційну політику, принципи використання комунікаційних та інформаційних технологій, забезпечення інформацій¬них прав, встановлення широких можливостей для міжурядового співробітництва. Організація Рада Європи закликала спільно знайти відповіді на проблеми інформаційного суспільства на основі балансу інтересів, оптимальної рівноваги між правом на інформацію і повагою до приватного життя. Під егідою Ради Європи створюється система європейського інформаційного права, що засвідчили наради та дискусії з проблеми «Іпі"огі§Ьі5» (Національна політика щодо утворення і регулювання інформаційних потоків у Європі та динамічність європейського і міжнародного співробітництва - 1997-98 рр.).

У рамках Організації прийнято документи, які регламентують інформаційні відносини в європейському регіоні. Серед них - конвенції, декларації, угоди, меморандуми, рекомендації і резолюції, статути, хартії, положення з основних та спеціальних напрямів інформаційної діяльності, зокрема Європейська конвенція прав людини (1950 р., з доповненнями), Європейська конвенція про транскордонне телебачення (1989 р.), конвенції про обмін правовою інформацією, загальні засади міжнародного співробітництва в Європі, заборону аудіовідеопіратства тощо. Розробляються нові регіональні документи про регулювання інформаційних потоків у мережі Іпіегпеї, охорону інформаційної інтелектуальної власності, заборону дискримінації за інформаційною ознакою, про використання засобів масової комунікації в політичних та виборчих процесах.

З 1986 року Рада Європи проводить європейські конференції на рівні міністрів країн-членів, які виробляють спільні стратегії і рішення щодо регіональної інформаційної політики. Так, були розглянуті і прийняті документи про майбутнє телебачення в Європі (1986 р.), створення європейської багатонаціональної системи засобів масової комунікації (1988 р.), про економіку мас-медіа та нові засоби комунікації (1991 р.), демократичне суспільство і принципи інформаційної діяльності (1994 р.), про становлення інформаційного суспільства в Європі (1997 р.), про пан'європейську медіаполітику XXI століття (2000 р.).

Програма діяльності Ради Європи і країн-членів Організації на новий період (до 2010-2015 року), викладена у Політичній декларації «Інформаційне суспільство - виклик для Європи» (1997 р.), свідчить про нові напрями європейської інформаційної політики, про розуміння інформаційного суспільства як важливого рушія економічних, соціальних і технологічних змін. Інформаційні процеси справляють значний вплив на функціонування суспільства загалом, на відносини між окремими індивідами, спільнотами, країнами на міжнародному рівні, надають широкі можливості для обміну інформацією на транскордонному рівні, через глобалізацію вільного доступу суспільства до мереж і послуг. Рада Європи зобов'язалася в рамках становлення інформаційного суспільства сприяти розвиткові нових технологій, нових інформаційних і комунікаційних виробництв і послуг в інтересах свободи слова, інформації, творчого зростання та обміну між різними культурами, в інтересах освіти, соціального розвитку і гуманітарного права [320; 321].

Інформаційна політика ЄЄ виходить з доктрини європейського інформаційного суспільства, проголошеної 1994 року в доповіді «Європа і глобальне інформаційне суспільство: рекомендації для Європейської Ради ЄС» (відома у науковій літературі як доповідь М. Бангеманна). Основна ідея - зміна традиційних підходів та оцінок міжнародного співробітництва і світової конкуренції: від геополітики, яка визначає міжнародне становище країни за географічними ознаками, природними ресурсами, кліматичними умовами, політико-економічними чинниками, до технополітики (інформатики), яка визначає місце кожної держави у світовій ієрархії залежно від впровадження нових наукових досягнень та високих технологій в усі сфери життєдіяльності суспільства. Позиція ЄС у регіоні обумовлює економічну і соціальну інтеграцію європейських країн, реорганізацію бізнесу, переосмислення взаємовідносин державного і приватного секторів, нові форми організації праці та інші інституційні перетворення. Напрямки і стратегії інфополітики ЄС втілені у програмах і проектах Організації, стратегічних наукових дослідженнях, таких, як: КТО (Розвиток технологічних досліджень), ІМРАСТ (Інформаційні технології і ринкова політика), Е8РК.ІТ' (Європейська стратегічна програма промислового розвитку і впровадження технологій), проектах «Он-лайн для урядів», «Глобальна інвентариза¬ція», «Глобальний виклик Бангеманна», «Електронна комерція», «Дистанційна освіта, медицина, культура та інформаційні послуги».

Реалізація програм і проектів ЄС, спрямованих на становлення інформаційного суспільства в Європі, здійснюється за підтримки ЄС та європейських країн на найвищому рівні (до 80% річного бюджету Єврокомісії). У політичному плані Єврокомісія ЄС визначила 1998 рік як останній термін для трансформації національних законодавств у сфері лібералізації телекомунікацій та ринку інформаційних послуг, а також прийняла план дій на 1998-2000 рр. щодо забезпечення всебічного використання інформаційних супермагістралей, (зокрема, Іпіегпеї). Так, зазначено, що уряди країн Європи висловлюють занепокоєння проблемою технологічної залежності від США та Японії і технологічною експансією цих країн у європейському регіоні, що відображено у проектах розвитку Еиго№і, збагачення національних інформаційних ресурсів відповідно до світових стандартів, поширення європейських інформаційних продуктів та послуг на глобальному телекомунікацій¬ному ринку [322].

До провідних ідей інфополітики ЄС відносить становлення такого інформаційного суспільства, яке забезпечить соціально-економічне зростання регіону за рахунок реалізації 1 млн. нових робочих місць (щорічно) в інформаційній індустрії.

Проекти Європейського Союзу передбачають:

• створення інформаційно-телекомунікаційної системи для забезпе¬чення оперативного обміну документами між урядами європейсь¬ких країн, використання адміністраціями інформаційних техноло¬гій в режимі реального часу для оперативного зв'язку урядів, узгодження процесів прийняття політичних рішень, інформування європейської громадськості про регіональні та національні політичні ініціативи і пропозиції (проект «Он-лайн для урядів»);

• створення Глобального банку інформації про діяльність європей¬ських країн, забезпечення засобами мультимедіа систематизації, зберігання і доступу до електронної інформації за основними національними і міжурядовими європейськими проектами, дослідженнями та іншими банками інформації, що стосуються підтримки і розвитку глобального інформаційного суспільства (проект «Глобальна інвентаризація»);

• створення європейської інформаційно-маркетингової мережі для підтримки малого і середнього бізнесу, інформаційної економіки, ефективного ринку електронної комерції, інформаційної індустрії. Практика ЄС свідчить, що нерозвинена інформаційно-маркетинго¬ва інфраструктура стала головною причиною жорстокої конкуренції із зустрічними імпортними поставками навіть на внутрішньому європейському ринку (проект «Електронна комер¬ція»). Цей проект забезпечує створення електронних довідників та передачу інформації мережами або на оптичних носіях - СО;

• у рамках діяльності Єврокомісії - підтримка дистанційної освіти, культури, медицини (проект «Життя і працевлаштування в інформаційному суспільстві»);

• проект «Глобальний виклик Бангеманна» - міжурядова програма, спрямована на розвиток ідеї інформаційного суспільства в країнах європейського регіону і світу, розробку національних програм і впровадження прогресивних комунікаційних технологій в європейську економіку. Мета програми - розвиток електронних мереж, обмін інформацією, поширення знань і досвіду для максимального зростання і вдосконалення практики становлення інформаційного суспільства в різних країнах.

Особливий акцент програми «Глобальний виклик Бангеманна» -інформаційні міста, тобто створення муніципальної інфраструктури і надання інформаційних послуг у рамках освіти, науки, культури, охорони здоров'я, екології для міського населення, що дає можливості для маркетингу оригінальних технологій і продуктів, практичного застосування інформаційних і комунікаційних технологій для конкретних цілей. У проекті програми - 11 категорій за ключовими напрямами становлення інформаційного суспільства в Європі: організація нових форм бізнесу - використання нових інформаційно-комунікаційних технологій для створення нових робочих місць (телеробота), віртуальних компаній, мереж приватного бізнесу; застосування нових технологій на малих і середніх підприємствах; розвиток електронної комерції, спрямованої на різні форми діяльності; використання нових технологій в освітній галузі на всіх рівнях, створення мережі дистанційної освіти для розширення спектра спеціальностей і кваліфікацій; трансформація демократичних інститутів па основі впровадження нових комунікаційних технологій у систему адміністративного управління по вертикалі і горизонталі, забезпечення широкого доступу громадськості до урядової та муніципальної інформації (теледемократія, електронний уряд); забезпечення соціаль¬ного здоров'я населення, розширення сфери телемедицини, можливос¬ті надання висококваліфікованих консультацій у віддалених медичних закладах, використання банку даних про медичне обстеження і хвороби пацієнтів; збереження національної ідентичності та культурної самобут¬ності європейських спільнот шляхом реалізації програми спільної європейської інформаційної спадщини «Пам'ять Європи», яка передбачає переведення у цифрову форму найкращих досягнень у культурі, мистецтві, телеаудіовізуальній сфері, розвиток багатокультур-ності і різноманітності, поширення ідей толерантності між національ¬ними спільнотами і етнічними групами; конвергенція засобів масової комунікації, яка стимулює створення мультимедійних систем і мереж, мультимедійних продуктів, розширення можливостей медіаіндустрії та медіабізнесу, перекваліфікацію і підготовку нового покоління професіо¬налів для життя і роботи в інформаційному суспільстві; інформування європейської спільноти про стан довкілля з метою формування екологіч¬но розумної поведінки в повсякденному житті і виробничій діяльності із застосуванням ефективних комунікаційних технологій; забезпечення рівноправного доступу до інформаційних мереж і системи інформацій¬них послуг для об'єднання спільнот, інформаційного спілкування, що в регіонах втілюватиметься по-різному: від надання телекомунікаційних послуг (традиційного міжнародного телефонного, факсимільного зв'яз¬ку) максимальній кількості населення (у першу чергу, в економічно слаборозвинутих і віддалених поселеннях) до широкосмугових каналів зв'язку в помешканнях населення великих міст; створення якісно нових можливостей для раціоналізації транспортних потоків, безпечної системи управління транспортом на основі комунікаційних технологій, підвищення транспортного сервісу як альтернативи функціонуванню традиційних магістралей.

Визначені пріоритети обумовлюють практичні заходи і фінансу¬вання Європейським Союзом інформаційних і комунікаційних програм, перетворення європейського регіону і європейської спільноти у світового лідера з розвитку інформаційної інфраструктури та використання переваг інформаційного суспільства.

До пріоритетів інфополітики ЄС відносять низку пілотних проектів, головною метою яких є підтримка міжнародних домовленостей про загальні принципи використання, доступу та взаємодії інформаційних мереж; співробітництво країн Великої Сімки для становлення глобального інформаційного суспільства; створення глобального ринку нових продуктів і послуг, створення робочих місць для роботи з інформаційним ресурсом і загальна інформаційна освіта європейської спільноти. Європейська перспектива дає можливість порівняти політичні регіональні рішення, політику інтеграції і національну практику, координацію дій європейських урядів у нових умовах для забезпечення економічної стабільності і прогресу регіону.

Регіональна інформаційна політика в рамках СНД зафіксована в концепції формування єдиного інформаційного простору країн-учасниць СНД у дво- та багатосторонніх договорах, спільних проектах і програмах. В умовах глобалізації комунікації регіональна інтеграція виступає необхідним чинником прогресу, в той же час нові політичні та економічні реалії СНД, суперечності зовнішньополітичних (національ¬них) інтересів країн регіону стримують їхнє співробітництво в інформаційній сфері.

Стратегія формування єдиного інформаційного простору держав-учасниць СНД формально враховує світовий досвід становлення інформаційного суспільства, створення єдиної уніфікованої системи телекомунікацій і стандартів обміну інформацією, розвиток інформацій¬ної економіки, європейську концентрацію мас-медіа, впровадження нових технологій у важливі сфери життєдіяльності суспільства. Концепція включає загальні положення; цілі та завдання формування і розвитку інформаційного простору СНД; основні принципи створення єдиного інформаційного поля; нормативно-правові механізми регулювання інформаційної діяльності; формування, підтримку і використання спільних інформаційних ресурсів; створення і розвиток засобів підтримки і забезпечення інформаційних процесів; забезпечення інформаційної безпеки країн-учасниць СНД: створення автоматизованої системи обміну інформацією в рамках регіону; організаційні заходи; фінансово-економічні принципи забезпечення «інфоструктури».

Головна мета формування інформаційного простору країн-учасниць СНД - створення глобальної міждержавної телекомунікаційної системи на основі діючих та нових каналів зв'язку, яка має забезпечити відкритий доступ органів державної влади, підприємств, організацій, юридичних та фізичних осіб до інформаційних масивів та інших міжнародних баз даних за узгодженими напрямами діяльності. Заплановано також організацію транснаціональних комп'ютерних мереж, оптично-волокон-пих ліній зв'язку, супутникових (космічних) систем, радіопейджингу, що дає змогу створити ефективну інформаційну магістраль, здатну пропускати значні обсяги інформації.

Формування єдиного інформаційного простору держав-учасниць СНД, на відміну від європейської стратегії інформаційного суспільства, яка полягає в розвитку соціально-економічних, правових і технологічних можливостей регіону, потребує політичних рішень, узгоджених підходів, уніфікації принципів і стандартів.

Основні положення прийнятої Концепції відображають пріоритетні цілі та інтереси формування інформаційного простору СНД; принципи та організаційні основи співробітництва країн-учасниць СНД у сфері розвитку інформаційних і телекомунікаційних послуг; механізми та умови реалізації програм міждержавних обмінів інформацією. У Концепції передбачено етапи формування інформаційного простору СНД, становлення нормативно-правової бази інформаційних взаємо¬відносин, заходи щодо підвищення ефективності інформаційного спів¬робітництва, розвиток соціальних і культурних зв'язків, забезпечення національних інтересів у сфері інформації та інформатизації [323-327].

Стратегія інформаційної політики країн-учасниць СНД, сформульо¬вана у Концепції, має як позитивні, так і негативні характеристики. До позитивних можна віднести координацію політичних та економічних реформ, створення сприятливих умов для функціонування нових ринків, товарів і послуг, переміщення капіталів і робочої сили, забезпечення права приватної власності в інформаційній сфері, використання націо¬нальних інформаційних ресурсів для прогресу економіки і конкуренто¬спроможності у світовому інформаційному просторі. До негативних -пріоритетну роль і домінування інтересів однієї країни (Росії) в інформаційній сфері, невідповідність положень міждержавних угод конституційним нормам та чинному інформаційному законодавству країн-учасниць, посягання на інформаційний суверенітет та інформаційну безпеку при необмеженому і безперешкодному, як зазначено в багатьох угодах, доступі до національних інформаційних ресурсів, зобов'язальне право на використання єдиної грошової одиниці (російського рубля) та єдиної (російської) мови у міждержавних інформаційних обмінах, моно¬полію російських мас-медіа у представництві СНД на міжнародній арені.

З огляду на те, що єдину централізовану систему зв'язку колишнього Радянського Союзу успадкувала Росія, використання технічних можливостей єдиної «інфоструктури» в інтересах однієї держави, а не на основі рівних можливостей для всіх країн-учасниць СНД, створює додаткові політичні, правові і соціально-економічні перепони на шляху реалізації Концепції єдиного інформаційного простору СНД. До специфічних особливостей слід віднести нерівномірний розвиток нормативно-правової бази країн-учасниць СНД, «інфоструктури», економіки, ціннісних орієнтацій суспільства, усвідомлення необхідності комп'ютерної освіченості населення.

Правові основи інформаційної політики країн-учасниць СНД включають як традиційні механізми регулювання інформаційної галузі, так і спеціальні принципи і норми щодо охорони інформаційної інтелектуальної власності, власності на інформаційні ресурси і засоби обробки інформації, безпеку інформаційних мереж і систем, доступу та обмеження доступу до інформації.

У рамках СНД підписано близько ЗО угод багатостороннього характеру, зокрема про міждержавний інформаційний обмін, про обміни науково-технічною, економічною, правовою інформацією, про розвиток телекомунікацій, створення автоматизованої системи управління інформацією, про узгоджену інформаційну політику, діяльність агентс¬тва «Інтер-факс», телекомпанії «Мир», технологічної мережі ТУ-ІпГогт, в яких передбачено права і зобов'язання країн-учасниць СНД у сфері міжурядових інформаційних відносин. Більшість угод підписано з окремими застереженнями або із виключенням окремих положень, оскільки вони суперечать конституційним нормам і національним інтересам держав-учасниць СНД. Так, наприклад, Угода про інформацію (1992 р.) та Угода про принципи взаємодії з агентством «Інтерфакс» (1994 р.) підписані із застереженнями України, Казахстану та Узбекиста¬ну щодо створення наднаціональних структур, єдиного інформаційного простору з необмеженим доступом до національних інформаційних ресурсів, діяльності та фінансування телекомпанії «Мир» тощо [328].

У рамках Співдружності для здійснення узгодженої інформаційної політики проводяться міжвідомчі консультації. Зокрема, у 1998 році (Грузія) в консультативній нараді з питань інформації на рівні міністрів закордонних справ взяли участь Вірменія, Республіка Бєларусь, Грузія, І'осійська Федерація, Україна, Виконавчий Секретаріат СНД. Учасники обговорювали питання про обмін інформацією зовнішньополітичних відомств, про зв'язки із засобами масової комунікації (ЗМК), державними структурами і дипломатичними місіями. Під час обговорення проблем міжурядових інформаційних відносин було порушено питання про не-обхідність розвитку інформаційних обмінів з урахуванням національних інтересів і змін, що відбулися в політичній, економічній та інформаційній системах. У той же час підкреслено, що сфера ЗМК, особливо інфор¬маційна оцінка змісту подій, що поширюється засобами масової комунікації, потребує відповідності інформації міжнародному праву та документам про цілі і завдання СНД, інтересам держав Співдружності. Учасники наради прийняли і підписали Протокол (Україна не підписувала документ), в якому зазначається, зокрема, необхідність активізації роботи, спрямованої на реалізацію Концепції формування інформаційного простору СНД; можливість підключення зовнішньо¬політичних відомств держав-учасниць СНД до міждержавної телекомунікаційної мережі «СЕКОРС» для поліпшення інформаційного співробітництва, для ефективного формування інформаційного простору СНД; розвиток двостороннього та багатостороннього співробітництва. Запропоновано також обговорити проект угоди про інформаційне співробітництво країн-учасниць СНД.

Згідно з цією угодою (проектом), сторони домовляються про взаємне інформування щодо інформаційних і телекомунікаційних ресурсів (бази даних, інформаційні, аналітичні та інші матеріали, періодичні видання, міждержавні телекомунікаційні мережі, до яких сторони мають доступ); сторони організують регулярний безкоштовний обмін інформацією про події в країнах-учасницях СНД (огляди преси, прес-релізи, матеріали брифінгів, тексти виступів політичних діячів тощо); про політичні та інші заходи, які плануються чи реалізуються в країнах-учасницях СНД; про проекти документів, які виносяться на розгляд у відповідні органи Співдружності; про персонали, адреси та засоби зв'язку відповідних установ (відомств, організацій) у державах-учасницях СНД; про комп'ютерні і телекомунікаційні технології, що втілюються сторонами. З метою розвитку співробітництва Виконавчий Секретаріат СНД на підставі відповідного звернення однієї із Сторін безкоштовно встанов¬лює абонентський пункт міждержавної телекомунікаційної мережі «СЕКОРС» та інтегровану базу даних багатосторонніх угод держав-учасниць СНД («Документ СНД»).

У той же час Концепція створення єдиного інформаційного простору СНД потребує розв'язання багатьох проблем політичного і правового характеру, врахування національних інтересів і встановлення гарантій¬них принципів суверенності і незалежності відповідно до міжнародних норм права, що ігнорується в багатьох угодах і документах. Інформаційні відносини країн-учасниць СНД розвиваються головним чином на двосторонній основі для забезпечення обміну інформацією про права націй і національних меншин, для інформування міжнародного співтовариства про події в країнах-учасницях СНД і навколо них безпосередньо через національні інформаційні структури і системи управління інформацією. Розвиток міждержавних двосторонніх контак¬тів у рамках СНД, зокрема України, реалізується у домовленостях про співробітництво в інформаційній сфері з Росією, Туркменистаном, про видавничу діяльність з Держкомвидавом Узбекистану; готуються проек¬ти міжурядових Угод про співробітництво в галузі інформації з Республі¬кою Киргизстан і Республікою Таджикистан. Сторони в цих угодах керуються положеннями Загальної декларації прав людини (1948 р.) та Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 р.); положеннями Заключного акту Наради з питань безпеки та співробіт¬ництва в Європі (1975 р.) та статтею 4 Угоди про створення СНД, яка передбачає сприяння широкому інформаційному обміну і необхідність укладання договорів у цій галузі; положеннями Договору про співробітництво у галузі інформації держав-учасниць СНД (1992 р.). Жодна зі Сторін не має права передавати або продавати третій Стороні матеріали, які отримані згідно з цією Угодою, без попередньої згоди Сторони, яка представила ці матеріали (охорона авторських прав та права інтелектуальної власності передбачається) [329].

Регіональна інформаційна політика країн-учасниць СНД декларує ідеї інтеграції і співробітництва, які можна розглядати як прогресивний напрям діяльності організації, але тексти багатосторонніх документів свідчать про переважні інтереси однієї країни (Росії) в інформаційній сфері, про створення контрольних і зобов'язальних наднаціональних утворень та інститутів, нав'язування уніфікованої системи правових документів у різних галузях, розроблених МПА СНД, країнам-учасницям, і таким чином порушення їх державного суверенітету і незалежності.

Компаративний аналіз регіональних концепцій моделей міжнарод¬ного співробітництва у сфері інформації і комунікації дає підстави зробити принаймні такі узагальнення: 1) пошуки належних концепцій і вироблення моделей їхнього втілення набувають дедалі більшого розмаху; 2) вони підпорядковані намаганням забезпечити національні інтереси; 3) однак при цьому наштовхуються на супсрдилему -необхідність узгодження власних інтересів з інтересами інших суб'єктів і, загалом, новітніми тенденціями цивілізованої комунікації; 4) традиційна великодержавна позиція Росії впливає на процеси міждержавного співробітництва в країнах-учасницях СНД.