52 Умови відновлення та розвиток освіти в Радянській Україні після звільнення її від німецько-фашистських окупантів.

З вигнанням німецьких окупантів на території України в першу чергу почалося відродження системи освіти: відновили роботу семирічні і середні школи. Це відбувалося в надзвичайно складних умовах: не вистачало учителів, навчального обладнання, шкільні приміщення перебували в занедбаному стані.

На жовтень 194 року в Україні відновили роботу 113 ВУЗів.

В березні 1944 року відновила роботу у Києві Академія Наук, у серпні 1944 року – Львівська філія АН у складі 6-ти відділів.

1945 До 1970 р.

Труднощі повоєнної доби характеризує зріст вечірніх шкіл: з 876 1950—1951 рр. до 2070 на 1964 — 1965 у м. (у с. їх кількість на той час меншала). Діяли також вечірні школи для дорослих, вечірні й заочні проф. школи.

Кількість вищих шкіл зменшилася у результатікомасації* з 173 шкіл 1940—1941 рр. до 140 на 1958—1959 рр. (при одночасному зростанні ч. студентів). Створено новий Ужгородський Державний Університет (1945). Тільки 55,7 % студентів у 1958 — 59 студіювали нормально (решта — заочно і на вечірніх курсах). Цей відсоток упав до 38,7 в 1965—1966 рр. у результаті реформ Микити Хрущова, але згодом почало кращати.

Продовжувалося зросійщення шкільництва: відсоток рос. шкіл зріс з 14 у 1938—39 рр. до близько 25 на 1955—1956. Зі шкіл національних меншостей залишилися тільки молдовани., угорці і поляки (разом 319 у 1950—1951 рр.). 1946 майже всі вищі школи (крім педагогічного, медицини, і мистецтва) підпорядковано безпосередньо міністерству вищої освіти в Москві. Щойно 1955 відновлено міністерство вищої освіти в Києві, але з обмеженими компетенціями.

Проведено перекваліфікацію учителів у Західній Україні, 2/3 яких визнано невідповідними сов. вимогам. Між 1945 і 1951 спроваджено близько 36 400 вчителів зі Сх. України. Після змін населення відсоток укр. шкіл у Західній Україні став найвищим в УССР (у Галичині, на Волині і Буковині 93,3 % в 1946 — 47 проти 86 % у 1940—1941). Створено 22 нові вищі школи в західній Україні, спочатку українізовані, але від 1949—52 рр. переважно російщені. Під час короткої «відлиги» 1950-их роках секретар ЦК КПУ Л. Мельніков був усунений за надто явне російщення освіти у Західній Україні.

Важливим етапом у розвитку О. в Україні став закон Верховної Ради СРСР 1959 р. «Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток нар. освіти», на підставі якого інтенсивно посилено русифікацію укр. шкільництва. У дусі цього закону зреформовано семирічки і десятирічки на 8- (обов'язкові) і 11-річні «загально -освітні політехнічні школи з виробничою підготовкою». Після закінчення середньої освіти треба було відпрацювати щонайменше 2 роки перед вступом до вищої школи (за винятком 20 % най здібніших учнів). Як й інноваційні реформи Хрущова, також цю частково скасовано 1964-1967. Проте залишено обов'язок 8-річної загальної Освіти, повернено, замість 11-річного, 10-річне навчання, залишено безплатність середньої і вищої освіти і необов'язковість навчання української мови й літератури в рос. школах УССР. В атмосфері нового наступу на українську мову відсоток укр. шкіл упав з 85,5 % в 1955—1956 до 81,1 % в 1967—1968 рр.

1956 р. введено школи-інтернати з оплатою за навчання, а від 1960 — «школи продовженого дня» (пів інтернати) від 1 до 8 клас загально -освітні школи. Ці школи не є надто поширені, бо вимагають більше коштів.

У 1967—1968 рр. ще половина учнів технікумів і проф. шкіл вчилася заочно і на вечірніх курсах. Найбільше вчилося у промисловості і будівельних професіях (45,3 %). Порівняно з західними країнами низький відсоток вивчав торгівлю, фінанси, адміністрацію і право (13,3 на 1967—1968 рр.).

1964 р. створено Донецький Університет. Від 1958 наук. ступені затверджує Всесоюзна Атестаційна Комісія в Москві. Тоді як рівень навчання спеціалістів точних а природничих наук високий, то у гуманістичних і суспільствознавчих галузях він низький. Від 1967 р. встановлено пільги в прийманні до вищих шкіл колишнім військовим і працівникам безпеки. Випускники вищих проф. шкіл мають обов'язок працювати 3 p. на визначених місцях, часто поза Україною. В кін. 1960-их pp. УРСР мала на 1/4 менше студентів на 10 000 населення, ніж Росія. В 1968—1969 рр. тільки 21,8 % студентів жило в гуртожитках; більшість дістає стипендії. 1974 видано таємну інструкцію не приймати до університетів Західної України більше 25 % місцевої молоді. Починаючи від 1960-их pp., помітна нац. активність студентів (демонстрації, арешти, усування з університетів). Від 1965 р. випускники проф. вищих шкіл мають право на постійну посаду.