19.Причини та передумови Великої французької революції. Старий режим.

20.Хронологія і періодизація Великої французької революції. Особливості та характеристика кожного періоду.

Збройне повстання 14 липня 1789 р. в Парижі та взяття Бастилії викликало широкий резонанс по всій країні. Францією прокотилася хвиля "муніципальних революцій". Народ скидав стару владу, а замість неї створював нову - буржуазні муніципалітети. У Парижі та провінційних містах буржуазія створювала свої збройні сили -Національну гвардію. Одночасно розпочалася й аграрна револю­ція. Селяни нападали на дворянські замки, палили сеньйоріальні архіви, відмовлялися відбувати повинності. Власники маєтків пере­живали період, який увійшов в історію під назвою "Великий страх".

Відображенням величезного революційного підйому, який охопив усю країну в початковий період революції, стала Декларація прав людини та громадянина, прийнята Установчими зборами 26 серп­ня 1789 р. Та завоюваннями революції скористався не весь третій стан і навіть не вся буржуазія, а лише велика буржуазія та її союзник -ліберальне дворянство. Займаючи провідні позиції в Установчих

зборах, муніципалітетах, Національній гвардії, велика буржуазія та її партія — конституціоналісти — стали панівною силою в країні. Перший етап революції-це період панування великої буржуазії. Саме тому все законодавство й уся політика Установчих зборів ви­значалися її інтересами. Вони були прогресивними, коли збігалися з інтересами іншої частини третього стану (демократичні верстви буржуазії, селянство та плебейство) і сприяли знищенню феодаль­ного ладу. Такими були декрети про відміну станів, про передання державного майна в розпорядження нації (1789 р.), про церковну реформу (що ставила духовенство під контроль держави), про знищення старого, середньовічного поділу Франції та розподіл країни на департаменти (їх було 83, а на чолі - виборні виконавчі колегії (директорії), дистрикти, кантони й комуни (1789—1790 рр.)), про ліквідацію цехів (1791 р.), про знищення реглаліентації та інших обмежень, які стримували розвиток промисловості й торгівлі, про запро­вадження цивільного шлюбу та громадянської реєстрації актів народження, смерті та ін.

Стосовно основного питання революції-аграрного (вимога повної та безкоштовної ліквідації феодальних повинностей), - то велика буржуазія не поспішала його виконувати. Прийняті Установчими зборами під тиском селянських виступів рішення з аграрного питання (про скасування деяких феодальних привілеїв—десятини, права на полю­вання, "особистих" феодальних повинностей і частково триажу) за- ] лишили чинними основні феодальні права та не задовольняли селянство. Намаганнями великої буржуазії закріпити своє політичне панування були проникнуті декрети (кінець 1789 р.) про введення цензової вибор­чої системи й розподіл громадян на "активних" (платили податок, який дорівнював не менш як триденній заробітній платі, та становили близько 15 % населення) і "пасивних". Інтереси буржуазії обстоював і перший антиробітничий закон —Ле Шапельє (за прізвищем депутата) (1791 р.), який забороняв страйки і спілки найманих робітників.

У / 791 р. на основі Декларації прав людини та громадянина була розроблена і прийнята перша в історії Франції Конституція. Вона закріпила політичне панування великої буржуазії. Після прийняття Конституції революція для великої буржуазії, фактично, закінчилась, оскільки основної її мети - завоювання політичної влади - було досягнуто. Конституція діяла до серпня 1792 р. У цей час відбувається поділ третього стану, формуються основні політичніугрупування -фельяни (велика буржуазія), жирондисти (середня буржуазія), якобінці (дрібна буржуазія).

Улітку 1792 р. проти революції Франції були кинуті об'єднані сили європейських держав на чолі з Великобританією. У Франції готувалася

контрреволюційна змова, очолювана королівським двором Людови-каХУІ. У таких умовах, коли революції загрожували сили реакції, проти монархії піднявся очолюваний якобінцями народ. У Парижі, котрому загрожувало вторгнення коаліційних армій, керівництво повстанням народних мас взяла на себе Паризька комуна. Юсерпня 1792р. доїїрук повністю перейшла вся влада в місті. Людовик XVI був заарештова­ний за обвинуваченням у контрреволюційній змові. Закінчився період конституційної монархії. Франція стала республікою.

Перша республіка у Франції (10 серп­ня 1792 р. ~ 2 червня 1793 р.)

Улітку 1792 р. у Франції сформувалася складна політична ситуація:

• проти революційної Франції були кинуті об'єднані сили європей­

ських держав, які мали запобігти поширенню революціїв інші країни

(Австрія, Пруссія, Іспанія, Голландія, Великобританія та ін.);

» у Франції готувалися контрреволюційні змови, очолювані королів­ським двором Людовика XVI та частиною старого дворянства;

• народні маси, серед яких посилюються антимонархічні настрої,

прагнуть поглиблення революційних перетворень.

10 серпня 1792 р. у Парижі спалахнуло збройне повстання, котрим керувала Паризька комуна. Людовика XVI було заарештовано.

Панування конституціоналістів закінчилося. Конституція 1791 р. втратила свою силу.

Було оголошено про скликання нового найвищого органу влади-Національного конвенту, у виборах якого мали брати участь усі французи, котрим виповнився 21 рік. Такий Конвент відкрився 20 вересня 1792 р. у Парижі. 21 вересня Франція була проголошена республікою, а всю виборну владу переобрано на основі загального виборчого права для чоловіків, старших за 21 рік. До складу Конвенту було обрано 750 депутатів. Праворуч у парламенті за­сідали жирондисти (було близько 200 осіб). Зліва - монтаньяри -"мешканці гори" (100 осіб). "Горою" в Конвенті називали верхні місця, де сиділи найреволюційніше налаштовані депутати. Монтань-ярів називали також якобінцями, позаяк більшість з них перебувала в Якобінському клубі. Цей клуб розміщувався в колишньому приміщенні монахів-домініканців (у Франції вони називались якобінцями). Між "горою" та "жирондою" засідала основна частина депутатів, названих "рівниною", чи іронічно "болотом". Депутатів презирливо іменували "болотними квакушами". Зберігаючи мовчання з більшості гострих питань, ці депутати голосували ш сильніших на певний момент. Перші засідання Конвенту про­ходили в зіткненнях між жирондистами та якобінцями щодо долі короля. Останній був доставлений до Конвенту й допитаний. Його звинуватили в зраді, листуванні з іноземними державами, що воювали проти Франції. Конвент одноголосне (28 осіб утрималося) виніс вердикт: король винен. Ще гостріші суперечки розгорілися при об­говоренні питання про те, якого покарання заслуговує король. Це засідання продовжувалося 37 год, оскільки кожний депутат мав висловити власну думку. Більшістю з перевагою в один голос було прийнято рішення, що король заслуговує смерті. 21 січня 1793 р. короля стратили (гільйотинували).

Жирондисти, котрі отримали більшість на виборах, були проти подальшого розвитку революції. Вони всіма способами стримували її та в 1793 р., подібно до того, як це сталося з конституціоналістами, перетворилися на контрреволюційну силу. У цей же час народні маси продовжували боротьбу за радикальне, демократичне вирішення аграрного питання й остаточне знищення феодальних відносин. По всій країні спалахували повстання селянства та міської бідно; й. Жирондисти відкрито перейшли до реакційного табору і, вступивши на шлях зрадництва, повернули чорою проти народу та революції. 2 червня 1793 р. в Парижі відбулося збройне повстання народних мас, керованих дрібною буржуазією, - влада перейшла до якобінців.

Диктатура якобінців (1793-1794 рр.)

Якобінці, що прийшли до влади в червні 1793 р., були найреволюцій-нішою силою в історії французької революції. Республіка переживала критичний момент: скорочення виробництва, продовольча криза, голодні бунти, заколоти та змови контрреволюційних сил, натиск інтервентів. Дві третини території Франції (60 департаментів із 83) були захоплені ворогами революції. Урятувати та зміцнити револю­цію неможливо було без задоволення основних вимог народу.

Якобінці спочатку діяли нерішуче. Зміцненню влади якобінців сприяло швидка розробка (протягом двох тижнів) і прийняття 24 червня 1793 р. новоїдеклараціїта нової Конституції. Декларація прав людини та громадянина 1793 р. відрізнялася від попередньої (1789 р.) значно більшим демократизмом і революційністю. Вона, проголошуючи непорушні права людини (рівність, свободу, безпеку, власність та ін.), наголошувала, що уряд повинен забезпечити людині можливість користування ними. Наводився також широкий перелік демократичних свобод: право на зібрання, подачу колективних петицій, свободу совісті тощо. З'являються принципово нові статті: про заборону під страхом смерті монархії, про право народу на повстання проти уряду, якщо останній порушуватиме його права та ін. Декларація 1793 р. стала одним з найдемократичніших документів революції. Та в ній чітко проявлявся і її буржуазний характер. Вона, приміром, закріплювала непорушність приватної власності, розглядала її як природне та невід'ємне право людини.

Декларація прав людини та громадянина 1793 р. була покладена в основу якобінської Конституції, в якій Франція проголошувалася республікою, де верховна влада належала народові. Верховним органом законодавчої влади став Законодавчий корпус, який повинен був складатися з однієї палати. Виконавча влада доручалася Виконавчій раді, порядок формування якої був такий: збори виборців кожного департаменту висували по одному кандидату, з цих 83 кандидатів Законодавчий корпус призначав 24 членів Виконавчої ради. Виборчі права надавалися чоловікам, які досягли 21 року, незалежно від їхнього майнового стану. Місцеві органи державного управління (в комунах, дистриктах, департаментах) теж формувалися на основі виборів. Ця Конституція була схвалена народом у більшості департаментів. Однак різке загострення внутрішньої та зовнішньої ситуації змусило якобінців відмовитися від утілення Конституції. Ситуація, що склалася, вимагала твердого централізованого управління, дійового державного механізму. Так виникає диктатура якобінців.

Вищим органом влади, як і раніше, залишався Національний конвент, який зосередив у своїх руках усю найвищу владу та став єдиним

центром управління. Розподілу влад не існувало. Конвент мав право видавати закони та через систему різних комітетів і комісій управляв країною. Серед них вирізнялися: Комітет громадського порятунку (фактично був урядовим органом), Комітет громадської безпеки (боротьба з внутрішньою контрреволюцією). Представниками Конвенту на місцях були комісари, що наділялися надзвичайними повноваженнями. Органом боротьби з контрреволюцією був і Революційний трибунал. Якобінці здійснили перебудову армії, вона тепер засновувалася на демо­кратичних засадах, мала надзвичайно високу боєздатність, революцій­ний ентузіазм, тверду дисципліну. Було оголошено про масовий набір в армію. Насамперед, призову підлягали неодружені чоловіки віком від 18 до 25 років. Патріотичне піднесення дало змогу створити масову армію-тільки перший набір дав 450 000 чоловік.

За неповні 10 місяців свого правління якобінці здійснили низку важливих заходів: остаточно знищили феодальні повинності для селянства, демократизували державний апарат, ліквідували рабство в колоніях.