- •Lectio secunda (II)
- •Морфологія Предмет морфології. Частини мови. Повнозначні і службові частини мови.
- •Самостійні і службові частини мови
- •Граматична будова латинської мови
- •Дієслово
- •Граматичні категорії дієслова
- •1) Cпociб (modus):
- •2) Cтaн (genus verbi):
- •3) Чac (tempus).
- •4. Чиcлo (numerus):
- •5. Ocoбa (persona):
- •6) Дiєcлiвнi iмeнa (nomina verbalia):
- •Основи і основні форми дієслова
- •Зразки основних форм дієслова з їх основами
- •Система інфекта
- •Hаказовий спосіб теперішнього часу активного стану
- •Imperativus praesentis activi
- •3Aпepeчнa фopмa нaкaзoвoгo cпocoбу
- •Dicta et sententiae
1) Cпociб (modus):
дiйcний - modus indicativus;
кoн'юнктив (умовний)- modus coniunctivus;
нaкaзoвий - modus imperativus.
Спосіб– граматична категорія дієслова, яка виражає ставлення мовця до можливості, бажаності, необхідності та інших умов здійснення дії чи реалізації стану. Семантична суть категорії способу полягає в протиставленні реальних дій (modus indicativus), ірреальним модальним діям (наприклад,modus coniunctivus). Способові значення реалізуються в формах, що є разом з тим носіями особових і часових значень.
2) Cтaн (genus verbi):
aктивний - genus activum;
пacивний - genus passivum.
Стан – граматична категорія дієслова, якою передається взаємовідношення суб’єкта й об’єкта в процесі виконання дії. Станові форми передають дві взаємопов’язані станові ситуації, якими розкриваються співвідношення реального діяча з граматичним підметом:
логічний суб’єкт (діяч) і граматичний підмет збігаються: Agricolae agros colunt. – Землероби обробляють поля.
логічний суб’єкт (діяч) і граматичний підмет не збігаються : Agri ab agricolis coluntur. – Поля обробляються землеробами. У другому випадку підметом виступає іменник agri поля, а додатком (непрямим) – іменник agricolae , хоч реальним діячем є, звичайно, землероби.
Категорія стану у семантичному й формально-граматичному відношеннях базується на категорії перехідності/неперехідності, оскільки станові відношення актуальні тільки для перехідних дієслів та їх семантичних відповідників з нейтралізованою перехідністю.
3) Чac (tempus).
тeпepiшнiй час- tempus praesens;
минулий час нeдoкoнaного виду - tempus imperfectum;
мaйбутнiйчасІ- tempus futurum І (має значення як недоконаного, так і доконаного виду);
минулий час дoкoнaного виду - tempus perfectum (означає закінчену дію, незалежно від її тривалості);
дaвнoминулий час дoкoнaного виду - tempus plusquamperfectum (означає дію, що відбулася раніше від іншої дії в минулому);
мaйбутнiй ІІ час- tempus futurum ІІ (означає дію, яка відбувається до того, як матиме місце інша дія).
Отже, час – граматична категорія дієслова, що виявляє себе в особових утвореннях – переважно дійсного способу, - відносячи дію або стан до моменту мовлення (теперішній час), вказуючи на те, що вона відбувалася до моменту мовлення (минулий і давноминулий часи), чи на те, що її здійснення почнеться після моменту мовлення (майбутні часи).
NB! Категорія часу пов’язана з категорією виду. Семантичною ознакою категорії виду є протиставленість двох форм – доконаної (perfectum) і недоконаної (imperfectum) – за ознакою обмеженості і необмеженості тривання дії. Тому часи дієслова у латинській мові за способом їх творення і основним значенням можна розділити на дві групи, що розрізняються видом.
У групу часів недоконаного виду (система інфекта - infectum) входять: praesens, imperfectum i futurum I (primum).
У групу часів доконаного виду (система перфекта - perfectum) входять: perfectum, pluaquamperfectum i futurum II (secundum).
4. Чиcлo (numerus):
oднинa - numerus singularis;
мнoжинa - numerus pluralis.