1970—1985 Pp.

З кін. 1960-их pp. посилено централізацію шкільництва в УРСР. 1969 відновлено Міністерство Освіти СРСР, яке є союзно-республіканським. Міністерством Освіти СРСР здійснює керівництво заг. сер. освіти, дошкільним вихованням та розвитком пед. наук. Завданням центр. міністерства є визначення основних напрямів розвитку О., розроблення типових навчальних планів та програм, створення і видавання уніфікованих шкільних підручників та методично-навчальних посібників різного типу.

Гол. спрямуваннями в роботі шкіл за ці роки стають: трудове, воєнно-патріотичне й інтернаціоналістичне виховання, здійснення загальна середняосвіта. Останнє викликане потребою підвищення О. робочих кадрів (90 % спеціальностей чорної металургії, 80 % машинобудівної вимагають підготовки в обсязі середньої школи).

Особливого значення надається трудовій підготовці в сільських школах, які становлять 80 % усіх шкіл. Рівень навчання в сіль. школах значно нижчий від міських, що зумовлене поганою матеріальною базою шкіл, перевантаженням учителів позашкільною працею, віддаленістю від культ. центрів. Сіль. школи орієнтовані переважно на працю в колгоспному виробництві.

У нових програмах особливо наголошується завдання політ. виховання молоді. У шкільну систему 1972 введена обов'язкова початкова військ. підготовка в усіх сер. школах. Практично учні (хлопці та дівчата) беруть участь у військ.-техн., фізкульт. підготовці.

У зв'язку з тим, що нар. і проф. освіти в СРСР виявила поважні хиби, як і тому, що послаб колективний потяг до освіти і навчання взагалі, сов. органи заходилися на поч. 1980-их pp. коло нової шкільної реформи. 1984 ЦК КПРС опублікував постанову «Основні напрями реформи загальноосвітньої і проф. школи», які стали основою пізнішого республіканського законодавства про шкільництво. В основному збережено дотеперішню систему шкіл, але в програмі вкладено ще більший натиск на трудове навчання та оволодіння учнями конкретних знань з техн., екон. і суспільних наук. Наголошується практичне включення випускників сер. і проф. шкіл у суспільне життя і процес продукції. З цією метою госп. установи й підприємства повинні тісно співпрацювати з школами, беручи над ними шефство. Так само посилюється роль батьківських комітетів у допомозі школам й у вихованні. Очевидно, що одним з гол. напрямів залишається ком. ідеологічне виховання та дальше російщення неросійських шкіл.

Під гаслом покращення викладання рос. мови ухвалено низку постанов, що фактично зводять рідну мову до другорядної. В «Основах законодавства Радянського Союзу та союзних республік про нар. освіту» 1973 р. стверджується, що вивчення мови нац. республік в російськомовних школах залежить від бажання батьків.

Наказами міністерства освіти УРСР запроваджена програма удосконалення рос. мови в усіх школах; у дитячих садках нац. республік з 1979 введено обов'язкове навчання рос. мовою, починаючи з 5 pp. життя, як також висунуто вимогу культивувати рос. мову в родинах. Уведено спеціальні програми, складені для початкових шкіл з поглибленим курсом рос. мови, введено години для факультативних занять за рахунок скорочення ін. предметів, посилено позакласні зайняття з рос. мови. Рекомендовано ввести викладання спеціальних та загальноосвітніх дисциплін рос. мовою, починаючи з 2—3 курсів в усіх вищих школах союзних респ.; введено обов'язкове вивчення рос. мови на перших 2 курсах всіма студентами (за рахунок ін. дисциплін). Ці заходи відсунули на задній план українську мову вже в нижчому і сер. шкільництві.

У 1977—1978 рр. в 4—10 класах денних заг.осв. шкіл УРСР було 45 700 учителів рос. мови й літератури, а тільки 43 500 учителів укр., молд., угор. і поль. мов і літератур.

КОМАСАЦІЯ — один із засобів землевпорядкування, яке проводить, як правило, держава з метою ліквідації розпорошення земельних ділянок, що належать одному власникові, і створення більших і краще придатних для використання.

У 20— 30-х роках комасація— складова аграрної реформи, що проводилася урядом Польщі згідно з законом від 1925. Одне з положень закону — обов'язок поміщиків, які володіли землею в розмірі понад 60 га в районах великих міст і 160 га в інших місцевостях, продавати — при посередництві держави — селянам і осадникам ділянки землі по 15 га в самій Польщі і по 26 га в Західній Україні та Західній Білорусії. Таку землю в основному могло придбати заможне населення.