11. Історія української культури: українські емігранти як «рішучі меншини» е.Тоффлера

Елвін Тоффлер — американський письменник соціолог та футуролог, один з авторів «Інформаційної цивілізації». В його основних роботах викладено тезис про те, що людство переходить до нової технологічної революції, тобто на зміну першої хвилі аграрної цивілізації і другої (індустріальної цивілізації) приходить нова, яка веде до створення надіндустріальної інформаційної цивілізації. Тоффлер попереджує про нові складнощі, соціальні конфлікти і глобальні проблеми, з якими зіткнеться людство на переході між XX і XXI століттями.

Основними ідеями є: 1) не втрачати рідню з Батьківщиною; 2) Відчувати близький контакт із рідною землею; 3) рішучість у своїх вчинках; 4) не боятися зміни житлових умов; 5) сміливість переїзду до нової країни.

27. І.Шевченко «Хрещення Київської Русі»

Так, розглядаючи державне хрещення Київської Русі, І.Шевченко однозначно позитивно оцінює історичний вибір князя Володимира прийняти візантійський варіант християнства. Його оцінка дослівно така: “Якщо стати на точку зору Києва X ст., то слід погодитися, що це був очевидний і мудрий вибір” (с. 53). Те, що це був очевидний вибір Володимира, не викликає сумніву, але можна засумніватися,чи таким вже мудрим був цей вибір. Підстави для такого сумніву дає насамперед історичний досвід християнської Русі-України,а також деякі висновки і спостереження самого автора. Так, він пише, що в момент Володимирового хрещення Візантія “була найблискучішим культурним центром” і перебувала “на вершині своєї політичної могутності” (с. 53). Правда, далі автор зауважує, і цілком слушно, що “витонченість і рівень освіченості візантійських книжників, їхнє знання всього канону грецької античної літератури були рисами,яких поганська Русь, мабуть, ще не могла оцінити як слід. Зате могла оцінити величезну красу царгородського мистецтва та врочистість церковних богослужінь” (Тамсамо). Оця “велична краса царгородського мистецтва та врочистість церковних богослужінь”, якими спокусився Володимир, свідчить лише про одне: князь Володимир під час своєрідного конкурсуконфесій, про який говорить Початковий літопис, віддав перевагу формі над змістом,азійській помпезності над європейською строгістю. Тобто це означає, що Володимирові не дано було збагнути, що ця “величність і врочистість” Візантії є всього лише її лебединою піснею, і що друге християнське тисячоліття буде за молодою і динамічною Європою, інспірованою і керованою Римом. Можна, звичайно, заперечити сказане, мовляв,тепер легко судити, а тоді, в момент хрещення, перед очима Володимира стояла могутня, згуртована імперія Ромеїв, де під покровом доктрини про симфонію Церкви і держави божественний імператор призначав іскидав східних патріархів, часто тлумачачи їм догмати віри. Не те, що розрізнена Європа,де національні провідники стояли в черзі допатріарха Заходу за благословенням ікоролівською короною. Спокуса Візантієюбула справді велика, і лише найдалекоглядніші політики могли їй не піддатися. Таким політиком виявився,зокрема, угорський володар Стефан (Іштван),який лише якихось десять років після хрещення Русі Володимиром зробив свій вибір на користь Римської Церкви, хоч візантійські місії вже тривалий час активно працювали серед угрів, і перший угорський єпископ був висвячений саме в Царгороді.