Висновки до розділу 1

Перший розділ роботи охоплює аналіз наукових джерел з педагогіки, філософії та психології. Узагальнення опрацьованого матеріалу дає можливість зробити висновки по даному розділу.

Забезпечення потреб розвитку і виховання учнів передбачає безпосередню залежність проектування змісту і методичного забезпечення від вікових та індивідуальних особливостей дітей. Основою всіх нововведень є реальне знання можливостей та прогнозування потреб найближчого розвитку особистості.

У сучасній освітній практиці спостерігається активний приплив великої кількості дітей з особливими потребами в масову загальноосвітню школу. У цей час у масових загальноосвітніх установах намічаються два шляхи вирішення проблеми навчання дітей з порушеннями розвитку: один припускає створення окремих класів для них, інший передбачає навчання школярів із проблемами розвитку за індивідуальним планом у загальній масі однолітків. Управління психічним розвитком особистості передбачає максимальне врахування індивідуальних особливостей кожної дитини.

Маємо відмітити, що активізувався рух за створення умов для навчання дітей з особливими освітніми потребами у загальноосвітньому просторі. Особливу значимість в даному питанні здобуває вивчення рівня готовності педагога до навчання дітей із вадами розвитку в умовах масових закладів, що забезпечує придбання цими дітьми знань, умінь і навичок відповідно до вимог навчальних програм, а також їхнього особистісного розвитку.

З’ясовано, що в основі інклюзивної освіти лежить принцип дотримання прав дітей з особливостями психофізичного розвитку на здобуття якісної освіти в загальноосвітньому навчальному закладі за умови відповідного організаційно-педагогічного забезпечення навчально-виховного процесу. Розвиток інклюзивної освіти – це закономірний етап розвитку системи спеціальної освіти, пов’язаний із переосмисленням суспільством і державою ставлення до неповносправних, із визначенням їхнього права на одержання рівних із іншими особами можливостей у різних галузях життя, зокрема й освіті.

Визначено, що інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дитини на освіту та права здобувати її за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітнього навчального закладу. Успішне впровадження інклюзивної освіти у практику вітчизняної освіти потребує вирішення завдань, перш за все, на державному рівні, а саме: формування нової філософії державної політики щодо дітей з особливими освітніми потребами, удосконалення нормативно-правової бази у відповідності до міжнародних стандартів у сфері прав людини, реалізації моделі інклюзивного навчання дітей у загальноосвітніх навчальних закладах.

Встановлено, що міжнародними нормативно-правовими документами, які регулюють толерантне ставлення спільноти до осіб з особливостями психофізичного розвитку та здобуття ними освіти є Декларація ООН «Про права людини», Деклараціїя ООН про права розумово відсталих осіб», «Декларація про права інвалідів», Конвенція ООН «Про права дитини», «Саламанкська декларація», «Рамки дій щодо освіти осіб з особливими потребами» та ін.

Аналіз вітчизняних та нормативно-правових документів засвідчив, що упровадження інклюзивної освіти в освітню систему України визначається Конституцією України, законами України «Про охорону дитинства», «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про реабілітацію інвалідів в Україні» «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», відповідними Указами Президента України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, що є правовою основою для діючої Концепції розвитку інклюзивного навчання. Незважаючи на те, що в Україні розроблена законодавча база для здобуття освіти дітьми з обмеженнями, механізми реалізації цього процесу є недостатньо розробленими, що негативно позначається на впровадженні інклюзивної освіти.

З’ясовано, що в розвинених європейських країнах посилення громадських ініціатив щодо захисту прав дітей з обмеженими можливостями здоров’я, зокрема щодо здобуття ними освіти, стало результатом розвитку суспільних демократичних відносин. Реорганізація та реформування спеціальної освіти, утвердження необхідності упровадження інклюзивної освіти відбувалося після ратифікації ряду декларацій, ухвалених на міжнародному рівні. Тривалий досвід розвитку інклюзивної освіти в країнах Європи, орієнтація української держави на європейську модель соціально-економічного устрою пояснюють інтерес вітчизняних науковців до цих країн в аспекті піднятої проблеми.