- •Сучасна українська мова (Графіка, Орфографія, Лексикологія, Фразеологія, Лексикографія.)
- •21. Пряме і переносне значення слова. Метафора.
- •22. Пряме і переносне значення слова. Метонімія. Синекдоха.
- •23. Лексика україської мови з погляду походження. Споконвічна українська лексика.
- •24. Старословянізми.
- •26. Латинізми.
- •31. Тюркізми.
- •32. Лексичні запозичення з німецької мови.
- •34. Омоніми
- •36. Синоніми
- •35. Антоніми
- •37. Пароніми
- •38. Загальновживана і територіально-діалектна лексика. Типи діалектів.
- •39. Загальновживана і соціально-діалектна лексика. Професіоналізми.
- •40. Жаргонна і арготична лексика.
- •41. Активна і пасивна лексика. Архаїзми, їх типи.
- •47. Структурно-граматична класифікація фразеологічних одиниць. Варіанти одиниць.
- •46. Джерела фразеології
- •Стилістичне використання фразеологічних одиниць
- •48. Прислівя і приказки.
- •49. Лексикографія. Основні типи сучасних словників.
- •50. Розвиток української лексикографії: зародження, становлення, сучасний стан.
41. Активна і пасивна лексика. Архаїзми, їх типи.
Активна лексика – це широко вживані загальнозрозумілі слова, якими послуговуються всі мовці, і які становлять основу словникового складу мови. Ця лексика охоплює споконвічно українські та іншомовні слова, серед яких є і терміни, що вживають люди певних професій.
Пасивна лексика – це слова, що не належать до повсякденного мовного вжитку, а саме: нові слова (неологізми) й застарілі слова (архаїзми та історизми).
Неологізми (гр. neos – новий, logos – вчення, слово) – це нові слова, словосполуки, фразеологізми, що виникають у мові для означення нових предметів, явищ, подій, понять. Неологізми бувають загальномовніта індивідуальні.
Загальномовні дають назву новому, досі не названому поняттю, отже, є нейтральними. Найчастіше – це лексичні неологізми, що утворені за допомогою внутрішніх ресурсів мови: афіксації, основоскладання та складання частин слів. Наприклад, у сучасній мові преси є надмір слів, похідних від Европа. За чинним правописом це: європеїзуватися, європеїзація, євробанкноти, євровізи, євроімідж, євроклас, європарламент, європростір, євроуніверситет, єврозабігайлівка, євроінтелекту- али, єврознаменитості, антиєвропейськість. Порівняймо також низку сучасних назв осіб: веб-дизайнер, PR-технолог, інтернет-автор, драг-дилер, спічрайтер, VIP-пілот, VIP-тренер, VIP-гість, VIP-u, мажоритарний фондових.
Поряд з лексичними неологізмами є чимало неологізмів семантичних, тобто це слова, що здавна існують у мові, але набувають нових значень. Наприклад, команда (Президента), мутант (духу), (національні) манкурти, адмінресурс, (чорний) піар. Заміна попередніх найменувань новими інколи сприяє мовній економії: друкарка (замість друкувальний пристрій), мишка (пристрій для користування курсором),пароль (слово, застосовуване для отримання доступу до даних комп'ютера). Сфера вживання загальномовних неологізмів – діловий, науковий і публіцистичний стилі мови.
Індивідуальні, які дають нову, експресивно-емоційну, образну назву поняттю, яке вже має словесне позначення в мові. Наприклад: У вишині хмарки рожевогриві, од тисяч ніг гуде органом бук (В. Сосюра); А край вулиць, з-за хмар-білотканок злотолиций зайнявся світанок (М. Рильський); Багато таких вас - хитроверхих на світі розвелось (М. Стельмах).
Неологізми – це історична категорія. Мовці сприймають їх як нові, поки новими й незвичними є означувані ними поняття. Первісно неологізмами були слова: читанка (увів М. Шашкевич), крок, відгук(запровадив М. Грушевський), звіт, людство (І. Верхратський), нерви, енергія, мистецтво, променистий, палкий, переможець (О. Пчілка), байдужість, млявий, мрія, приємність (М. Старицький), часопис (І. Карпенко-Карий), внутрішній, зовнішній, зміст, народний (А. Кримський), невпинний, отвір, привид (І. Франко), проте згодом ці слова пройшли стадію освоєння і стали активною лексикою української мови.
Застаріла лексика – це слова, що іншими назвами відтворюють минуле. Сфера застосування – мова науки та художньої літератури. До застарілої лексики належать історизми й архаїзми.
Історизми – це слова, що є назвами специфічних реалій минулих епох. Історизми не мають відповідників у сучасній лексиці, вони – єдиний засіб точного і прямого називання певних історичних реалій. Наприклад: верста, волосний, кошовий, карафка, земство, магістрат, намітка тощо.
Архаїзми – це слова, що вийшли з активного фонду мови, бо означувані ними поняття отримали нові назви. Розрізняють: 1) лексичні, тобто слова, що цілком застаріли: глагол (слово), болещі (хвороби), перст (палець), благоденствіє (достаток), хурдиба (в'язниця), куртасик (короткий жупан); 2) лексико-фонетичні, у яких інший (ніж у літературній мові) звук чи наголос: фільозоф, пашпорт, цитаделя; 3) лексико-словотвірні, котрі відрізняються суфіксом чи префіксом: військовики, (військові); 4) морфологічні, що мають відмінну від сучасної словоформу: люде (замість люди), оная (замість іншая); 5) семантичні, у яких застаріле окреме значення: броня (у значенні зброя), худий (у значенні поганий).
Поняття про фразеологію і фразеологізми.
Фразеологічний рівень мови досліджує фразеологія.
Фразеологія (грец. phrasis – вираз, зворот і logos – слово, вчення) – розділ мовознавства, що вивчає фразеологічну систему мови; сукупність стійких сполучень слів певної мови.
Одиницею фразеологічного рівня мови є фразеологізм. Йому притаманні такі ознаки:
- нарізнооформленість – лексичне значення фразеологізму виражається не одним словом, а сполученням слів;
- семантична нерозкладність – фразеологізм не можна поділити на частини без втрати його значення;
- метафоричність – слова, що входять до складу фразеологізму, вживаються, як правило, в переносному значенні;
- відтворюваність – фразеологізми не творяться щоразу в процесі мовлення (на відміну від речень), а відтворюються, оскільки існують в системі мови в готовому вигляді (подібно до лексем);
- слабка формальна варіативність – фразеологізму притаманний усталений порядок слів.
Наявність цих ознак відрізняє фразеологізми як від слів, так і від словосполучень.
Отже фразеологізм (грец. phrasis – вираз, зворот і logismos – судження), або фразеологічна одиниця – нарізнооформлене, семантично нерозкладне сполучення слів, яке відтворюється в мовленні і характеризується метафоричністю та слабкою формальною варіативністю.
Фразеологічні одиниці, наявні в тій чи іншій мові, виникають найрізноманітнішим шляхом. Саме цим і зумовлена їх структурно-семантична неоднорідність. Проте фразеологічна одиниця ніколи не виникає шляхом раптового якісного перетворення вільного словосполучення в стійке. Цей процес відбувається не відразу, а внаслідок повільного, досить тривалого переходу звичайного словосполучення до ідіоми.
Унаслідок процесу метафоризації вільних словосполучень їх компоненти зближуються, значення стає цілісним, що спричинює утворення фразеологізмів.
Щоб глибше зрозуміти природу фразеологічної одиниці, її треба зіставити зі словом або з вільним словосполученням чи реченням нефразеологічного типу.
Що фразеологізми мають лексичне значення, підтверджується зіставленням фразеологізму і слова, їх синонімічність є незаперечним доказом, наприклад: байдики бити – ледарювати; боки полатати – побити;глек розбити – посваритися.
За наявністю цілісної семантики фразеологізми подібні до повнозначних слів, тому їх нерідко розглядають у лексикології. Так, фразеологічна одиниця каламутити воду за значенням відповідає словузбурювати, але на відміну від лексеми вона складається з двох слів. Порівняння цього фразеологізму з вільним словосполученням, на ґрунті якого він утворився, свідчить, що вони мають різні значення, причому семантика фразеологізму не випливає зі значень його компонентів, пор.: Ходять чутки, що в румунську дивізію, котра за нами стоїть, поналазили фашистські офіцери та й каламутять воду – за нашою спиною(О. Гончар) і До самого вечора каламутили баграми воду у Пслі (О. Гончар). У першому реченнікаламутити воду означає «вносити розлад, збурювати», а в другому – «робити воду каламутною». Отже, фразеологізми відрізняються і від лексичних, і від синтаксичних одиниць.
У сучасній українській мові фразеологізми – це самостійні мовні одиниці, відмінні від інших лінгвальних одиниць – слова, словосполучення та речення.
Ознаки фразеологічних одиниць (ФО), спільні зі словом:
• ФО ми не створюємо, а відтворюємо як готову значеннєву одиницю;
• ФО за значенням може бути співвіднесена зі словом;
• ФО буває багатозначною, вступає в системні відношення – омонімію, синонімію, антонімію;
• ФО є одним членом речення;
• ФО має певне значення.
Ознаки фразеологічних одиниць, відмінні від слова:
• слово складається з морфем, а ФО зі слів;
• лексичне значення виражається сполученням кількох слів; значення фразеологізму семантично неподільне, оскільки значення його компонентів переважно немотивоване;
• ФО за значенням можу бути співвіднесена не тільки зі словом, а й із словосполученням чи реченням;
• з емоційно-експресивного погляду ФО виразніші ніж слова;
фразеологізми відтворюються з одним і тим самим компонентним складом; слово як компонент фразеологізму не може сполучатися з усіма словами певної семантичної групи, а тільки з обмеженим рядом;
• фразеологізм характеризується стійкістю граматичних категорій і усталеністю порядку слів(слова у складі речення мають вільний порядок слів);
• слова у складі фразеологізму часто мають переносні значення;
• переклад ФО на іншу мову складніший ніж переклад слова.