- •18.Міжнародні відносини: від Вестфальского миру до Великої французької революції.
- •19.Причини та передумови Великої французької революції. Старий режим.
- •20.Хронологія і періодизація Великої французької революції. Особливості та характеристика кожного періоду.
- •21.Колоніальний період в історії сша.
- •22.Війна за незалежність і утворення сша.
- •23.Становлення й розвиток Віденської системи міжнародних відносин (19 ст.)
- •24.Революції 1848 р.: «весна народів».
- •25.О. Бісмарк і об’єднання Німеччини. Імперська конституція 1871 р.
- •26.Об’єднання Італії.
- •27.Громадянська війна в сша.
- •28.Основні напрямки соціально-політичного розвитку західної цивілізації в др. Пол. 19 ст.
- •29.Основні ідеологічні концепції індустріального суспільства.
- •30.Провідні держави Західної Європи й Північної Америки на рубежі століть: основні тенденції розвитку (кінець 19 – початок 20 ст.)
- •31.Теорії націй.
26.Об’єднання Італії.
Політична роздробленість Італії, свавілля чиновників, поліції, монополія дворянства на владу, феодальна залежність селян від поміщиків служили гальмом подальшого розвитку капіталізму і викликали загальне невдоволення буржуазії, широких народних мас і штовхали їх на революційну боротьбу. Головним питанням революційного руху 1848-1849 рр.. було звільнення країни від австрійського гніту і політичне об `єднання дрібних держав в єдину централізовану державу. В початку 1848 р. революція охопила Неаполітанське королівство, потім поширилася на Ломбардію, Венеціанську область.
Вирішити завдання обєднання Італії шляхом національно-визвольної війни за участю широких народних мас закликали Джузеппе Мацзіні (1805-1872), засновник «Молодої Італії», і Джузеппе Гарібальді (1807-1882), який згодом став національним героєм Італії. На початку 1849 р. у Римі спалахнуло повстання. Скликати установчі збори проголосили Рим Республікою. Однак Австрія, Франція і Неаполь рушили на Рим війська і оволоділи ним. Революція 1848-1849 рр.. в Італії зазнала поразки, але незважаючи на це, революція мала великий вплив на хід подій, спонукаючи маси на подальшу боротьбу проти австрійського ярма, за національне обєднання країни.
Наприкінці 50-х рр.. XIX ст. у русі за обєднання країни чітко визначилися два напрями: революційно-демократичний, найвидатнішим діячем якого був Дж. Гарібальді, і помірне на чолі з премєр-міністром Сардинського королівства К. Кавур (1810-1861), що спирався на ліберальну буржуазію і поміщиків. Союзником Сардинського королівства стала Франція, яка зблизилася з ним в період Кримської війни (1853-1856). У війні Сардинії проти Австрії (1859-1870) взяло участь французьке військо, при якому знаходився імператор Наполеон III. Австрійські війська почали терпіти невдачі, у ряді італійських держав відбулися повстання проти австрійців. Парма, Моден і Тоскана приєдналися до Сардинії. Австрійці зазнали поразки у села Сольферіно. За мирним договором, підписаним у 1859 р. в Цюріху, до Сардинського королівства відходила лише Ломбардії, а Франція отримала Савойю і Ніцци. Відповіддю на дії Наполеона III став революційний підйом в Італії.
Добровольці на чолі з Дж. Гарібальді в 1860 р. завоювали Сицилію. Територія Сардинського королівства значно розширилася. У 1861 р. було проголошено утворення Італійського королівства, куди увійшли Сардинія, Ломбардія, Тоскана чи інші області Італії. Залишалося приєднати до королівства Венеціанську і Папську області з Римом. Намагання оволодіти Римом, зроблені загоном Гарібальді в 1862 і 1867 рр.., Закінчилися невдачею. Між тим, Австрія, потерпіла поразку у війні з Прусією в 1866 р., змушена була відмовитися від Венеціанської області. Падіння Другої імперії у Франції в 1870 р. полегшило повне обєднання Італії: французькі війська залишили Рим. Італійський уряд рушив війська проти Папської області і зайняло Рим. Столицею Італійського королівства у 1871 р. став Рим.
Таким чином в ході національно-визвольної війни (1859-1870) були вирішені задачі звільнення північно-східній частині Італії від австрійського ярма і створення національної держави у формі монархії.