Добавил:

Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.

Вуз:

Киевский национальный университет культуры и искусств

Предмет:

[НЕСОРТИРОВАННОЕ]

Файл:

Є.А. Макаренко.doc

Скачиваний:

154

Добавлен:

30.03.2016

Размер:

1.88 Mб

Скачать

☆

<<< < Предыдущая 1 2 3 4 5 6 7 8 9 1011 / 1111

6.2. Економічні пріоритети політики інформаційного суспільства

Глобалізація комунікації вплинула на процеси інтернаціоналізації світової економіки та міжнародної конкуренції, що призвело до посилен¬ня нерівності економічного розвитку і загострення процесів пере¬розподілу сфер політичного і економічного впливу. На глобальному рівні стикаються численні національні інтереси і пріоритети потужних економічних корпорацій, оскільки трансформація світової економіки в „інформаційну" та глобальну зумовлює появу високодинамічних економічних систем і водночас зростання кількості країн з відносно стагнуючими показниками розвитку. Процеси еволюції цивілізації зумовлюють необхідність політичного вирішення комплексних проблем, пов'язаних зі становленням інформаційного суспільства та інформацій¬ної економіки, які обумовлюють рівні можливості учасників міжнарод¬ного співробітництва у розподілі світових інформаційних ресурсів і міжнародної праці. Глобалізація економічного розвитку, яка стала однією з вирішальних ознак постіндустріальної цивілізації, охоплює всі фактори та умови виробництва, усі галузі й територіальні утворення. Формами прояву процесів глобалізації світової економіки є зростання ролі інтелектуальних ресурсів, диверсифікація світових фінансових ринків та ринків праці, вплив транснаціональних корпорацій і загострення глобальної конкуренції на основі високих технологій. Розгортання процесу глобалізації відбувається динамічно, але нерівномірно і за характером впливу на національні економіки, і за визначальними чинниками сучасної динаміки світового господарства.

У теорії та практиці міжнародних відносин широко дискутується концепція неоліберальної глобалізації (Ф. Хайєк, М. Фрідман, Е. Гідденс, А. Тоффлер, Р. Коен, М. Кастельс, Т. Стоуньєр, Г. Кан, М. Бангеманн, П. Еванс, Н. Хор, Н. Хартман, Л. Сароу, Р. Нельсон, Ж. Ріос, М. Постер, Ч. Джонсон, Р. Айріс, А. Гальчинський, Ю. Пахомов, І. Лукінов, В. Геєць, А. Філіпенко, О. Скаленко, А. Кредісов, О. Рогач, В. Вергун, О. Шнирков, Р. Абдєєв, І. Мелюхін та ін.), або нового світового економічного порядку як нелінійного, суперечливого, нерівномірного процесу з постійними змінами своїх конкретних форм, методів, механізмів реалізації і проявів. І Іаукові теорії прогнозують становлення принципово нової (інформацій¬ної) економіки, орієнтованої на трансформацію конкурентноздатності центрів світового господарства, формування нових регуляторів економіч¬ного зростання, використання досягнень нових інформаційно-комуніка¬ційних технологій як визначального чинника сталого економічного розвитку. Сама постановка проблеми обумовлює потребу її багато-шімірного аналізу, ґрунтованого на теоріях нелінійного функціонування і кладноорганізованих систем [515-527].

Реальності розриву в цифрових технологіях різних країн сформу-вали міжнародні стратегії подолання непропорційності глобального розвитку, прийняття довгострокових програм на рівні світових організа¬ції"! і розвинутих країн. Так, у «Програмі розвитку комунікацій на 1999-2001 роки» ООН/ЮНЕСКО підкреслюється необхідність ідеї «спільного інформаційного майбутнього» на основі глобальної супермагістралі, приєднання країн третього світу до вертикального і горизонтального ієрархічного обміну інформацією, створення громадської сфери у кібсрпросторі, застосування комп'ютерних моделей і телекомунікацій для об'єднання нових глобальних спільнот. У програмі запропоновано концепцію розвитку людства на основі інформаційних новацій, Пов'язаних з економічним прогресом, зокрема, розглядаються перспекти-ііи іахисту прав людини, забезпечення моральної гідності спільнот, ідобуття знань та інформаційних послуг, створення фізичного та мірі уального середовища для соціальної комунікації, вирішення пробле-ми співвідношення економічної інтенсивності та справедливості і 11 .помічного зростання. Світовий банк розпочав реалізацію програми«Інформація задля розвитку» (ІпіоБШ) з метою становлення інформацій¬ної економіки і допомоги країнам, що розвиваються, у входженні в глобальну інформаційну економіку.

Проблеми глобалізації світової економіки, спричинені вибуховим впливом інформаційно-комунікаційних технологій, перебували в центрі політичних та економічних дискусій на світовому економічному форумі у Давосі (2000,2001). Необхідність глобалізації не ставилася під сумнів, але проблема «відповідальності глобалізації» та нових підходів до осмислення її наслідків для міжнародної спільноти викликала гострі суперечності у поглядах урядовців високорозвинутих країн та країн, що розвиваються. «Дійсність демонструє скоріше виключення, ніж інтеграцію, скоріше втрати, ніж переваги», - підкреслив президент Танзанії Б.В. Мкапа у відповідь на проголошену президентом США Д. Бушем концепцію нового світового порядку та формування скоорди¬нованої системи міжнародних відносин на основі інформаційно-комунікаційних технологій, інтегрованих у всі сфери життєдіяльності міжнародної спільноти [528].

Досягнення комп'ютерних і комунікаційних технологій, глобальні можливості обміну інформацією та інтелектуальними продуктами, зазначалося в дискусіях, дають можливість трансформувати світовий ринок, одночасно формувати глобальний і регіональний попит, координувати виробництво товарів і послуг, заохочувати інвестиції в інформаційну індустрію та створювати нові виробничі потужності в різних сферах співробітництва - від традиційних до інтелектуальних.

Проблема подолання нерівності в економічному розвитку (сучасний процес глобалізації визначається країнами Півночі, де національні стратегії в галузі технологій підтримуються глобальними інститутами відповідно до їх правил і стандартів) потребує політики координації міжнародних відносин між країнами, що розвиваються, формулювання нових принципів міжнародної конкуренції і програм входження учасни¬ків міжнародного співтовариства в епоху інформаційної цивілізації.

Перспектива переходу людства до якісно нового етапу його існуван¬ня - інформаційної цивілізації, виникнення якої стало можливим внаслідок поступу наукового прогресу, винайдення нових методів обробки та передачі інформації, що об'єднали планету в єдину інформаційну систему, дає змогу визначити складовою частиною нового суспільства інформаційну економіку, що приходить на зміну індустріаль¬ній, а появу нових інформаційних технологій порівняти з індустріальною революцією минулого, визначити критерії інформаційної економіки: прогресивний розвиток високих технологій, що сприяє поширенню комунікаційних мереж, коли зменшуються витрати на постачання цих мереж і поліпшується якість послуг; зростання заохочувальних стимулів для спеціалізації і координації управління в глобальному інформацій¬ному середовищі, скорочення циклів ділової активності та посилення взаємодії між пропозиціями і попитом (виробниками і споживачами); розширення електронної комунікації та інтернаціоналізація послуг; вплив інформаційних потоків на ціннісні орієнтири суспільства на глобальній основі, зародження міжнародного громадянського суспіль¬ства з одночасним збереженням самобутності та ідентичності націй; вільний доступ до глобальних інформаційних ресурсів, наявність кваліфікованої робочої сили, діяльність інститутів, що сприяють вироб¬ництву і поширенню інформаційних продуктів, обумовлюють зміну традиційної економіки і перехід до високоприбуткової (інтелектуальної) форми економічних відносин.

Можливо, це прогностичні характеристики, однак не можна не погодитися з ідеєю про те, що нова економіка (економіка інформаційної ери) підпорядковується іншим законам виробництва, обміну та споживання продуктів, які надають людству значні переваги в порівнянні і індустріальною економікою. Про це свідчать дискусії щодо актуальної проблеми: чи справді економічна система світу стоїть на початку нової ери, чи, можливо, це чергова утопічна теорія? Якщо, інформаційна економіка існує реально, то чи всі країни беруть однакову участь у глобальних інформаційних процесах? Розвинуті країни вже увійшли в еру інформаційної економіки, а слаборозвинуті не отримають такої можливості, принаймні, у найближчому майбутньому [529].

Інформаційна економіка має декілька синонімічних назв, кожна з яких сприяє виявленню певних ознак цього явища: інтелектуальна економіка, економіка знань (ктю\УІесі§е Ьазесі есопоту), нематеріальна економіка, нова інформаційна економіка. В основу поняття інформацій¬ної економіки покладено твердження, що в сучасному економічному /миті значно зростає роль нових благ, використання яких не обмежене і сої рафічно та фізично, таких, як комп'ютерне програмне забезпечення або засоби інтелектуальної власності. Новою цю економіку називають з метою протиставлення її традиційній індустріальній економіці, що виникла в результаті індустріальної революції. Основною характеристикою індустріальної економіки є домінування виробництва матеріальних цінностей, що мають фізичне вираження, можуть використовуватися в певному обмеженому просторі; під час використання вони зношуються, а їх виробництво підпадає під проблему обмеженості ресурсів. Інформаційна економіка називається нематеріальною, оскільки основна вага припадає на сектор нематеріального виробництва (причому, бурхливо зростає тільки певна його частина, саме та, на яку впливають нові методи обробки і передачі інформації).

Отже, поява поняття інформаційної економіки обумовлюється розвитком нових технологічних досягнень, до яких відносять цифрову обробку різних видів інформації (у вигляді тексту, чисел, звуку і зображення), та інтеграцію їх в єдиний продукт під назвою «мульти-медіа»; штучний інтелект і його впровадження в інформаційну продукцію та послуги інтерактивних інтерфейсів, що враховують потреби користувача; техніку цифрового ущільнення і комутації, яка забезпечує передачу дедалі більшого обсягу інформації; зростання потужності комп'ютерів та супутникового зв'язку; впровадження оптично-волоконних кабелів та прискорення зростання комп'ютерних мереж, зокрема Іпгегпеї. Концепція інформаційної економіки виявляє залежність економічного зростання і стабільності від розвитку і впровадження нових інформаційних технологій, їх впливу на продуктивність різних секторів економіки, поширення інформаційного бізнесу на міжнародну економіку і світове господарство [530].

Важливість інформаційної економіки може бути оцінена в трьох рівнях: індивідуальному, корпоративному і глобальному. Індивідуальний рівень передбачає економічне зростання і прибуток індивідів на основі інформаційного бізнесу (за статистикою, у 1997 р. сукупний прибуток підприємств у сфері програмного забезпечення, аудіовізуальної індустрії, комп'ютерних мереж і систем США був вдесятеро вищий від прибутку підприємців Великої Британії, досягнутого в матеріальному виробництві - нерухоме майно, сталь, продовольство; у 1998 р. прибуток Б. Гейтса від продажу програмних продуктів був удвічі більший, ніж у будь-якого найстабільнішого підприємця в іншій галузі, не пов'язаній із програмними засобами). Обсяги електронної торгівлі у 2000-2001 рр. зросли на 200 млн. дол.

Корпоративний рівень пов'язаний з економічними здобутками корпорацій і фірм, які або розвивають інформаційну економіку із застосуванням нових технологій, або створюють і пропонують нові види інформаційного бізнесу та інформаційних продуктів. П'ять найбільших фірм у галузі інформаційних та комунікаційних технологій («Місгозой», «Іпгеї», «Сотрац», «Беїі», «Сізсо») у 1987 році мали ринковий капітал 12 млрд. дол. США, а в 1997 році їхній об'єднаний капітал становив 600 млрд. дол. США, тобто зріс майже в 50 разів або дав щорічне економічне зростання на 45%; у 2001 році він досяг 2000 млрд. дол.

Глобальний рівень поєднує економічне зростання країн і розвиток глобальної інформаційної економіки. Сучасна економічна система ґрунтується на традиційних принципах світового розвитку, які складалися протягом віків; інформаційна економіка змінює пріоритети світового господарства, визначає нові принципи взаємозалежності різних секторів виробництва й обміну продукцією [531].

Наукові дослідження і практика застосування нових технологій дають змогу виокремити чотири компоненти інформаційної економіки: перший - інформаційні і комунікаційні технології та Іпіегпеї; другий -інформаційна інтелектуальна власність, яка включає не тільки патенти на захист прав на видання, а й права на рекламні, консультаційні, Інформаційні та інші послуги, торгові марки, назви фірм, фінансовий обмін, страхування, інформаційні послуги і дистанційне навчання за мережею Іпіегпеї; третій - включає електронні інформаційні центри, бази та банки даних, відеопродукцію, багатомовні перекладні програмні продукти, нові засоби зображення; четвертий - спільну інформаційну спадщину, систему управління виробництвом, біотехнології, фармацевтичну продукцію. Ці компоненти виявляються в дедалі ширших сферах економіки, і вплив таких складових зростає зі швидкою еволюцією інформаційних і комунікаційних процесів (табл. 6.1). Таблиця 6.1За зростанням обсягів робіт та кількості зайнятих ці сектори займають дедалі більше місце у світовому виробництві, зокрема, оборот 50 провідних фірм аудіовізуальної сфери в 1997 році зріс на 45% порівняно з 1992 роком і становив 157,5 млн. дол. А кількість станцій Ітегпеї за період 1994-97 рр. зросла в 16 разів і становила 16 млн. дол. У 1994 році сукупний продаж трьох секторів галузі комунікацій (телекомунікацій, інформаційних технологій та аудіовізуальних продуктів та послуг) дорівнював 1,43 млрд. дол. і становив 5,9% від світового валового продукту.

У 1995 році світова електронна торгівля дорівнювала 0,5 млрд. дол., а на 2000 рік передбачено зростання показника до 7 млрд. дол., тобто в 14 разів (діагр. 6.1, 6.2).

Аналіз поточного стану індустрії й ринку свідчить, що виробники інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) досягай рекордних результатів. Загальний обсяг світового ринку ІКТ у 1999 році перевищив 1,3 млрд. дол., причому частка Європи за цей рік зросла на 31%. У 2000 р. вона досягла рівня 34,3%, а у 2001 р. - 37,3%. Економічне зростан¬ня зумовлюється розвитком Іпіегпсі і тенденцією переходу до мобільних комунікацій і мобільних розрахунків. Найважливіші пріоритети на 2002-2007 рр. - встановлення правого регламенту для електронного бізнесу, що надасть реальні можливості переходу до інформаційної економіки XXI століття. Головними чинниками, що визначають прискорений розвиток інформаційних технологій і зумовлюють динаміку їх онов¬лення, є новий геополітичний порядок, нове інформаційно-економічне середовище і новий споживач, який потребує більш високоінтелектуаль-них послуг. Дослідники інформаційної економіки відзначають абсолют¬не зростання ринку інформаційних технологій Гшегпеї (1990-2000 рр.) до 100 млрд. дол., пов'язуючи очікуваний бурхливий стрибок із поширен¬ням передачі мультимедійної інформації та електронної комерції (конт-рактингу, консалтингу, маркетингу), а також розвитку Ішегпеї-телефонії.

Необхідно відзначити, що сфера ІКТ переживає стадію еволюцій¬ного розвитку, орієнтованого на створення нової економіки, Іпіегпеї і електронну комерцію. Світова індустрія ІКТ продовжувала значно зрос¬тати, незважаючи на потрясіння на ринку високих технологій у США та інших країнах (2000 р.), які не позначилися на макроекономічних показ¬никах розвитку ринку та на темпах зростання й обсягу основних секто¬рів. Так, сервіс комунікаційних технологій зріс на 38%, обладнання ІКТ -на 33%, інформаційні послуги - на 19%, програмне забезпечення - на 10%, а загальний обсяг світового ринку становив понад 2000 млрд. дол.

У галузі інтелектуальної власності (авторського права, патентування, ліцензування) найвищий економічний ефект мають країни Великої Сімки, серед яких на першому місці США, де ця галузь за щорічним зростанням темпів (5%) обумовила прибуток без експорту 60,8 млрд. дол. (1998 р.). Основні галузі індустрії інтелектуальної власності -індустрія кіно, звукозапису, програмного забезпечення - випередили таких традиційних провідних експортерів, як сільське господарство, автотранспортні послуги та автомобільна промисловість. Друге місце посідає Японія, де спостерігається висока інтенсифікація науково¬інформаційної політики, а фундаментальні наукові й технологічно-прикладні розробки відіграють пріоритетно-стратегічну роль. Японія здійснює політику міжнародної науково-технічної інтеграції, яка забезпечує країні доступ до зарубіжних інформаційних банків наукових відкриттів і технологічних винаходів. Обмін інформацією (патентами, описами винаходів, виключними правами на використання знань, ноу-хау, ліцензіями) здійснюється на комерційній основі. За обсягами ліцензійної торгівлі й прибутками Японія вийшла у світові лідери інтелектуальної власності. Зросли темпи патентування у ФРН, Франції, Великій Британії, Італії та в регіональній організації «Європейська патентна служба», натомість країни Центральної та Східної Європи, колишнього Радянського Союзу втратили свої позиції на світовому ринку інтелектуальної власності (табл. 6.2).

Інтелектуальна власність. Патентування (у %)

Цю динаміку можна пояснити і як звичайне явище зростання обсягів виробництва в результаті підвищення продуктивності в певних галузях, як наслідок нових наукових відкриттів, що спостерігалося й в індустрі¬альну епоху, але йдеться про виникнення принципово нової глобальної економічної системи, що базуватиметься на інших правилах і законах, в основі функціонування котрих - як специфіка продуктів, що виробля¬ються нематеріальною економікою, так і методи їх поширення [532].

	1985	2001
Європейська служба патентування	-	100,00
Швейцарія	100,00	112,07
Швеція	100,00	140,41
Канада	100,00	37,67
І Іімеччина	100,00	166,31
Велика Британія	100,00	128,61
Франція	100,00	131,22
Італія	100,00	79,16
Японія	100,00	429,34
США	100,00	153,01
СРСР, Росія	100,00	26,33

Продукти інформаційної економіки ототожнюються з ідеями та знаннями, оскільки всі вони, чи рекламне зображення, чи фінансові консультації, існують у формі інформації. Через те економіку називають ще й економікою знань, а результати її функціонування - продуктами знань. Існують декілька особливостей продуктів знань, що відрізняють їх від матеріальних речей та продуктів сфери послуг, що не відносяться до нової економіки за своєю специфікою і відсутністю інформаційної складової:

• продуктами знання одночасно може користуватися безмежна кількість споживачів, і при цьому, на відміну від матеріальних благ, продукт знання і його корисність не тільки не зменшуються, а навіть збільшуються. Наприклад, вплив рекламного образу не зменшується від збільшення кількості людей, що його бачать, а навіть зростає;

• зникають просторові межі на шляху споживання продукту, оскіль¬ки продукт знання має тенденцію до поширення і заповнення всього наявного простору. Так, декілька користувачів у різних частинах земної кулі завдяки супутниковому зв'язку можуть одночасно використовувати одну й ту саму частину програмного забезпечення, розміщеного на певному сервері;

• продукти знання завдяки новим технологіям можуть бути нескін¬ченно розмножені, що характеризує інформаційну економіку як економіку достатку, тобто людство частково звільниться від проб¬леми дефіцитності ресурсів. Це пояснюється тим, що сам продукт знання не можна відокремити від його ідеї, через те всі копії пер¬винного продукту знання мають нульову ціну, хоч і не втрачають своєї вартості. У той же час для подальшого використання ідеї в матеріальному виробництві необхідне застосування певних ресурсів;

• процес виробництва продуктів знання не є чітко визначеним, і через те на прискорення чи розширення виробництва не впливає кількість початково зайнятих осіб. Наприклад, проект не стане кращим від збільшення кількості програмістів, які над ним працюють; рекламне зображення чи фінансова консультація також не потребує великої кількості виконавців [533].

Під час розгляду особливостей інформаційної економіки слід також відзначити роль ІШегпеї, що поєднує світ в єдину інформаційну систему.

«Глобальна інформаційна мережа Іінегпеї, - зазначав президент США І і. Клінтон у посланні до Конгресу (1997 р.),-нова перспектива світової економіки, технологія активізації життя, всесвіт знань. Переваги інформаційної революції мають стати сучасним невід'ємним правом кожної людини» (діагр. 6.3, 6.4).

Іпіегпсі визнаний рушійною силою сучасного комунікаційного та інформаційного середовища, яка забезпечує ефективне поширення технологій через кордони держав для використання в різних сферах міжнародної діяльності. Історичне значення нових технологій полягає в широкому використанні можливостей Іпіегпеї у світовому господарстві й усіх сферах суспільного життя, глобальна мережа комунікацій надає безпрецедентну можливість брати безпосередню участь в інформаційній трансформації й користуватися результатами взаємодії технологій. Іпіегп£1 впливає на зміну урядової політики й економічної конкуренції на світових ринках, користується величезним попитом, оскільки забезпе¬чує такі потреби суб'єктів економічного життя, як дешевший і легший товарний та інформаційний обміни, зменшення оборотних фондів, розширення мережі пропозиції та попиту. Але, на відміну від матеріаль¬них товарів, методи транспортування яких не змінюються, нематеріальні продукти Іпіегпеї може доставляти до споживача безпосередньо, що знижує їх собівартість і долає просторові межі. Наприклад, консультації у сфері освіти та охорони здоров'я, новини, програмне забезпечення, музика, відеорозваги, цінні папери, банківська справа та інші фінансові послуги, доступ до банків даних і консультативні послуги можуть бути цілком забезпечені через мережу Іпіегпеї. Наслідком підвищення продуктивності праці в даних галузях є значне зниження ринкових цін.

Феноменальний розвиток Іпіетеї у 2000-2001 рр. та пов'язаної з ним мережі Шога \Уіае ШеЬ є найсучаснішим вираженням прогресу в цій сфері. У 1990 р. налічувалося менше 1 млн. користувачіів, у 1998 р. - 147 млн. користувачів, у 2002 р. прогнозується понад 350 млн. користувачів. Таким чином, Іпіегпеї та \¥\У\У виступають інформаційною основою глобальної економіки (обсяг трансакцій, здійснених за допомогою \У\У\¥ з 0 дол. (1994 р.) до 7,5 млрд. дол. (1997 р.); до 2003 р. лише у США передбачається зростання обсягу трансакцій до 300 млрд. дол.

На основі визначених особливостей продуктів знань та способів їх поширення формулюються (К. Келлі. Нові правила для нової економіки. 1997) декілька законів, що характерні для нової економіки інформаційної ери:

• Закон зв'язку: ера окремих комп'ютерів минула, розпочалася ера міжкомп'ютерних комунікацій.

• Закон переміщення: матеріали переміщуються інформацією, маса

переміщується бітами, давні економічні динаміки - поведінкою мереж.

• Закон достатку: у традиційній економіці дорожнеча походила від нестачі. У новій економіці становище діаметрально протилежне -що більше речей, то вони цінніші.

• Закон збільшення прибутків: вартість товару зростає з кількістю його споживачів, а бурхливе зростання вартості трансформується в більшу кількість споживачів.

• Закон протилежності цін: у традиційній економіці просування в якості призводить до зростання ціни. Нині найкращі вироби дешевшають щороку [534].

Становлення інформаційної економіки потребує від суб'єктів під¬приємницької діяльності пристосовування до нових економічних умов. Зокрема, бурхливий розвиток засобів інформації обумовив загальну поінформованість споживачів щодо товарів і послуг та перехід від сімей¬ною споживання до індивідуального. Через те інформаційні послуги Мають бути більш індивідуально орієнтованими і враховувати найрізно-м,іпітніші потреби споживачів, повинна зростати якість послуг та їх оригінальність. У сфері зайнятості відбувається еволюція і трансформа¬цій професій, в основному найбільшими темпами зайнятість зростати¬ме у сфері комунікацій, керування базами даних, комп'ютерного сервісу І,І інженерії комп'ютерної техніки. Нові робочі місця характеризува-і ймуться відсутністю жорсткого робочого часу і оплачуватимуться згідно 11 її к-ягом виконаних робіт. Більшість робочих місць, створених в Європі || 1 ()92-96 роки, були з частковою зайнятістю. Поряд з цим зростає квалі-фікація працюючих. Менеджмент підприємства також зазнає певних їм ні, зокрема, більш необхідною стає індивідуалізація оцінки виконання робіт, поступово відмиратиме ієрархія влади. Виникло також поняття ■і юкалізації», коли стратегія бізнесу може бути одночасно і міжнарод-і ц чі і, і локальною. Ще однією особливістю є значне полегшення і приско¬рення взаємодії між контрагентами шляхом обміну інформацією. Інформаційна економіка набуває всеохоплюючого глобального характе-11 і її успішне функціонування в кожній країні залежить від наявності Належно розвинутої інформаційної та комунікаційної інфраструктури 11 і пі томленого вибору суспільства. Геополітичні чинники функціонування інформаційної економіки поділяють світ на інформаційно багаті (індустріально розвинуті країни) та інформаційно бідні країни (країни, що розвиваються). Розвинуті країни домінують у кожному з чотирьох основних секторів економіки знань. На них припадає понад 70% світового ринку інформаційних технологій. Провідну роль відіграють США та Канада (43,5%), хоча темпи зростання ринку в цьому регіоні найнижчі, що можна пояснити відносною насиченістю суспільства інформаційними і комунікаційними технологіями. Якщо розглянути географічний оборот 50 провідних аудіовізуальних фірм, то побачимо, що 91% припадає на розвинуті країни, з них домінують США (37%), трохи меншою є доля європейських країн (35%) і 19% - на японські фірми (діагр. 6.5, 6.6).

134,617

Варто відзначити, що європейські країни мають високо розвинуті інформаційні і комунікаційні технології, для яких характерні значні показники як у забезпеченості суспільства новими технологіями, так і велика частка на світовому ринку інформаційних технологій. Зокре¬ма, країни Європейського Союзу посідають третє місце за обсягами експорту (57 млрд. дол.) після США (106 млрд. дол.) та Японії (100 млрд. дол.) [535].

150,824 157,412

110,86 122'468

Діаграма 6.6. Аудіовізуальний сектор. Розподіл обороту 50 провідних аудіовізуальних фірм (2000 р.)

Джерело: Європейська аудіовізуальна лабораторія. Європейські країни займають чільні позиції за кількістю мобільних телефонів на 100 осіб від чисельності населення, зокрема, лідером є Фінляндія, в якій цей показник дорівнює 50, за нею йдуть Швеція, І Іорвсгія, Данія та Італія. У п'ятірку лідерів за кількістю користувачів, що підключені до Іпіегпеї, входять три європейські країни: Фінляндія, яка очолює список, та Ісландія і Норвегія, які поступаються Сполученим Штатам, п'яте місце посідає Нова Зеландія (діагр. 6.7).

1992

1993

1994

1995

1996

Діаграма 6.5. Аудіовізуальний сектор. Оборот 50 провідних аудіовізуальних фірм 1992-1996 рр. (млн. дол.)

Джерело: Європейська аудіовізуальна лабораторія.

Діаграма 6.7. Щоденне телеспоживання на душу населення

Джерело: Доповідь про світовий зв'язок. ЮНЕСКО. 1999.

У галузі авторського права, зокрема патентування, лідерами є Японія та США (за даними на 2000 рік американський експорт у цій сфері в два рази перевищував показник Німеччини, а Японія, у свою чергу, мала обсяг експорту, що вдвічі перевищував показник США).

США посідають провідні позиції в галузях інформаційної економі¬ки, про що свідчить аналіз процесів, які відбуваються в цій країні; у секторі інформаційних технологій американські фірми є основними ви¬робниками електронних компонентів; також відбулися зміни в галузі мультимедіа, де в 1993 році кількість користувачів СО-КОМ вдома (4,5 млн. чол.) перевищила їх кількість на робочих місцях (2,5 млн. чол.); ринок персональних мікрокомп'ютерів у 1996 році зріс на 21%, що на 12% менше відповідного показника в Японії і в 3 рази більше темпів зростання європейського ринку. Сполучені Штати мають дві третини всіх станцій Іпіегпеї, у той час як сукупна доля Канади, Великої Британії, Японії, Німеччини та Австралії становить шосту частину загального обсягу. 11% американських сімей під'єднані до глобальної мережі. В аудіовізуальній сфері США мають найбільший показник телеспоживан-ня на душу населення (4 г. 29 хв.), більше половини обороту в цій галузі припадає на приватне телебачення. У сфері телекомунікацій, що включає як виробництво обладнання та інфраструктури (супутників, телефонів, корпоративних мереж і персональних радіо комунікацій), так і надання послуг, відбувалося значне зростання як на світовому рівні, так і в окремих країнах, зокрема завдяки тенденції лібералізації телекомуніка¬цій і усунення державної монополії.

США посідають перше місце в імпорті і друге після Японії в експорті телекомунікаційного обладнання (в 1995 році імпорт становив близько 17 млрд. дол., а експорт - близько 13,5 млрд.). У США, як і в інших розвинутих країнах, відбулися зміни в зайнятості, найбільше нових місць створюється в галузі нематеріального виробництва та послуг: за 1990-95 рр. кіноіндустрія створила 127 тис. робочих місць в США, що більше, ніж автомобільна, фармацевтична і готельна галузі разом. Потенціал створення нових робочих місць у секторі інформацій¬них та комунікаційних технологій пов'язаний із використанням технології, а не з її виробництвом, що відповідає природі індустріальної економіки, де основну долю прибутку компаній дає не сам винахід, а надання послуг у його використанні.

Заслуговує на увагу тенденція до зростання працюючих, що використовують засоби телекомутації, наприклад, використання засобів мобільного зв'язку представниками фірм, які займаються розширенням продажу і мають потребу часто контактувати з постійним місцем роботи, чи співробітники, які приймають заявки на прийом до лікаря: для таких робіт характерна часткова зайнятість або надомна праця. Вважається, що телекомутація заощаджує час і витрати на дорогу до роботи, засоби телекомутації є відносно недорогими і доступними, і людина може працювати в ритмі, який їй найбільше прийнятний. Противники праці без жорсткої прив'язки до робочого місця наголошують на тому, що телекомутація може спричинити подальше зростання безробіття ипаслідок використання в деяких професіях штучного інтелекту замість суспільної праці. У США в телекомутації зайнято 7 млн. населення, Великої Британії - 1 млн., в Німеччині - 250 тис. і очікується тенденція до зростання цього показника.

Важливою тенденцією становлення інформаційної економіки в розвинутих країнах є концентрація виробництва в інформаційній сфері, яка викликана загальним процесом глобалізації економіки, включаючи транскордонні інвестиції та злиття компаній. У США, незважаючи на а і іти монопольний закон 1996 року, спрямований на розділ АТ&Т та підвищення конкуренції у сфері телекомунікацій, спостерігається і смденція до створення регіональних монополій. Найбільшими корпораціями на ринку інформаційних технологій є американські компанії ІВМ, Моїогоіа, Гінеї, Місгозоїі, азійські - КЕС, ТозпіЬа, 8ат8Ші£, Асег та європейські -Рпііірз, Зіетепз, Тпот50п,А1са1е1, Міппеї, Егісззоп, ІЧокіа, Вепсїоп та інші.

Протягом останніх років економіка США характеризувалася сприятливою динамікою макроекономічних показників, зокрема, в 1997 році ВВП зріс майже на 4%, безробіття впало до 4,6%, інфляція була нижчою за 2%, що наводилося прихильниками теорії інформаційної економіки як доказ початку якісно нового розвитку економічної системи країни. У засобах масової комунікації проголошувалося гасло: «Нова економіка прибула, ера процвітання і суспільного добробуту засяяла для Америки, а звідти і для світу. Буде безмежне зростання, і всі можливі негаразди відійдуть у минуле». Зазначається, що відбулися революційні довготривалі зміни в економічному житті суспільства, і ці показники єпершими, не дуже помітними наслідками інформаційної економіки. У той же час група провідних економістів із Массачусетського технологіч¬ного інституту на чолі з П. Кругманом заперечує думку, що набуття галуззю обробки та передачі інформації провідних позицій у сучасній економіці повинно призвести до зникнення індустріальної економіки і появи нової економіки достатку, безмежного зростання та довготрива¬лого підвищення продуктивності праці. Вони заявляють, що відбулося звичайне підвищення продуктивності праці внаслідок появи нових технологій - електроніки та Іпіегпеї. А лідируючі позиції США на світовому ринку пояснюють погіршенням ситуації в інших регіонах внаслідок фінансових криз та процесу побудови монетарного союзу в ЄС [536; 537].

Країни, що розвиваються, посідають незначну порівняно з їх населенням частку на світовому ринку основних галузей інформаційної економіки. Так, на ринку інформаційних технологій їхня частка менша за 20%. Особливостями участі цих країн у новій економіці вважається відсутність у них інформаційної революції, тобто зростання продуктив¬них сил та наукових знань не відбулося природно (еволюційно), а їхні здобутки привнесені ззовні, щоб дати можливість оминути певні етапи індустріального розвитку й одразу увійти в постіндустріальну економіч¬ну систему.

Країни, що розвиваються, за рівнем їхнього пристосування до нових економічних умов поділяються на дві групи: до першої входять країни Азійсько-Тихоокеанського регіону, що стали передовими експортерами у сфері інформаційно-комунікаційних технологій (Сінгапур, Південна Корея, Малайзія, Китай) та країни, які здійснюють активну державну політику із впровадження нових технологій у своєму суспільстві (Індія, В'єтнам, Шрі-Ланка), і деякі багаті арабські країни. Окремо слід відзначити країни з перехідною економікою, які не відносяться до тих, що розвиваються, оскільки вони мають досить високий рівень розвитку технологій та показник інформаційної освіченості населення. Другу групу становлять нерозвинуті країни з низьким показником національ¬ного доходу на душу населення та з практично відсутнім розвитком нових технологій (більшість з них не забезпечені навіть такими традицій¬ними технологіями, як телебачення чи телефонний зв'язок). Аналіз проблем та перспектив функціонування інформаційної економіки у країнах «третього світу» свідчить, що певні країни Південно-Східної Азії досягай значних успіхів у телекомунікаційній і аудіовізуальній галу¬зях, їх забезпеченість засобами телекомунікацій на душу населення від¬повідає показникам розвинутих країн. Наприклад, за даними 1997 року, 24% користувачів Індії підключені до кабельного телебачення, що дорівнює відповідному показникові Японії і на 3% більше за показник Швейцарії. Таїланд, що в 1986 році починав практично з нуля, зараз має найвищий у світі показник забезпеченості у сфері радіокомунікації. Китай, Індія та ще кілька країн регіону запустили власні супутники [538].

У Китаї швидке зростання телекомунікаційної інфраструктури почалося в 1990 році (до 1996 року кількість телефонних ліній зросла в 10 разів (68,7 млн. ліній)). Китайський уряд розробив план на 1996-2000 рр., згідно з яким 60 млрд. дол. має бути інвестовано для досягнення в 2000 році загального показника в 100 млн. ліній. У 1997 році уряд вжив заходів для залучення іноземних фірм, що співпрацюють із національною приватною компанією СЬіпа Тсіесот, на китайський телефонний ринок. Планується, що в 2010 році буде встановлено інформаційну цифрову мережу. У другій половині 90-х років китайський ринок мікрокомп'ютерів зростав на 20-25% за рік. Кабельним телебаченням населення Китаю забезпечено на 12%.

В Індії в 1986 році було розроблено урядову програму, спрямовану на розвиток експортоорієнтованої галузі програмного забезпечення та обробки інформації. Експорт трьох провідних фірм у сфері обробки інформації в 1994 році дорівнював 351 млн. дол. Індія має високо¬кваліфіковану і дешеву робочу силу, що надає їй переваги на світовому ринку, оскільки середня місячна зарплата індійського програміста становить 225 дол., що в два рази менше за відповідний показник у Сінгапурі та в 10 разів за зарплату програміста в США. Компанія Баїа СопзиШп§ 8егуісез розробила два великі проекти комп'ютерного управління для одного з британських банків та для порту Кувейту, і про готовність співпрацювати з нею заявили чимало фірм із розвинутих країн. Також уряд надає податкові пільги іноземним компаніям, що працюють у сфері телекомунікацій та високих технологій.

У Шрі-Ланці в середині 80-х років лише кілька компаній працювали у сфері інформаційних технологій та обробки інформації. Зростання цін у цій галузі заохочує виробників, зокрема, компанія тоЬп Кеаіз Сотрійег 8СГУІСС реально є монополістом у сфері обробки інформації та програмного бізнесу, займається контролем та менеджментом інформації, що надходить від транснаціональних компаній, які, надсила¬ючи результати обробки інформації в подібні країни, заощаджують 70-75% коштів. Ринок країни є нестабільним внаслідок громадянської війни, високої залежності від посередників та жорсткої конкуренції з боку індійських та філіппінських фірм. Зараз на ринку працює 60 малих та середніх компаній з переробки інформації та програмного забезпечення; у 1998 році вони мали сукупний оборот 25 млн. дол. на рік. З метою підтримки галузі уряд розробив програму щодо модернізації систем телекомунікації країни та знизив ввізне мито на комп'ютери та програм¬не забезпечення. Серед переваг даної галузі можна назвати і дешеву робочу силу, в той же час вона є досить дефіцитною, оскільки темпи зростання виробництва перевищують приріст дипломованих фахівців.

У В'єтнамі також розроблено урядову програму розвитку інформаційних технологій, оскільки країна прагне вийти на світовий ринок саме з продукцією, що має високу додану вартість. Для цього планується використати перевагу дешевої і високопрофесійної робочої сили (стартова зарплата дорівнює 250 дол.), здійснюються проекти повернення в країну фахівців, які виїхали за кордон. Але існує декілька проблем: по-перше, держава не має достатніх коштів для інвестування в розвиток інформаційної інфраструктури; по-друге, уряд намагається контролювати потоки інформації, що виражається в обмеженнях на швидкісний телефонний зв'язок та державній монопольній власності на станції Ітегпеї [539].

Участь арабських країн в інформаційній економіці відображається такими показниками: 5 телефонних ліній, 10 телевізійних точок і 25 радіоточок на 100 чоловік населення. Також вони мають власну регіональну супутникову систему. За ступенем належності до нової економіки всі арабські країни поділяються на три групи. До першої входять багаті країни Перської затоки (Бахрейн, Кувейт, Катар, ОАН), що розвинули цифрові мережі і практично не поступаються розвинутим країнам за основними показниками (Іпіегпеї, мобільні телефони, цифро¬ве телебачення). До другої групи (менш розвинутих країн) належать Алжир, Лівія, Марокко, Туніс, Єгипет, Йорданія, Ліван, Сирія і Саудів¬ська Аравія, які досягай значних успіхів у сфері телекомунікацій. До останньої групи потрапили найменш розвинуті країни регіону - Маври¬танія, Сомалі, Судан, Йємен, які практично не мають доступу до телеко¬мунікаційних технологій через падіння їх економічного добробуту [540].

Існують кілька концепцій щодо участі найменш розвинутих країн світу в інформаційній економіці. За однією з них - «парадигмою модернізації» стверджується, що передача нових інформаційних та комунікаційних технологій стимулюватиме розвиток найвідсталіших країн і дасть їм можливість у довгостроковому періоді наздогнати розвинуті країни. Прихильники «культурної парадигми» вважають, що поширення інформаційної економіки, хоч і сприятиме економічному піднесенню цих країн, але повністю зруйнує їх соціокультурну самобутність та ідентичність. Прибічники теорії «технологічного стрибка» вважають обидва попередні підходи застарілими і стверд¬жують, що завдяки поширенню нових технологій слаборозвинуті країни наздоженуть найбільш розвинуті вже в недалекому майбутньому. І згідно з четвертим, найбільш песимістичним підходом, через бідність, брак інвестицій, низьку комп'ютерну грамотність населення, відсутність можливості підключатись до глобальних інформаційних потоків та технічну відсталість найменш розвинуті країни будуть виключені з побудови нової економіки і не отримають можливості скористатися перевагами нових технологій обробки та передачі інформації, вони будуть практично ізольованими від світового економічного розвитку та інформаційного суспільства. Тому пропонується, щоб розвинуті країни надавали допомогу найменш розвинутим країнам у сфері освіти, професійної підготовки фахівців у галузі інформації і комунікації та в забезпеченні населенню цих країн доступу до традиційних і нових інформаційних технологій [541].

Інформаційна економіка та її політичні особливості ґрунтуються на принципово нових законах і правилах, вона почала формуватись у розвинутих країнах і приховує в собі як нові можливості, так і нові проблеми. Інформаційна економіка вирішує проблему дефіцитності ресурсів у сферах нематеріального і традиційного виробництва, оскільки па основі нових методів обробки, зберігання і поширення інформації може відбуватись їх нескінченне множення. Споживачі отримують вигоду від зниження цін, що супроводжує процес зростання якості продукції, а виробники — від дешевої мережі поширення та передачі інформаційної продукції. Інформаційній економіці властивий глобаль¬ний характер (за своєю природою вона охоплює всю планету) та віртуальність, що простежується на прикладі фондового ринку і банківських розрахунків. Найбільші вигоди від інформаційної еконо¬міки, вважають фахівці, отримають розвинуті держави, що перейшли до побудови інформаційного суспільства. У свою чергу, країни, що розвиваються, мають можливість „перестрибнути" через індустріальний період розвитку і одразу ввійти в еру інформаційної економіки. Для цього необхідна низка умов, таких, як розробка державних програм із розвитку інформаційних і комунікаційних технологій, що включають стимулю¬вання розвитку електронної та комп'ютерної промисловості, систем зв'язку, залучення іноземних інвесторів та підготовку спеціалістів у цій сфері; також необхідно об'єднати зусилля людства через мережу міжнародних організацій для недопущення інформаційної ізоляції економічно відсталих країн.

Аналіз економічного зростання найбільш розвинутих країн (Великої Британії, США, Японії, ФРН, Франції) свідчить, що ефективне викорис¬тання нових технологій стає визначальним чинником конкуренто¬спроможності і розвитку. У США інформаційні технології як частина великого номінального внутрішнього продукту (СЮР) зросла з 4,9% у 1985 році до 8,2% у 1997 р., в Індії прибуток від виробництва програмних продуктів зростав протягом останніх п'яти років щорічно на 50% (понад 60% цього прибутку отримано за рахунок експорту).

В Європі більшість урядів та корпорацій орієнтовані на розвиток своїх позицій в інформаційній сфері на глобальному ринку. Дві третини європейського ринку ІКТ розподілили Німеччина, Велика Британія, Франція та Італія. У 2000 р. майже в усіх західноєвропейських країнах сектор ІКТ збільшився на 9-12%. У секторі телекомунікацій провідні позиції займають Іспанія (19,5%), Греція, Ірландія, Португалія (18%), що перевищило загальноєвропейський показник (14,3%).

Німеччина є найбільш розвиненою європейською країною щодо впровадження і розвитку нових технологій, у певних галузях економіки вона випереджає навіть США, зокрема в апаратному забезпеченні інфраструктури, доступі до інформаційних мереж і систем, у сфері мобільного зв'язку. Німеччина здійснює ефективну політику стимулю¬вання економічної стабільності за рахунок впровадження нових технологій у сфери малого та середнього бізнесу, що відбиває торго¬вельні зв'язки між великими компаніями та їх постачальниками (традиційними для Німеччини). Фінансовий інформаційний обмін та поширення економічної інформації становлять 50% діяльності най¬більших німецьких компаній [542].

Дослідження британського інформаційного простору свідчать про прискорений розвиток інформаційної економіки: впровадження нових технологій у сферу мікро-, мезо- і макроекономіки дорівнює іншим країнам світу (США та Японія); лібералізація телекомунікацій стимулю¬вала використання і, відповідно, розвиток виробництва засобів мобіль¬ного зв'язку; англомовність Іпіегпеї сприяла широкому доступу до світової електронної комерції, концентрації інформаційного бізнесу та торговельних обмінів. Велика Британія стимулює використання таких інформаційних послуг, як електронна пошта, відсоконференції, дистанційна освіта і перекваліфікація (ЕОІІ) і випереджає Німеччину та Францію за інтенсивністю використання вкладених в інформаційну сферу капіталів.

Франція, у зв'язку з політикою франкофонії, дещо відстає від інших ( вропейських країн у розвитку інформаційного суспільства, але інформа¬ційний вплив на економічне зростання відчутний: розвиток електронної системи платежів і впровадження електронних пластикових карток; створення комп'ютерного і програмного забезпечення (концерн Міпііеі власник 6.5 млн. терміналів - надає майже 20000 різних послуг і має 14 млн. користувачів); впровадження франкомовних сайтів у наукову сферу, освіту, культуру, охорону здоров'я; поширення французьких програмних продуктів у франкофонних регіонах світу; прийняття про¬грами становлення інформаційного суспільства як складової зовнішньо¬політичної стратегії країни свідчать про поступ Франції на шляху до інформаційної економіки. За 1998-99 рр. помітне значне зростання шфраструктурної конкуренції, збільшення показників використання Іпіегпеї та європейських бізнесових каналів зв'язку, розповсюдження нових технологій у різних сферах французької економіки.

Ідеї і стратегії щодо економічного зростання і стабільності в умовах інформаційного суспільства реалізуються також у Програмі СИТРА-2005 (Фінляндія), де, попри відмінності у моделях розвитку (ринкова економіка, регіональна регульована економіка, державно-соціальна економіка), визначено головну роль приватного бізнесу в процесі переходу на якісно новий рівень розвитку Зростання інформаційного сектору економіки Фінляндії здійснюється за різними напрямами: створення невеликих компаній; об'єднання компаній у мобільні і динамічні мережі; створення об'єд-наних структур власності; розвиток корпоративних концернів.

Головними споживачами інформаційного ринку є сектори: промисловий (39%), фінансовий (7%), поліграфічний, видавничий (6%). Інформаційна індустрія пропонує нові послуги у сфері програмних продуктів для корпоративної й організаційної комунікації (80%), культурно-розважального змісту (10%), освітніх матеріалів (9%). Прогрес фінської економіки пов'язаний із розвитком виробництва телекомунікаційного обладнання, зокрема концернів ІЧокіа і Вепеґоп, телерадіопристроїв, а також впровадження нових технологій у поліграфічну індустрію, тслерадіомовлення, інформаційний бізнес медіа, рекламні послуги [543].

Економічна та соціальна інтеграція європейських країн, концентра¬ція комунікації в Європі, спільна грошова одиниця, універсалізація чинного законодавства - основні чинники еволюційних змін в європейському регіоні. Досвід Європейського Союзу з розробки нових стратегій економічного зростання, впровадження нових технологій (з урахуванням їх соціальної прийнятності), реорганізації бізнесу, переосмислення взаємовідносин державного і приватного секторів, нових форм організації праці та інших інституційних перетворень викладений у стратегічній програмі Європейської Комісії «Європа і глобальне інформаційне суспільство: рекомендації для Європейської Ради ЄЄ» (1994 р.); програмах ЄЄ: К.ТО (Розвиток технологічних досліджень), ІМРАСТ (Інформаційні технології і ринкова політика), ЕЗРКІТ (Європейська стратегічна програма промислового розвитку і впровадження технологій), Сорегпісиз (Програма досліджень і впровадження мультимедійних систем у різні сектори економіки), Ргоіесі І8Т (програма „технології інформаційного суспільства", 2001).

Документи ЄЄ свідчать про підвищення продуктивності та ефектив¬ності комунікаційних та інформаційних підприємств малого і середнього бізнесу. Інвестиції в «інфоструктуру», нові мультимедійні технології, ви-робництво інформаційних продуктів стимулювали розвиток підприємств нових медіа (сектор виробництва і поширення інформації в цифровій формі для засобів комунікації і мереж). У 1998 році 60% таких підприємств спеціалізувалися на виробництві інформації для нових медіа, 40% мали диверсифіковану структуру. Загальний обсяг продажу в цій сфері (цифрові компакт-диски, бази даних, послуги в режимі реального часу мережі Іпіегпеї) у 1997 р. становив 500 млн. фін. марок [544].

У доповіді М.Бангеманна зазначається, що еволюційні зміни в суспільстві, прискорені новими засобами комунікації, визначають нові напрями розвитку європейського регіону, і Європа повинна скористатися шансом увійти до кола світових лідерів у сфері економіки і торгівлі на повій інформаційній основі. Запровадження інформаційної економіки дасть можливість підвищити рівень життя в країнах-членах ЄЄ, створити ринок нових продуктів і послуг, встановити здорову конкуренцію, розвинути європейські інформаційну та електронну промисловості, мобілізувати приватний капітал для подальшого економічного зростання. Для здійснення цих планів передбачається усунути політичні обмеження, монополію держави в інформаційній сфері, підтримати ринкову регуляцію інформаційного бізнесу, забезпечити вільну конкуренцію, розробити схеми інвестування, врегулювати тарифи, ввести загальні правові стандарти, які забезпечать доступ до телекомунікацій і вихід на світові ринки. За п'ять років реалізації стратегії ЄЄ щодо становлення інформаційного суспільства досягнуто значних результатів у країнах-членах ЄЄ і загалом в європейському регіоні. Зокрема, це лібералізація іслекомунікаційного сектору (приватизація 26% акцій «ОсШзспе-Геїесот» дала фінансовій скарбниці ФРН одночасний прибуток 12 млн. дол.; приватизовано також РгапсеТеїесот, ВгйлзЬТеІесот, продовжу¬ються роботи щодо лібералізації телекомунікацій в Італії, Іспанії, Греції, країнах Північної Європи, розроблено плани подібних заходів для країн, що подали заявки на членство в ЄЄ із Центрального і Східно-і иропейського регіону; проводиться соціальна орієнтація європейської спільноти на становлення інформаційного суспільства і розвиток нових форм економіки; підтримується європейська промисловість у сфері матової комунікації, яка, очікується, дасть додатково майже 1 мільйон робочих місць протягом наступних п'яти років; впроваджуються наукові розробки і розвиваються нові виробництва. ЄК ЄЄ проводить протекціоністську політику щодо розвитку інформаційної індустрії, забезпечуючи, перш за все, три головні напрями її розвитку: інвестиції в інтелектуальні та фахові ресурси, стимулювання масового викорис¬тання Гшегпеї, доступність, безпечність і мобільність Іпіегпеї-послуг. Електронний бізнес розглядається як ключова тенденція європейської інформаційної політики та економіки. Як показують результати досліджень, Європа переживає період екстраординарного зростання інформаційної індустрії та інформаційної економіки (прогноз на 2003 рік - 215 млн. користувачів інформаційних послуг, що зумовлює вихід Європи у світові лідери електронної комерції) [545].

Особливе місце в стратегії європейської інформаційної політики займає проблема розшарування суспільства за інформаційною ознакою на регіональному і соціальному рівнях. Для її вирішення у програмі «е-Еигоре» передбачається можливість надати широкий доступ до технологій оп-ііпе, за допомогою приватного сектору підняти рівень комп'ютерної освіченості європейського населення, забезпечити фінансування і розвиток інформаційної економіки. Доступ до інфра¬структури відкриває потенціал нових технологій, зокрема Ро\уег1іпе, які є особливо важливими для інформаційного прогресу з огляду на різноманітність нових інтерактивних послуг за розумною ціною. Ставлення до ідеї інформаційного суспільства визначається усвідом¬ленням вигідності використання нових технологій у міжнародній конкуренції. Так характеризуються критерії діяльності Європейської Комісії в контексті переходу до глобального інформаційного суспільства і світового економічного зростання.

Враховуючи, що XXI століття - це доба інформаційної економіки, коли важливим і невід'ємним компонентом стабільності і зростання вважаються інформаційно-комунікаційні технології та ресурси, Україна формує перспективні стратегії прогресивного розвитку та міжнародної інтеграції за програмою становлення інформаційного суспільства. Важливою передумовою реформування та інформатизації економічної сфери України є значні інформаційні ресурси держави, інтелектуальний потенціал, можливості технологічного розвитку інформаційної індустрії. Разом з тим, Україну, як і інші країни з перехідною економікою, на шляху до інформаційного суспільства характеризує недостатній рівень розвитку інфоінфраструктури, недосконалість національного законодавства, низький рівень споживання інформаційних послуг, недостатні інвестиції її інформаційний сектор національної економіки. Тому для розвитку інформаційної економіки в Україні необхідно вирішити стратегічні ілидання: створити умови для вільного суспільного доступу до інформа-ЦІЙних ресурсів; вдосконалити засоби і мережі телекомунікацій; впровадити використання сучасних інформаційних і комунікаційних технологій в економічній сфері [546].

Дослідження національного та світового господарства, нових мето-1ІИ економіки і стану ринків показують, що інформаційні тенденції стали пріоритетними і прогресивно зростають. Уряди, транснаціональні корпорації, національні виробництва і фірми виявляють важливе розуміння ролі нових технологій у глобальних економічних процесах і кочуть вкладати кошти в інформаційну економіку. Зміна пріоритетів, збільшення кількості компаній, що ефективно використовують нові і ех пології, не лише зміцнюють позиції в інформаційному суспільстві, а її посилюють можливості країн у глобальному ринку.

Проблемою ефективності переходу до інформаційної економіки є неоднаковий рівень економічного розвитку європейських країн, політичні концепції захисту національних інтересів, повільне усвідом-Иення лідерами традиційного бізнесу нових переваг і перспектив економічного розвитку. Однак феномен глобальної інформатизації Світової економіки ефективно стимулює прогресивний розвиток і мпрішально впливає на соціально-економічну стабільність європей¬ського регіону.

Трирівневий аналіз складових процесів еволюції інформаційної політики засвідчує пріоритетність впливу економічного чинника, який власне і обумовлює ступінь адекватності кожної системи до реалій нинішнього розвитку6.3. Інституційні засади міжнародного інформаційного поля

Взаємозалежність сучасного універсалізованого та інтегрованого світу призводить до необхідності забезпечення його інформаційної єдності і транскордонного переміщення зростаючих потоків інформації. Тому в інформаційну епоху закономірно зростає значення політики правового регулювання міжнародного обміну інформацією, яка є могутнім інститутом формування громадської думки і впливає через нього на зовнішню і внутрішню політику держав.

Аргументи, якими обґрунтовують необхідність політики регулюван¬ня глобального інформаційного середовища та встановлення етичних принципів обміну інформацією, у науковій літературі (М. Дженіс, Р. Кей, Е. Бредлі, Ж. Тускоз, Д. Гом'єн, Д. Харріс, Л. Зваак, Д. Делгадо, Т. Хеллак, Р. Гольсінгер, С. Голдберг, І. Лукашук, Є. Єрмішина, Ю. Колосов, М. Рассолов, В. Копилов, В. Денисов, В. Буткевич, В. Євінтов, В. Шаповал та ін. ) поділяють на дві групи: 1) права людини в інформаційному суспільстві виступають ознакою демократичності міжнародних відносин; свобода слова визнається засобом з'ясування істини, способом розвитку фундаментальних інформаційних ресурсів та використанням їх як спільної спадщини цивілізації; 2) захист прав людини в глобальному інформаційному середовищі не вважається абсолютним; певні висловлювання та ідеї можуть зашкодити суспільним інтересам; національний суверенітет не виступає гарантією захисту від інформацій¬них впливів [547-556].

Міжнародні відносини в галузі інформації підпадають під регуля¬тивну дію загальновизнаних принципів міжнародного права, які конкретизовані в багатьох міжнародних документах, що мають різну юридичну силу. Крім того, є чинними міжнародно-правові документи, що регулюють різні аспекти міжнародного обміну інформацією та функціонування інформаційних мереж і систем комунікацій -Міжнародна конвенція про використання радіомовлення в інтересах миру (1936 р.); Угода про міжнародний обмін візуальними і звуковими матеріалами освітнього, наукового і культурного характеру (1948 р.); Угода про ввезення матеріалів просвітницького, наукового і культурного характеру (1950 р.); Конвенція про міжнародний обмін виданнями (1958 р.); Конвенція про обмін офіційними виданнями і урядовими документами між державами (1958 р.); Регламент радіозв'язку Міжнародного союзу електрозв'язку (1979 р.); Міжнародна конвенція і-нсктрозв'язку (редакція 1982 р.), а також міжнародні конвенції у сфері права інтелектуальної власності.

Питання використання і передачі інформації регламентовані також V міжнародних документах, що мають рекомендаційну силу, таких, як Декларація ЮНЕСКО про принципи супутникового зв'язку (1972 р.); І е іьсінський Заключний акт (1975 р.); Принципи прямого телевізійного мовлення (1982 р.); Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 50/31 про інформацію на службі людству (1996 р.) та інші. Права людини на інформацію проголошуються і регулюються також Загальною деклара¬ції ю прав людини (1948 р.); Міжнародним пактом про громадянські і політичні права (1966 р.), Європейською (1950 р.) і Американською (1969 р.) конвенціями про права людини, національними законо-і.іінтвами [557].

Переконливі свідоцтва стану і тенденцій розвитку інформаційного права дають документи, які розробляються на міжнародному рівні для ні і лновлення уніфікованого підходу до регулювання міжнародних інформаційних відносин. У компромісах, відображених у цих документах, виявляються домінуючі глобальні тенденції до уніфікації норм і принципів інформаційного права, вдосконалення внутрішніх (ержавних правових актів, положення яких поки ще відрізняються від міжнародних стандартів.

Оскільки інформація виступає товаром, до неї відносяться не тільки ПКІ міжнародно-правові акти, як Конвенція ООН про договори міжнарод¬ної купівлі-продажу (1980 р.), а й документи, що набули останнім часом МІЖ народного авторитету. Ці документи суть неформальні кодифікації, ІКІ (дійснюються з метою виявлення найбільш адекватних і юридично и н коналих міжнародних правил, внаслідок чого вони широко застосо-іуються у практиці міжнародних відносин. До них належать, передусім, 111 її 11 типи міжнародних комерційних контрактів Міжнародного інституту уніфікації приватного права (УНІДРУА), розроблені Комісією з і нропейського договірного права, Звід положень „Європейське договірне Право" і Кодекс інформаційного права Європи «Іпгогі§Ьі8» [558].

На міжнародні інформаційні обміни розповсюджують свою дію всі і.п .ті.пі імперативні принципи міжнародного права, які доповнюються рядом спеціальних принципів: правом держав на здійснення або санкціонування здійснення транскордонного телерадіомовлення; зобов'язання держав припиняти і попереджати поширення ідей, заборонених міжнародним співтовариством; зобов'язання держав забезпечувати вільний доступ громадськості до джерел інформації (за винятком обмеженого доступу за національним законодавством); право держав припиняти поширення ідей, які становлять загрозу державній безпеці, громадському порядку, моральному здоров'ю націй; право держав розвивати свої інформаційні інфраструктури для досягнення політичних, економічних та культурних цілей; зобов'язання припиняти і попереджати використання засобів інформації для ворожої пропаганди і втручання у внутрішні справи держав.

Спеціалісти різних країн прогнозують радикальні зміни в галузі міжнародно-правового регулювання інформаційних обмінів та комунікації внаслідок формування єдиної світової комунікаційної системи, тобто глобального «інформаційного поля», що потребує адекватних міжнародно-правових рішень.

Міжнародна інформаційна діяльність - одна із форм здійснення міжнародних відносин, і тому вона підпадає під дію охоронних норм міжнародного права, норм про відповідальність держав за дії (або бездіяльність), що порушують свої міжнародні зобов'язання.

Система міжнародних інформаційних відносин досить специфічна, порушення міжнародних зобов'язань тут не має яскраво вираженого характеру, як в інших галузях міжнародного права, за винятком порушення технічних міжнародних стандартів, наприклад, Регламенту радіозв'язку МСЕ (1979р.), тому відповідальність за міжнародну інформаційну діяльність виступає як політична вимога виконувати певні міжнародні зобов'язання. Міжнародні угоди в галузі інформації і комунікації так чи інакше накладають на держави відповідальність за використання прав і свобод у сфері інформації. Розширення інформацій¬них зв'язків між державами, поглиблення розуміння свободи інформації передбачають відповідальне ставлення держав до міжнародного обігу інформації в умовах глобалізації.

Розвиток техніки в галузі інформації і комунікацій швидко еволюціонує, і міжнародне право не завжди може врахувати всі право¬мірні та протиправні аспекти використання кожного нового засобу збирання, передачі, обробки і поширення інформації. Згідно зі статтями З і 4 Міжнародної конвенції про використання радіомовлення в інтересах миру (1936 р.), держава відповідає за достовірність відомостей, що передаються з її території, і зобов'язана виправити недостовірну інформацію; стаття 10 Конвенції підкреслює, що держава також відповідає перед світовою спільнотою за інформаційну діяльність неурядових і приватних організацій країни. Конвенція 1936 р. обумовлює визначення критеріїв відповідальності держав, однак на 1985 р. її підписали лише 29 країн, і вона не набула чинності.

Держава відповідає в рамках своєї юрисдикції за забезпечення прав ц юдини на інформацію і свободу слова в обсязі, визначеному в міжнарод-ініх документах, насамперед, у Міжнародних пактах про права людини 1966р., де йдеться про охорону приватного життя людини від втручання, про права і обов'язки людини у сфері інформації, про виправдані обмеження свободи інформації, якщо вони встановлені в законодавчому порядку. У регіональних документах є аналогічні положення про права людини в галузі інформації. Так, стаття 10 Європейської конвенції про прана людини 1950 р. проголошує „право людини на вільне висловлення думок, на одержання і поширення інформації та ідей без втручання державної влади і незалежно від державних кордонів".

Відповідно до статті 19 Загальної декларації про права людини, в чий зазначається, що «.. .кожна людина має право на свободу переконань і па вільне вираження їх, це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань і свободу шукати, отримувати і розповсюджувати інформацію та ідеї будь-якими засобами незалежно під державних кордонів», були прийняті п'ять регіональних документів: Іііпдхукська декларація про сприяння розвитку незалежних і плюраліс-іичпих африканських мас-медіа (1991 р.), Алма-Атинська декларація про сприяння розвитку незалежних плюралістичних засобів інформації и Азії (1992 р.), Сант'язька декларація про розвиток засобів масової інформації в Латинській Америці і Карибському басейні (1994 р.), ( офійська декларація про підтримку незалежних і плюралістичних ІШ обів інформації у Центральній та Східній Європі (1997 р.) [559].

І Іауково-технічний прогрес у галузі засобів інформації і комунікації І і ввить нові проблеми, пов'язані із забезпеченням і поглибленням прав ЛЮДИНИ. Це торкається таких питань, як збирання і накопичення інформації про особу та її діяльність, участь людини у використанні досягнень науково-технічного прогресу в сфері інформації, форми і методи використання індивідуальних засобів збирання і передачі інформації тощо. Ці проблеми визначаються не тільки впливом масової інформації на обсяг прав людини, а й співвідношенням прав людини і розвитком цифрової інформації (банки даних, персональні засоби інформації та ін.). З розвитком інформаційно-комунікаційних технологій розвивалася і концепція прав людини в галузі інформації, зокрема, в середині 70-х років у рамках ООН була розроблена концепція «права людини на комунікацію».

Міжнародний обмін інформацією тісно пов'язаний із розвитком світової економіки. Природно, що концепція нового міжнародного інформаційного порядку виникла як один з аспектів концепції нового міжнародного економічного порядку. Враховуючи значення інформації для прогресу цивілізації, країни, що розвиваються, запропонували кваліфікувати інформацію як «соціальне благо» і «міжнародний ресурс». На VI Конференції глав держав та урядів країн Руху неприєднання (Гавана, 1979 р.) було прийнято резолюцію про принципи нового між¬народного інформаційного порядку, в якій зазначалося, що інформація повинна сприяти розвитку міжнародної співпраці на рівноправній основі, взаєморозумінню між народами, миру, безпеці, розвитку демократичних відносин між народами [560].

Політична оцінка ролі, яку інформація відіграє у світовому розвиткові, обумовила і нову оцінку інформаційних ресурсів як чинника цивілізаційного розвитку Такі процеси, як формування міжнародних банків даних, розгортання широкої мережі обміну науково-технічною інформацією створюють умови для широкого міжнародного спів¬робітництва в цій галузі. Однією з основних проблем міжнародної співпраці у сфері інформації і комунікації є концентрація засобів для передачі, обробки і накопичення інформації під контролем приватних корпорацій. Зокрема, транснаціональні корпорації США контролюють переважну частину світового ринку комп'ютерної техніки, тобто 56% виробництва комп'ютерів і 80% програмного забезпечення та банків даних усього світу. У той же час частка країн, що розвиваються, у світових витратах на інформатизацію становить лише 5% і з роками зменшується.

Концентрація комунікаційних та інформаційних виробництв і послуг в одній державі є серйозною загрозою для незалежності інших держав і для здійснення їх суверенних прав. Зазначені явища і тенденції обумовлюють необхідність врегулювання міжнародного обміну інформацією і глобального доступу до банків даних, розробку загальних міжнародних принципів доступу до спільного інформаційного надбання.

Розвиток глобальної інфоінфраструктури, створення світового кіберпростору потребують нового погляду на правове регулювання обміну інформацією. У рамках міжнародних організацій ЮНЕСКО/РЄ/ ЄС здійснювалися дослідження розвитку інформаційної цивілізації, реалізувалися проекти за програмою „Комунікація, інформація, інформатика і телематика". Мета програмної діяльності міжнародних організацій у галузі комунікації полягає у сприянні вільному розповсюдженню ідей словесним або образним шляхом на основі як традиційних, так і нових комунікаційних технологій, забезпеченні доступу до інформації в глобальних комп'ютерних мережах, в розвитку потенціалу у сфері комунікації та виробництва інформаційних продуктів і послуг, побудові інформаційного суспільства у XXI столітті.

ЮНЕСКО/РЄ/ЄС ініціювали розгляд проблем кіберпростору і правового регулювання міжнародних і регіональних інформаційних потоків. Встановлення міжнародних правових рамок кіберпростору, безперечно, є довгостроковим процесом, який передбачає здійснення міжнародним співтовариством колективних зусиль для досягнення угоди в особливо чутливій сфері, де відзначаються численні розходження в інтересах, концепціях і практиці. Для цього процесу основоположне значення мають права користувачів і загальний доступ до інформації. Важливо також зміцнити основні цінності, такі, як вільне вираження поглядів, повага до суспільного надбання і захист приватного життя з метою сприяння демократії на всіх рівнях.

Під егідою ЮНЕСКО/РЄ/ЄС розпочався проект «Іпїо-гі§Ьіз» (1997 р.) - створення кодексу інформаційного права. Брати участь у ньому проекті було запропоновано багатьом відомим юристам, зацікавленим міжнародним організаціям (МСЕ, ОЕСР, ВОІВ, Європейському Суду з прав людини та Міжнародному Суду) [561].

Основні етичні і правові питання кіберпростору, що розглядалися міжнародним співтовариством, включають складні і взаємозалежніпроблеми, пов'язані зі свободою слова, вільним поширенням інформації і правом на інформацію. Загальні напрями роботи для встановлення міжнародних рамок кіберпростору торкаються питань суверенітету, юрисдикції і міжнародної співпраці; справедливості та демократії; віль¬ного вираження поглядів і гідності; конфіденційності і шифрування інформації; охорони інтелектуальної власності, баз даних, доступу до інформації та її доброчесного використання; безпеки, моральних прин¬ципів і проблем насильства, зокрема захисту неповнолітніх; електрон¬ної торгівлі і транскордонного обміну даними; трудового права в Іпіегпеї.

Встановлення правового регулювання кіберпростору, зазначається в документах, - довготривалий процес, бо відкриття нових можливостей зумовлює нові правові вимоги та зобов'язання (наприклад, прецеденти: Декларація про захист генома людини (1997 р.), Акт про охорону підводної культурної спадщини (1997 р.), Декларація про спільну інформаційну спадщину людства (1996 р.)). Міжнародний акт про правове регулювання кіберпростору може бути прийнятий у формі конвенції зобов'язального характеру або декларації, яка в рамках прогресивного розвитку міжнародного права визнається юридично зобов'язальною, як наприклад, у випадку Загальної декларації прав людини. У преамбулі документа необхідно зазначити мету і загально¬визнані принципи, такі, як свобода слова, право на інформацію, право на охорону приватного життя і нові принципи та норми, які потребують визначення і міжнародного визнання. Встановлення міжнародних право¬вих рамок кіберпростору визнається ЮНЕСКО/ РЄ/ЄС як важливе і першочергове завдання міжнародних організацій для сприяння про¬гресивному розвиткові міжнародного права в межах їх компетенції [562].

Генеральна конференція ЮНЕСКО (1996 р.) прийняла резолюцію про необхідність встановлення правових рамок кіберпростору на між¬народному рівні шляхом розробки освітніх, наукових, культурних принци¬пів і норм, зокрема, правових аспектів міжнародних інформаційних відносин у кіберпросторі. На зустрічі експертів із правового регулювання кіберпростору (Монако, 1998 р.) розглядалися проблеми міжнародного співробітництва і європейської політики щодо принципів регулювання кіберпростору. У робочому документі та заключних рекомендаціях узагальнено попередній досвід міжнародного виміру інформаційного суспільства, визначено стратегії міжнародного співробітництва в цій сфері.

Головний аспект проблеми стосувався розробки міжнародного правового документу для кіберпростору і розглядався через призму вирішення таких питань:

- Яку конкретну роль повинна відігравати ЮНЕСКО у створенні міжнародних угод із регулювання кіберпростору?

- Як може ЮНЕСКО захищати права людини і фундаментальні свободи в кіберпросторі у сфері освіти, науки і культури?

Необхідно зазначити, що проблема формування інформаційного простору ще чекає свого розв'язання: кіберпростір виступає як нове середовище глобально-мережевої мультикультурної і багатомовної інформації, сфери, що постійно змінюється за визначеними можливос¬тями. Кіберпростір торкається питань кордонів, які він перетинає, державних законів, яким він суперечить.

Як новий головний ресурс цивілізації інформація потребує створен¬ня нових правових термінів і визначень. Це не є новим для історії законо¬давства, проте, порівняно з іншими принципами міжнародного права, праву на інформацію і комунікацію було приділено недостатню увагу з боку міжнародного співтовариства. Безпрецедентне зростання обсягу інформації і комунікаційних технологій зумовлює потребу в дослід¬женнях та консолідації традиційних правових концепцій і цінностей, у розробці нових засобів регулювання міжнародних інформаційних відносин. Фахівці в галузі міжнародного права визнають, що революція в Іпіегпеї, становлення інформаційного суспільства повинні супровод¬жуватися революцією законодавства в широкому розумінні цього слова.

Міжнародний досвід виявляє неадекватні моменти в існуючому національному законодавстві та інших національних документах стосовно нових реалій кіберпростору, що обумовлюють комплексні питання для міжнародного права, суперечності між країнами зі значними змінами їхньої юрисдикції і поза нею. Ці мультиюрисдикційні проблеми можуть стати джерелом міжнародного конфлікту або суперечностей, якщо вони завчасно не будуть узгоджені відповідним чином. З настанням електронної ери і використанням Іпіегпеї зростає потреба в міжнародних законах для кіберпростору, що уможливило б новим реаліям втілитися у змістовну і координовану форму.

Ідея встановлення правових рамок для кіберпростору викликала стурбованість деяких країн щодо можливої превентивної абообмежувальної природи запропонованого акта. Вважається, що цей правовий акт повинен бути міжнародним, етичним і гнучким.

Встановлення правової бази кіберпростору спрямоване на досяг¬нення консенсусу в новій сфері, яка характеризується багатьма інтересами, ідеями і практикою, що перетинаються між собою. Вимоги громадянського суспільства, урядів та міжнародних організацій, які виражено під час дискусій у рамках міжнародних та регіональних організацій, знайшли втілення у принципах універсального доступу до інформації і знань, поваги до прав користувачів. В інформаційну епоху захист суспільних інтересів повинен бути гарантований як фундамен¬тальна цінність, спрямована на захист демократії на всіх рівнях суспільства, і попереджати небезпеку економічного та комерційного характеру.

Такий підхід є базовим для електронної комерції, яка регулюється чинними міжнародними принципами, поширеними на кіберпростір. Електронні комерційні закони вже стали необхідною регіональною, національною або міжнародною реальністю. Діяльність міжнародних організацій щодо створення міжнародного правового акта для кібер¬простору повинна переконати, що це середовище матиме більший рівень безпеки, відповідальності і взаємозалежності для майбутніх поколінь.

Дискусія в рамках ЮНЕСКО/РЄ/ЄС щодо правової основи для кіберпростору розширила тематику дебатів відповідно до стратегії розвитку. На початковій стадії дискусії було вирішено залучити фахівців із питань права та лінгвістики, представників відповідних органів, які б запропонували основоположні принципи для міжнародного кібер¬простору [563].

Беручи до уваги комплексність та різноманітність правових, етичних та соціальних питань, що обумовлюються глобальною інформаційною інфраструктурою і становленням інформаційного суспільства, 186 країн-членів ЮНЕСКО визнали необхідність створення міжнародного права для кіберпростору як питання термінового, і звернулися до Генерального директора з метою визначення освітніх та наукових напрямів. Вони визнали, що міжнародні організації повинні оголосити стратегію розроб¬ки нормативних документів у цій сфері із зобов'язанням здійснювати експертний аналіз відповідних аспектів. Такими визначені, зокрема, унікальна природа Іпіегпеї, прозорість регулювання, комерційне законодавство для Іпіегпеї, лібералізація, приватизація та конкурс І

ліцензування і встановлення технічних стандартів, регулювання ЦІН, універсальність послуг, багатомовність програмного забезпеченні дистанційна освіта, інтелектуальна власність, податкова ПОЛІТИК*, цифровий підпис, захист конфіденційності, комп'ютери! ЗЛОЧИНИ відповідальність провайдерів, захист прав споживачів.

Накреслення міжнародних напрямків, що стосуються кіберпростору, - це довготермінове транскордонне зобов'язання, яке потребу» колективних зусиль з боку міжнародного співтовариства для досягнення угоди в інформаційній сфері, позначеній численними розбіЖНОСТКМИ правової теорії і практики. Права користувачів, захист багатомонноі освіти та універсальний доступ до інформації є фундамсп галІ.І і ИММ ДЛЯ цього процесу. Основні цінності, такі, як свобода самовираження. ІОХИІ І приватного життя та повага до громадського надбання, також мани і набути всебічного поширення й утвердження, щоб захищати демократій на всіх рівнях суспільства. Доступ до інформації збільшу учКТІ громадянського суспільства у виробленні рішень міжнародноп співтовариства на локальному та національному рівнях і МОЖС буті використаний для відвернення або мінімізації людських та прир0ДНИ> катастроф. Потік інформації в обох напрямках може сприяти ДСМОХрі І И зації регулювання міжнародних відносин.

Учасники зустрічі звернулися до Секретаріату ІОНІ < КО пропозицією організувати регіональні та міжнародні зустрічі ЄЮ пертії з метою роз'яснення політичних пріоритетів нових міжнароднії» документів. ЮНЕСКО/РЄ/ЄС провели експертні дослідження за у ч.н | н визнаних фахівців та інституцій на основі незалежної думки. ТЯХИК чином, етичні та правові аспекти впровадження міжнародного ак ГІ Іф< кіберпростір і формування нових спеціальних правових принципи ЩІ1 кіберпростору будуть вивчатися і обговорюватися визнаними експертіМі з міжнародного права країн-членів ЮНЕСКО (від науковців міжнародних організацій до зацікавлених структур, включаючі приватний сектор), відтак відбудеться і обмін думками з імплемеїмаїп в національні законодавства міжнародних принципів у сфері інформя цінного суспільства та кіберпростору [564].

У контексті Декади Міжнародного Права (1989-1999 рр І відзначення 50-ї річниці Декларації прав людини зустріч забеніечил унікальну можливість прояснення міжнародних напрямків і дискусійних питань із метою розробки етичної та правової основи для кіберпростору. Головна мета - досягнення консенсусу з правових принципів та головних напрямів досліджень, зокрема таких:

1) міжнародні виміри права в кіберпросторі;

2) гарантії багатомовності та універсальний доступ до кіберпростору.

Зустріч головним чином торкалася етичних та правових питань між-

народного кіберпростору, особливо прав людини та фундаментальних

свобод, а саме:

• правомірний законодавчий прецедент у відкритому кіберпросторі;

• збереження культурного та мовного розмаїття в кіберпросторі через захист багатомовності;

• демократія в електронну епоху та універсальний доступ до кіберпростору;

• свобода вираження, чутливості та інтегрованості кіберпростору;

• захист приватного життя та прав людини в електронну епоху;

• захист конфіденційності через відповідну політику в кібер¬просторі;

• придатність законодавства про інтелектуальну власність до глобальної інформаційної інфраструктури;

• забезпечення охорони і моральності в кіберпросторі (жорстокість, непристойність, порнографія взагалі та дитяча порнографія зокрема);

• злочинність та запобігання їй у кіберпросторі;

• електронна комерція;

• трудове законодавство в кіберпросторі.

У зв'язку з цим підготовка міжнародних документів із питань регулювання кіберпростору для роз'яснення міжнародних етичних вимірів права кіберпростору і декларація освітніх, наукових та культур¬них напрямів мають стати основою для рекомендацій, резолюцій та конвенцій міжнародної компетенції.

Підкреслюючи, що право на комунікацію і право на участь в інформаційному суспільстві втілюють у собі право кожної людини на доступ до нового середовища кіберпростору, експерти схвалили ряд новаторських принципів кіберпростору, які стосуються загальних інформаційних послуг, культурного розмаїття та багатомовності, етики, освіти, свободи вираження, недоторканності приватного життя, крипто¬графічних матеріалів, доступу до джерел інформації, підготовки спеціалістів для діяльності в Іпіегпеї.

Так, принцип освіти проголошує, що „всі мають право на безкоштовну освіту, щоб працювати в кіберпросторі. Необхідно здійснювати спеціальні ініціативи з метою просвіти батьків, дітей, учителів та інших користувачів Іпіегпеї у питаннях їх участі в кіберпросторі та максимально ефективного використання можливостей нових засобів інформації"; принцип доступу до інформації проголошує, що „державні організації повинні нести фактичну відповідальність за доступ громадськості до інформації в Іпіегпеї та забезпечувати точність та своєчасність інформації"; принцип охорони інтелектуальної власності обумовлює, що „в інтересах громадськості та авторів у кіберпросторі необхідно зберегти традиційний баланс між правами авторів та обмеженнями цих прав, включаючи вільне використання ідей, викладених в опублікованих працях. Держави повинні охороняти та збагачувати суспільне надбання в кіберпросторі" [565].

Підкреслюючи важливість популяризації цих принципів, експерти рекомендували вжити практичні заходи під час підготовки універсальних стичних і правових рамок для кіберпростору. Зокрема, це дослідження щодо застосування до кіберпростору кожної статті Загальної декларації прав людини; реального визначення значущості та наслідків нових технологій, вивчення конкретних обмежень для доступу; дослідження фактичних економічних втрат від піратства в Іпіегпеї; дослідження питань юрисдикції та конфліктів права і сприяння гармонізації внутрішніх законодавств, щоб, використовуючи міжнародні важелі, сприяти формуванню розумної політики.

Згідно з Резолюцією 36/29С, Міжнародний акт про кіберпростір був винесений на обговорення 30-ї сесії Генеральної Конференції ІОНЕСКО у 1999 році, останньому році Декади ООН з міжнародного права. Висновки, що були зроблені в результаті дискусії, підкреслюють важливість ролі ЮНЕСКО у встановленні правових основ для кіберпростору шляхом проведення форуму або дебатів із законодавчих питань, становлення інформаційного суспільства і були зафіксовані в публікації ЮНЕСКО під назвою „Міжнародні виміри кіберпростору" (2000 р.) [566]. На початку третього тисячоліття ЮНЕСКО/РЄ/ЄС намагаються забезпечити процес становлення інформаційного суспільства, дотримуючись ідей і принципів міжнародного співробітництва, щоб електронна комунікація не була інструментом вигоди, сили, жорстокості та несправедливості інформаційно багатих країн і спільнот щодо інформаційно незахищених верств суспільства. Міжнародне спів¬товариство має забезпечити шлях для універсального доступу до знань та інформації незалежно від раси, статі або релігійних вірувань, допомагаючи зберігати та захищати права людини і фундаментальні свободи в галузі культури, науки та освіти протягом усього життя. Якщо не розв'язати цих проблем, глобальний кіберпростір буде спрямований тільки на транскордонну електронну комерцію, а не на соціальні, інтелектуальні та культурні інтереси цивілізації.

Ці проблеми можуть бути вирішені тільки у міжнародному масштабі за допомогою політичної волі та міжнародного права, які є етично вмотивованими більшою мірою, ніж тактичні позиції або технічна інтервенція. Проблеми та виклики нової ери повинні забезпечуватися міжнародною довірою та глобальними ресурсами. Важливість проблеми правового регулювання може проявитися протягом довготривалого періоду, однак реальність є транснаціональною і обумовлює міжнародне співробітництво в інформаційній сфері.

Дискусії щодо правового регулювання кіберпростору викликають неоднозначну реакцію держав, спеціалістів та користувачів глобальної комп'ютерної мережі. Досить згадати Хартію спільноти Іпіегпеї, в якій проголошуються свобода кіберпростору від будь-якого правового регулювання і вільний обіг інформації, а також принципи моральних зобов'язань користувачів і виробників інформаційних послуг та продуктів (кодекси поведінки в Іпіегпеї) [567].

Та все ж ІШегпеІ як система міжнародної комунікації досяг такого рівня розвитку і впливу на міжнародне співтовариство, який потребує міжнародного втручання у вигляді застосування принципів і норм для регулювання інформаційної діяльності в кіберпросторі. У рамках РЄ/ ЮНЕСКО (1997-2000 рр.) були проведені міжнародні конгреси з етичних, правових і соціальних проблем кіберпростору, які визначили підходи міжнародного співтовариства до встановлення принципів правового регулювання та етичних кодексів мережі Ііиегпеї.

Конгреси ЮНЕСКО з інфоетики розширюють рамки міжнародно дискусії, об'єднуючи представників максимальної кількості крамі І різними економічними, політичними, технологічними, культурними ГІ соціальними умовами, сприяють виробленню узгоджених ріпнім. ГІ спеціальних документів у рамках ЮНЕСКО з проблеми праноиоп регулювання кіберпростору.

Перший міжнародний конгрес РЄ/ЮНЕСКО з стичних, правових соціальних проблем кіберпростору «Інфоетика - 97», що відбувся і Монте-Карло (Монако) 10-12 травня 1997 року, був іпінійомаїші національними комісіями ЮНЕСКО Данії, Франції, Німеччини представниками політичних, наукових та ділових кіл з 54 країн < ні і \ спрямований на обговорення актуальних питань міжнародник співробітництва за такими темами:

1) доступ до цифрової інформації (створення системи етичний норі щодо забезпечення доступу до джерел інформації в кіберпрос ГООІ)

2) охорона цифрової інформації та носіїв інформації (розробка < ІЦІІІИ концепції законодавчої бази щодо архівації та збереженії цифрової інформації);

3) підготовка міжнародної спільности до впровадження ІДЄ0Л0І 1 інформаційного суспільства.

У дискусії з обговорюваних питань правового регуЛЮІІНИ кіберпростору виступили: представник Європейського космічної о аіемі сіва МаріноСаксіда, професор інформатики Гамбурзького уиінерси ісг (ФРН) Клаус Брунштейн, генеральний директор Регіонального ІНОТИТуї інформатики і телекомунікацій ІК.8ІТ (Туніс) К.-Б. Солтапі, ГфОДЮі1 Австралійської радіомовної служби «АВА» Карен Коомен, які оХАрАМ РЄ ризу вали вплив нових технологій на розвиток цивілізації, проаі іал і іу инл можливості міжнародних організацій у розробці законодавчих акі ін цл регулювання кіберпростору, визначили провідну роль ЮНЕСКО цл забезпечення міжнародного співробітництва з етичних, правових і Соціальних проблем цифрової інформації [568].

Так, М.Саксіда, відзначивши історичні передумови ПОЯВИ і еволюції цифрових технологій, етапи становлення глобальної інфоінфрі І іруктури та формування постіндустріального суспільства, вказав н Негативні наслідки вільного доступу та обігу інформації: а) порушенії бс піски конфіденційних даних; б) несанкціоноване втручання у припаї п життя; в) поширення небажаної інформації, забороненої міжнародним співтовариством. На думку М. Саксіди, „під свободою інформації треба розуміти свободу чи право будь-якої особи, організації, держави оприлюднювати в будь-який спосіб свої ідеї, погляди, переконання, інформувати інших, а також вільно шукати необхідну інформацію, що поширюється незалежно від кордонів". У той же час невід'ємною умовою свободи інформації є відповідальність особи, організації, держави за негативні наслідки інформаційної діяльності, зокрема, розгляди за позовами у міжнародних судах із прав людини, пересліду¬вання в судовому порядку за дифамацію чи кримінальні злочини в інформаційній сфері.

М.Саксіда торкнувся таких проблем, як застосування авторського права в кіберпросторі, охорона конфіденційності даних електронного бізнесу, інформаційна безпека в мережі Іпіегпеї, етика цифрових технологій, зазначивши, що: „Поширення цифрової інформації в глобальній мережі Іпіегпеї не знає кордонів. Коли ми говоримо про етику та її застосування, то розуміємо під цим регулювання змісту інформації та контроль за її поширенням у мережі, що безпосередньо впливає на принципи свободи слова та ідей. Але виникає парадокс: як установити правила для трьох головних гравців: 1) власників інформаційних мереж; 2) власників інформаційних продуктів; 3) власників інформаційних послуг, щоб не пропустити неетичну інформацію. Як контролювати тих, хто контролює сам? Хто має владу над урядами?" Тому проблема узгодження та застосування етичних норм при класифікації змісту цифрової інформації може виявитись юридичною та суспільною колізією. Отже, міжнародне співтовариство, зважаючи на протистояння різних груп власників, стоїть перед спокусою комерційного гасла „Відповідальність - власникам" незалежно від національних інтересів і національних кордонів» [569].

К. Брунштейн звернув увагу представників урядів та фахівців на проблему захисту інформації в кіберпросторі, підкресливши, що в інформаційному суспільстві індивідууми, організації, підприємства та урядові структури стануть більш вразливими щодо безпеки діяльності, а традиційні правові норми потребуватимуть адаптації до іншої системи цінностей.

У своїх виступах М.Саксіда, К.Брунштейн, К.Коомсн, К.-Б. Солтані закликали країни-учасниці визнати ЮНЕСКО головною міжнародною організацією, відповідальною за розробку міжнародно-правових амін щодо кіберпростору.

Після тривалих дебатів, які засвідчили політичну заангажовапіс 11, країн із перехідною економікою та країн, що розвиваються, у досі у і" до нових технологій, за кожним напрямком були розроблені пропозиції щодо регулювання та саморегулювання кіберпростору, які включали: За першим напрямком -

а) заснування постійно діючого віртуального мережевого форуму «Інфоетика» під егідою ЮНЕСКО з метою: акцентувати увагу урини країн-членів на необхідності впровадження етичних основ фупкціопу вання кіберпростору; поширювати інформацію та наукові знання про ісхпологічні, економічні та соціокультурні аспекти цифрових технолої їй і наслідки їх впливу на суспільство; створити Міжнародну комісію і шфостики як центр аналізу міжнародних та національних ініціатив;

Ь) напрацювання правового апарату кіберпростору, визначеним основних термінів, зокрема „закони використання", „інформацпш.і інтелектуальна власність" з метою: забезпечити учасників міжнародні» о обміну інформацією законними, практичними і реальними правилами відносин; встановити чітке розмежування між авторським правом І.І моральними правами для провайдерів; відмовитися від пропозицій щодо «становлення податків на діяльність у кіберпросторі; провести аніЛІ І Найбільш сприятливих умов для регулювання, лібералізації і розни і ку і елекомунікацій;

с) визначення особливої ролі ЮНЕСКО в поступовому становленні інформаційного суспільства в країнах, що розвиваються, з МСТОЮ забезпечення багатомовності та культурного розмаїття, під гримкії 11 міологічного розвитку - програмного забезпечення, інфраструктури, поширення інформаційних послуг та створення відповідної СИСТ6МИ безпеки інформаційних ресурсів [570].

Передбачено також залучити до співробітництва за програмою Подолання розриву між інформаційно багатими та інформаційно бідними Країнами спеціалізовані міжнародні організації та альянси розвинутих країн, зокрема Міжнародний телекомунікаційний Союз та країни Великої Сімки. Результатом обговорення другого напрямку стали пропозиції роз¬робити під егідою ЮНЕСКО широкомасштабну програму щодо архівації та зберігання цифрової інформації; встановити правові принципи доступу до інформаційних ресурсів, зважаючи на приватні і суспільні права, правонаступництво і самобутність; виробити чітку концепцію про роботу з файлами, збереження їх інтелектуального змісту на різних рівнях використання цифрової інформації; створити спільно з національ¬ними урядами центри дослідження та приватні інституції для розробки законодавства кіберпростору, норм і принципів регулювання цифрової інформації, етичні кодекси кіберпростору та нові кваліфікаційні програ¬ми з інформаційного права.

Дебати за третім напрямком виявили різні підходи до проблем глоба-лізаційних процесів як таких, до актуальних питань підготовки країн із різним економічним та соціально-політичним потенціалом до нового муль¬тимедійного середовища, викликали численні пропозиції та окремі дум¬ки представницького форуму. Найголовніші стосувалися таких завдань:

1) сприяти цифровій освіченості суспільства, використовуючи досвід регіональних та національних проектів і програм (кваліфікаційні проекти цифрової освіти у Канаді, Форум - проблема Інфо 2000 у Німеччині, Європейський Форум інформаційного суспільства ЄС, Програма Іпіо - 1997 - 2010 ЦЄІ), приділяти відповідну увагу соціальному та культурному контекстові інформаційної супер-магістралі, збалансованому обміну інформацією по лінії Північ -Південь, багатомовності в мережі Іпіегпеї.

2) окреслити рамки партнерства між державним і приватним сек¬торами в галузі соціокультурного, політичного та технологічного співробітництва з метою підвищення обізнаності про етичні аспек¬ти цифрового середовища та застосування ІпГегпеі для національ¬ного розвитку, створити модель „мережевого мозкового центру" за участю фазхівців країн-членів ЮНЕСКО для дослідження впли¬ву нових технологій та Іпіегпеї на суспільства, з'ясування взаємо¬відносин у кіберпросторі між виробниками, менеджерами та користувачами інформації, для забезпечення інформаційних потреб периферійних регіонів та країн, запобігання поглибленню розриву між інформаційно багатими та інформаційно бідними країнами;

3) підтримувати політичні рішення та дії, спрямовані на визначеним відповідальності та етики в глобальному кіберпросторі, ІНІЦІЮМ ГЯ в рамках компетенції ЮНЕСКО (Міжнародна обсерваторій ЮНЕСКО з проблем інформаційного суспільства), здійсненні експериментальних програм на регіональному рівні щодо правово¬го визначення цифрового середовища та діяльності в ньому. У політичній резолюції міжнародного конгресу «Інфостика - 97» було підкреслено винятково важливу роль ЮНЕСКО у забезпеченні концепції «На шляху до комунікаційного та інформаційного суспільства дня всіх» (1996), об'єднанні зусиль міжнародної спільноти, спрямованих па реалізацію права відкритого доступу до інформаційних ресурсів, що вважаються спільним надбанням цивілізації, на захист користувачів глобальної мережі Ьнегпеї від неправомірної діяльності та комп'ютерних злочинів [571].

Другий Міжнародний конгрес РЄ ЮНЕСКО з етичних, правових і соціальних проблем кіберпростору «Інфоетика - 98» був присвячений проблемі ефективного доступу до джерел інформації в глобальних мережах. Експерти з питань телекомунікаційних та інформаційних гехнологій, соціології, філософії, права, представники від 66 країн, 12 міжнародних урядових організацій та НУО обговорювали три основні геми: 1) інформаційний доступ, зокрема, проблема доступу до інформаційної спадщини людства, 2) багатомовність у мережі Іиіспкі, .4) охорона приватного життя у світі цифрових технологій; 4) впровад¬ження етичних стандартів та створення нових законів для глобальною кіберпростору [572].

Учасники конгресу зазначили, що потрібно зміцнювати усвідом-яення державної відповідальності за формування і здійснення нової попі гики щодо інформаційних технологій, підвищити роль суспільного І ЄК гору у забезпеченні доступності електронних мереж, у першу чері у І міс піст, на суверенних засадах. Порушувалася також проблема розробки о;11 а і омовного навігаційного програмного забезпечення та слектрон иоі о перекладу з метою збалансованого використання в Іпгегпєі інтерактивних іпигвістичних систем.

У рамках конгресу було проведено шість міжнародних зустрічей Круглих столів, на яких велися дискусії з важливих проблем міжнародних інформаційних відносин. На першому круглому столі, де обговорювалася тема „Спільна інформаційна спадщина цивілізації", увагу було привернуто до проблеми неправомірного застосування законів з авторського права до комерційної продукції програмного забезпечення, що порушує право на відкритий доступ до загального надбання в мережі Іпіетеї, уможливлює контроль із боку приватного сектору над роз¬поділом, трансформацією та використанням програмних ресурсів, проти якого виступають представники Міжнародного руху розробників нового програмного забезпечення з метою безкоштовного користування новими технологіями та глобальними інформаційними ресурсами. Стрімке зростання технологій Іпіегпеї обумовлює необхідність встановлення міжнародних принципів регулювання кіберпростору на основі загально¬визнаних норм міжнародного права, щоб забезпечити гарантований доступ до переваг інформаційного суспільства для всього людства. У результаті обговорення було погоджено такі рекомендації для країн-членів РЄ/ЮНЕСКО: 1) ініціювати розробку принципів інформаційної політики у кіберпросторі щодо вільного доступу до інформаційних ресурсів, які належать до загального надбання; 2) забезпечити вільний доступ до засобів обробки інформації, зокрема комп'ютерного програм¬ного забезпечення на безоплатній основі; 3) збільшити роль суспільного сектору в Ітегпеї з метою створення рівноправних умов для користувачів в електронних мережах; 4) протидіяти злочинам та зловживанням у глобальному цифровому середовищі [573].

Темою другого круглого столу була проблема багатомовності в мережі Іпіегпеї та наслідки експансії англомовних інформаційних ресурсів для міжнародного співробітництва. Доповідачі та учасники дискусії закликали ЮНЕСКО, інші міжнародні організації, національні уряди підтримати ідею багатомовного балансу в мережі Іпіегпеї через реалізацію таких програм, як:

1) розробка інтелектуальних лінгвістичних систем разом із впровад¬женням технологій редагування машинного перекладу відповідно до оригіналу;

2) участь у реалізації світової політики щодо використання крипто¬графічних засобів для міжнародного обміну даними;

3) поширення цифрових аналогів культурної спадщини країн світу з метою збереження національної самобутності етносів;

4) заохочення до використання малопоширених мов і уникнення

дискримінації за інформаційною ознакою регіональних те МЙМ1 вих суспільних груп та спільнот.

Представники різних країн (Шрі-Ланка, Греція, Фінляндія, Кашці ФРН, Мавританія, Росія, Польща, Швеція) підкреслювали, що тс п кім иикористання англомовного інформаційного ресурсу обумоВЛЮЮ міжнародний статус і домінування однієї мови в глобальному серел вищі. Європейські мови набудуть статусу регіональних, що приЗМ до появи інформаційно дискримінованих суспільств, негативні соціальних, культурних та правових наслідків.

Третій круглий стіл розглядав проблеми правової регламенти безпеки та охорони приватної і конфіденційної інформації. На іа< і цап зазначалося, що нові комунікаційні технології викликають значні ф) пощі для можливостей захисту приватної інформації, тому носі ас пее хідність у надійності інформаційних мереж за допомогою заетосунії пя міжнародних принципів і норм, встановлених у ст. 12, ст. 19 Чаїалі.і Декларації прав людини (1948 р.), і проведення міжнародної ШШІ про включення до порядку денного на рівні міжурядових орГЙНІ і.н питання про недоторканність приватного життя в інформаційної суспільстві та визначення міри відповідальності за порушений иикористанням технологій Іпіегпеї. Було запропоновано пронести іі| мий діалог із користувачами глобальної інформаційної мережі 0 окреслення поняття „приватна таємниця".

На четвертому круглому столі обговорювалися проблеми прі інтелектуальної власності в кіберпросторі та права інформаційі безпеки. У виступах представників ЮНЕСКО, \\ЧРО, фахінцін проблем інтелектуальної власності з різних країн світу наголошувало що в інформаційному суспільстві трансформується визначення попн інтелектуальної власності, окреслюються нові підходи до реї ламсн і а інтелектуальних прав у мережі Іпіегпеї, дискутуються поні терміні „інформаційна інтелектуальна власність", „вербальна властен.", „кН ноу-хау", „спільна інформаційна спадщина людства" тощо.

Результатом обговорення стали такі узгоджені ПРОПОЗИЦІЇ 1 діяльності ЮНЕСКО: 1) сприяти „справедливому ВИКОриотаНИ піформаційних технологій та їх важливих компонентіву різних реї ІОІ світу для всіх верств населення; 2) забезпечити доступ до інформі і,пального користування, здійснювати охорону спільної ОПаДЩІ людства від монопольної приватизації; 3) підтримати і розширити мере¬жу електронних бібліотек, надання послуг у доступі до глобальних знань через мережу Іпіегпеї; 4) переглянути визначення колективних майнових прав у національному вимірі та забезпечити реалізацію цих прав; 5) відмовитися від визнання визначень і практичних дій щодо охорони інтелектуальної власності, які обмежують публічний доступ до інформа¬ції освітнього, наукового і культурного характеру.

Деякі додаткові зауваження стосувалися підтримки з боку ЮНЕСКО резолюції „Дослідження в сфері інформації та телекомунікації в рамках міжнародної безпеки", переданої делегацією Російської Федерації на розгляд ООН, вивчення моральних аспектів охорони інтелектуальної власності, видання кодексів професійної етики, що пов'язані з інформаційними технологіями. (Резолюцію 54/49 „Досягнення у сфері інформатизації і телекомунікацій в контексті міжнародної безпеки" було прийнято 1 грудня 1999 на 54-ій сесії ГА ООН, а міжнародну інформаційну безпеку було визнано глобальною проблемою сучасності).

У рамках п'ятого круглого столу розглядалися права на дистанційну освіту за допомогою нових технологій, на отримання переваг інформаційного суспільства для кожного індивідуума в кожній країні. Представники країн третього світу (Азії, Африки, Латинської Америки) за підтримки учасників Конгресу з перехідних країн звернулися до відповідних департаментів ЮНЕСКО із закликом профінансувати програми комп'ютерної освіти населення, розробити спеціальні пілотні проекти для шкільної освіти, особливо у сільській місцевості, впровад¬жувати ідеологію використання інтелектуальних ресурсів на місцях, вирішити проблему міграції інтелектуальних ресурсів із сфери інформа¬ційних та комунікаційних технологій до розвинутих країн світу.

Шостий круглий стіл був присвячений проблемі глобального управ¬ління в інформаційному суспільстві, що викликало політичні дискусії, альтернативні пропозиції і компромісні рішення, які були втілені у спільній Заяві учасників II Міжнародного конгресу «Інфоетика - 98». Представники урядів головною проблемою визначили підготовку міжнародної спільноти до глобального регулювання, закликали до трансформації всіх політичних систем із метою створити оптимальну модель відкритого і ефективного співтовариства, в якому гарантуються права людини та права народів.

Учасники дискусії дійшли висновків, що система регулювання інформаційної діяльності в Іпіегпеї повинна бути гнучкою, ВКЛЮЧИТИ стандарти саморегулювання, зокрема, це стосується регламентації електронних медіа, які мають забезпечити дотримання припиниш демократичного плюралізму, культурної багатоманітності і соціальної справедливості. Було зазначено, що ЮНЕСКО має сприяти персі МД) саморегулюючих структур і розробці більш ефективних і міс і міч процесуальних кодексів.

Крім того, учасники Конгресу висловили занепокоєння проблемою соціального виключення окремих країн і спільнот із системи МІЖНІрОО них відносин у зв'язку з глобалізацією економіки та її складоного компонента комунікаційних технологій і неспроможністю бідних Кріїм самостійно подолати промисловий, інтелектуальний та технолої ІЧНИЙ розрив між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються ш кликали ЮНЕСКО, країни Великої Сімки, інші впливові міжнародні організації мінімізувати цю проблему за допомогою:

1) створення програм-тренінгів з інформаційних ГЄХНОЛОГІЙ ГІ комп'ютерної освіти, доступної для всіх верств суспільства;

2) надання доступу до нових інформаційних технологій усіх реї ІОНІЇ світу;

3) розширення системи доступу через децентралізовані сіп ісмп адміністрування, організацію пунктів безкоштовної о громил

СЬКОГО ДОСТуПу ДО ІнформацІЙНИХ реСурСІВ у Мережі ІПІІ'ІІИІ ,

4) розширення лінгвістичної і культурної основи інформаційних

технологій, щоб змінити ситуацію домінування англійської МОЇЙ

та американської масової культури в кіберпросторі |574|.

У підсумковому виступі Голови Всесвітньої комісії з етики науКОІИЯ знань та технологій, екс-президента Ісландії Вігдіс Фінібої лдої гір наголошувалося на колосальних можливостях використання інформант них і комунікаційних технологій для глобального прогресу і глобальної відповідальності держав, організацій та індивідуумів за неправомірне використання інформаційного середовища. В. Фінібогадопір підхрої Ш па провідну роль ЮНЕСКО у пропагуванні політики інформаційного суспільства, в якому право на інформацію визнається не ТІЛЬКИ II соціальна мета, а як право, яким можна скористатися незалежно ні Інформаційне суспільство відповідно до цього принципу стало складо¬вою частиною сучасного суспільства із всіма належними правами та обов'язками. Було звернуто увагу на активізацію нормотворчої діяльності ЮНЕСКО (розробку рекомендації, принципів, стандартів універсального доступу) з проблеми авторського права та ліцензування в мережі Іпіегпеї, уникнення приватизації спільного інформаційного надбання людства, забезпечення прав людини і вільного обігу інформа¬ції, здійснення антимонопольних заходів у кіберпросторі. „Необхідно розглянути можливість створення країн інформаційного благоденства або включити інформацію у філософію державотворення та міжнародну політику", - відзначила у своєму виступі В.Фінібогадоттір [575]. У Заключному документі Конгресу «Інфоетика-98» підкреслено:

• нове інформаційне та комунікаційне середовище здійснює вплив на структуру міжнародного співтовариства та систему суспільних цінностей;

• міжнародна спільнота має визначати пріоритети подальшого розвитку;

• вдосконалення нового середовища стосується компетенції міжнародних організацій ЮНЕСКО/РЄ/ЄС, кіберпростір повинен відображати та вдосконалювати культурне та мовне розмаїття світу і заохочувати міжнародне співробітництво;

• знання є глобальним суспільним благом, доступ до якого забез¬печується відповідно до принципів вільного обміну інформацією.

Доступ до ресурсів Іпіегпеї повинен підвищувати ступінь демо¬кратичної участі та стати сучасним засобом реалізації універсального принципу свободи вираження поглядів.

У Заяві Конгресу рекомендовано, щоб ЮНЕСКО у співробітництві з іншими міжнародними організаціями:

1) виступала на захист свободи вираження поглядів та охорони приватного життя в кіберпросторі, а також у традиційних засобах інформації;

2) надавала підтримку всім заходам, що вживаються з метою по¬долання бар'єрів між інформаційно багатими та інформаційно бідними країнами і спільнотами;

3) сприяла доступу до інформації, яка є суспільним надбанням;

4) сприяла освіті та підготовці фахівців з високих технологій;

5) стимулювала проведення міждисциплінарного обговорення всіх етичних наслідків нових комунікаційних технологій;

6) виступала на підтримку дій, що здійснюються з метою поперед¬ження злочинів у кіберпросторі;

7) вживала заходів, що дають змогу кожному індивідууму, кожній культурі та кожній мові робити внесок у скарбницю глобальних знань за програмою „Пам'ять світу" [576].

III Міжнародний Конгрес ЮНЕСКО з етичних, правових та соціальних проблем кіберпростору „Інфоетика - 2000", який відбувся у Парижі 13-15 листопада 2000 року за участю урядовців, дипломатичного корпусу, офіційних представників міжнародних універсальних та неурядових організацій, Міжнародної академії прогресивного права, науковців, бізнесових кіл із 70 країн світу, розглянув складні актуальні питання міжнародного співробітництва, пов'язані зі становленням від¬критого та орієнтованого на потреби міжнародної спільноти інтелекту¬ального суспільства. Головною метою конгресу було визначено продов¬ження дебатів з усіх аспектів інфоетики та узгодження політичних і правових засад міжнародного співробітництва в галузі інформаційно-комунікаційних технологій. Обговорення проводилось за такими гемами:

1) роль державної політики інформатизації, роль державної влади у доступі до інформації;

2) концепція правомірного (доброчесного) використання е-ресурсів та е-технологій в інформаційному суспільстві;

3) захист честі й гідності людини в добу цифрових технологій.

У політичних дискусіях (було заслухано 38 доповідей учасників, представників міжнародних організацій та організаторів Конгресу) підкреслювалося, що проблеми становлення глобального інформацій¬ного суспільства і правового регулювання нового інформаційного середовища потребують узгоджених дій урядів, політичних лідерів, промислового сектору та громадськості як розвинених країн світу, так і країн, що розвиваються. У доповідях, зокрема В. Фінібогадоттір, голови III конгресу ЮНЕСКО „Інфоетика - 2000", А. Моду, заступника

I сперального Директора ЮНЕСКО з питань комунікації та інформації,

II І Іейгауза, віце-президента ЕКОСОР при ООН, Ф. Кео, директора від-

ділу інформаційного суспільства ЮНЕСКО, Д. Концевича, представника Мексики в ЮНЕСКО та ін. наголошувалось на необхідності збереження і посилення в інформаційному суспільстві гарантій дії міжнародних принципів прав людини, визнання права доступу до інформації суспільного значення та до інформаційних технологій у всіх країнах основним правом у кіберпросторі. Спеціальні аналітичні дослідження та висновки регіональних відділень ЮНЕСКО з інфоетики (Азія, Африка, Тихоокеанський регіон, Латинська Америка) підтвердили, наскільки складними є взаємозв'язки етичних, правових та суспільних складових використання нових технологій, визначили пріоритетні напрями діяльності ЮНЕСКО в цій сфері до проведення Всесвітнього Конгресу ЮНЕСКО з інформаційного суспільства у 2003 році [577].

У доповідях за темою «Роль державної влади у доступі до інформа¬ції» відзначалося, що владні структури (як центральні, так і локальні уряди) виступають найважливішим джерелом суспільної інформації і відіграють вирішальну роль у визначенні правил доступу до неї. Інформація суспільного характеру формує «спільне інтелектуальне надбання» міжнародного співтовариства, яке є основою інформованого глобального суспільства і тому має бути доступним для всіх (складати «суспільне володіння», а не мати ексклюзивний приватний характер).

Роль органів державної влади в забезпеченні доступу до інформації полягає в тому, щоб визначити поняття інформації як суспільного надбан¬ня і концепцію всезагального доступу до інформації в глобальному контексті з метою сприяння суспільному добробуту, для освітніх, культурних та соціальних потреб з одночасним заохоченням приватної ініціативи і забезпеченням захисту законних економічних інтересів.

Концепція правомірного використання інформаційних ресурсів в інформаційному суспільстві викликає проблеми із застосуванням традиційних принципів охорони авторських та суміжних прав, пов'язаних із новими економічними інтересами, зростанням можливос¬тей для правопорушень і труднощами контролю. «Основами та цілями авторського права, зазначив Ф. Кео, з одного боку, є заохочення творчості шляхом надання виключних прав авторові на обмежений період, з іншого боку, підтримка і регулювання поширення інформаційних (культурних) продуктів, знань та ідей». Тому авторське право грунтується на збалансо¬ваності інтересів у захисті оригінальних робіт та їх творців, гарантуванні суспільного інтересу і фундаментальних свобод (доступу до глобальних знань і свободи слова). Нові технології можуть бути іпікориї ІВНІ

порушення балансу між законними інтересами власника при. і і її і ;

ж законними інтересами користувачів мати доступ до культурно! освітньої та економічної інформації, що становить важливий ириіІЦИІІ

інформаційного суспільства [578].

Учасники особливо підкреслили таке:

1. Інтелектуальні майнові права призначені для захисту творчих робіт і технологічних новацій і не призначені для захисту інвестицій. Авторське право має обмежуватися захистом творчих робіт. Створення нових прав «зиі §епегіз» чи суміжних прав, що захищають інвестиції, за своїм змістом несумісні із суттю інтелектуальної власності.

2. Інформація загального характеру виступає суспільною власністю. Ця ознака інформації підкреслена в Угоді про аспекти інтелекту¬альної власності, пов'язані з торгівлею (Угода ТКІР8) (ст.10.2) і в Угоді про авторське право Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ст.5).

Реалізація стратегії інформаційного суспільства зобов'язує уряди створювати закони для встановлення балансу між збереженням прав інтелектуальної власності і забезпеченням права широкого доступу до інформації та знань. Крім того, принципи захисту і доступу необхідно узгодити на міжнародному рівні, що особливо важливо у контексті функціонування глобальної інформаційної супермагістралі.

На Конгресі „Інфоетика - 2000" було прийнято рішення про здійснення глобального аналітичного дослідження з права інтелектуаль¬ної власності в інформаційному суспільстві і встановлення нових принципів та стандартів з урахуванням інтересів усіх зацікавлених сторін, включаючи держави, суспільні інституції, власників інтелекту¬альної власності, окремих фізичних осіб. Також було запропоновано створити під егідою ЮНЕСКО Міжнародний орган спостереження для розгляду результатів представлення технологічних засобів для охорони авторського права, на доступ до суспільної інформації і здійснення обмежень на авторське право; провести міжнародний опис законодавчих актів, регламентаційних законів, планів дій та програм подальшого розвитку і поширення суспільної інформації в тісному співробітництві і провідними організаціями у цій сфері, зокрема СОТ/ГАТТ, \¥ІРО, СР8. Міжнародні експерти та країни-члени ЮНЕСКО висловили зане¬покоєння щодо проблеми захисту репутації, честі й гідності людини в інформаційну добу, що знайшло вираження у пропозиціях застосувати до цифрових технологій правову норму ст. 19 Загальної декларації прав людини (вільний доступ до інформаційних ресурсів та вільний обмін інформацією), одночасно підкреслюючи, що важливими атрибутами інформаційних магістралей визначено безпеку контенту (змісту), досто¬вірність і надійність інформаційних ресурсів.

Загальна Декларація прав людини чітко визначає необхідність здійснення права на свободу висловлювання й охорону приватного життя. З появою нових технологій виникають нові проблеми порушення фундаментальних прав і свобод, що обумовлює необхідність розробки юридичної бази для впровадження послуг Іпіегпеї, зокрема в країнах, що розвиваються. Іпіегпеї справді виступає новим засобом масової інформації, що якісно відрізняється від традиційних і характеризується, з одного боку, як мережа для виявлення нових можливостей поширення різноманітних послуг, творчості і самовираження, з другого - створює нові проблеми для безпеки приватного життя і ведення бізнесу. Уряди промислово розвинутих країн, країн, що розвиваються, перехідних держав повинні гарантувати суспільствам безпеку приватного життя і свободу виявлення поглядів в умовах інформаційного суспільства. У результаті міжнародних консультацій було узгоджено рішення про необхідність вироблення керівних принципів і відповідних правових та етичних норм для здійснення міжнародних відносин із мережевим елементом.

У заяві Конгресу „Інфоетика - 2000" учасники зустрічі закликали до політичних рішень із проблеми глобального доступу, міжнародного обміну інформацією та встановлення багатомовності у кіберпросторі та визначили проведені консультації важливим етапом процесу, який веде до прийняття міжнародних норм, заснованих на концепції всезагального рівноправного доступу до глобальних інформаційних ресурсів [579].

Міжнародні дискусії щодо проблем глобальної інфоетики від¬буваються і через мережевий Віртуальний Форум з інфоетики, запровад¬жений після І Конгресу „Інфоетика - 97" з метою вивчення експертних оцінок, громадської думки та поширення знань і обізнаності в цій галузі.

Можливості міжнародних телеконференцій, в яких беруть участь національні комісії ЮНЕСКО, глави держав та урядів, провідні фахівці з різних аспектів міжнародних інформаційних відносин, пересічні користувачі Іпіегпеї, виявляють концептуальні підходи до проблеми регулювання глобальної мережі, окреслюють роль ЮНЕСКО в поширенні ідеології інформаційного суспільства та глобального управління, сприяють подоланню розриву між інформаційно (інтелекту¬ально) багатими та інтелектуально бідними країнами. Так, у результаті дискусій була визначена загальна концепція інфоетики як системи загальноприйнятих цінностей, що стосуються рівноправного доступу до інформації, поваги до фундаментальних прав людини у зв'язку із використанням нових інформаційних та комунікаційних технологій. Інфоетика є складовою багатьох сфер функціонування суспільства -філософії, антропології, лінгвістики, економіки, права, соціології, політичних наук, освіти, культури, мас-медіа, теології, інформатики міжнародних відносин. Збереження і передача інформації суспільного значення розглядаються як етичні зобов'язання сучасності перед наступ¬ними поколіннями.

Процеси глобалізації економіки, інформаційний розрив між розви¬нутими та бідними країнами породжують міжнародні проблеми інфо¬етики, без дотримання принципів якої неможливий цивілізований прогрес нового інформаційного суспільства.

У рамках Віртуального Форуму з інфоетики було також обговорено концепції правового регулювання кіберпростору, зокрема щодо електронної комерції, суспільного надбання, авторського права, інтелектуальної власності, е-видавничої діяльності, безпеки персональ¬них даних, комп'ютерної злочинності, охорони морального здоров'я націй, особливо дітей і підлітків, інформаційної нерівності тощо. Про¬грами ЮНЕСКО в галузі інфоетики знаходять своє втілення в діяльності міжурядових інститутів різних регіонів світу [580].

Так, проблема правового регулювання кіберпростору стала провід¬ною в діяльності Європейського Союзу та включає регламентацію електронної комерції, цифрового підпису, дистанційних фінансових послуг, охорони інтелектуальної власності, захисту доменних імен, персональних даних, впровадження принципів інфоетики та кодексів саморегулювання в Гпіегпеї. Компромісний підхід до правового регулювання кіберпростору вже прийнятий робочими групами з правового забезпечення електронної комерції на рівні регіональних організацій. Проект ЄС «Європейська ініціатива в галузі електронної комерції» (1997 р.) встановлює конкретні напрями розробки правового забезпечення та обмежень на правове ре¬гулювання Іпісгпеї. Основні положення проекту відображені в Боннській декларації - заключному документі зустрічі міністрів європейських країн «Глобальні інформаційні мережі: розкриття потенціалу» (1998 р.) [581].

В обох документах визнається ініціатива приватного сектору в розвитку глобальних мереж, застосування в бізнесі інформаційних технологій та змістовному наповненні інформаційного простору, перед¬бачається, що в подальшому приватний сектор залишатиметься рушій¬ною силою в нових галузях міжнародного співробітництва.

У них також відзначається, що на діяльність в інформаційному просторі не повинні поширюватися більш жорсткі обмеження, ніж на аналогічну діяльність, яка здійснюється традиційними засобами, і що електронна комерція не повинна обкладатися додатковими податками. Підкреслюється ключова роль певних змін національних законодавств для сприяння розвитку електронної комерції, зокрема, надання юридич¬ної сили електронним підписам та забезпечення адекватного захисту даних стосовно третіх осіб. Так, Боннська декларація Інформаційного форуму ЄС містить окремий пункт, в якому визнається принцип права анонімності користувача в тих випадках, коли в нього є таке право поза мережею.

У Проекті ЄС визнається необхідність забезпечити доступність криптографії усім учасникам Спільного ринку, а в Боннській декларації зазначено, що необхідно забезпечити вільний доступ та вільний вибір криптографічних продуктів для конфіденційності даних при переміщен¬ні їх через кордони держав. Наголошено, що вживаються заходи для захисту доступу до змісту криптографічної інформації, які повинні відповідати правовим гарантіям щодо охорони приватної власності.

У додатку до Боннського заключного документу - Декларації лідерів промисловості - висловлена позиція ділових та промислових кіл Європи до правового регулювання електронної комерції. Вона полягає в забезпеченні надійності електронної комерції і застосуванні крипто¬графічних засобів на законодавчій основі; суб'єктам підприємницької діяльності надається право вільного вибору засобів криптографії, які відповідають вимогам безпеки та приватності комунікацій; законодавчі обмеження на поширення, торгівлю, експорт і використання крипто¬графічних засобів повинні бути скасовані, а приватні особи та корпорації повинні мати право на доступ до криптографічної інформації.

Позиція офіційної Європи та проект «Європейська ініціатива» відображають прагнення європейських країн до використання Іпіегпеї в освіті, охороні здоров'я, медицині, а також некомерційними і суспіль¬ними організаціями. Зокрема, Директорат ЄК ЄС виступив із пропози¬цією прийняти в рамках Директиви про інформаційну безпеку Директиву про етику медичної інформації. Голова Європейської групи з інфоетики Н. Ленуар зазначив, що використання нових технологій, зокрема в охороні здоров'я, призводить до порушення прав людини щодо приват¬ності медичної інформації і небажаного розголошення даних як матеріа¬лів компроматного характеру під час політичних та виборчих кампаній. Впровадження принципів інфоетики передбачає наступні дії: 1) встано¬вити правову та моральну відповідальність нерозголошення медичної таємниці як інформації, що становить суспільний інтерес; 2) застосувати принцип легітимності у доступі до такої інформації; 3) визначити без¬пеку медичної інформації як етичний імператив, метою якого є забез¬печення поваги до прав людини; 4) розробити європейські стандарти безпеки медичної інформації в умовах транскордонного переміщення персональної інформації через електронні мережі; 5) забезпечити про¬зорість стандартів для оцінювання їх незалежними структурами (комісі¬ями з питань етики, професійними асоціаціями, органами саморегулю¬вання інформаційної діяльності); 6) гарантувати право доступу індиві¬дуума до інформації про себе з метою участі у прийнятті рішень щодо медичних проблем; 7) вважати поширення принципів глобальної інфо¬етики в галузі охорони здоров'я передумовою європейської демократії.

Незважаючи на переваги Іпіегпеї, потребують регулювання негатив¬ні наслідки застосування комунікаційних технологій. У зв'язку з цим Рада телекомунікацій Європейської Комісії прийняла Резолюцію (1996 р.) про запобігання поширенню в Іпіегпеї інформації незаконного їм істу, шкідливої для морального здоров'я суспільства. ЄК ЄС усвідом¬лює важливість цієї проблеми і намагається встановити баланс між цільним потоком інформації та гарантіями захисту суспільних інтересів. У Резолюції також зазначається, що необхідно розрізняти поняття незаконного та шкідливого змісту. Поняття шкідливого змісту залежить від культурних традицій, а поняття незаконного змісту - від чинного законодавства [582].

У деяких європейських країнах прийняті (або існують у проекті) закони, що дають можливість притягнути до відповідальності про¬вайдерів хостових послуг за розміщення на їхніх сайтах інформації незаконного змісту; деякі правила обмежують доступ провайдерів до таких джерел інформації. Мережеві оператори не можуть бути притягну¬ті до відповідальності за зміст інформації, яка передається мережами, однак вони зобов'язані на умовах виданих ліцензій вжити необхідні заходи щодо користувачів і клієнтів, які використовують мережі для передачі інформації незаконного змісту. У країнах ЄС існує практика саморегулювання хостових послуг: наприклад, у Великій Британії (Фонд „Безпечна Мережа"), у ФРН і Нідерландах прийняті кодекси поведінки та створені незалежні органи саморегулювання, які розробляють етичні стандарти для змісту інформації та класифікації незаконної інформації. Класифікація інформації незаконного змісту викладена так:

1) використання телекомунікаційних засобів для поширення образ¬ливої чи непристойної інформації користувачами підліткового віку (до 18 років);

2) свідоме надання телекомунікаційних послуг для поширення незаконної інформації відповідно до пункту 1;

3) свідоме надання інтерактивних комп'ютерних послуг незаконного змісту;

4) свідоме використання телекомунікаційних засобів для здійснення правопорушення відповідно до пункту 3.

Проблеми правового регулювання кіберпростору характерні і для національного законодавства країн Північної Америки, Європи та Азійсько-Тихоокеанського регіону. Так, у Конгресі США розглядаються проекти законів про захист Іпіегпеї з метою технологічного і комерцій¬ного розвитку, про захист персональної інформації в кіберпросторі (1997 р.) з метою обмеження доступу до конфіденційної інформації, проект закону про безпеку і свободу інформації криптографічними засобами (1997 р.) з метою встановлення заборони на доступ до шифрів, засобів і ключів шифрування, про сімейний доступ до Іпіегпеї з метою забезпечення контролю батьків над змістом інформації, до якої мають доступ діти, проект про доступ до інформації громадськості через Іпіегпеї з метою запобігання поширенню в кіберпросторі наклепницької, образ¬ливої інформації, проект закону про заборону на авантюрні ігри в Іпісгпсі, забезпечення он-лайнової торгівлі в епоху цифрової інформації, встановлення мораторію на податки за діяльність у кіберпросторі тощо.

Німеччина прийняла Закон про інформаційні і комунікаційні послуги (1997 р.), в якому визначений статус цифрового підпису, внесені поправки до Карнега кодексу, в закони про авторські права та обмеження на морально шкідливу для молоді інформацію.

Правове регулювання інформації в Ігпегпеі, згідно з доповіддю Міністерства економіки, фінансів та промисловості Франції, повинно:

1) забезпечити свободу комунікації он-лайн;

2) визначити обов'язки постачальників послуг (зокрема видавців та посередників);

3) запровадити захист інтелектуальної власності в режимі он-лайн;

4) забезпечити ефективне регулювання змісту інформації, що є в мережі Іпіегпеї;

5) забезпечити захист персональних даних;

6) забезпечити правовий статус доменів;

7) забезпечити вільний доступ до масивів інформації в мережі Іпіегпеї для масового використання.

З цією метою Франція подала до Європейської Ради ЄС меморандум Із пропозицією розширити доступ до Іпіегпеї і створити регулятивні механізми для діяльності в мережі.

Аналогічні підходи до регулювання кіберпростору і в інших країнах ЄС, де подібні законодавчі акти віднесені до галузі ]ип§-права (тобто молодих законів). „Молоді закони" виникли з необхідності врегулювання НОВИХ процесів у суспільстві, з розвитком нових комунікаційних Гехнологій, використанням матеріальних об'єктів, які переміщуються у вигляді цифрової інформації через кордони держав [583].

Новий статус України як суверенної і незалежної держави перед¬бачає право контролювати та розпоряджатися інформаційними ресур-. ами, визначати політику в галузі інформації і комунікації. Розвиток Національного інформаційного поля потребує відповідного правового І" і улювання, трансформації міжнародних норм у національному законодавстві, зокрема в кіберпросторі. Законодавча база в цій галузі складається з документів різної юрисдикції - законів, постанов, указів, зокрема Закону України про науково-технічну інформацію (1993 р.), Про захист інформації в автоматизованих системах (1994 р.), Про національ¬ну програму інформатизації України (1998 р.), Про авторське право і суміжні права (1993 р., доповнення 1998 р.), Про особливості приватиза¬ції ВАТ «Укртелеком» (2000 р.), указів про захист криптографічної інформації (1998 р.), Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Іпіегпеї та забезпечення широкого до¬ступу до цієї мережі в Україні (2000 р.), Про захист інформаційних ресур¬сів (2000 р.) та правових документів, підготовлених до читання і прийнят¬тя у Верховній Раді України - Про концепцію інформаційного суверені¬тету та інформаційної безпеки України (1998 р.), Про телекомунікації (2000 р.), Про захист персональних даних (2000 р.), Про поштовий зв'язок (2000 р.) [584].

Так, в Указі Президента України „Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Іпіегпеї і забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні" зазначається, що з метою розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Іпїегпеї, забезпечення широкого доступу громадян до цієї мережі, ефективного використання її можливостей для розвитку вітчизняної науки, освіти, культури, підприємницької діяльності, зміцнення міжнародних зв'язків, належного інформаційного забезпечення для здійснення органами державної влади та органами місцевого самоврядування своїх повноважень, повнішого задоволення потреб міжнародного співтовариства в об'єктивній, комплексній інформації щодо різних сфер суспільного життя в Україні, а також вирішення інших завдань, визначених у Посланні Президента України до Верховної Ради України „Україна: поступ у XXI сторіччя. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки" (276а/2000), необхідно встановити, що розвиток національної складової глобальної ін¬формаційної мережі Іпіегпеї, забезпечення широкого доступу до цієї мережі громадян та юридичних осіб усіх форм власності в Україні, належне представлення в ній національних інформаційних ресурсів є одним із пріоритетних напрямів державної політики в сфері інформатизації, задоволення конституційних прав громадян на інформацію, побудови відкритого демократичного суспільства, розвитку підприємництва [585].

У зв'язку з цим основними завданнями розвитку національної складової мережі Іпіегпеї і забезпечення широкого доступу до цієї" мережі н Україні визначено:

1) створення у найкоротші строки належних економічних, правових, технічних та інших умов для забезпечення широкого доступу громадян, навчальних закладів, наукових та інших установ і організацій усіх форм власності, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, суб'єктів підприємницької діяльності до мережі Іпіегпеї;

2) розширення і вдосконалення подання в мережі Гшегпеї об'єктивної політичної, економічної, правової, екологічної, науково-технічної, культурної та іншої інформації про Україну, зокрема тієї, що формується в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, навчальних закладах, наукових установах та організаціях, архівах, а також бібліотеках, музеях, інших закладах культури, розширення можливостей для доступу в установленому порядку до інших національних інформаційних ресурсів, постійне вдосконалення способів подання такої інформації;

3) забезпечення конституційних прав людини і громадянина на вільне збирання, зберігання, використання та поширення інформації, сво¬боду думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань;

4) забезпечення державної підтримки розвитку інфраструктури, надання інформаційних послуг через мережу Іпіещеі; створення умов для розвитку підприємницької діяльності та конкуренції у галузі використання каналів електронного зв'язку, створення можливостей для задоволення на пільгових умовах потреб у зазначених послугах навчальних закладів, наукових установ та організацій, громадських організацій, а також бібліотек, музеїв, інших закладів культури, закладів охорони здоров'я, включаючи розташовані у сільській місцевості;

5) розвиток та впровадження сучасних комп'ютерних інформаційних технологій у системі державного управління, фінансовій сфері, підприємницькій діяльності, освіті, наданні медичної та правової допомоги тощо; 6) вирішення завдань щодо гарантування інформаційної безпеки держави, недопущення поширення інформації, розповсюдження якої заборонено відповідно до законодавства;

7) вдосконалення правового регулювання діяльності суб'єктів інформаційних відносин, виробництва, використання, поширення та зберігання електронної інформаційної продукції, захист прав на інтелектуальну власність, посилення відповідальності за порушення встановленого порядку доступу до електронних інформаційних ресурсів усіх форм власності, за навмисне поши¬рення комп'ютерних вірусів;

8) забезпечення вступу України до відповідних міжнародних організацій, що займаються питаннями розвитку телекомуніка¬ційних систем; захист прав на інформацію; протидія поширенню інформації, яка завдає шкоди людині і громадянину, суспільству і державі; внесення в установленому порядку відповідних пропозицій; сприяння залученню коштів міжнародної технічної допомоги, використання можливостей міжнародних програм для розвитку в Україні мережі Іпіегпеї [586].

Реалізація програми європейської інтеграції України передбачає проведення підготовчих робіт з гармонізації існуючих і розробки нових нормативно-правових актів щодо телекомунікацій, Іпіегпеї та засобів широкополосного зв'язку відповідно до вимог ЄС, запровадження досвіду європейських країн у створенні інформаційного кодексу України, уніфікацію систем стандартизації та сертифікації, імплементацію норм і принципів європейського інформаційного права у чинне законодавство України. Міжнародні прагнення України потребують державної під¬тримки нарівні політичних рішень, виконавчих структур, законодавчого забезпечення і спрямованого впливу на усвідомлення суспільством нових можливостей інформаційної цивілізації.

Законодавча база в галузі комунікації в Україні почала формуватися, хоч і з відомих причин неналежними темпами. Та важливо інше: держава обстоює свої інтереси в кіберпросторі, забезпечуючи національну безпеку у сфері інформації, отже, - у побудові демократичного громадян¬ського суспільства. Прискорений темп інформаційної революції стимулюватиме розв'язання державних стратегічних накреслень, а також глобальних завдань і кінцевої мети інформаційного суспільства в інтересах міжнародного співтовариства, досягнення консенсусу щодо норм і принципів правового й етичного регулювання кіберпростору як оптимальних можливостей використання світових інформаційних ресурсів.

Багатовимірний аналіз процесу формування міжнародного інформа¬ційного поля дає можливість визначити його домінантні політичні імперативи, основні складові, наявні тенденції, визначальні чинники, детально розглянути структуру міжнародної інформаційної політики.

1. Зміна парадигми в науці та зсуви у громадській свідомості впли¬нули на методи і результати прогнозування міжнародних відносин, трансформували систему чинників, основоположних для прийняття і реалізації зовнішньополітичних рішень, призвели до перегляду пріоритетів зовнішньої політики окремих країн у контексті глобальних проблем сучасності. Інформаційна парадигма сучасного розвитку виступає як парадигма політичної дії, як система оцінок політичної і соціально-економічної ситуації, на основі яких формулюються й аргументуються задачі для практичної діяльності на національному і глобальному рівнях.

2. Трансформація забезпечення зовнішньополітичних інтересів на міжнародній арені залежать від урахування глобальних факторів; елементом зовнішньої політики виступають формування і підтриму¬вання іміджу країни, національних пріоритетів у міжнародних інформаційних потоках, мережева та публічна дипломатія. Інформаційна революція ХХ-ХХІ століття обумовила появу таких нових чинників іабе шечення національних інтересів, як медіа-дипломатія, мережева дипломатія, зовнішньополітичні технології РК, перетворила Ішегпеї на чинник міжнародної політики, елемент політичних процесів глобалізації. З огляду на глобальний інтелектуальний потенціал, що відповідає Політичним, економічним, психологічним викликам сучасного світу, Іптернст став засобом вирішення конкретних міжнаціональних і глобаль¬них конфліктів, засобом сприйняття нової суспільної формації, орієнто¬вні ої на вирішення завдань XXI століття.

3. Перспектива переходу людства до якісно нового етапу його

її нування - інформаційної цивілізації, виникнення якої стало можливим внаслідок поступу наукового прогресу, винайдення нових методів обробки та передачі інформації, що об'єднали планету в єдину інформаційну систему, дає змогу визначити складовою частиною нового суспільства інформаційну економіку, що приходить на зміну індустріаль¬ній, а появу нових інформаційних технологій порівняти з індустріальною революцією минулого, визначити критерії інформаційної економіки.

4. Інформаційна економіка та її політичні особливості ґрунтуються на принципово нових законах і правилах, вона почала формуватись у розвинутих країнах і криє в собі як нові можливості, так і нові проблеми. Інформаційна економіка вирішує проблему дефіцитності ресурсів у сферах нематеріального і традиційного виробництва, оскільки на основі нових методів обробки, зберігання і поширення інформації може відбуватись їх нескінченне множення.

5. Враховуючи, що XXI століття - це доба інформаційної економіки, коли важливим і невід'ємним компонентом стабільності і зростання вважаються інформаційно-комунікаційні технології та ресурси, Україна формує перспективні стратегії прогресивного розвитку та міжнародної інтеграції за програмою становлення інформаційного суспільства. Важливою передумовою реформування та інформатизації економічної сфери України є значні інформаційні ресурси держави, інтелектуальний потенціал, можливості технологічного розвитку інформаційної індустрії. Разом із тим, Україну, як і інші країни з перехідною економікою, на шляху до інформаційного суспільства характеризує недостатній рівень розвитку інфоінфраструктури, недосконалість національного законодав¬ства, низький рівень споживання інформаційних послуг, недостатні інвестиції в інформаційний сектор національної економіки. Тому для розвитку інформаційної економіки в Україні необхідно вирішити стратегічні завдання: створити умови для вільного суспільного доступу до інформаційних ресурсів; вдосконалити засоби і мережі теле-комунікацій; запровадити використання сучасних інформаційних і комунікаційних технологій в економічній сфері.

6. Взаємозалежність сучасного універсалізованого та інтегрованого світу призводить до необхідності забезпечення його інформаційної єдності і транскордонного переміщення зростаючих потоків інформації. Тому в інформаційну епоху закономірно зростає значення політики правового регулювання міжнародного обміну інформацією, яка є могутнім інститутом формування громадської думки і впливає через нього на зовнішню і внутрішню політику держав.

7. Реалізація програми європейської інтеграції України передбачає проведення підготовчих робіт із гармонізації існуючих і розробки нових иормативно-правових актів щодо телекомунікацій, Іпіегпеї та засобів широкополосного зв'язку відповідно до вимог ЄС, запровадження досвіду європейських країн у створенні інформаційного кодексу України, уніфікацію систем стандартизації та сертифікації, імплементацію норм і принципів європейського інформаційного права у чинне законодавство України. Міжнародні прагнення України потребують державної підтримки на рівні політичних рішень, виконавчих структур, законо¬давчого забезпечення і спрямованого впливу на усвідомлення суспіль¬ством нових можливостей інформаційної цивілізації.

<<< < Предыдущая 1 2 3 4 5 6 7 8 9 1011 / 1111

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]

#
06.02.2016437.76 Кб27ZAOChNIKI_LEKTsIYa_doc.doc
#
06.09.2019131.58 Кб7Zmist_programi.doc
#
06.02.201632.77 Кб30Zvyeryakova_DIP_2.doc
#
05.09.2019130.56 Кб3_doc_gost_7_1.doc
#
13.11.2019121.34 Кб1«Права Аллаха на Его рабов» (на казахском).doc
#
30.03.20161.88 Mб154Є.А. Макаренко.doc
#
24.11.201952.06 Кб0ізк еасия.docx
#
05.05.2019770.56 Кб24Ільдірова С.К. ФедотоваН.А.Технологія продукції...doc
#
03.09.2019198.66 Кб14Інноваційні технології в ресторанному господарс...doc
#
06.02.201649.66 Кб9Інформаційні технології конспект.doc
#
06.02.201697.79 Кб26Інформаційні технології та.doc