53.Визначте особливості політико-ідеологічних і культурних процесів в урср у перші післявоєнні десятиріччя (1945-1964 рр.).

Одним з елементів радянізації західноукраїнських земель та встановлення тотального ідеологічного контролю над місцевим населенням була заборона грекокатолицької (уніатської) церкви, а також приєднання її до руської православної церкви. тому, що вона була одним з важливих чинників суспільнополітичного життя західно українського регіону. В умовах української бездержавності УГКЦ поступово перетворилася на традиційного посередника між українцями і офіційною владою, духовну опору національновизвольного руху. Грекокатолицька церква об’єднувала понад 5 млн. віруючих. Поки тривала війна, радянська політика відносно грекокатоликів була поміркованою. Представники УГКЦ певною мірою засвідчили свою лояльність до радянської влади, але зауважили, що у західноукраїнському регіоні будьякі нововведення необхідно робити поступово і обережно.

Сталін та його оточення планувало використовувати грекокатолицьку церкву в боротьбі радянського режиму з ОУНУПА. Відмова церкви піти на співробітництво стала формальним приводом для її ліквідації. 15 березня 1945 р. було схвалено пропозицію Ради у справах Російської православної церкви при Раднаркомі СРСР про організацію у Львові за рахунок грекокатолицької церкви православної єпархії, якій було передано спочатку один з грекокатолицьких соборів.

10 березня 1946 р. у Львові відбувся собор Української грекокатолицької церкви. У соборі св. Юра зібралися 216 делегатівсвящеників (за іншими даними – 214) і 19 мирян. Головне рішення собору зводилося до наступного: «… відкинути настанови Берестейського Собору з 1596 р., ліквідувати унію, відірватися від Ватикану і повернутися до нашої батьківської святої православної віри і Руської православної церкви». З огляду на канонічне право, собор не мав правочинності, оскільки на ньому не було жодного єпископа. Одним з рішень вказаного вище собору передбачалося кожному священику дати письмову згоду на перехід до православної церкви. Хто не погодився, того арештовували органи МВСМДБ та депортували до Сибіру. Фахівці підрахували, що майже кожного третього священикауніата було вислано.

Після того, як поза законом опинилася грекокатолицька церква Галичини, радянське керівництво почало проводити подібну кампанію в Закарпатті.

Уніатська церква, перебуваючи у непростому становищі, не зникла, а перейшла в підпілля. Дослідники називають період діяльності грекокатоликів з 1946 по 1989 рр. «катакомбним».

Ліквідувавши УГКЦ, радянське керівництво виконало один з головних пунктів плану, головна мета якого спрямовувалося на організацію всебічної і активної відсічі римокатолицькому Ватикану та зміцненню радянської влади на Західній Україні.

Закінчилася Друга світова війна, яка принесла радянському народу багато випробувань, страждань і горя. Процес повернення до мирної праці, подолання повоєнної розрухи втілював багато сподівань на позитивні зміни. Однак, як і у попередні роки все знаходилося під пильним контролем комуністичної партії. Велике занепокоєння в офіційної влади викликало те, що під час війни десятки мільйонів осіб проживали на окупованих територіях, мільйони були вивезені на примусові роботи до Німеччини, перебували в полоні. Мільйони радянських військових перебували в країнах Східної і ПівденноСхідної Європи та бачили там вищий рівень життя, ніж про нього казала радянська пропаганда. Всі вони зазнали чужих для системи ідеологічних впливів. Для того, щоб відновити тотальний контроль над свідомістю людей, режим почав використовувати різноманітні засоби, в тому числі гучні ідеологічні кампанії та репресії.

В Україні репресії мали ще одну особливість – з їх допомогою влада намагалася викорінити саму можливість національновизвольного руху в республіці. Приборкати критично налаштовану інтелігенцію доручили секретарю ЦК ВКП(б) А.Жданову. Творча інтелігенція піддавалася нещадній критиці, причому зневажливим і безцеремонним тоном, визнавалася «українськими буржуазними націоналістами» та «ворогами народу». У 1947 р. КП(б)У знову очолив Л.Каганович. І вже на вересневому пленумі правління Спілки письменників України відверто звинувачено в «націоналізмі» М.Рильського (твори «Мандрівка і молодість», «Київські октави»), О. Довженка (кіносценарій «Україна в огні») та ін. Цього ж року влада робить наступ на наукову інтелігенцію. Влада монополізувала право на трактування історичного процесу та нікому не дозволяла ухилятися від заданої схеми історії.

Другий етап кампанії, спрямованої проти інтелігенції, пов’язаний з боротьбою з «низькопоклонством» перед Заходом, а пізніше з «космополітизмом». Ініціатори цієї кампанії мали на меті привести країну до культурноідеологічної ізоляції, розколоти інтелігенцію, певним чином протиставити її іншим прошаркам суспільства, розпалити шовіністичні настрої, посилити процес русифікації, відновити образ внутрішнього ворога, необхідний тоталітарному режимові для існування.

У 1947 р. започаткували дискусію щодо окремих питань філософії, яка пропагувалася як «зразок більшовицької критики і самокритики». В інших наукових напрямах – мовознавстві, політекономії – теж відбувалися дискусії подібного характеру. Вочевидь, офіційна влада за допомогою таких дискусій намагалася виявити та розгромити інакомислення серед представників наукової інтелігенції, встановити контроль над усіма сферами духовного життя.

На сесії Всесоюзної академії сільськогосподарських наук у серпні 1948 р. одна з подібних дискусій фактично розгромила радянську школу генетики. Кількасот вчених втратили роботу. Ця кампанія нині називається іменем «народного академіка» Т.Лисенка – «лисенківщиною». В Україні її жертвами стали академік М.Гришко, професори С.Гершензон, Л.Делоне, І.Поляков та ін. Псевдонаука «зачиняла двері» окремим науковим напрямам, не давала їм вільно розвиватися, все більше панував догматизм. Кібернетика була оголошена «буржуазною лженаукою».

Незважаючи на те, що головним об’єктом для тоталітарного режиму була інтелігенція, від ідеологічного наступу тоталітарного режиму страждало все суспільство. Один з партійних лідерів Л.Каганович відверто вказував, що кожний випадок невиконання планових завдань у промисловості й сільському господарстві розглядатиметься як прояв українського буржуазного націоналізму. Підкреслимо, що ідеологічні кампанії проводилися під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників: розгортання і поглиблення «холодної війни» між СРСР і США, зміцнення тотального ідеологічного контролю за суспільними процесами, реанімація образу внутрішнього ворога – однієї з умов існування режиму, нейтралізація активної патріотично налаштованої національної еліти тощо. Все це створювало гнітючу атмосферу, гальмувало духовний розвиток народу загалом. Суспільство перебувало в очікуванні нового витку репресій, принаймні на це вказує промова Сталіна на осінньому пленумі компартії 1952 року. 5 березня 1953 р. Сталін помер, з’явилися сподівання на пом’якшення моральнополітичного клімату в країні.