21.Колоніальний період в історії сша.

Первые постоянные английские поселения были основаны в 1607 г. на территории современного штата Вирджиния, а к середине XVIII в. в Северной Америке было уже 13 английских колоний. Важной особенностью социально-экономического развития североамериканских колоний было наличие рабства. Широкое применение рабского труда в колониях вызывалось прежде всего тем, что колонисты сравнительно легко приобретали здесд. землю. Источниками "белой" рабской силы были иммигранты, лица, осужденные по политическим мотивам, уголовные преступники, несостоятельные должники. Постепенно "белое рабство" было вытеснено более дешевым "черным рабством". Однако элементов феодализма в социально-экономическом строе было мало, и быстро начали возникать элементы капиталистического строя.

В южной группе колоний, где выращивались сахарный тростник, хлопок, табак, экономика основывалась на рабовладении. Экономика северной группы колоний, где начали развиваться фермерские хозяйства и мануфактуры, стала быстро приобретать капиталистический характер. С развитием капитализма, постепенным складыванием в колониях единого рынка и усилением экономических связей между колониями формировалась североамериканская нация.

По мере экономического развития колоний возрастали противоречия между ними и метрополией. Правительство Англии рассматривало колонии как источник сырья и рынок сбыта для английской промышленности и проводило политику сдерживания их промышленного развития. Колонисты считали себя свободными подданными английской короны, на которых распространялось действие права метрополии: Великая хартия вольностей, Билль о правах, общее право, право справедливости ит.д.

Непосредственной причиной, вызвавшей массовое движение против метрополии, явились меры, принятые английским правительством в 60-х гг. XVIII в.: запрет на переселение колонистов за Аллеганские горы, принятие закона о гербовом сборе, ужесточение борьбы с контрабандной торговлей, что ущемило интересы почти всех американских купцов. В 1765 г. в колониях собрался конгресс, отказавшийся признать за метрополией право на обложение налогами колоний, не имевших своих представителей в английском парламенте.

22.Війна за незалежність і утворення сша.

23.Становлення й розвиток Віденської системи міжнародних відносин (19 ст.)

Віденська система зафіксувала нову географічну карту Європи, нове співвідношення геополітичних сил. В основу цієї системи було покладено імперський принцип контролю географічного простору в межах колоніальних імперій. Під час Віденської системи остаточно сформувалися імперії: Британська (1876), Німецька (1871), Французька (сер. ХІХ ст.). У 1877 р. турецький султан узяв собі титул "Імператор османів". Росія стала імперією значно раніше, ще у 1721 р.

- Незважаючи на кінець глобальної ізольованості цивілізацій та культур, Віденська система, як і попередня Вестфальська, мала євроцентристський характер. Вестфальська система спочатку не мала глобального характеру, охоплювала Західну та Центральну Європу. Пізніше вона інтегрувала до сфери своєї дії Східну Європу, Росію, Середземномор'я, Північну Америку. Віденська система міжнародних відносин охоплювала, фактично, лише європейський простір, і деякою мірою, ті території, за які провідні держави європейського концерту вели колоніальну боротьбу чи управляли як колоніями. Поза межами Віденської системи лишився Китай, що внаслідок опіумних війн та нав’язаних провідними європейськими державами нерівноправних договорів, був поставлений у напівколоніальне положення. Японія, що в другій половині ХІХ століття почала “відкриватися” для світу також не була долучена до Віденської системи. В той же час в період Віденської системи європейська історія почала поступово перетворюватися на світову.

- На Віденському конгресі не були офіційно закріплені колонії. Однією з головних причин першої світової війни стане саме боротьба за перерозподіл колоніальних володінь.

- Модернізаційні процеси, розвиток капіталістичних відносин, буржуазні революції.

- Особливості Віденської системи полягали не тільки у спільній зацікавленості збереження статус-кво, але й у різниці цивілізаційного й модернізаційного рівня його учасників. Велика Британія і Франція вже вступили у процес науково-технічного прогресу; Австрія і Пруссія у цій сфері значно відставали. Особливістю геополітичної реальності того часу стало те, що Росію, провідну державу Віденського конгресу, гаранта миру і стабільності в Європі, технічний прогрес взагалі ще майже не торкнувся.

- Оскільки на всіх етапах розвитку провідними акторами виступали монархії, для Віденської системи, особливо під час під час фаз становлення, консолідації та стійкого розвитку була характерною гомогенність, ідентичність сутності її акторів. А чим більш гомогенною є система, у свою чергу, тим більше в ній поміркованості та стабільності. У гомогенній системі держави можуть бути противниками, але не ворогами. Саме такими й були відносини між державами європейського концерту.

Проте взаємні протиріччя, зростання національно – визвольних рухів призвели до руйнації Священного союзу, яка, фактично, відбулася після революцій 1848 року. в Європі.

З появою цілісних Італії й Німеччини та формуванням згодом ворожих блоків і, кризою системи, гомогенність перестала бути характеристикою Віденської системи. Ця система характеризувалася радше гетерогенним характером інтересів її акторів