64. Охарактеризуйте етичну концепцію і. Канта.

Кант виходив з того, що керуючись розумом людина не може пізнати все. Людина ще повинна співвідносити свою діяльність з мораллю.

А людина ж трактується в нього як дуалістична істота: природна і вільна. Природна частина обмежує діяльність людини, і вона може позбутись цього тільки звернувшись до моральної віри.

В основі етичної концепції лежить моральний закон Канта (категоричний імператив). Категоричним він є тому, що його слід дотримуватися не задля певних цілей, а заради його самого. Він не потребує обґрунтування, оскільки є дедукцією чистого практичного розуму. Джерело цього закону лежить у вільній волі людини, але Кант цим законом обмежує свавільність і особисті егоїстичні цілі людини.

«Вчення і тільки до такої максими, керуючись якою ти в той же час можеш побажати, щоб вона стала загальним законом».

Моральна діяльність відрізняється від усіх інших форм діяльності тим, що її необхідність випливає з максими, яка відповідає моральній заповіді, а не з будь-якого іншого мотиву. Моральною є лише дія, здійснена без участі будь-якої схильності людини, зумовлена моральним переконанням, а не продиктована усвідомленням обов'язку. Не мету дії, не її продуктивність, а лише намір, тобто відповідність категоричному імперативу, визначають як моральний критерій. Тільки повага до морального закону надає моральності вчинкам людини.

65.Викажіть критичні зауваження стосовно основних положень суб'єктивного ідеалізму і. Канта.

Його філософську спадщину поділяють на три періоди: “докритичний”,  “критичний" та “антропологічний”.  У “критичний” (назва пов’язана з першим словом його головних праць: “критика”, що означає дослідження самих підвалин) період Кант створює філософські праці, які стали подією в історії людської культури: “Критика чистого розуму”, “Критика практичного розуму”, “Критика здатності судження”. В першій викладена теорія пізнання філософа, у другій – його етичні, у третій – естетичні погляди.

 На перший план у цей період виступає ідея “коперніканського  перевороту” у філософії. До Канта вважали, що пізнання є результатом дій на людину зовнішніх чинників. При цьому людина сприймає (тобто перебуває пасивною), а світ впливає на неї. Кант “перевернув” це співвідношення: він проголосив, що пізнання і знання є результатом людської (насамперед – розумової) активності. Людина пізнає лише тією мірою, якою                                                                                                      сама випробовує природу, ставить їй запитання.

Аналогія з “коперніковським переворотом” тут цілком очевидна: Копернік “зрушив” Землю (яку до того розглядали нерухомим центром Всесвіту), а Кант “зрушив людину”, поклавши край її пасивності. У чому полягає значення цього перевороту?

По-перше, Кант дав більш виправдану картину пізнання: пізнання не  дублювання реальності, не перенесення речей у людський інтелект, а діяльність створення інтелектуальних засобів людської взаємодії зі світом.

По-друге, людський розум може визнати надійним лише таке знання, яке він сам видобував на зрозумілих йому принципових засадах і обґрунтував з необхідністю.

По-третє, у концепції І. Канта людина постає творчою і діяльною; при тому що активнішою вона є, то розгалуженішими будуть її зв’язки з дійсністю і, відповідно, – ширшими знання (схема 2.11.).

 В теорії пізнання Іммануїл Кант:

а) розкрив взаємозв’язок чуттєвого та раціонального в пізнанні;

б) висунув концепцію трьох сходинок пізнання: чуттєвого споглядання, розсудку та розуму;

в) відстоював позиції агностицизму. За Кантом, людські відчуття є лише суб’єктивними  враженнями, які не дають повних знань про об’єктивні речі, через що останні є непізнаванними “речами в собі.”

Мають велику цінність також етичні, естетичні та соціологічні ідеї Канта. У сфері моралі Кант виходив із визнання вихідної рівності всіх людських  розумів як суверенних чинників свідомого вибору поведінки. З такої рівності випливає, що кожен окремий розум повинен у прийнятті рішень діяти як загальний розум. На цій основі формулюється кантівський “категоричний імператив” (“остаточне повеління”): “Чини завжди так, щоб максима (тобто вираз у формі принципу) твоєї волі могла мати також і силу .... всезагального закону”.  Це означає, що людина, обираючи певний вид поведінки, повинна припускати можливість такої ж поведінки для будь-кого. У праці “Критика практичного розуму” Іммануїл Кант стверджує: категоричний імператив – необхідний і загальнозначущий моральний закон практичного розуму – зумовлює поведінку людини, наказує поводитися так, щоб її вчинки могли бути основою та керівним началом загального законодавства.

У сфері естетики Кант дійшов висновку, що там, де йдеться про мистецький смак людини, не діють закони логічного обґрунтування. Тому естетичні сприйняття є цілісні, неаналітичні, непрагматичні, і естетичні судження будуються як ціннісні, оцінні.