3. Розкрийте зміст основних концепцій походження українського етносу.

В історичній літературі чітко простежуються три основні історіософські концепції виникнення українського народу. Російсько-державна шовіністична започаткована у працях російських дворянських істориків. ЇЇ основи заклав архімандрит Києво-Печерської лаври Інокентій Гізель, автор праці «Київський синопсис». Монархічні шовіністичні ідеї викладені у цій праці знайшли подальший розвиток в працях В. Щербакова, С. Соловйова та В. Клочевського, з них випливало, що історія Російської імперії почалася із Київської

Русі, а від неї переходить до великого князівства Литовського, з якого починалася Московська держава і Російська імперія. Ще більш шовіністична і=була теорія, випущена у 1865 році російського історика Погодіна і філолога Соболевського, які стверджували, що на Надніпрянщини до середини 18 століття жило тільки великоруське населення, яке під тиском татар перемістилося на північ. Українці ж мігрували на Надніпрянщину після татарської навали. Сутність радянської концепції полягає в спільності трьох східнослов’янських націй. Теорія триєдинства підтримувалася ще Катериною ІІ, і офіційно визнавалася. Ця концепція була викладена і опублікована у 1954 році в «Тезах про 300 річчя возєднання України з Росією». Підтримували цю теорію мавродін, Рибаков, Моця. Автохтонна-автомістична концепція полягає в тому, що український народ автохтонний. Створення цієї концепції належить автору «Історія Русів» М. Грушевському. Під впливом цієї історик Маркович написав п’ятитомну «Історію Малоросів». Він твердив, що укр.. народ утворився з давніх-давен з ранньослов’янських племен (антів), незалежно від північно-східньої русі. Розвинув думку Маркевича Костомаров у праці «дві русські народності».

4.Політичний устрій та система управління держави антів.

Найвідомішим в історії є Антський племінний союз або Держава антів (IV—VII ст.).    Анти займали велику територію від лісів Полісся до Чорного моря й від Карпат до Дону. Історики вважають, що столиця антів була на півдні, поблизу Чорного моря, де концентрація населення в той період була найбільшою. Анти займалися хліборобством, тваринництвом, промислами. Високого рівня досягло ремесло. Анти налагоджували міжнародні зв’язки з сусідніми народами, особливо з Візантією.    Соціальне розшарування в антському суспільстві засвідчують грошові та речові скарби. В господарстві широко застосовувалася праця рабів. Існувала работоргівля. Військовим успіхам антів сприяла чітка общинна організація суспільства. Військо відігравало в суспільстві важливу роль і було невід’ємним від державного апарату. В той же час зберігалося ще народне віче, на якому вирішувалися актуальні питання політичного, економічного, військового характеру. Такі особливості державного життя притаманні військовим демократіям.    Основою політичної організації племен, що входили в антський союз, були роди і племена. Рід мав свої традиції, майно, шанував спільних предків, вів господарство під проводом старійшини. Плем’я мало військово-оборонну організацію.    Зазначимо, що ще в період родоплемінних відносин політичні, економічні та військові функції виконували вожді племен, які обиралися на загальноплемінних зборах з числа найавторитетніших старійшин родів. З появою майнового розшарування серед родичів, появою інституту власності виникає потреба у передачі цієї власності у спадок. З’являється також спадкоємність влади вождів племен.    У перші століття н. е. слов’янські племена, як і інші народи, були втягнуті в загальні процеси Великого переселення народів, невід’ємні від війн як оборонного, так і завойовницького характеру. Саме в ці часи в українських племен з’являється виборна посада вождів, які концентрують у своїх руках військові функції.    Антських вождів Божа, Ардагаста, Мусокія, полководців Доброгаста, Пирогаста та інших згадують письмові джерела.   Згодом, уже в VI—VII ст. все частіше в історичних джерелах згадуються князі, які, окрім військової справи, займаються управлінням.    Так на зміну родовим вождям приходять військові князі, які концентрують всю повноту влади у своїх руках, створюють апарат управління. Так влада стає незалежнішою і самостійнішою, хоча в часи раннього феодалізму були ще сильні родові інститути і звичаєві норми общинного ладу.    Слід наголосити, що правовою основою суспільства антів, як і в інших народів, які переживали період становлення держави, були звичаї, які одночасно були і релігійними, і моральними, і правовими нормами   Характерними рисами й елементами звичаєвого права українських племен було те, що правила й норми язичницької релігії, яка панувала в світі до появи монотеїзму на початку нашої ери були невід’ємні від правових норм. У звичаєвому праві закріплювалася панівна роль чоловіка в сімейних і суспільних відносинах.    З появою поняття власності правові звичаї закріплювали окремо зміст поняття власності племені та власності роду. Так, природні багатства — ліси, пасовиська, річки, озера — все це було власністю племені. Власність роду поділялася між його членами. Наприклад, земельні наділи. Члени роду мали право володіти і користуватися землею, а щодо розпорядження нею — ці питання вирішували збори родичів.    Власність передавалася в спадок лише по чоловічій лінії. В звичаях існували поняття злочину і покарання за злочин. В окремих випадках існувала колективна відповідальність членів роду за злочин. Антська держава була зразком такого державного утворення, в якому відбувався перехід від первіснообщинного ладу до феодалізму з ознаками рабовласництва.   В VII ст. антський племінний союз розпався — до цього спричинилися внутрішні та зовнішні обставини.