3.Поняття „здоров’я” та „хвороба” в соціології.

Здоров'я (за визначенням ВООЗ) - це стан повного фізичного, духовного та соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб і фізичних дефектів. Здоров'я є соціальною цінністю людей та життєдіяльності кожного окремого індивіда.

Приведене визначення підкреслює, що здоров'я зумовлено біологічними процесами в організмі людини, станом самопочуття, світосприйняття, духовності, а також рівнем розвитку суспільства. Воно виявляється як реальність, як здоров'я індивіду, тобто здоров'я кожної окремо людини, і як здоров'я суспільства в цілому.

Здоров'я індивіду значною мірою залежить від самої людини. Це спричиняється, по-перше спадковістю, по-друге способом життя, стереотипами поведінки людини, по-третє соціальними умовами життєдіяльності. Стан здоров'я визначається через виявлення індивідуальних, суб'єктивних відчуттів конкретної людини шляхом клінічного обстеження з обов'язковим врахуванням віково-статевих та індивідуально-типологічних особливостей людини як індивіда та специфіки його статусно-рольових характеристик як особистості. Важливим чинником того чи іншого стану здоров'я є природні та соціальні умови життя конкретного індивіду.

Суспільне здоров'я - це здоров'я соціальних спільностей за їх віково-статевими, професійними, соціально-економічними та іншими ознаками, а також здоров'я всього населення. Складовими суспільного здоров'я є здоров'я індивідів. Однак воно, як цілісність, має нові ознаки, системні якості, що вимірюються соціально-демографічними та медико-статистичними показниками. Такими показниками, насамперед є народжуваність, смертність, дитяча смертність, захворюваність, рівень фізичного розвитку людей, середня тривалість життя тощо. На рівень суспільного здоров'я впливають біологічні, природні та соціальні чинники.

Фізичне здоров 'я - це природній стан організму, який забезпечує нормаль­не функціонування всіх органів і систем людини. Якщо добре працюють всі органи і системи, то весь організм правильно функціонує, фізично розвивається.

Психічне здоров’я - стан душевного благополуччя, що характеризується відсутністю хворобливих психічних виявів і що забезпечує адекватну умовам навколишньої дійсності регуляцію поведінки, діяльності. В понятті "психічне здоров'я" відображені суспільні і групові норми і цінності, що регламенту­ють духовне життя людини.

Соціальне здоров'я - характеристика взаємодії людини і суспільства, воно є критерієм прийняття людиною соціальних норм і цінностей даного суспіль­ства. Соціальне здоров'я визначається прийнятністю цінностей суспільства, дієвістю згідно соціальних норм.

Хвороба в соціології

Хвороба - це порушення цілісності та життєдіяльності організму, викликані тими чи іншими структурними змінами в організмі людини.

Більшість авторів (Паульс, 1973; Маккейн, 1980; М.Соколовска, 1986; Р.М.Фитцпатрик 1987) схильні виділяти 3 паттерна (зразка) хвороби в історичному аспекті

Патерни хвороб

Доаграрні патерни хвороб	Зумовлені зовнішніми чинниками (нещасними випадками)
Аграрні патерни хвороб	Епідемії та інфекційні захворювання
Індустріальні патерни хвороб	Психосоматичні та хронічні захворювання

1). Доаграрний паттерн хвороби.

У цей період смертність популяції була викликана насамперед зовнішніми факторами, пов'язаними з небезпекою на полюванні й нещасними випадками.

2). Хвороби в аграрному суспільстві.

Причиною різкого зростання смертності населення стали епідемії й пандемії інфекційних захворювань.

Саме інфекційна теорія хвороби, що з'явилася в 19 столітті, сприяла тому, що основною парадигмою медицини стала «медична модель». Основні елементи цієї моделі полягають у наступному: (1) всі хвороби викликаються специфічними етіологічними агентами...; (2) пацієнта варто вважати пасивним обьєктом медичного втручання; (3) відновлення здоров'я вимагає використання медичної технології й передових наукових методів" [Аберкромбі Н. й ін. Соціологічний словник. Казань, 1997. С. 164.].

3). Хвороби в індустріальному суспільстві

У 20 столітті медичній науці стали відомі психосоматичні захворювання, що становлять 50-75% всіх хвороб (Денбер, 1955; Сельє, 1956). У якості причин таких хронічних дегенеративних розладів, як виразкова хвороба, гіпертонія, порушення імунної системи, депресії та інші, розглядаються психоемоційний стрес і неправильний спосіб життя. Тим самим позначився поворот до іншого підходу в медицині - перенос уваги з вивчення хвороби на вивчення людини. Головні причини смертності - серцево-судинні захворювання, хвороби легенів, рак, цукровий діабет, цироз печінки й інші "хвороби цивілізації" - так чи інакше пов'язані з нашим повсякденним вибором, вибором відносно паління, уживання спиртних напоїв, застосування дієт. "Особистий" вибір, або модель поведінки, може бути основною причиною захворювань, пов'язаних зі способом життя. Однак відбувається вибір під сильним формуючим впливом суспільних груп, родини, соціального середовища й культури суспільства.

Сучасні дослідження соціології здоров'я, спрямовані на вивчення потреби в здоров'я, ресурсів здоров'я та його перспектив, самозбережуючої поведінки, тривалості життя спричиняють появу нових галузей і напрямків у соціології й медико-соціальній роботі. До них варто віднести передачу інформації, що стосується здоров'я населення (соціологія комунікації), соціологію тіла (М. Фуко), соціологію життя як концепцію дослідження соціальної реальності (Ж. Тощенко), ставлення до життя як соціальну сутність людини (Л. Г. Кондратьєва, 1997), парадигму екоантропоцентричної соціології (Т. Дрідзе), і ін. У цей час соціологія приходить до розуміння множинності інтерпретацій социальних феноменів. Хвороба й здоров’я можуть розглядатися як варіанти соціальної угоди (договору), в якому враховуються соціальні очікування й ролі в процесі самостворення.