Висновки

У магістерській роботі досліджено проблему впровадження інклюзивної освіти в дитячі навчальні заклади, теоретично та експериментально обґрунтовано готовність педагогів дитячих навчальних закладів до роботи з дітьми, що мають фізичні та розумові відхилення і розроблений спецкурс, як однієї з умов підвищення кваліфікації педагогів до роботи з дітьми з особливими потребами.

На підставі проблемного аналізу літератури нами було визначено, що на зміну державоцентриській освітній системі, в якій головна мета визначалася як формування особистості за певними еталонами та підпорядкування власних інтересів державним, а основною ознакою була жорстка регламентація навчального процесу, приходить, так звана, дитиноцентриська система освіти, в якій домінує орієнтація на інтереси дитини, задоволення її потреб. Серед умов формування цієї системи слід виокремити:

• забезпечення можливості вибору навчального закладу та навчальної програми відповідно до особливостей дитини;

• здійснення стимулювання досягнень дітей у різних сферах діяльності;

• забезпечення їхнього соціально педагогічного захисту.

У сучасній освітній практиці спостерігається активний приплив великої кількості дітей з особливими потребами в масову загальноосвітню школу. Нами було виявлено, що у масових загальноосвітніх установах намічаються два шляхи вирішення проблеми навчання дітей з порушеннями розвитку: один припускає створення окремих класів для них, інший передбачає навчання школярів із проблемами розвитку за індивідуальним планом у загальній масі однолітків.

Дослідження дозволило підтвердити необхідність впровадження інклюзивної освіти в загальноосвітні заклади, адже інклюзивна освіта – це комплексний процес забезпечення рівного доступу до якісної освіти дітям з особливими освітніми потребами шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на основі застосування особистісно орієнтованих методів навчання, з урахуванням індивідуальних особливостей навчально-пізнавальної діяльності таких дітей. В основу інклюзивної освіти покладена ідеологія, яка виключає будь-яку дискримінацію дітей, забезпечує однакове ставлення до всіх людей, але створює спеціальні умови для дітей з особливими потребами. Навчання дітей з особливими потребами ґрунтується на принципах виваженої педагогіки, дієвість яких підтверджується і від використання якої виграють усі діти. Вона передбачає, що різноманітність між людьми є природнім явищем. Через обмеження у спілкуванні, самообслуговуванні, пересуванні розвиток цих дітей значною мірою залежить від задоволення їхніх потреб іншими людьми, а це становить багатогранний процес соціально-педогогічної інтеграції та процесу інклюзії, зокрема.

На основі аналізу першоджерел з'ясована відмінність у поняттях інклюзія, інтеграція та сегрегація. За інтеграції діти з різними (відмінними) здібностями залучаються до існуючої освітньої системи; педагогічні зусилля спрямовуються на те, аби зробити дитину «нормальнішою», допомогти пристосуватися до існуючої моделі шкільної освіти (проведення уроків, умови шкільного життя тощо). Інклюзія ж передбачає, що від самого початку всі діти належать до системи масової освіти. Отже, про потребу «пристосовувати» дитину до освітнього середовища взагалі не йдеться, адже вона вже є частиною цієї системи. Мета інклюзії полягає в тому, щоб кожний навчальний заклад був заздалегідь готовий прийняти дітей з різними (відмінними) здібностями. Сьогодні дітям з особливими потребами зовсім не обов’язково навчатися в спеціальних закладах, навпаки: одержати освіту і краще адаптуватися в житті вони зможуть в загальноосвітній школі. Здоровим дітям це дозволить розвинути толерантність та відповідальність. Заміна слова «інтегративний» на «інклюзивний» відображає як і зміни в розумінні цього процесу, так і досягнення дещо іншого рівня, при якому діти не лише об’єднані в єдине ціле (від «to integrate» – об’єднувати в єдине ціле), але й включені в соціум, являються повноправною його частиною. Поняття «інтеграції», «інклюзії» розглядаються як антонімічне щодо «сегрегації» і позначають відповідний поступ у розвитку системи одержання освіти особами з порушеннями.

Вивчення українського досвіду інклюзивної освіти показує, що така форма організації навчання не є зовсім новим і незнайомим для України явищем. Ідею інтегрованого навчання як педагогічної системи, органічно поєднує спеціальна і загальна освіта з метою створення умов для подолання у дітей соціальних наслідків біологічних дефектів розвитку («соціальних вивихів»), належить Л.С. Виготському, який ще в 30-ті роки одним з перших намагався обґрунтувати необхідність цього підходу для успішної практики соціальної компенсації наявного у дитини фізичного дефекту. Аналіз вітчизняних та нормативно-правових документів засвідчив, що упровадження інклюзивної освіти в освітню систему України визначається Конституцією України, законами України «Про охорону дитинства», «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про реабілітацію інвалідів в Україні» «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», відповідними Указами Президента України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, що є правовою основою для діючої Концепції розвитку інклюзивного навчання. Незважаючи на те, що в Україні розроблена законодавча база для здобуття освіти дітьми з обмеженнями, механізми реалізації цього процесу є недостатньо розробленими, що негативно позначається на впровадженні інклюзивної освіти.

Аналіз досвіду навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку у країнах Європи свідчить, що у переважній більшості з них інклюзивне навчання є основною формою здобуття освіти людьми з обмеженими можливостями. Однак, варто зазначити, що діти з особливими освітніми потребами мають змогу здобувати освіту і в спеціальних навчальних закладах, і в закладах масового типу. У європейських країнах спеціальні заклади функціонують і надають допомогу дітям з обмеженими можливостями здоров’я, однак, вони не є сегрегативними осередками. «Кордони» між спеціальною та загальною освітою прозорі, оскільки країни з демократичним устроєм пропагують цінності громадянського суспільства, яке базується на ідеях рівноправності, толерантності та інклюзії.

Результативність упровадження ідей інклюзії значною мірою залежить від рівня кваліфікації педагогічних кадрів, зокрема, від рівня їхньої інклюзивної компетентності. Така постановка проблеми актуалізує необхідність внесення змін до змісту і процесу підготовки майбутніх соціальних педагогів у вищих навчальних заклададів та підвищення кваліфікації у педагогів.

Очевидно, що в сформованій ситуації реальна практика навчання дітей із порушеннями розвитку визначає актуальність рішення теоретичних та практичних проблем, які стосуються не тільки організації навчального процесу, але й вимагають іншої кваліфікаційної підготовки вчителів. У зв’язку із цим особливу значимість здобуває вивчення рівня готовності педагога до навчання дітей із вадами розвитку в умовах загальноосвітнього закладу, що забезпечує придбання цими дітьми знань, умінь і навичок відповідно до вимог навчальних програм, а також їхній особистісний розвиток. Перехід від авторитарної парадигми освіти до особистісно-орієнтованої, привів до пошуку нових цінностей, які визначають професійну готовність учителя до педагогічної діяльності у світлі ідей гуманної педагогіки.

У процесі дослідження професійної готовності учителя до інклюзивної освіти було встановлено, що рівень компетентності педагогів у сфері інклюзії на сьогоднішній день не забезпечує потреби закладів у педагогах, готових до роботи з дітьми, що мають відхилення в розвитку. У підготовці педагогів до професійної діяльності особлива увага приділяється безпосередньо інформаційної обізнаності та психологічної готовності до включення дитини з освітніми потребами в загальноосвітні заклади.

Після проведення експериментальної частини і обробки результатів виявлено низький рівень знань педагогів індивідуальних особливостей особистості та відхилень в розвитку, недостатньо сформовані теоретичні знання про інклюзивну освіту; емоційне ставлення залишається поверховим.

Для організації підготовки педагогів дошкільних навчальних закладів до реалізації інклюзивної освіти, була розроблена програма, спрямована на підвищення обізнаності педагогів. Програма може використовуватись при професійній підготовці студентів педагогічних навчальних закладів, а також на курсах підвищення кваліфікації вчителів та інших працівників освіти.

Розроблений курс «Освітні можливості дітей з особливими потребами» покликаний підвищити рівень психологічної культури педагогів, що покращить психологічну ситуацію в закладах освіти та сприятиме більш ефективному психологічному вихованню дітей.