1) Cпociб (modus):

дiйcний - modus indicativus;

кoн'юнктив (умовний)- modus coniunctivus;

нaкaзoвий - modus imperativus.

Спосіб– граматична категорія дієслова, яка виражає ставлення мовця до можливості, бажаності, необхідності та інших умов здійснення дії чи реалізації стану. Семантична суть категорії способу полягає в протиставленні реальних дій (modus indicativus), ірреальним модальним діям (наприклад,modus coniunctivus). Способові значення реалізуються в формах, що є разом з тим носіями особових і часових значень.

2) Cтaн (genus verbi):

aктивний - genus activum;

пacивний - genus passivum.

Стан – граматична категорія дієслова, якою передається взаємовідношення суб’єкта й об’єкта в процесі виконання дії. Станові форми передають дві взаємопов’язані станові ситуації, якими розкриваються співвідношення реального діяча з граматичним підметом:

1. логічний суб’єкт (діяч) і граматичний підмет збігаються: Agricolae agros colunt. – Землероби обробляють поля.

2. логічний суб’єкт (діяч) і граматичний підмет не збігаються : Agri ab agricolis coluntur. – Поля обробляються землеробами. У другому випадку підметом виступає іменник agri поля, а додатком (непрямим) – іменник agricolae , хоч реальним діячем є, звичайно, землероби.

Категорія стану у семантичному й формально-граматичному відношеннях базується на категорії перехідності/неперехідності, оскільки станові відношення актуальні тільки для перехідних дієслів та їх семантичних відповідників з нейтралізованою перехідністю.

3) Чac (tempus).

тeпepiшнiй час- tempus praesens;

минулий час нeдoкoнaного виду - tempus imperfectum;

мaйбутнiйчасІ- tempus futurum І (має значення як недоконаного, так і доконаного виду);

минулий час дoкoнaного виду - tempus perfectum (означає закінчену дію, незалежно від її тривалості);

дaвнoминулий час дoкoнaного виду - tempus plusquamperfectum (означає дію, що відбулася раніше від іншої дії в минулому);

мaйбутнiй ІІ час- tempus futurum ІІ (означає дію, яка відбувається до того, як матиме місце інша дія).

Отже, час – граматична категорія дієслова, що виявляє себе в особових утвореннях – переважно дійсного способу, - відносячи дію або стан до моменту мовлення (теперішній час), вказуючи на те, що вона відбувалася до моменту мовлення (минулий і давноминулий часи), чи на те, що її здійснення почнеться після моменту мовлення (майбутні часи).

NB! Категорія часу пов’язана з категорією виду. Семантичною ознакою категорії виду є протиставленість двох форм – доконаної (perfectum) і недоконаної (imperfectum) – за ознакою обмеженості і необмеженості тривання дії. Тому часи дієслова у латинській мові за способом їх творення і основним значенням можна розділити на дві групи, що розрізняються видом.

1. У групу часів недоконаного виду (система інфекта - infectum) входять: praesens, imperfectum i futurum I (primum).

2. У групу часів доконаного виду (система перфекта - perfectum) входять: perfectum, pluaquamperfectum i futurum II (secundum).

4. Чиcлo (numerus):

oднинa - numerus singularis;

мнoжинa - numerus pluralis.