2.6. Гарденотерапія сприяє заохоченню дітей-інвалідів до роботи з рослинами та передбачає:

• розвиток тонкої моторики;

• орієнтацію у просторі;

• логічне мислення;

• естетичний смак;

• релаксацію.

Основними завданнями гарденотерапіі є:

• формування адекватної самооцінки дітей та підлітків з органічними можливостями;

• попередження невротичних та неврозоподібних розладів;

• корекція психоемоційної та вольової сфери;

• розвиток елементарних трудових та професійних навичок;

• розвиток пізнавальної та творчої активності;

• оволодіння систематизованими знаннями про навколишнє життя.

Види діяльності:

• догляд;

• збір;

• сушка рослин ;

• складання композицій.

Форма діяльності: індивідуальна, групова.

Гарденотерапію можна застосовувати у поєднанні з елементами музикотерапії, ізотерапії, артотерапії, бібліотерапії.

Музикотерапія сприяє підвищенню соціальної активності, комунікативних здібностей особистості, її самореалізації, збагаченню естетичного досвіду дитини-інваліда, розширенню сфери естетичних інтересів, навчає дитину розуміти прекрасне, прагнути до спілкування з ним.

Види діяльності:

• гра на дитячих музичних інструментах;

• ігри з музичним супроводом;

• прослуховування творів або фрагментів;

• розспівування і співи.

Терапевтичний ефект – фізичне оздоровлення за рахунок розвитку моторних функцій, спритності руки, тонкості слуху.

Реабілітаційний ефект:

• естетизація смаку;

• розвиток почуття ритму;

• сприйняття музикальних образів;

• вироблення навичок використання можливостей голосу, дихання;

• розвиток морально-вольової сфери, активності, самостійності, рішучості;

• уміння володіти собою;

• почуття колективізму;

• навички співробітництва;

• прагнення до перемоги.

Для терапевтичних та реабілітаційних цілей використовується різножанрова музика.

Особливе значення має власне виконання музичних творів на музичних інструментах. інвалід відразу відчуває своє „я”, відповідальність за виконання, тим самим підвищується його статус серед оточуючих.

2.8. Лялькотерапія сприяє:

• зняттю у дитини-інваліда емоційної напруги;

• розвитку мовлення;

• формуванню соціально-побутових навичок;

• дає можливість розв’язувати конфлікти.

Форма участі у грі:

• дитина як глядач дивиться гру ляльок;

• дитина є учасником рольової гри, у якій їй пропонується грати або його самого або когось іншого (сміливого, боязливого, доброго, агресивного, маленького, дорослого). Створюється симбіотична пара: дитина – дорослий, сильний – слабкий і та ін.

• дитина може вільно грати без направлення та підказки дорослих;

• психотерапевт та соціальний педагог можуть стати партнерами чи об’єктами гри, контролювати у процесі гри психічний стан дитини;

• дитина може грати в ігри за допомогою ігрового матеріалу (ляльок, фарб, піску), а соціальний педагог та психотерапевт направляють чи виявляють скриті можливості дитини.

Третій етап: результати соціально-педагогічної реабілітації

На завершальному етапі реабілітаційного процесу здійснюється соціально-педагогічна діагностика дитини-інваліда та аналізуються соціальні критерії обмеженості життєдіяльності дитини після завершення курсу реабілітаційного процесу.

1.1. Оцінка обмеження здатності дитини до самообслуговування:

1.1.1. Оцінка навичок самообслуговування у дітей віком 3-18 років:

• можливість додержання особистої гігієни (робити зачіску, умиватися, чистити

• зуби, користуватися ванною, душем, доглядати за руками та нігтями, дотримуватися гігієни після виділень, здійснювати догляд, обумовлений статтю, голитися);

• можливість користування одягом (одягати нижню та верхню білизну, панчохи, застібати ґудзики, змійки, одягати взуття, зав’язувати шнурки, здійснювати догляд за одягом та взуттям, користуватися рукавичками:

• виконує самостійно;

• виконує з незначною допомогою і підказкою;

• виконує зі сторонньою допомогою;

• не виконує.

1.1.2. Оцінка контролюючої екскреції (2-18 років): екскреція під контролем чи без контролю.

1.1.3. Оцінка самостійної незалежності дається дитині-інваліду у віці 16-18 років – можливість самостійного проживання, розпоряджатися грошима, користуватися громадськими правами, брати участь у громадській діяльності:

• виконує самостійно;

• виконує з незначною допомогою і підказкою;

• виконує зі сторонньою допомогою; не виконує.

1.1.4. Оцінка соціальних навичок дитини-інваліда у віці 11-18 років – спроможність прийому їжі (подавати їжу, питні напої на стіл, розподіляти чи розливати їжу, користуватися столовими приладами, різати продукти, відкривати пляшки, намащувати хліб маслом, підносити до рота, пережовувати та ковтати їжу чи напої, готувати їжу, мити посуд, прибирати приміщення, спроможність прати, користуватися домашніми приладами:

• здійснює самостійно;

• здійснює з незначною допомогою та підказкою;

• здійснює зі сторонньою допомогою;

• не здійснює.

1.1.5. Оцінка соціальних навичок дитини – оволодіння навичками ремонту одягу, в’язання, вишивання (у віці від 11 до 18 років):

• здійснює самостійно;

• здійснює з незначною допомогою та підказкою;

• здійснює зі сторонньою допомогою;

• не здійснює.

1.1.6.Самостійне відвідування магазинів, підприємств побутового обслуговування оцінюється у дітей 15-18 років.

1.1.7. Тестування здібностей дитини до самообслуговування включає визначення здібності дитини рухати руками:

• здібність діяти пальцями (обертати кубик);

• здібність діяти кістю;

• здібність тягнути або штовхати предмет;

• здібність пересувати предмети;

• здібність діяти обома руками.

1.2 Оцінка обмеженості здібностей до спілкування

1.2.1. До базових соціальних характеристик дитини, що пов’язані з таким видом діяльності, як спілкування, відносяться:

• участь у всіх звичайних суспільних відношеннях (сім’я, друзі, сусіди, однокласники та ін.);

• спілкування з оточуючими (мова, зір, слух, письмова мова, розуміння знаків, символів та ін.);

• користуванням телефоном, телевізором, радіо, комп’ютером;

• читання книг, журналів та ін., у відповідності з віковою нормою.

1.2.2. Соціальне обстеження включає оцінку соціальних зв’язків, яка можлива для дитини у віці від 4 до 18 років :

• коло соціальних зв’язків;

• зв’язки, обмежені сім’єю, класом;

• спілкування дитини-інваліда з дітьми.

1.3. Оцінка обмеження можливості контролювати свою поведінку

До базових соціальних характеристик дитини, пов’язаних зі здатністю контролювати свою поведінку, відносяться:

• характер особистих відношень з членами родини;

• характер міжособистісних відношень за межами оселі;

• можливість виконання звичайної повсякденної діяльності;

• можливість додержання морально-етичних, соціально-правових, санітарно-гігієнічних норм;

• можливість усвідомлення особистої безпеки (для дитини у віці 11-18 років), враховуючи можливість користування газом, електрикою, туалетом, ванною, сірниками та ін.:

• можливо самостійно;

• можливо зі сторонньою допомогою та підказкою;

• неможливо;

• можливість усвідомлення самого себе, свого міста в часі та просторі, свого соціального статусу, своїх психічних та особистих якостей;

• правильна ідентифікація предметів та людей.

1.4 Оцінка обмеженості можливості до орієнтації:

1.4.1. Базові соціальні характеристики дитини, що пов’язані зі здатністю до орієнтації, включають:

• можливість усвідомлення місця знаходження у часі і просторі;

• можливість усвідомлення своєї особистості;

• сприйняття, адекватне реагування на інформацію, що надходить (нюхати, сприймати, бачити, смакувати, та ін.).

Вище перелічені характеристики аналізуються з урахуванням вікових норм.

1.4.2. Оцінка соціально-побутової орієнтації дитини передбачає знання схеми тіла, одягу, сім’ї, орієнтир у приміщенні, на вулиці, знання рослинності, тварин:

• знає;

• називає;

• показує;

• показує та деякі знає;

• показує тільки деякі;

• не показує.

1.4.4. Для вікової категорії 4-7 років характерно знання схеми тіла:

• знає;

• називає;

• показує та деякі знає;

• показує тільки деякі;

• не показує

1.4.5. Знання поняття „далі-ближче”, „вперед-назад”:

• знає;

• називає;

• показує та деякі знає;

• показує тільки деякі;

• не показує;

• має уяву про навколишнє середовище (у відповідності з програмою загального типу, нижче рівня програми, значно нижче рівня програми).

1.5. Оцінка обмеженості можливості до освіти включає:

1.5.1. Інформацію про виховання дитини віком до 7 років:інформація про розвиток дитини (соціально-побутова орієнтація, навички самообслуговування, ігрова діяльність, працездатність, загальний розвиток мовлення, графічні навички, готовність до письма та ін.).

1.5.2. Професійні дані (для дитини у віці 14-18 років) включають інформацію про наявність професії (спеціальності), про зайнятість:

• працює (де, по якій професії або спеціальності, тип підприємства, умов і організації праці, заробітна платня, відношення до роботи);

• не працює (чи хоче працювати, професія, по якій хотів би працювати, умови і режим праці, зарплата).

1.5.3. Інформація про заняття дитини-інваліда культурою, фізичною культурою і спортом (чи займається дитина-інвалід культурою, фізичною культурою та мистецтвом, де займається; якщо не займається, то хотів би займатися або ні; які заклади відвідує та ін).

1.6. Оцінка обмеженості можливості до пересування

1.6.1. Ознаки, що характеризують базові соціальні характеристики, пов’язанні з пересуванням:

• спроможність до пересування;

• здатність долати перешкоди і підніматися по сходах, ходити по пересіченій місцевості;

• здатність бігати;

• здатність пересуватися (встати з ліжка, з крісла, зі стільця, лягати та сідати, змінювати положення в ліжку);

• здатність підтримувати позу.

1.6.2. Обмеження, що виникають при пересуванні:

• зменшення здатності до пересування на великі відстані;

• збільшення часу, що витрачається на пересування;

• обмеженість пересування безпосереднім сусідством;

• обмеженість пересування у межах житла;

• повна відсутність пересування.

1.7. Оцінка соціально-педагогічної реабілітації

Після здійснення аналізу стану дитини на завершальному етапі, фахівцями проводиться тестування актуального стану дитини. Результати тестування фіксуються в протоколі, який заповнюється реабілітаційною комісією. Після цього проводиться якісно-кількісний аналіз результатів діяльності дитини, при цьому приділяється велика увага характеристикам якісного порядку, так як вони допомагають оцінити ступінь самостійності дитини, вміння обрати той чи інший спосіб дій, повноту та глибину розуміння завдання, здібність дитини до навчання.

Тести складаються в залежності від стану дитини-інваліда (інтелектуальні; особистісні; швидкісні;результативні).

Тест дає змогу отримати порівняльну оцінку, для вивчення будь-яких проявів в динаміці та інших випадках.

Результатом виконання реабілітаційної програми соціально-педагогічної реабілітації дитини-інваліда є досягнення спроможності до самообслуговування, самостійного проживання, забезпечення інтеграції дитини-інваліда в суспільство.

Після закінчення курсу реабілітації дитині-інваліду видається Рекомендаційний лист, де вказується назва та реквізити центру реабілітації, прізвище, ім’я, по батькові дитини-інваліда, перелік та обсяг наданих їй послуг, результати реабілітації, наступні рекомендації.

1.8. Організація соціального патронату

По закінченню курсу реабілітації в разі необхідності фахівцями здійснюється соціальний патронат дітей-інвалідів.

23