Lectio secunda (II)

Lectio secunda (II)

-

Морфологія Предмет морфології. Частини мови. Повнозначні і службові частини мови.

Морфологія (від гр. μορφή – форма і λόγος – слово, значення, вчення) – розділ граматики, що вивчає системи форм слова, або його парадигми, граматичні категорії форм, а також граматичні класи слів (частини мови).

Обсяг поняття “морфологія” в різних концепціях визначається неоднаково. При вузькому підході воно визначається як розділ науки про мову, що займається вивчення форм словозміни. Існує і розширене розуміння морфології як науки про форми, що охоплює будь-які, а не тільки внутрішньослівні, засоби вираження, що розглядаються в їх формальному (зовнішньому) аспекті, поширюючись навіть на службові слова, порядок слів тощо.

Основною одиницею в морфології, як і лексикології, є слово. Якщо в лексикології вивчається його лексичне значення, походження, місце в словниковому складі, то в морфології – граматичні зміни та граматичні характеристики слова. Слово як граматична одиниця – це система всіх його форм з їх граматичними значеннями. Зміни слів у морфології виступають як засіб вираження граматичних відношень. Виражені формами граматичні відношення не зв’язані безпосередньо з лексичним значенням слів. Окремо взята форма конкретного слова є його словоформою, наприклад: fabulam, legimus, notam, discipulis – словоформи слів fabula; legere; notus, a, um; discipulus.

Слова як лексичні та граматичні одиниці об’єднуються в частини мови (partes orationis), тобто лексико-граматичні класи слів. Кожна частина мови має свій комплекс граматичних категорій, у яких представлене те узагальнене значення, яке властиве всім словам цієї частини мови. У латинській мові десять частин мови, які за морфологічними, синтаксичними та лексико-семантичними ознаками діляться на самостійні , службові і еквіваленти висловів :

Самостійні : Cлужбові :

Іменник Прийменник

(nomen substantivum) (praepositio)

Прикметник Сполучник

(nomen adiectivum) (coniunctio)

Дієслово Частки

(verbum) (particulae)

Прислівник Еквіваленти

(adverbium) висловів:

Займенник Вигуки

(pronomen) (interiectio)

Числівник

(nomen numerale)

Самостійні і службові частини мови

Самостійні або повнозначні частини мови називають предмети, ознаки,дію, кількість, граматично поєднуються з іншими словами, співвідносяться з поняттями (amicus товариш, legatus посол, легат; civitas держава; lectio читання; altus високий; doctus вчений; celer швидкий; duo два; centum сто; laborare працювати; audire слухати і т.п.). До них належать іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово і прислівник. Усі повнозначні частини мови, окрім займенників виконують номінативну функцію, тобто називають відповідні елементи дійсності як самостійні лексичні одиниці. Залежно від здатності чи нездатності слів до змінювання (утворення форм) повнозначні частини мови діляться на змінні і незмінні. Крім морфологічних критеріїв повнозначності, необхідно брати до уваги також і синтаксичні характеристики. Усі повнозначні частини мови здатні виступати членами речення. У граматичній системі латинської мови за кожною повнозначною частиною мови закріплена типова для неї основна синтаксична роль. Так, вживання іменника найтісніше пов’язане з вираженням підмета або додатка. Для дієслова типовим є вживання в ролі головного члена речення – присудка. Прикметник спеціалізується на означальній функції. Прислівник забезпечує характеристику дії, вираженої присудком, з погляду тих обставин, у яких вона відбувається. Займенник може виступати у реченні і підметом, і додатком, і означенням, тому що роль його як члена речення повністю залежить від того, на яке предметно-логічне значення він вказує.

Службові або неповнозначні частини мови – прийменник, сполучник, частка позбавлені:

1. номінативної функції, пов’язаної з називанням явищ, предметів, дій, ознак;

2. граматичних категорій, представлених у системі повнозначних частин мови;

3. здатності виступати членами речення.

Службові частини мови, зокрема прийменники і сполучники , нічого не називаючи, служать засобами вираження синтаксичних відношень (зв’язку слів, речень або частин речення). Частки виконують формотворчу і словотворчу роль і служать засобами вираження різних відтінків суб’єктивного ставлення мовця до змісту повідомлення.

Вигуки – особливий клас лексичних одиниць, які служать для вираження емоційного відношення і суб’єктивних оцінок: волевиявлення, здивування, захоплення тощо. Як і службові частини мови, вигуки не виконують номінативної функції і не мають граматичних форм.