МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

Для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного (семінарського) заняття

Навчальна дисципліна	Педіатрія
Модуль №6
Змістовий модуль №8
Тема заняття № 58	Синдром жорстокого поводження з дитиною
Курс	6
Факультет	Медичний №2

Актуальність теми: Сучасне суспільство характеризується корінними перетвореннями в різних сферах життя-економічній, політичній, соціальній і психологічній. Дані перетворення призвели до ряду негативних наслідків, в тому числі до втрати суспільно значимих цінностей таких, як родина, відсторонення суспільства, держави від відповідальності за виховання людини, формування його моральних принципів. Спостерігається ріст агресії в суспільстві, в тому числі в родині, від якого страждають перш за все діти, як найбільш вразлива соціальна група. Прогресуюча тенденція зростання різних форм жорстокого поводження батьків з дітьми робить цю тему надзвичайно актуальною. Вивчення даного питання допоможе сконцентрувати зусилля, що будуть направлені не лише на боротьбу з наслідками жорстокого поводження з дітьми, а й дозволить попередити причини та умови, що сприяють внутрішньородинному насиллю.

1. Конкретні цілі:

1.1.Засвоїти суть поняття жорстокого поводження з дитиною

1.2. Оволодіти знаннями про види та форми насилля над дитиною

1.3. Засвоєння знань про фактори ризику з боку сім’ї, що спонукають до жорстокого поводження з дитиною

1.4. Розуміння наслідків жорстокого поводження з дитиною, поведінкові реакції дітий, що піддавались насиллю.

1.5.Ознайомлення із законодавчими та нормативно-правовими актами, що захищають від насильства в сім'ї, а також регламентують діяльність правоохоронних органів щодо попередження та припинення насильства в сім'ї.

2. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми

Назви попередніх дисциплін

Отримані навички

Кафедра пропедевтики дитячих хвороб та уходу за хворими дітьми Кафедра факультетської педіатрії, Кафедра медичної психології та психіатрії Кафедра патологічної анатомії, судової медицини та права

Збирання анамнезу у хворих дітей із патологією різних органів та систем, проведення об’єктивного обстеження дітей, оцінка результатів параклінічних обстежень, виділення основних синдромів. Психосоматичні взаємозв’язки. Вплив психологічних факторів на перебіг соматичних захворювань. Характеристики нормальної та девіантної поведінки. Організаційно-процесуальні засади проведення судово-медичної експертизи. Судово-медична експертиза ушкоджень. Правове регулювання охорони здоров’я та медичної діяльності.

3. Організація змісту навчального матеріалу

Зміст теми:

Насильством в сім’ї вважають будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю. Абсолютно переважаючу більшість потерпілих від сімейного насильства (за даними американських дослідників, близько 95%) становлять жінки й дівчата.  Насильство та жорстоке поводження щодо дітей найчастіше чинять: другі діти (95%), батьки дітей (68%) та дорослі, які працюють із дітьми (39%). Від 24 до 37% дітей зазнають різних форм насильства дома, на вулиці, в школі (від щоденного до декількох разів на місяць). Відповідно до дослідження діти впевнено відповіли про те, що насильства та жорстокого поводження зазнають в школі: - у віці 9-11 років - 65% дівчат та 50% хлопців;  - у віці 12-14 років - 84% дівчат та 70% хлопців; - у віці 15-16 років - 56% дівчат та 51% хлопців.

Діти – сама незахищена, уразлива й майже повністю залежна від дорослих частина суспільства. Проблема жорстокого поводження з дітьми свідчить про необхідність ретельного вивчення й розробки профілактичних заходів спрямованих на її дозвіл. Жорстоке поводження визнано однією з найбільш розповсюджених форм порушення прав людини у світі. Без подолання цього згубного явища не можливо створити умови для повноцінного розвитку дитини, реалізації її особистості.

В першій половині 20 століття американські рентгенологи Каффі та Сілерман помітили незвичні зміни скелету у дітей, переломи кінцівок, іноді пошкодження кісток черепа; крім того ці діти відставали у фізичному розвитку, мали анемію, але помітно краще себе почували під час перебування в медичних закладах. Як з’ясувалось пізніше, ці зміни були пов’язані не з якимось невідомим захворюванням, а були наслідком жорстокого поводження з дітьми.

Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх фізичному здоров'ю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей - жертв насильства -з'являються серйозні відхилення в психічному, фізичному розвитку, в емоційній сфері.

Форми насильства у сім’ї:

• фізичне

• сексуальне

• психологічне

Виділяють наступні моделі насильства в сім’ї:

• психопатичні моделі, що центруються на схильності до насильства дорослих (алкоголь, наркотики, низька самооцінка, комунікативна некомпетентність, соціальна ізольованість, соціальні, психологічні і психіатричні проблеми, депресивність відсутність самоконтролю, суїцидальні схильності, агресивність, рання вагітність матері, втрата дитини та ін.) і дітей (недоношеність, хворобливість, небажаність, фізичні і психічні недоліки та ін.);

• соціальні моделі, що пояснюють насильство зовнішніми (соціальними) чинниками і умовами, такими як бідність, низький рівень доходів, безробіття, соціальна ізоляція і закриття сім’ї, перенаселеність, низький освітній і культурний рівень і т.п.;

• психосоціальні моделі, котрі прагнуть інтегрувати психологічні і соціальні чинники насильства. У даних моделях чинники насильства поділяються на структурні, ситуативні і комунікативні, причому саме комунікативні чинники є ключовими і визначаючими прояви насильства в сім’ї: особливості міжособових взаємодій є або «інгібітором», або «каталізатором» дії структурних і ситуативних чинників насильства.

Проблема насильства в сім’ї є однією з найактуальніших, сьогодні, для українського суспільства. Вона привертає до себе увагу громадськості, ЗМІ та держави в цілому. З метою протидії та запобіганню цьому негативному явищу одним з напрямків державної політики у соціальній сфері є вироблення ефективних механізмів протидії насильству в сім’ї. Кабінетом Міністрів України затверджено розпорядження від 01 грудня 2010 року № 2154-р план заходів з проведення Національної компанії «Стоп насильству!» на період до 2015 року.

Дитинство- найважливіший, самобутній і неповторний період у становленні особистості. Базовим документом, спрямованим на захист дітей, є Конвенція про права дитини, прийнята Організацією Об’єднаних Націй. З часу ратифікації Конвенції про права дитини, Україна значно просунулась на шляху вдосконалення нормативно-правової бази. Конституція України гарантує рівність у правах дітей незалежно від походження, а також народились вони в шлюбі та ні. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом.

В Україні, на національному рівні, вже прийнято ряд законодавчих та нормативно-правових актів, які захищають від насильства в сім'ї, а також регламентують діяльність правоохоронних органів щодо попередження та припинення насильства в сім'ї.  До них належать:  - Закон України "Про попередження насильства в сім'ї" від 15.11.2001 р., який визначає правові основи запобігання насильству в сім'ї, органи та установи, на які покладається здійснення заходів, спрямованих на його виконання. - Закон України "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 р. У цьому Законі було введено положення, яке забороняє тілесні покарання дітей у родині; - Розпорядження Кабінету Міністрів України № 2154-р «Про затвердження плану заходів з проведення Національної компанії «Стоп насильству!» на період до 2015 року;   "Сімейний кодекс" від 10.01.2002 р. який визначає засади шлюбу, права та обов'язки подружжя, права та обов'язків батьків і дітей. - Закон України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за вчинення насильства в сім'ї або невиконання захисного припису" від 15.05.2003 р.; - Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства стосовно протидії насильству в сім'ї" від 25.09.2008 р.; - Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 23.01.2004 р. №38 "Про затвердження заходів щодо виконання Закону України "Про попередження насильства в сім'ї" та Примірного положення про центр медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї";

Серед мас побутує думка, що жорстокість у сім’ї це лише випадки побиття дитини до смерті, занехаяння дитини, яка помирає з голоду, діти, яких батьки виганяють на заробітки. Але такий погляд робить непомітним інші вчинки: виховання в жаху перед ременем, регламентація життя дитини у відповідності до поглядів батьків, сімейну лайку за будь-яку провини дитини, вибір друзів, виду занять батьками. В Україні встановилась досить небезпечна ситуація, пов’язана з поширенням торгівлі людьми, зокрема дітьми.

Але дітям слід знати, що вони вправі особисто звернутись в органи опіки й піклування, служби у справах неповнолітніх, центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, інші уповноважені органи за захистом своїх прав, свобод та інтересів. Особа, яка досягла 14 років,має право самостійно подавати заяви про позбавлення батьків батьківських прав. 5 березня 1999 р. було прийнято Закон України «Про Декларацію про загальні засади державної політики України стосовно сім’ї та жінок», який спрямовано на зміцнення інституту сім’ї, формування партнерських відносин в родині, рівного розподілу обов’язків між подружжям.

Згідно Закону «Про попередження насильства в сім’ї» визначено перелік органів та установ, на які покладається здійснення заходів щодо попередження насильства в сім’ї. Такими установами визнанні:

- органи виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї;

- служби дільничих інспекторів міліції;

- кримінальна міліція у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ;

- органи опіки і піклування;

- кризові центри;

- центри медико-соціальної жертв насильства в сім’ї;

- органи виконавчої влади;

- органи місцевого самоврядування

Відповідно до вищезгаданого порядку Служби у справах неповнолітніх:

• Ведуть загальний облік дітей, які зазнали жорстокого поводження, та сімей, у яких діти зазнали жорстокого поводження.

• Координують діяльність органів освіти, охорони здоров'я, внутрішніх справ щодо профілактики та припинення фактів жорстокого поводження з дітьми.

• Надають необхідну допомогу дитині, яка зазнала жорстокого повод­ження, та в разі загрози його вчинення, вживають заходів до попередження жорстокого поводження щодо дитини.

• Направляють дитину для обстеження стану її здоров'я до установ і зак­ладів охорони здоров'я з метою документування фактів жорстокого повод­ження, надання дитині необхідної медичної допомоги, у тому числі лікування в стаціонарі.

• Уживають невідкладних заходів до ліквідації наслідків і загрози непра­вомірних дій щодо дитини; у разі потреби разом з кримінальною міліцією у справах неповнолітніх розв'язують питання про тимчасове вилучення дитини із середовища, де вона зазнала жорстокого поводження, та про по­дальше її влаштування.

• Спільно з центрами соціальних служб для молоді надають необхідну соціально-психологічну допомогу, проводять профілактичну та роз'яс­нювальну роботу щодо наслідків жорстокого поводження з дітьми.

• Представляють, у разі необхідності, інтереси дитини в суді.

Органи внутрішніх справ:

Працівники органів внутрішніх справ, у тому числі кримінальної міліції у справах неповнолітніх, здійснюють прийняття інформації про випадки жор­стокого поводження з дітьми цілодобово. Повідомлення зобов'язані прий­мати всі працівники органів внутрішніх справ. У разі усного звернення або телефонного повідомлення працівником органу внутрішніх справ складається протокол цього звернення чи пові­домлення.

Усі звернення та інформації з приводу жорстокого поводження з дітьми, у яких вбачаються ознаки злочинних діянь або загроза їх учинення, обов'язково реєструються в черговій частині органу внутрішніх справ. Інші заяви та скарги, які надходять поштою, реєструються в канцелярії органу внутрішніх справ і, якщо вони потребують додаткової перевірки, роз­глядаються в терміни, визначені законодавством.

Усі звернення та повідомлення щодо жорстокого поводження з дітьми розглядає керівництво органу внутрішніх справ і дає конкретні вказівки працівникам кримінальної міліції у справах неповнолітніх щодо необхідних матеріалів для подальшого прийняття рішення згідно із законодавством.

Після перевірки викладених у зверненні фактів керівник органу внут­рішніх справ приймає рішення про притягнення винних осіб до відповідальності.

Якщо питання, порушені в заяві дитини, не належить до компетенції органів внутрішніх справ, працівники кримінальної міліції у справах непов­нолітніх переадресовують їх за належністю і повідомляють про це відповідну службу у справах неповнолітніх та автора звернення (повідомлення).

Працівники кримінальної міліції у справах неповнолітніх тісно спів­працюють із службами у справах неповнолітніх, центрами соціальних служб для молоді, органами прокуратури, освіти, навчальними закладами, закладами охорони здоров'я відповідно до законодавства.

У разі потреби термінового вилучення дитини із сім'ї, де батьки чи осо­би, що їх замінюють, жорстоко поводяться з нею, працівники кримінальної міліції у справах неповнолітніх спільно зі службами у справах неповнолітніх вирішують питання щодо подальшого влаштування дитини.

За всіма фактами жорстокого поводження з дітьми та результатами розгляду працівники кримінальної міліції у справах неповнолітніх зобов'язані інформувати:

• заявника;

• службу у справах неповнолітніх;

• батьків дитини або осіб, які їх замінюють (за згодою дитини);

• у разі необхідності, органи прокуратури та суд.

Органи та заклади освіти:

Здійснюють приймання заяв та повідомлень про випадки жорстокого поводження з дітьми.

Терміново (протягом однієї доби) передають повідомлення у письмовій Формі до служби у справах неповнолітніх, органів внутрішніх справ про випадок жорстокого поводження з дитиною чи реальну загрозу його вчинення.

Уживають заходів до виявлення і припинення фактів жорстокого поводження з дітьми у навчальних закладах, притягують до дисциплінарної відповідальності співробітників, учнів та інших осіб, які допускають жорстоке поводження з дітьми.

Керівники навчальних закладів зобов'язують педагогічних працівників, зокрема класних керівників, проводити попереджувальну роботу з батьками з метою недопущення випадків жорстокого поводження з дітьми в сім'ях, а також відстежувати подібні випадки з боку інших учнів.

Класні керівники організовують роботу з батьками щодо роз'яснення наслідків жорстокого поводження з дітьми в сім'ях, а також з особами, що становлять найближче оточення дитини, яка постраждала від жорстокого поводження або потерпає від реальної загрози його вчинення.

Органи та заклади охорони здоров'я:

• Лікувально-профілактичні установи та заклади цілодобово здійснюють приймання дітей, які зазнали жорстокого поводження, та надають їм потрібну медичну допомогу.

• При обстеженні дитини медичні працівники звертають увагу на ушкод­ження, що могли виникнути внаслідок жорстокого поводження з дитиною, та повідомляють про це дільничного педіатра, орган внутрішніх справ та відповідну службу у справах неповнолітніх.

• У разі виявлення або надходження звернень чи повідомлень з приводу жорстокого поводження проводять медико-соціальну реабілітацію дітей, які потерпіли внаслідок жорстокого поводження.

Управління (відділи) у справах сім'ї, дітей та молоді:

• Здійснюють приймання та розгляд звернень і повідомлень про випадки жорстокого поводження з дітьми.

• Терміново (протягом однієї доби) передають повідомлення у письмовій формі до служби у справах неповнолітніх, органів внутрішніх справ про випадок жорстокого поводження з дитиною чи реальну загрозу його вчинення.

• Направляють дітей, які зазнали жорстокого поводження, та членів сім'ї, стосовно яких існує реальна загроза його вчинення, до спеціалізованих установ для надання допомоги (кризові центри соціально-психологічної допомоги, притулки, центри медико-соціальної реабілітації, прийомні сім'ї).

• Проводять профілактичну, роз'яснювальну роботу серед громадськості щодо попередження жорстокого поводження з дітьми.

Центри соціальних служб для молоді:

• Здійснюють приймання заяв та повідомлень про випадки жорстокого поводження щодо дитини.

• Терміново (протягом однієї доби) передають повідомлення у письмовій формі до служби у справах неповнолітніх, органів внутрішніх справ про випадок жорстокого поводження з дитиною чи реальну загрозу його вчи­нення.

• У разі необхідності надають первинну (під час звернення) соціально-психологічну допомогу дітям, які постраждали від жорстокого поводження.

• Надають правові, психологічні, соціально-медичні та соціально-психологічні послуги з метою збереження соціального статусу та пов­ноцінної життєдіяльності, адаптування у суспільстві дітей, які постраждали від жорстокого поводження.

Притулок для неповнолітніх та центр соціально-психологічної реабілітації неповнолітніх:

Діти, які постраждали від жорстокого поводження, а також діти із сімей, перебування в яких загрожує їх здоров'ю чи життю, мають можливість цілодобово звернутися до притулку для неповнолітніх або центру соціально-психологічної реабілітації неповнолітніх.

Підставою для прийняття дитини є звернення дитини (усне або пись­мове) до адміністрації закладу за допомогою, яке обов'язково реєструється та невідкладно розглядається керівництвом закладу.

Всеукраїнська дитяча лінія (8-800-500-21-80) та система телефонів довіри:

• Безкоштовно, конфіденційно та анонімно надає консультації і психо­логічну допомогу дитині, яка постраждала внаслідок жорстокого поводження з нею.

• Надає дитині інформацію про роботу служб у справах неповнолітніх, відділів у справах сім'ї та молоді, соціальних служб для молоді, органів опіки і піклування, освіти і науки, охорони здоров'я, кримінальної міліції у справах неповнолітніх, неурядових організацій, які працюють в інтересах дітей.

• Інформує відповідну службу у справах неповнолітніх про факт жорстокого поводження (у разі, якщо така дитина погодилася повідомити свою адресу проживання) з метою оперативного втручання та надання допомоги.

Спеціальні заходи попередження насильства в сім’ї, регламентовані Законом України «Про попередження насильства в сім’ї»:

1. Офіційне попередження про недопустимість здійснення насильства в сім’ї (виноситься при умові відсутності в діях ознак злочину, повідомляється під розписку).

2. Взяття на профілактичний облік і зняття з профілактичного обліку (якщо протягом року особа ні разу не здійснила насильства) членів сім’ї, яким було винесене офіційне попередження.

3. Захисне попередження. Забороняє особі, якій воно винесене здійснювати конкретні акти насильства в сім’ї, отримувати інформацію про місце перебування жертви, розшукувати жертву насилля в сім’ї, якщо та за власним бажанням знаходиться в місці, невідомому особі, яка здійснила насильство, вести телефонні переговори з жертвою насильства в сім’ї.

4. Стягнення коштів на утримання жертв насильства в сім’ї в спеціалізованих закладах (приймається у судовому порядку).

5. Члени родини, які здійснили насильство по відношенню до своїх близьких, також несуть кримінальну, адміністративну або цивільно-правову відповідальність у відповідності з законом.

Підставою для вжиття заходів із попередженням насильства в сім’ї, є:

1. Заява про допомогу жертви насильства в сім’ї або члена сім’ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства;

2. Висловлення жертвою насильства в сім’ї або членом сім’ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства, бажання вжиття заходів із попередженням насильства в сім’ї у разі, якщо повідомлення або заява надійшли не від нього особисто;

3. Отримання повідомлення про застосування насильства в сім’ї або реальної загрози його вчинення стосовно неповнолітнього чи недієздатного члена сім’ї.

Відповідно до статті 1 Закону здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед неповнолітніх покладається на:

- Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту;

- школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти;

- центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх закладів охорони здоров’я;

- притулки для неповнолітніх;

- кримінальну міліцію у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ;

- приймальники-розподільники для неповнолітніх органів внутрішніх справ;

- виховно-трудові колонії Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Вивчення проблеми насилля в сім’ї охоплює різні галузі знань (медицина, філософія, психологія і т.д.). Юриспруденція акцентує увагу на порушенні правових норм. Соціологія виявляє причини і поширеність насильства, як соціальної девіації і визначає його як явище дискримінації особи і сім’ї, утиск або обмеження їх прав і свобод.

Закон розрізняє чотири види домашнього насильства:

• фізичне;

• психологічне;

• економічне;

• сексуальне.

Фізичне насильство в сім'ї — це навмисне нанесення побоїв, тілесних ушкоджень одного члена сім'ї іншому, яке може призвести чи призвело до порушення нормального стану фізичного чи психічного здоров'я або навіть до смерті постраждалого, а також до приниження його честі та гідності.

Сексуальне насильство в сім'ї — це примушування до небажаних статевих стосунків у родині, а також сексуальні дії щодо неповнолітнього члена сім'ї.

Психологічне насильство в сім'ї — це насильство, пов'язане з тиском одного члена сім'ї на психіку іншого через навмисні словесні образи або погрози, переслідування, залякування, які доводять постраждалого до стану емоційної невпевненості, втрати здатності захистити себе і можуть заподіяти або заподіяли шкоду психічному здоров'ю.

Економічне насильство в сім'ї — це навмисні дії одного члена сім'ї щодо іншого, спрямовані нате, щоб позбавити постраждалого житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які він має законне право. Такі дії можуть заподіяти шкоду фізичному чи психічному здоров'ю або навіть призвести до смерті постраждалого.

 Класифікація типів жорстокого поводження з дітьми. Можна виокремити такі типи жорстокого поводження з дітьми, визначені на основі досвіду роботи з сім'ями та безпосередньо з дітьми: жорстокі фізичні покарання, фізичні знущання, побиття:

• побиття;

• штовхання;

• спроби задушити;

• викручування рук та ін.;

• дитина є свідком знущань над іншими членами сім'ї:

• батько б'є чи ґвалтує матір у присутності дітей;

• "погану" дитину фізично карають у присутності "хорошої" дитини;

• дитина є свідком фізичних знущань над іншою людиною, що не є членом її родини, та ін.;

• сексуальне насильство;

• зґвалтування;

• нав'язування сексуальних стосунків;

• сексуальні дотики/поцілунки;

• інцест (кровозмішення);

• показ порнографії;

• залучення дитини до виготовленні порнографічного продукту та ін.;

• використання "привілеїв" дорослих:

• поводження з дітьми як з рабами чи слугами;

• покарання, поводження як з підлеглими;

• поводження як зі своєю власністю;

- відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства;

• залякування:

• використовування своїх переваг - росту, розмірів та сили;

• навіювання страху за допомогою розповідей, дій, тестів, поглядів;

• крики, стресогенна поведінка;

• жорстокість щодо інших істот;

• погрози:

• кинути дитину;

• самогубства;

• заподіяти фізичної шкоди;

• заподіяти шкоду іншим людям, тваринам, рослинам...;

• розлюбити дитину;

• "силами зла", що покарають дитину, та ін.;

• використання "вищих сил", громадських установ:

• загроза суворого покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами та психіатричною лікарнею;

• ізоляція:

• контролювання доступу дитини до інших людей: бабусі/дідуся, однолітків, братів/сестер, батька/матері, інших людей;

• контролювання перебування дитини у помешканні, заборона виходити з дому;

• контролювання спілкування дитини з друзями, аж до перешкоджання спілкування за допомогою Інтернету;

• зачинення дитини у коморі, сараї чи туалеті, чи у будь-якому закритому приміщенні вдома, в школі...;

• обмеження спілкування з дитиною, аж до повного ігнорування її потреби у спілкуванні;

• емоційне насильство:

• приниження;

• використання скарг для тиску на дитину;

• використання дітей в якості довірених осіб;

• крики;

• непослідовність;

• присоромлення дитини;

• використання дітей у конфліктах між батьками;

• "торговельна" поведінка одного з батьків щодо любові до дитини;

• економічне насильство:

• незадоволення основних потреб дитини;

• відмова чи зволікання у виплаті аліментів;

• занижений розмір державної допомоги одиноким матерям та багатодітним сім'ям;

• повна відмова дитині в грошах;

• контролювання дитини за допомогою грошей;

• витрачання сімейних грошей;

• відмова дитині у підтримці;

• використовування дитини як засобу торгу при розлученні;

• нав'язування дитині економічно обмеженого способу проживання без суттєвої необхідності;

• примушування дитини до важкої праці.

Згідно чинного законодавства, психологічне насильство в сім’ї проявляється в образах із використанням лайливих слів та криків, які принижують честь і гідність члена сім’ї, образливих жестах із метою приниження члена сім’ї або тримання його в атмосфері страху.

Психологічне насильство проявляється також у брутальному ставленні до родичів чи друзів члена сім’ї; шкоди, що її спричинено домашнім тваринам; у знищенні, пошкодженні, псуванні або приховуванні особистих речей, предметів, прикрас тощо.

Ознаками такого насильства над дітьми можуть слугувати:

- замкнутість;

- демонстрація повної відсутності страху;

- неврівноважена поведінка;

- агресивність, схильність до нищення й насильства;

- уповільнене мовлення, нездатність вчитися;

- надто висока зрілість та відповідальність у порівнянні зі звичайними дляцього віку;

- уникання однолітків, бажання гратися лише з маленькими дітьми;

- занизька самооцінка;

- тривожність;

- намагання справити враження людини, що живе в злиднях;

- демонстрація страху перед появою батьків;

- страх фізичного контакту, острах іти додому;

- депресія, спроби самогубства;

- уживання алкоголю або наркотиків;

- психосоматичні хвороби, на кшталт болю в животі (неврастенії);

- нав’язливі страхи (фобії);

- насильство по відношенню до свійських тварин, та взагалі до більш

слабших істот;

- почуття провини за отримання фізичних ушкоджень;

Крім того, до різновидів психологічного насильства над дітьми, зокрема,

належать:

1) використання "привілеїв" дорослих:

поводження з дітьми як із рабами чи слугами;

покарання, поводження як із підлеглими;

поводження як із своєю власністю;

відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства;

2) залякування:

використовування своїх переваг - росту, розмірів та сили;

навіювання страху за допомогою розповідей, дій, тестів, поглядів;

крики, стресогенна поведінка;

жорстокість щодо інших істот;

погрози покинути дитину; самогубства; заподіяння фізичної шкоди; шкоди

іншим людям, тваринам, рослинам тощо;

погрози розлюбити дитину;

загроза суворого покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою,

притулком, родичами та психіатричною лікарнею;

приниження;

використання скарг для тиску на дитину;

використання дітей у якості довірених осіб;

крики;

непослідовність;

присоромлення дитини;

використання дітей у конфліктах між батьками;

"торговельна" поведінка одного з батьків щодо любові до дитини;

Насильство над дітьми можна класифікувати також за такими ознаками:

• в залежності від стратегії кривдника: явне та приховане (непряме);

• за часом: те, що відбувається зараз, і те, що трапилося в минулому;

• за тривалістю: одноразове або багаторазове, що триває роками;

• за місцем та оточенням: вдома – з боку родичів; у школі – з боку педагогів або дітей; на вулиці – з боку дітей або незнайомих дорослих.

Категорії сімей, що схильні до насилля:

- неповнолітні батьки

- батьки, що страждають на алкоголізм та наркоманію

- психічно хворі батьки

- сім’ї з поганими житлово-побутовими умовами, ті які мають значні економічні труднощі

- сім’ї де жорстоко поводжуються з дружиною

ЯК ЗАПОБІГТИ ДИТЯЧИМ ПСИХОЛОГІЧНИМ ТРАВМАМ

 

Починаючи з першого моменту життя, дитина шукає любові і підтримки своїх батьків. Видатний психолог Еріх Фром виділив два напрямки впливу батьків на життя дитини: турбота про задоволення її фізичних потреб та ставлення до дитини, що визначає її любов до життя. Коли батьки добре ставляться до дитини, це допомагає їй зрозуміти, що життя пре­красне, що добре бути хлопчиком чи дівчинкою. 

Виховання дітей потребує терпіння, самовіддачі та внутрішньої стабільності,стверджує спеціаліст з вивчення психічних травм дитини Тіна Грімберг. Крім того, дуже важли­во знати, які наслідки в душі дитини залишають наші вчинки, агресивна поведінка, необережні висловлювання. Коли розсер­джена, а інколи розлючена мати кричить своєму п'ятирічному синові: «Я вб'ю тебе!» або «Ти зробив погано, я не люблю те­бе», або «Я ніколи більше не дозволю тобі кататися на велоси­педі!», вона не усвідомлює, якими можуть бути наслідки її слів. Адже все це вона говорить людині в кілька разів меншій за зро­стом та вагою - дитині, що сприймає слова цього велетня (а надто коли це батько) всерйоз, вірить йому, лякається, можли­во, на все життя. 

Які ж види поведінки дорослих можуть спричинити психологічну травму дитини?

• Перш за все, це відмова у визнанні, невіра в дитину, неприйняття її. Наприклад, у сім'ї до одного з дітей часто ста­вляться не так, як до його сестер та братів: «Ось Ігор у нас гар­ний хлопчик, а ти, незграбо, постійно потрапляєш у якісь при­годи...» А такою пригодою може бути всього-навсього розбита склянка або розлите молоко. А душа дитини в цей момент гли­боко травмується. 

• Приниження - постійне джерело психологічних травм. Як часто батьки опускають дитину з більш високого рівня самооцінки на більш низький простими словами: «дурень», «телепень», «бовдур»... Особистість знецінюється. Особливо небезпечно робити це в присутності сторонніх. У всіх випадках травмування такі слова -„ярлики" глибоко прони­кають у душу дитини. У неї з'являються оціночні судження: «Я погана», «Я нерозумна», «Нікому я не можу подобатися». Спо­чатку дитина думає так про себе зрідка, потім все частіше, по­тім це перетворюється у впевненість та стає нормою поведінки. Навколишні ж бачать нас в звичайній мірі так, як ми самі бачи­мо себе. 

• Емоційне ігнорування. Скільки батьків вва­жають, що суворе виховання підготує дитину до суворого жит­тя. І тому часто відмовляють дитині в співчутті та турботі, не обіймають її, не голублять, не цілують і не розмовляють з нею.

На жаль, у нас ще існують такі психологічні моделі сто­сунків між людьми, за яких ми не кажемо дитині: «Яке щастя, що ти у мене є!», «Як я тебе люблю!», «Ти у мене найкращий».  

• На жаль, нерідко травмування дитини вдома супрово­джується її травмуванням у школі. Дитина готова бачити в учителеві замісника батьків, ставитись до нього з довірою. І коли вчитель поводить себе по відношенню до дитини негатив­но, по-насильницьки, то це ще більше поглиблює й без того глибокі сімейні травми. Психологічні травмування в школі мо­жуть відображатися у таких діях: словесні образи та принижен­ня; обзивання дитини; доведення дитини до сліз криком; поту­рання по відношенню до дітей, які знущаються над іншими; використання домашнього завдання як покарання тощо. Ми часто не замислюємося над тим, що відчуває дитина, коли пуб­лічно обговорюється або проявляється її неуспіх.

Виявляється, що дитина відчуває себе в безпеці, якщо вона знає про настрої матері та батька.  А ми часто не звертаємо уваги на дитину і не вважаємо за потрібне розповідати їй про себе. Існує таке уявлення, що дитині не обов'язково знати про наші непри­ємності. А, виявляється, значно краще переживати прикро­щі разом, допомагаючи один одному. Це допомагає підтри­мувати партнерські стосунки у сім'ї, відвертаючи  страхи у дитини.