3.4Основні шляхи підвищення виробництва молока

Ведуться пошуки шляхів відновлення та розвитку молочно продуктового виробництва. Адже Україна по виробництву і споживанню молока на душу населення тривалий історичний час входила до числа п’яти - семи розвинутих країн світу. Вона має досить сприятливі природноекономічні умови, багатовікові традиції розведення молочного скотарства, у харчуванні українського населення молоко і молокопродукти завжди становили високу питому вагу. Тому ризький спад виробництва молока призвів до відчутного порушення звичайного раціону споживання харчових продуктів жителями нашої держави.

Скорочення поголів’я корів має чітко виражені регіональні особливості, якщо в зоні Полісся загальне поголів’я молочного стада зменшилось за аналізований період н 16,5%, в Лісостепу - на 30,3%, то в Степу - на 39,2%. В деяких степових областях поголів’я великої рогатої худоби скоротилось майже на половину, зокрема в Запорізькій на 48,5%, Кіровоградській - на 47,4%о, Луганській - на 45,8%, Дніпропетровській - на 41,6%. Водночас в Івано-Франківській області поголів’я корів зменшилося тільки на 1,8%, Закарпатській - 2,7%, Житомирській - 12%.

У цих екстремальних умовах закономірно постає проблема визначення напрямів та обґрунтування організаційно-економічних заходів, призупинення спаду і нарощування виробництва молока в Україні. Тут доречно врахувати досвід інтенсифікації молочного скотарства у розвинених країнах Західної Європи та Північної Америки. Так , у США, що стали світовим лідером у селекції та продуктивності молочного стада, стратегічним напрямом розвитку галузі визначено підвищення молочної продуктивності корів при значному скороченню їх поголів’я з одночасним нарощування поголів’я корів м’ясних порід. Якщо слідувати прикладу США, то досягнення річного надою молока по країні 3500 кг, тобто, коли продуктивність корів при нормальних умовах відтворення забезпечує прибутковість галузі, потрібно не менше 15 років.

Проблема призупинення спаду і наступного нарощування виробництва молока в Україні викликає велике занепокоєння на всіх рівнях управління економікою АПК, оскільки її вирішення вимагає тривалого часу з обов’язковим здійсненням багатогранної системи організаційно- технологічних і соціально-економічних заходів, а також капітальних вкладів у галузь. У нинішніх умовах для розвитку молочного скотарства в Україні необхідне вжиття заходів щодо зупинення скорочення поголів’я молочних корів при обов’язковому створенні реальних умов для різного підвищення їх продуктивності.

Складність розширеного відтворювального процесу у молочному поголів’ї нині посилюється значними негативними змінами, що відбуваються в структурі стада великої рогатої худоби. Вони проявляються у підвищенні питомої ваги корів і природному зниженні інших груп тварин, особливо ремонтного поголів’я, виникає загроза втрати біологічно-технологічної основи, насамперед для простого відновлення, а не збільшення поголів’я маточного стада. Якщо у 2002 році частка корів у структурі стада великої рогатої худоби всіх категорій господарств становила 34%, то в 2010 році вона досягла 50,1%. В окремих областях цей показник був значно вищім, зокрема в Закарпатській - 71,7%І, Львівській - 62,3%.

Не менш складною проблемою є підвищення надоїв молока. Дослідженнями рядом авторів встановлено, що рентабельність виробництва молока може бути досягнута за умов, коли продуктивність молочного стада становить не менше 3400-3500 кг молока на рік. Тут поряд із створенням відповідної кормової бази, відновленням селекційно-племінної роботи в скотарстві, застосуванням організаційно технологічних заходів на місцях, необхідна державна підтримка розвитку галузі, насамперед надання виробникам пільгових кредитів для нарощування поголів’я великої рогатої худоби, генетичного поліпшення породного складу молочного стада.

Значні можливості у відродженні і розвитку виробництва молока, підвищення рівня споживання населенням молокопродуктів до фізично- рекомендованих норм закладені в процесі інтеграції цієї галузі з промисловою переробкою сировини. Однак без державного регулювання економічних відносин учасників інтегрованих систем у молоко- продуктовому підкомплексі не можна забезпечити їх заінтересованості у спільній діяльності. Існуюча практика відчуження господарств- товаровиробників молока в участі у формуванні і розподілі прибутків у переробних підприємствах стала стимулюючим фактором виробництва молока. (9, ст. 26-27)