Другий етап: соціальн-педагогічна реабілітація

Соціально-педагогічна реабілітація дитини-інваліда – це система відновлення здатності дитини-інваліда до самостійної громадської та сімейно-побутової діяльності, процес включення її у соціальне середовище, нормальну суспільно-корисну діяльність і адекватне взаємовідношення з однолітками.

Провідною концепцією в системі соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями здоров’я є модель ”крок за кроком”, яка полягає в можливості навчанню дитини певним навичкам саме в тому віці і саме в тому об’ємі.

При формуванні програми соціальної реабілітації дитини-інваліда необхідно означити:

• результати проведеної діагностики на першому етапі;

• строки виконання (дати початку та кінця реабілітаційних заходів);

• об’єм (зміст та кількість реабілітаційних заходів);

• залучення до активної участі в реабілітаційному процесі батьків дитини-інваліда, навчання їх засобами навчання та виховання, адекватними стану дитини.

Програма соціально-педагогічної реабілітації дитини-інваліда включає заходи :

1.1.1. Інформування і консультування сім’ї дитини-інваліда з питань соціальної реабілітації та по правовим питанням.

1.1.2. Соціально-психологічний патронат сім’ї дитини-інваліда, що має забезпечувати діагностику сімейних відносин і їх корекцію, особливо у несприятливих та неповних сім’ях, в сім’ях риску, організацію навчання родичів методам психологічного впливу на дитину, організацію психологічної допомоги.

1.1.3. Соціально-культурний патронат сім’ї дитини-інваліда, забезпечення залучення дитини до активних ігор, пізнавальну позашкільну діяльність, відвідування (або запрошення до дому) видовищних вистав, а також учать у спортивних заходах.

1.1.4. Адаптаційне навчання сім’ї дитини-інваліда, яке має забезпечувати інформування, консультування і навчання дитини-інваліда і його сім’ї основам здійснення побутової та громадської діяльності.

1.1.5. Надання допомоги дитині-інваліду в підборі технічних засобів реабілітації, відповідно до медичних показників, навчання дитини-інваліда користуванню технічними засобами реабілітації.

1.2. Програма самообслуговування дитини-інваліда включає навчання:

1.2.1. Навичкам індивідуального догляду.

1.2.2. Соціальним навичкам; індивідуальній цілісності.

1.2.3. Пересуванню (здібності до зміни та утримання положення тіла, до збереження рівноваги при пересуванні та у стані спокою, до подолання перешкод при ходьбі і т.д.).

1.2.4. Орієнтації (здібності до орієнтації у часі, місцезнаходженні та ін., у тому числі за допомогою технічних засобів).

1.2.5. Спілкуванню (здібності до налагодженню контактів між людьми шляхом сприйняття, переробки та передачі інформації, у тому числі з використанням при необхідності допоміжних технічних засобів допомоги).

1.3 Програма соціально-побутової реабілітації передбачає формування у дітей з обмеженими можливостями здоров’я побутових навичок та включає:

1.3.1. Формування у дитини-інваліда уміння концентрувати увагу, контроль за руховою діяльністю.

1.3.2. Формування навичок самообслуговування (харчування, одягання, особиста гігієна, прибирання приміщень, спілкування, культура поведінки).

1.3.3. Розвиток ігрових навичок.

1.3.4. Виховання навичок використання інформації (знаки дорожнього руху, телефон, годинник, гроші).

1.3.5. Забезпечення незалежного існування дитини-інваліда передбачає здійснення наступних заходів:

• розробка рекомендацій по адаптації житла до потреб дитини-інваліда та сприяння у їх здійсненні;

• взаємодія з іншими реабілітаційними установами, які приймають участь у медико-соціальній реабілітації дитини-інваліда;

• адаптаційне навчання родини дитини-інваліда;

• підбір технічних засобів реабілітації та навчання користуванню ними;

• необхідність перепланування житлових та санітарно-гігієнічних приміщень;

• необхідність знання нормативних вимог до показників (площа, устаткування, обладнання) функціональних зон та до елементів квартир, адаптованих до потреб дитини-інваліда:

• житлова зона;

• зона кухні та обіднього місця;

• санітарна зона;

• допоміжні приміщення.

1.4. Програма соціально-середовищної реабілітації дитини-інваліда передбачає:

1.4.1. Пристосування дитини-інваліда до навколишнього середовища (розвиток навичок, які забезпечують можливість самостійного життя).

1.4.2. Навчання дитини-інваліда орієнтації (місцезнаходження, здатність до орієнтації в часі та інше, в тому числі за допомогою технічних засобів).

1.4.3. Навчання дитини спілкуванню (здатність до встановлення контактів між людьми шляхом сприймання, переробки та передачі інформації, в тому числі з використанням при необхідності допоміжних технічних засобів реабілітації).

1.4.4. Навчання навичкам проведення відпустки, дозвілля, заняттями спортом та фізичною культурою, що включає набуття знань та навичок про різні види спортивної та дозвільної діяльності, навчання використанню для цього спеціальними технічними засобами реабілітації, інформування про відповідні заклади, які здійснюють даний вид реабілітації.

1.4.5. Надання допомоги у вирішенні особистих проблем, що включає інформацію про народжуваність, статеве виховання.

1.5. Заходи з соціально-культурної реабілітації дитини-інваліда передбачають забезпечення дитини-інваліда засобами мистецтва і культури та включають:

1.5.1. Розвиток різноманітних життєво важливих пізнавальних навичок.

1.5.2. Підвищення рівня самооцінки особистості.

1.5.3. Творче самовираження.

1.5.4. Розвиток навичок спілкування.

1.5.5. Формування у дитини-інваліда активної життєвої позиції.

1.5.6. Навчання у музично-драматичних колективах, вокальних або хореографічних студіях, школах ремесел, студіях малювання, різноманітних кружках.

1.5.7. Участь у фестивалях, концертах, конкурсах, театралізованих показах.

2. Форми та методики соціально-педагогічної реабілітації дітей-інвалідів:

• арттерапія;

• бібліотекотерапія;

• глинотерапія;

• музикотерапія;

• сказкотерапія;

• гарденотерапія;

• іпотерапія;

• комп’ютерні технології;

• анімаційна терапія;

• туротерапія.

Методики, що використовуються в процесі соціально-педагогічної реабілітації

2.1. Методика Марії Монтессорі передбачає спеціальні дидактичні вправи щодо навчання дітей з інвалідністю спілкуванню, вирішенню завдань сенсорного виховання;

Реабілітаційний ефект методики Марії Монтессорі:

• корекція та розвиток когнітивних психічних процесів;

• формування очно-дійового мислення;

• формування уявлення про предмети і явища оточуючого світу;

• інформація з навколишнього світу через органи відчуття без зусиль і несвідомо.

2.2. Бібліотерапія включає різні види діяльності, де використовується книжково-друкована продукція (дискусії, літературні вечори, художнє читання, зустрічі з персонажами творів та їх авторами, літературні та поетичні клуби, виставки книжок, роботу у читацькому залі).

2.2.1. Реабілітаційний ефект бібліотерапії забезпечує:

• розвиток уяви, пам’яті, художнього смаку;

• розширення пізнавальної сфери, кругозору, задоволенню інформаційної потреби, налагодженню комунікативних зв’язків з однодумцями, прилучанню до культури України та світу;

• розвиток артикуляційних та мовних можливостей, формування логічного мислення при переказі.

2.3. Казкотерапія є засобом емоційно-психологічного, педагогічного впливу, соціально-морального формування, який передбачає активізацію творчого потенціалу, розвиток асоціативного образного мислення.

2.3.1. Види діяльності: оповідання, переказ, театралізація; форма діяльності – групова, індивідуальна, масова.

2.3.2. Реабілітаційний ефект казкотерапії:

• формування відношення до персонажу, дії на емоційному рівні(тренінг емоційної сфери);

• проява власних позицій у поведінці, необхідних для соціалізації;

• ідентифікація власного „я” з тим чи іншим персонажем;

• задоволення потреби в пізнанні чарівних загадкових проявів життя;

• колективна участь у спільних діях;

• залучення до народної художньої культури.

2.3.3. Варіанти роботи з казкою у соціально-культурній діяльності:

• свята;

• театралізовані вистави;

• використовування фрагментів у конкурсах, шоу;

• літературно-художні заходи;

• виставки малюнків по казковим сюжетам;

• сімейні вечори.

2.4. Ігротерапія – це комплекс соціально-культурних реабілітаційних заходів, в основі яких є використання ігрових методик, форм, ситуацій з метою надання дитині-інваліду можливості самостійно вирішувати свої проблеми, залагоджувати конфлікти.

Реабілітаційний ефект ігротерапії:

• формування навичок спілкування, побудові продуктивних комунікативних відносин з використанням спеціальних тренінгів;

• формування довільності психічних процесів (пам’яті та уваги);

• розвиток розумової діяльності, уяви, мови, опорно-рухової та вольової активності.

Види діяльності:

• гра (у навчанні, вихованні, спорті, оздоровленні, комунікації, отриманні інформації, профорієнтації);

• діалог;

• тренінг;

• інформативність;

• ілюстративність;

• показ.

Форма діяльності – індивідуальна, групова, масова.

2.5. Арттерапія допомагає розширити спілкування дитини - інваліда, позбутися агресивної поведінки.

Реабілітаційний ефект:

• підвищує самооцінку дитини-інваліда;

• формує активну життєву позицію, впевненість у своїх силах;

• розвиває самостійність та життєтворчість;

• передбачає можливість актуалізації психічних резервних можливостей; формування на їх основі адекватної поведінки за рахунок творчої образотворчої діяльності.

Види діяльності:

• роз’яснення;

• діалог;

• показ;

• гра;

• ілюстративність;

• заохочування.

Форма діяльності – індивідуальна, групова.

Реабілітаційний напрям:

• розвиток тонкої моторики, можливостей інших частин тіла (при відсутності рук);

• самовизначення;

• корекція психоемоційної сфери;

• розширення кругозору, сприйняття;

• розвиток пам’яті, уваги, асоціативного та образного мислення.

Арттерапію можна застосовувати у поєднанні музикотерапією.