2.2 Існування глобальних змін клімату

Останнім часом все більшої популярності набуває тема сучасних глобальних змін у кліматі, а саме – глобального потепління. Ця тема насправді є дуже важливою, а тому потребує серйозного аналізу.

Для початку варто визначитись із найбільш важливим пунктом – чи реально існує глобальне потепління? Головна проблема полягає у тому, що багато звичайних людей зараз досить скептично ставляться до цієї проблеми, вважаючи її науково не доведеною, але це докорінно невірно. Насправді, підвищення середньої температури на Землі – науково доведений факт. Зокрема, докази цього можна знайти у роботі Міжурядової групи експертів зі зміни клімату (МГЕЗК), а саме у четвертій доповіді (рис. 2.1) [7 с. 3]

Рис. 2.1 "Щорічне відхилення температури повітря у поверхні Землі порівняно із середньою величиною за період 1961-1990 рр." [7 с. 3]

За метеорологічними даними температура на Землі за останні 100 років зросла на 0,7°С, при цьому темпи цього зростання стрімко збільшуються. За прогнозами вчених у найближчі десятиліття показник приросту температури буде становити 0,2°С. (рис. 2.2) [7 с. 3]

Рис. 2.2 "Прогнозована зміна температури поверхні Землі до 2020-2029 років і 2090-2099 років порівняно з середніми значеннями 1980-1999 років згідно з різними моделями" [7 с. 3]

Однак недоречно вживати фразу "глобальне потепління", бо по-перше приріст температур на земній кулі є неоднорідним, а в деяких районах температури навіть падають. По-друге, окрім просто потепління із глобальними змінами клімату пов'язують, наприклад, нерівномірність розповсюдження опадів. (рис. 2.3) [7 с. 4] З рисунку можна побачити, що надмірно зволожені райони будуть отримувати ще більше вологи, тоді як у посушливих районах дефіцит вологи буде зростати.

Рис. 2.3 "Прогнозовані зміни кількості опадів до 2080-2099 років порівняно з рівнем 1980-1999 років" [7 с. 4]

Отже, не викликає сумнівів, що глобальний процес зміни клімату, основними складовими якого є підвищення середньої температури на Землі та збільшення нерівномірності кількості опадів, не тільки існує, а й серйозно загрожує стабільності земних систем.

2.3 Вплив змін клімату на кріосферу: арктичні льоди, гірські льодовики, багатолітня мерзлота

Арктичні льоди найбільш чутливі до змін клімату, бо цей регіон залежить від тепла та вологи з інших регіонів планети (більш теплих). Тож, підвищення температури у цих регіонах призведе до ще більшого підвищення температури Арктики. За даними спостережень температура повітря у Арктиці збільшувалася майже вдвічі швидше, ніж у інших регіонах. Це викликано так званою оберненим зворотнім зв'язком: танення льоду у Арктиці зменшує відбивну здатність (чим менше площа льодовиків – тим менше альбедо), як наслідок – територія отримує більше сонячної радіації, що веде до ще швидшого зростання температур. [8 с. 5]

Тож, глобальні зміни клімату проявляються у зменшенні площі льодового покриву (переважно, морського). До природних циклічних процесів додається людський фактор, що прискорює і підсилює зміни клімату. Дані спостережень підтверджують серйозне зменшення площі зледеніння – за останні 30 років на 15-20%. (рис. 2.4) [8 с. 6] На рисунку (зелений колір – однорічні льоди, помаранчевий – багаторічні, синій – території без льодового покриву) можна побачити , що площа зледеніння морів суттєво змінилася. Площа багаторічного зледеніння майже зникла, замість неї поширилися однорічні льоди та території взагалі не покриті льодом.

Логічним наслідком танення льоду є підвищення рівня океану. За останні 100 років він зріс на 17 см, а може зрости ще на 20-50 см. до кінця XXI століття. [8 с. 7]

Рис. 2.4 "Зміна площі льодового покриву сибірських морів (1998 і 2008 рр.)" [8 с. 6]

Гірські льодовики є доволі точним індикатором змін клімату, вони реагують на зміни, збільшуючи або зменшуючи свою масу. І спостереження за динамікою льодовиків змушують замислитися. Льодовики Гімалаїв відступають на 10-15 метрів за рік. У Перу за останні 30 років зареєстровано зменшення площі льодовиків на 20-30%. Льодовик Кіліманджаро у період з 1912 по 2003 рр. зменшився на 80%. [8 с. 10]

Вплив змін клімату на багатолітню (вічну) мерзлоту проявляється у зростанні шару сезонного відтаювання. Цей шар являє собою верхню частину усієї багатолітньої мерзлоти, яка весною та літом прогрівається та тане на невелику глибину, а осінню та зимою знову замерзає. (рис. 2.5) [8 с. 16]

Рис. 2.5 "Динаміка шару сезонного відтаювання у період 1955-1990 рр." [8 с. 16]