Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Скачиваний:
15
Добавлен:
13.03.2016
Размер:
127.49 Кб
Скачать

27.Громадянська війна в сша.

28.Основні напрямки соціально-політичного розвитку західної цивілізації в др. Пол. 19 ст.

Аналізуючи тему, слід зазначити, що за динамізмом свого розвитку XIX ст. перевершило всі попередні століття. Головними досягненнями століття стали: промислова революція, формування індустріального суспільства; поява нових соціальних сил — буржуазії та робітничого класу; розвиток нових політичних течій та становлення політичних партій; створення системи буржуазних, національно-єдиних держав у Західній Європі; зміна форми влади в цілій низці країн.

Про хід промислової революції свідчать темпи зростання світового промислового виробництва з 3,18% у 1802—1812 pp. до 58,7% у 1900 p. З 70-х pp. XIX ст. почалося масове виробництво сталі, яке стало одним із найважливіших показників промислової потужності країн. Разючі зміни відбулися в галузі транспорту. Бурхливо розвивалася світова торгівля. Суть процесів, які відбувалися, полягала в тому, що створювався матеріальний базис нового буржуазного ладу. Буржуазна промисловість і торгівля становили його підвалини.

Для розуміння теми ґрунтовного аналізу вимагає положення про роль буржуазних революцій у Європі та США. Аналіз показує, що цикл буржуазних революцій у Західній Європі закінчився переважно в 1848—1849 pp., хоча процес вирішення поставлених ними питань тривав аж до 70-х pp. XIX ст.1

Першим і головним наслідком буржуазних революцій, що охоплюють цілу історичну епоху, було те, що після їхньої перемоги в Західній Європі створилася система буржуазних держав, головним чином національних. Конкретно-історичного аналізу вимагає й другий важливий результат буржуазних революцій — повалення феодально-абсолютистських монархій у Західній Європі. На основі вивчення фундаментальних наукових досліджень і узагальнень можна зрозуміти суть третього історичного результату буржуазних революцій — переходу від абсолютизму до буржуазної держави, від необмеженої монархії, до буржуазної республіки.

Зробимо загальний висновок: буржуазні революції 1789—1870-х років у Західній Європі були об'єктивно орієнтовані на встановлення й утвердження провідного становища капіталістичного укладу щодо інших укладів; стали механізмом стимулювання розвитку європейських держав; спричинили зміни в політичних структурах влади; відкрили простір для широкого розвитку продуктивних сил. Провідними державами світу в XIX ст. були Велика Британія, Франція, США, Німеччина, Австро-Угорщина та Росія.

Для Великої Британії, Франції та СШA спільною характерною ознакою політичного розвитку був конституційний устрій, тобто виборні парламенти визначали соціально-політичний розвиток цих країн.

Велика Британія пройшла найдовший шлях демократичної еволюції. Наприкінці XIX ст. головними подіями, що характеризували розвиток Великої Британії були: зміцнення демократичних традицій; три парламентські реформи; розвиток громадянського суспільства та правової держави.

У Франції шлях зміцнення буржуазної демократії, початок якому поклала Велика французька революція, був досить тривалим та складним. Переломним моментом на цьому шляху були події останньої чверті XIX ст. У січні 1875 року у Франції була прийнята конституція Третьої республіки, яка остаточно вирішила питання про республіканську форму правління країною.

Щодо США, то дослідження й аналіз їхнього розвитку логічно буде почати з констатації того історичного факту, що вони стали першою державою світу, створеною на суто буржуазних засадах. Американська революція, відома нам як війна за незалежність 1775—1783 pp., була антифеодальною та національно-визвольною, сприяла вільному та швидкому розвиткові капіталізму в Північній Америці. Щодо політичних завдань, які стояли перед країною, то стрижневими серед них були розробка та прийняття конституції, формування на її основі владних структур, а також роз'язання проблеми політичного устрою штатів, власне становлення механізму американської федерації.

Німецькій імперії впродовж другої половини XIX ст. вдалося розв'язати вельми складні проблеми, в

22:07:37

тому числі і найголовнішу серед них — об'єднання німецьких земель у єдину державу. Навесні 1871 р. імператор Вільгельм І відкрив засідання першого німецького рейхстагу, який прийняв конституцію Німецької імперії. Період із 1871 до 1878 р. одержав назву "ліберальної ери". Це був час активного облаштування нової держави.

Щодо перебігу подій в Австро-Угорській імперії, то важливо наголосити, що звична для нас назва — Австро-Угорська імперія офіційно з'явилася на політичній карті світу лише 1867 pоку. Першим кроком стало затвердження австро-угорської угоди (лютий 1867 р.), на основі якої Австрійська імперія була перейменована в Австро-Угорську. За цією угодою австрійський імператор ставав одночасно і королем Угорщини. Щоб усунути політичні перешкоди на шляху втілення в життя цієї угоди, імператор Франц-Йосиф змушений був затвердити й нову конституцію (1867 p.). Нова конституція формально поширювала права рейхсрату, але по суті виконавча влада залишалася в руках імператора.

При вивченні суспільно-політичних рухів у країнах Європи зробимо наголос на вивченні еволюції західної політичної думки в XIX ст.; виникненні й розвитку буржуазних течій та рухів; аналізі основних типів ідеологій XIX ст. і систем їхніх пріоритетів: консерватизмі, лібералізмі, радикалізмі; створенні буржуазних партій і їхній ролі у політичному житті буржуазного суспільства.

Ідеологія консерватизму склалася як відповідна реакція на радикальні, прогресивні перетворення Французької буржуазної революції. У своїй основі консерватизм відбивав інтереси феодалів, великих землевласників. Антифеодальний рух буржуазії викликав запеклий опір панівного феодального класу. В кінці XIX—на початку ХХ ст. консерватизм уже поєднував у собі і відображав погляди не лише феодалів, а й реакційних кіл промислового та фінансового капіталу, інтереси яких тісно переплелися з інтересами великих феодалів-землевласників.

Вся історія кінця XIX—початку XX ст. є історією непримиренної боротьби консервативної та ліберальної течій соціально-політичного розвитку суспільства.

Наголосимо, що лібералізм був ідеологією промислової буржуазії, яка йшла до влади або була при владі в більшості передових країн світу. Важливо врахувати той факт, що лібералізм був панівною ідеологією суспільства на останній стадії перехідної епохи від феодалізму до капіталізму і внаслідок цього зберігав своє революційне значення. Нове осмислення історії XIX ст. дозволяє зробити висновки, що саме лібералізм, а не соціалізм (усупереч тому, на що чекали учасники робітничого руху), був альтернативою феодальному політичному устрою і був покликаний прийти йому на зміну.

У кінці XIX ст. значного впливу на розвиток світових соціальних процесів набули робітничий рух, соціалістична ідеологія, соціалістичний рух. Наприкінці 70-х—на початку 80-х pp. виникли пролетарські партії у Франції, Бельгії, Італії, Швейцарії тощо.

Критичний аналіз історії минулої епохи в новій історичній ретроспективі має велике значення для розуміння тенденцій і закономірностей наступного розвитку, для пояснення глибоких змін, що сталися вже в XX ст.

Соседние файлы в папке шпоры и всякое такое