Ліподистрофії

Визначення: Зміни шкіри і підшкірної жирової клітковини у вигляді ділянок атрофії або гіпертрофії в місцях введення інсуліну.

Лікування:

1. Зміна місць ін’єкцій інсуліну.

2. Фізіотерапевтичне лікування:

• Лазеротерапія на місця ліподистрофій.

• Ультразвукова терапія на місця ліподистрофій – самостійно або на переміну з лазеротерапією.

• Гіпербарична оксигенація.

Діабетичний гепатоз

Визначення: це жировий гепатоз (жирова інфільтрація печінки), який розвивається при тривалому глікемічному контролі з високим ризиком, внаслідок вичерпання запасів глікогену і надмірного постування вільних жирових кислот, нейтрального жиру у гепатоцити.

Клініка:

• Печінка збільшена, щільна, м.б. болючою через розтягнення капсули і порушення відтоку жовчі.

• Характерні зміни при УЗД.

• У крові підвищені рівні холестерину, ліпідів, вільних жирних кислот.

Лікування:

• Досягнення ідеального (оптимального) глікемічного контролю.

• Гепатопротектори.

Синдром сомоджі

Визначення: хронічне передозування інсуліну, післягіпоглікемічна гіперглікемія. Розвивається у хворих з поганим контролем ЦД.

Клініка:

• Підвищений апетит.

• Прискорення росту.

• Ожиріння (часто за кушингоїдним типом).

• Гіпатомегалія.

• Схильність до кето ацидозу, явних чи прихованих гіпоглікемій (переважно вночі і рано вранці).

Синдром моріака

Наслідок хронічного тривалого глікемічного контролю з високим ризиком.

Клініка:

• Значне відставання у рості.

• Ожиріння з надмірним відкладанням жиру у ділянці грудей, живота, стегон.

• Місяцеподібне обличчя з надмірно червоними щоками.

• Значне збільшення печінки (жирова дистрофія).

• В пубертатному періоді – значна затримка статевого розвитку.

Синдром нобекура

Наслідок хронічного тривалого глікемічного контролю з високим ризиком.

Клініка:

• Відставання в рості.

• Затримка статевого розвитку.

• Жирова дистрофія печінки.

Матеріали для самоконтролю:

А. Тестові завдання

1. Гіперосмолярна кома відрізняється від гіперкетонемічної:

1. Кетоацидозом

2. Відсутність кетоацидозу

3. Гіпокаліємією

4. Підвищеним вмістом сечовини та залишкового азоту.

2. Коли при лікуванні діабетичної коми можна починати вводити 5% розчин глюкози?

1. При глікемії 8 ммоль/л.

2. При глікемії 10 ммоль/л.

3. При глікемії 14 ммоль/л.

4. При глікемії 20 ммоль/л.

5. При гіпокаліємії

3. Пізніми ускладненнями цукрового діабету є все, окрім:

1. Синдром Моріака.

2. Синдром Нобекура.

3. Діабетичний гломерулосклероз.

4. Ретипопатії.

5. Розумова відсталість.

4. Для кетозу при цукровому діабеті характерно:

1. Поява запаху ацетону в видихаємому повітрі

2. Поява ацетону в сечі

3. Посилення симптомів діабету

4. Гіперглікемія

5. Все перераховане вірно

5. Для синдрому Моріака не характерно:

1. Високорослість

2. Низький ріст

3. Затримка статевого розвитку

4. Диспчастичне ожиріння

5. Гепатомегалія

6. Для виведення хворого з діабетичної коми найбільш доцільним вводити інсулін:

1. Підшкірно в дозі 2 – 4 од/кг

2. В/м в дозі 1-2 од/кг

3. В/в крапельно з розрахунку 0,1 од/кг/год

4. в/в крапельно з розрахунку 0,1 од/кг/добу

5. все перераховане вірно.

7. Інфузійну терапію при гіперосмолярній комі доцільно починати з введення:

1. Плазми

2. Реополіглюкіну

3. Ізотонічного розчину хлориду натрію

4. 0,5% розчину глюкози з інсуліном

5. 0,45% розчину хлориду натрію

8. Раннім ускладненням цукрового діабету є все, крім

1. Кетозу

2. Кетоацидозу

3. Діабетичної коми

4. Жирової інфільтрації печінки

5. Катаракта

9. Для діабетичної коми характерно все перераховане, крім:

1. Поступового початку

2. Блідості

3. Сухості шкіри та слизових

4. Гіпотонусу очних яблук та м’язів

5. Запаху ацетону в видихаємому повітрі

10. Для діабетичної гіперосмолярної коми не характерно:

1. Запах ацетону з рота

2. Висока гіперглікемія

3. Різка дегідратація

4. Нормальний рН, рівень бікарбонатів крові.

5. Підвищений рівень в крові натрію, хлору, сечовини, залишків азоту