Пшеничнюк

Девіантна поведінка особистості

Людство не знає такого суспільства, у якому всі його члени поводять себе відповідно до загальних нормативних вимог.

У суспільстві завжди існують особи чи групи, що по­рушують встановлені суспільством правила.

Поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загаль­ним нормам, називається девіантною. Люди, котрим при­таманна така поведінка, - девіантами. Пояснити сутність і причини девіацій намагалися такі відомі соціологи, як Е. Дюркгейм, Т. Парсонс, Р. Мертон, В. Шелдон та ін.

Загальна теорія девіантності має свою структуру й охоплює такі елементи:

• характеристика та класифікація девіантних вчинків, їхні наслідки для індивіда і суспільства, взаємозв'язок, структура, динаміка, тенденції;

• соціальна природа, причини й умови їх існування та про­яву, соціальні і психологічні механізми їхнього формування;

• профілактика, що передбачає попередження девіацій, планування і здійснення соціальних та індивідуальних меха­нізмів зміцнення суспільного порядку.

Девіація пов’язана з поняттям "норма".

Норми-це формальні чи неформальні приписи, вимоги, очікування поведінки індивідів, соціальних груп, організацій.

Норми, що діють у су­спільстві, залежать від традицій, історичного шляху та рівня розвитку суспільства. Вони релятивні, не завжди чітко ви­значені, що й ускладнює визначення девіації.

Девіація може існувати на індивідуальному рівні, коли окремий індивід порушує норми своєї групи чи суспільства, а також на груповому рівні, коли яка-небудь група відмов­ляється від встановлених суспільством правил.

Девіантна поведінка завжди оцінюється з позицій тих норм, які існують у суспільстві. Це набуває прояву в тому, що одні відхилення засуджуються, а інші - схвалюються.

Більшість суспільств схвалюють відхилення, що сприяють прогресивному розвиткові суспільства (наукова, художня творчість, героїзм та ін.).

Що ж стосується порушень закону та норм моралі, то такі відхилення завжди засуджуються.

Соціологічне пояснення девіантної поведінки першим спробував дати Е. Дюркгейм. У суспільстві, що швидко змінюється, у якому немає єдиної, чіткої системи норм, багато норм і цінностей різних субкультур вступають у суперечність одна з одною. Наявність у буденному житті суперечливих норм, невизначеність можливої моделі поведінки, може спричиняти таке явище, як аномія (розбалансованість у суспільстві).

Людина втрачає соціальні орієнтири, надійність і стабільність у виборі лінії нормативної поведінки.

Сучасний соціолог Р. Мертон відзначає, що аномія виникає від неможливості для багатьох індивідів поводити себе відпо­відно до тих норм, які вони сприймають. Головна причина девіацій - дисгармонія між культурними цілями та легальними засобами здійснення цих цілей.

Соціальні відхилення відіграють у суспільстві подвійну роль: вони загрожують стабільності суспільства - з одного боку, а з другого - підтримують цю стабільність, стимулюючи суспільство до адаптації культури відповідно до соціальних змін. Однак варто зазначити, що більшість соціальних від­хилень мають деструктивний характер.

На сьогодні жодна із соціологічних теорій не може дати вичерпної відповіді на питання: чому виникають девіації?

Узагальнюючи їх, можна дійти висновків, що девіаціям сприяє неоднакове становище різних соціальних верств та груп у суспільстві, яке породжує нерівність у реалізації потреб:

• соціальну невлаштованість;

• суперечність між домінантною культурою та різними субкультурами;

• втрату особистістю морально-ціннісних орієнтирів;

• статусну неузгодженість;

• аномію.

Різновиди девіантної поведінки:

• злочинність - найбільш небезпечне відхилення від соціаль­них норм, набуває особливого поширення в молодіжному середовищі;

• пияцтво й алкоголізм також набули значного поширення серед молоді. За даними досліджень, 70-80 % опитуваних уже пробували вживати алкоголь у віці 13-15 років;

• самогубство, рівень скоєння котрих, як свідчать до­слідження, підвищується в період економічних і соціальних криз. Різкі зміни в суспільстві призводять до зниження адаптив­них можливостей людини. Підлітки та молоді люди здійс­нюють самогубства через непорозуміння з батьками, конфлікти у сім'ї, нещасливе кохання тощо. Багато самогубств по­в'язані з асоціальною поведінкою особистості (наркоманією, алкоголізмом, проституцією та ін.).

Унаслідок різноманітних причин духовного, економічного, політичного характеру в суспільстві завжди є люди з девіантною поведінкою -поведінкою, що відхиляється від прийнятих у суспільстві ціннісно-нормативних стандартів.

Один з засновників теорії структурного функціоналізму американський соціолог Р.Мертон розробив класифікацію девіантної поведінки, основною причиною якої він вважав розрив між цілями суспільства та соціально прийнятними засобами досягнення цих цілей. Більшість членів суспільства визнають пануючі у ньому норми і цінності, прагнуть реалізувати їх легальними, тими, що схвалюються суспільством, рекомендуються засобами.

Основні види девіантної поведінки (за Р.Мертоном)

• Конформізм - повне прийняття цілей суспільства і способів їх досягнення

• Інноваційна - людина визнає цілі суспільства., але намагається реалізувати їх новими, нетрадиційними засобами (рекет, крадіжки, зловживання тощо)

• Ритуалізм - людина не визнає суспільні цілі та цінності, однак дотримується прийнятих "правил гри", діє у відповідності до суспільних уявлень про припустимі засоби досягнення цілей

• Ескейпізм (ретритизм)- відхід, втеча людини від соціальної дійсності, людиною не визнаються ні цілі, ні засоби їх досягнення (анархія, наркоманія, бродяжництво та ін.)

• Бунт, заколот - відкидаючи суспільні цінності, цілі та засоби їх реалізації, людина активно їм протидіє, прагне замінити їх новими (тероризм, радикалізм та ін.)

Увага! Поняття девіації у соціологічну систему знання ввів французький соціолог Еміль Дюркгейм, вивчаючи такий вид девіантної поведінки, як самогубство. Проявами цього типу поведінки є правопорушення, злочини, наркоманія, проституція, алкоголізм тощо.

Слід розуміти позитивну і негативну девіацію.

У періоди, коли суспільні відносини зазнають суттєвих трансформацій, у кризові моменти розвитку суспільства прояви девіантної поведінки збільшуються.

Увага! Найбільш небезпечною формою девіації є злочинність, вона є виявом гострого конфлікту між суспільними інтересами та індивідуальними.

Девіантна поведінка

У широкому росу мінні		У вузькому розумінні
будь-які дії, які не відповідають соціальним нормам і стереотипам даного суспільства		усякі негативні і несхвалювальні відхилення від соціальних норм
Позитивна девіація	Негативна девіація	Основні форми
самопожертвування надпрацездатність героїзм	тероризм крадіжки суїцид цинізм та ін.	злочинність пияцтво і алкоголізм наркоманія проституція гомосексуалізм аномія

Поширення алкоголізму та наркоманії пов'язують з неспроможністю деяких членів суспільства адаптуватися до вимог соціального середовища, бажанням сховатися від життєвих негараздів. Крайньою формою втечі від реалій життя є самогубство (суїцид). Суспільство намагається всіляко протидіяти негативним проявам девіантної поведінки, здійснювати її профілактику. Головною альтернативою цим негативним явищам є розвиток соціальної творчості, удосконалення форм і засобів виховання особистості.

Дьячук

Социальные нормы

Не важно, хоро­ша эта норма или плоха, важно то, что она действует. И она является групповой привычкой, поскольку подобное наказание не принято в большинстве семей, а если и возникает в них, то происходит это по самым разным соображениям и причинам, например, из-за того, что такая форма в какой-то момент оказалась действенной, а не из-за того, что так вообще принято поступать.

Еще один пример «групповых привычек» — это нормы, выявлен­ные во время проведенного американскими социологами в первой половине XX в. Хортонского эксперимента, во время которого ис­следовалось поведение людей в производственных бригадах. В част­ности, новичкам предписывалось не сообщать начальству- никакой ин­формации, которая могла бы повредить другим членам бригады, а так­же не общаться с начальством больше, чем с членами бригады. Нака­занием за нарушение этих норм мог стать тот же «бойкот» или при­крепление к человеку прозвища (типа «выскочка»).

Понятно, что до­носительство обычно оценивается как негативное поведение, однако подобные нормы не являются «принадлежностью» всего общества: существует немало трудовых коллективов, в которых подобных огра­ничений не существует, а также коллективов, в которых доносы оказы­ваются привычным, совершенно обычным явлением.

Нормы, которые приняты в больших социальных общностях или даже в обществе в целом, принято называть «общими правилами».

Примером «общих правил» может служить свойственное до недавне­го времени русским негативное, осуждающее отношение к стремле­нию зарабатывать как можно больше денег. С этой точки зрения русское общество принадлежит к традиционному типу (по М. Веберу).

Это означает, что основной ценностью подобного общества яв­ляется в целом сдержанное отношение к деньгам: они необходимы лишь для того, чтобы поддерживать свой образ жизни. В капиталисти­ческом обществе, сформировавшемся под сильным влиянием протес­тантского этоса, существует противоположная социальная норма: не­обходимо стремиться к накоплению денег, к умножению богатств. Дело не в том, что капиталистическое общество намеренно культиви­рует жадность: скорее, жадность является побочным следствием су­ществования данной социальной нормы.

Дело в том, что труд и умно­жение благосостояния в протестантизме считаются основными доб­родетелями человека.

С точки зрения сферы функционирования можно выделить не­сколько видов социальных норм:

1) моральные нормы, базирующиеся на коллективном авторитете и обычно имеющие рациональное обоснование;

2) правовые нормы, закрепленные в законах и нормативных актах, которые изданы государством. Они более четко, чем все осталь­ные разновидности социальных норм, регламентируют права и обя­занности членов общества и предписывают наказания за наруше­ния. Соблюдение правовых норм обеспечивается силой государ­ства;

3) политические нормы, которые касаются отношений между личнос­тью и властью, между социальными группами и между государ­ствами и находят свое отражение в международных правовых ак­тах, конвенциях и т.д.;

4) религиозные нормы, которые поддерживаются прежде всего ве­рой сторонников религии в наказание за грехи. Религиозные нормы выделяются на основании сферы их функционирования; в действи­тельности же эти нормы совмещают в себе элементы, характерные для правовых и моральных норм, а также традиций и обычаев;

5) эстетические нормы, закрепляющие представления о прекрасном и безобразном.

Нормы отличаются друг от друга и по «силе», то есть с точки зрения того, насколько нежелательно их нарушение. Наиболее важ­ными с этой точки зрения являются нормы, сформулированные в виде законов и табу. Законы соотносятся главным образом с государ­ственной жизнью, и их нарушение может караться очень жестко, с при­менением всех средств давления государства на человека. Табу, как правило, связаны с религией, и для ряда обществ отлучение от церкви, проклятие и прочие действия священников, жрецов и колдунов также являются очень суровыми наказаниями.

Менее жесткие правила задают нравы, традиции и обычаи. Как правило, их нарушение карается лишь осуждением со стороны обще­ства.

Конечно, дело может дойти и до рукоприкладства и, в наиболее серьезных случаях, особенно если общество нетерпимо, даже до убий­ства.

Однако такие крайности в большинстве обществ воспринима­ются как фанатизм. Государство может не поощрять нарушение дан­ных социальных норм, однако крайние средства воздействия на нару­шителей оно также не одобряет, расценивая их как нарушение зако­нов, а потому не дает возможностей использования слишком жестких наказаний.

Наконец, наименее «сильными» нормами являются привычки. При­вычка — это автоматизированный способ выполнения каких-то дей­ствий, который закрепляется, как правило, не из-за того, что он являет­ся социально одобряемым.

Социальный контроль и отклоняющееся поведение

Социальный контроль — система предписаний, запретов, убежде­ний, мер принуждения, которая обеспечивает соответствие действий индивида принятым образцам и упорядочивает взаимодействие между индивидами. Социальным контролем называют также институт, ко­торый обеспечивает следование нормам.

Понятие социального контроля было введено Т. Тардом, который понимал под ним совокупность способов, при помощи которых пре­ступника приводят к нормальному поведению. Впоследствии значе­ние данного термина существенно расширилось. Это произошло во многом благодаря исследованиям американских социологов Э. Рос­са и Р. Парка, которые под социальным контролем понимали целенап­равленное воздействие на индивида с целью приведения в соответ­ствие человеческого поведения социальным нормам.

Согласно Т. Парсонсу, социальный контроль представляет собой процесс, при помощи которого посредством наложения санкций ока­зывается противодействие девиантному (отклоняющемуся) поведению и поддерживается социальная стабильность.

Социальный контроль осуществляется в следующих формах:

1) принуждение (так называемая элементарная форма);

2) влияние общественного мнения;

3) регламентация в социальных институтах;

4) групповое давление.

Первые три формы были выделены Р. Парком, четвертая форма описана американским социологом С. Аском.

Данный перечень не включает в свой состав такой важный элемент, как наличие общих ценностей, усваиваемых индивидами в процессе социализации. Дело в том, что основанный на принуждении социальный контроль не всегда обеспечивает уменьшение числа отклонений.

Ес­тественно, существует множество индивидуальных причин, по которым люди нарушают социальные нормы. Однако нарушение норм может стать практикой, негласно одобряемой или просто допускаемой об­ществом. Обычно это бывает в том случае, когда нормы оказываются слишком жесткими (или людям представляется, что они слишком жес­ткие). По этой причине жесткие полицейские меры, направленные про­тив определенного вида правонарушений, редко приносят положи­тельные результаты, ~ хотя и попустительство в отношении девиантного поведения также недопустимо.

На основании этого можно сделать два вывода:

а) социальный контроль может быть эффективным лишь в том случае, когда он придерживается «золотой середины» между свободой выбора и ответственностью за этот выбор;

б) данная особенность указывает, что социальный контроль действу­ет в основном не благодаря принуждению, а благодаря наличию общих ценностей и стабильности общества и социальных групп, [выделяют две разновидности социального контроля.

Под Внешним социальным контролем понимают совокупность социальных механизмов, которые регулируют деятельность человека.

Внешний контроль может быть формальным и неформальным. Фор­мальный контроль основан на инструкциях, предписаниях, нормах и нормативных актах; неформальный контроль базируется на реакци­ях окружения.

Излишне сильный социальный контроль приводит к негативным результатам. Во-первых, человек начинает думать, что он не может чего-то делать только в присутствии других людей, у них на глазах. Людям же нередко свойственна вера в безнаказанность. Следова­тельно, если человек рассчитывает, что никто о его поступке не узна­ет, он может совершить этот поступок, даже если он осуждается дру­гими и влечет за собой наказание. Во-вторых, как только внешний контроль по каким-то причинам ослабевает, человек просто утрачи­вает способность контролировать свое поведение — всего лишь по­тому, что никогда не умел делать этого. Поэтому принципиально важ­но, чтобы в процессе социализации человек научился осуществлять самоконтроль, то есть внутренний контроль.

Внутренний социальный контроль осуществляется самим че­ловеком и представляет собой самоконтроль, направленный на согла­сование собственного поведения с нормами. Регуляция в данном слу­чае осуществляется не в рамках взаимодействия, а в результате чув­ства вины или стыда, которые возникают при нарушении усвоенных (интернадизованных) норм.

Психоаналитически ориентированные исследователи полагают, что внутренний контроль представляет собой вторичное явление, резуль­тат социализации; первичным же является внешний контроль, осуще­ствляемый родительскими фигурами, их заменителями, а также людьми, окружающими ребенка. Внешние нормы переносятся внутрь, и ребе­нок начинает выполнять по отношению к себе функции, которые ранее выполняли по отношению к нему родители или другие взрослые. Воп­лощением социального контроля в психоаналитической теории явля­ется инстанция Сверх-Я, воплощающая как требования окружения, так и идеалы конкретного человека, также имеющие социальные корни.

Можно указать на следующие отличительные черты социально­го контроля.

1) упорядоченность, категоричность и формализованность: социальные нормы нередко применяются к индивиду без учета его личност­ных особенностей; другими словами, человек должен принять нор­му только потому, что он является членом данного общества;

2) связь с санкциями — наказаниями за нарушение норм и поощрени­ями за их соблюдение;

3) коллективное осуществление социального контроля: социальное действие часто является реакцией на то или иное поведение чело­века, а следовательно, может быть как негативным, так и позитив­ным стимулом при выборе целей ы средств их достижения.

Необходимо отметить, что система социального контроля просто невозможна без существования социальной группы и индивида как ее члена. Взаимодействие внутри социальной группы или вне ее в значи­тельной степени зависит от того, как группа, к которой относится чело­век, оценивает те или иные действия, а следовательно, от того, какой реак­ции и какой оценки можно ожидать в том или ином случае. С этой точки зрения групповое взаимодействие можно описать как деятель­ность или процесс, в котором индивид является объектом контроля и оценки, а социальные институты и группы (семья, трудовой коллектив) — их субъектами. В частности, субъект, действуя, может рассматривать себя, свое поведение и ситуацию, в которой он находится, не со своей собственной точки зрения, предопределяемой его личным опытом вхождения в различные группы, а с точки зрения той социальной груп­пы, с которой он себя отождествляет. С другой стороны, он может видеть всю многогранность ситуации, всю неоднозначность ее оценки, но все равно будет вести себя в соответствии с нормами данной группы, поскольку заинтересован в положительной оценке своего поведения.

Благодаря социальному контролю обеспечивается такая важная с точки зрения общества функция, как воспроизводство главенствую­щего типа общественных отношений и "социальных структур разного порядка. Это обеспечивает стабильность и устойчивость общества.

Формально социальный контроль присутствует в любом обществе. Это проявляется в том, что к любому обществу можно применить понятия нормы и санкций. Однако содержательного есть с точки зрения того, что действительно запрещается и предписывается, систе­мы социального контроля в каждом обществе сугубо индивидуаль­ны. Все зависит от того, что именно запрещается или предписывается. А следовательно, очень многое в данном случае зависит от социокуль­турных, исторических, политических и прочих факторов.

Отклоняющееся поведение

Понятие социального контроля тесно связано с понятием откло­нения (девиации). Само по себе отклонение как бы не существует, оно возникает только в том случае, если уже есть норма и описывае­мый ею образец (стандарт) поведения. Девиантиое поведение — это отклонение от того образца, который предписывает норма.

Девиантное поведение может оцениваться обществом по-разному. Например, представим себе женщину, которая не умеет готовить.

По большому счету, это не такой уж значительный недостаток, особенно, в наше время, хотя большинство людей, скорее всего, оценят это неумение негативно. Для мужчины это вообще с точки зрения нашего общества недостатком не является. С другой стороны, существуют муж­чины и женщины — профессиональные повара, которые умеют готовить несравненно лучше среднего члена общества. Общество не требует от людей такого уровня кулинарных умений. Поэтому их мастерство, так­же будучи отклонением от нормы, не может быть незамеченным.

На основании этого в социологии говорят о негативном и пози­тивном отклонении от норм. Негативное отклонение - это отклоне­ние, которое предполагает либо слишком низкий уровень умений и навыков, либо поведение, которое вступает в противоречие с предла­гаемыми культурой образцами. Подобные девиации встречают со стороны общества неодобрение, а также применение более серьез­ных, чем неодобрение, санкций.

Позитивное отклонение — это девиация в сторону максимально одобряемого поведения, то есть поведение, которое не соответствует представлениям о среднем, нормальном уровне и заметно превосхо­дит его. Геройство — это тоже девиация. Конечно, большинство об­ществ поощряет геройское поведение, однако далеко не всегда оно является чем-то средним, само собой разумеющимся. А потому лю­бое проявление геройства оказывается отклонением и по отношению к нему также применяются санкции, но на этот раз позитивные. Пове­дение героев одобряют, они пользуются популярностью и вызывают восхищение большинства членов общества, им вручают награды и т.д.

Необходимо иметь в виду, что большинство девиаций имеет отно­сительный характер. Рассмотрим несколько примеров.

1. В некоторых примитивных племенах каннибализм является нор­мой, тогда как европейского человека он приводит в ужас как особо жестокое и извращенное преступление.

2. В некоторых странах, например, в Голландии, проституция узако­нена и считается обычной профессией, тогда как в других странах на нее наложен запрет.

3. В 60— 70-е гг. в СССР общество активно боролось с мужчинами, которые носили длинные волосы. Позже такие прически стали нор­мой или, по крайней мере, одним из проявлений нормы.

4. Еще совсем недавно однополая любовь не только осуждалась общественным мнением, но и каралась в соответствии с законода­тельством тюремным заключением (а это указывает на то, что такое поведение оценивалось как серьезное нарушение норм). В настоящее время эта норма отменена, да и общество относится к таким особен­ностям гораздо более терпимо. В Европе гомосексуалисты могут всту­пать в браки и даже усыновлять детей.

Эти примеры позволяют сделать два важных вывода. Во-первых, представления о соответствии норме и отклонениях меняются.

Это связано с тем, что сама норма изменчива. Изменения в уровне жизни, в политических установках общества, а также актив­ность и количество людей, которые склонны к отклоняющемуся пове­дению, заставляют общество «пересмотреть» свои взгляды и изме­нить их, либо расширив свои представления о нормальном и допусти­мом, либо изменив само содержание нормы.

Во-вторых, и нормы, и девиантное поведение относительны, в каж­дой культуре существует свой взгляд на то, что допустимо, и то, что недопустимо. Конечно, это не означает, что между обществами не может быть сходств. Нормы точно так же заимствуются, как и техни­ческие достижения, мода, основы политической организации. Кроме того, в отдельных обществах могут складываться аналогичные нормы, хотя причины этого могут быть разными. Однако можно говорить, что система норм — это одна из тех черт, которые придают обществу индивидуальность.

Кроме того, оценка поведения как девиантного может колебаться и в пределах одного общества в одну и ту же эпоху. В качестве примера можно привести такой признак личности, как интеллектуаль­ность. Для ученого это качество считается необходимым. Однако для носителей других статусов оно неприемлемо. В частности, это можно заметить на примере ученых-экономистов, которые активно участвовали в политической жизни.

Например, Е.Т. Гайдар, состояв­шийся ученый, как политический деятель потерпел поражение — в том смысле, что он не нашел и не мог бы найти всенародной популярнос­ти. Конечно, он пользуется уважением у определенных категорий на­селения, однако за пределами этого круга к нему относятся либо нейтрально, либо негативно. А все дело в том, что люди обычно ценят в политиках не знания и ум, а совершенно иные качества: умение изла­гать мысли на языке, понятном для всех, сильную волю, практический склад ума, мужские качества.

Иногда особо выделяют деликвентное поведение — нарушение осо­бо значимых для общества норм, которые закреплены законодатель­ством. Деликвентное поведение влечет применение наиболее жестких санкций, то есть уголовное наказание. К деликвентному поведению от­носят алкоголизм, наркоманию, убийства и прочие виды преступлений.

Различие между девиантным и деликвентным поведением заключа­ется главным образом в силе отклонений. Девиация — это малозначи­тельное отклонение, которое не принимается обществом, но в то же время оценивается им как не очень опасное. Другое дело — делик­вентное поведение.

Оно рассматривается обществом как несущее не­посредственную опасность для него.

Можно говорить об особых девиантных личностях. В некоторых случаях поведение людей может не соответствовать социальным ожи­даниям, однако от этого они не признаются обществом девиантами, поскольку в целом их поведение соответствует социальным нормам, а сами отклонения оказываются терпимыми с точки зрения общества. Однако в более серьезных случаях к человеку может быть приклеен ярлык девианта.

А это уже предполагает снижение позиции, занимае­мой данным человеком, в социальной иерархии, изменение социальных связей и отношений.

Какие причины приводят к формированию девиаатного или деликвентного поведения? Однозначного ответа на этот вопрос нет, хотя общие источники указать все же можно.

1. Как правило, девиантное поведение является результатом не­удачной социализации: по каким-то причинам человек не сумел усво­ить нормы, по которым живет общество. Дети нередко перенимают способ поведения родителей, и если родители были склонны к откло­няющемуся поведению, можно предположить, что такая склонность будет и у детей.

Кроме того, если ребенок не нашел в своей семье достаточного понимания, реалистичной защиты и реалистичного воспитания, его по­ведение также, скорее всего, будет иметь более или менее значитель­ные отклонения. И причиной этого будет его недоверие к окружаю­щим, неверие в себя и в благополучное будущее, неуверенность в том, что он может встретить понимание и любовь.

2. Нередко к девиантному поведению приводит обычное «протестное» настроение. В какой-то момент любой человек стремится пре­одолеть стереотипы, усвоенные в детстве, и выражается это в основ­ном в бунте против семьи и ее ценностей. Поэтому наиболее опасным считается подростковый возраст. Дальнейшее развитие событий за­висит от того, сумеет ли человек выработать свои собственные нормы и по-своему адаптироваться к обществу, найдя компромисс между своими побуждениями и нормами общества, или же он изберет путь постоянного нарушения норм.

3. Причиной девиантного поведения может стать конфликт норм. Разные культуры и разные субкультуры внутри одной культуры не­редко вырабатывают нормы, которые вступают друг с другом в про­тиворечие. Например, в семье ребенка могут воспитывать в духе об­щечеловеческих ценностей: любви, понимания, честности. Однако стол­кновение с реальность», которая далеко не так совершенна, как иног­да кажется, может привести к конфликту между представлениями, по­лученными в семье, и социальным опытом. А это может стать причи­ной очень серьезного внутреннего конфликта, поскольку те ценности, которые ребенок получил в семье, начинают ставиться им под сомне­ние. Отчасти в этом виноваты родители, которые не сумели подгото­вить ребенка к столкновению с реальностью и взрослой, самостоя­тельной жизнью, например, в силу собственных проблем.

Нередко можно наблюдать молодых людей, которые в период ранней взрослости отказываются от принципов, привитых им в детстве, и позволяют себе поведение, которое с точки зрения этих ценностей является отклоняющимся. И лишь спустя какое-то время они могут вернуться к ним, но уже на новом этапе, с более богатым осознанием многообразия жизни и особенностей отношений между людьми.

Аномия

Под аномией в социологии понимают «отсутствие норм». Синони­мом для этого слова является слово «отчуждение». Если девиантное поведение характеризует отдельного человека или группу людей, то аномия — это состояние, в котором все общество оказывается в сво­его рода «нормативном вакууме».

Это явление впервые было описано Э. Дюркгеймом в его знаме­нитой работе «Самоубийство». Дюркгейм выделил аномическое са­моубийство как особую разновидность этой формы отклоняющего­ся поведения. Человеческие желания в целом не знают пределов, не­смотря на то, что возможности их удовлетворения ограничены. На основании этого Дюркгейм полагал, что люди могут быть счастливы лишь в том случае, если их потребности совпадают с их возможностя­ми. Именно для этого общество вводит нормативные ограничения, фактически указывая человеку, чего он может хотеть, а чего не мо­жет. В случае, если такие ограничения разрушаются, человек либо на­чинает использовать все доступные ему средства для достижения своих целей, либо впадает в состояние отчужденности, которое может стать причиной самоубийства.

Представитель социологически ориентированного психоанализа Э. Фромм описывал состояние аномии как утрату чувства принадлеж­ности к обществу и своей социальной группе, переживает утрату соб­ственной идентичности и личных ценностей, испытывает чувства отчуж­дения и одиночества. Человек в таком состоянии отчуждается от об­щества, утрачивая потребность устанавливать контакты и добиваться социального успеха.

Т. Парсонс описывал аномию как состояние общества, в котором люди находятся в состоянии дезинтеграции, а их поведение не соответ­ствует требованиям социальных институтов. Основным негативным ре­зультатом аномии Парсонс считал снижение интегрированности обще­ства, а также рост чувства небезопасности и психических отклонений.

Р. Мертон использовал понятие аномии гораздо более широко, в качестве обоснования любого девиантного поведения. Он исходил из того, что в каждом обществе цели находятся в определенном отно­шении к средствам их достижения. Во-первых, цели могут быть как одобряемыми, так и неодобряемыми обществами. Во-вторых, каждая цель имеет нормативные (то есть закрепленные соответствующими социальными институтами, социальными нормами и общественным мне­нием) средства достижения, а также средства достижения, на которые налагается запрет.

В то же время Мертон обратил внимание на то, что в разных обществах более сильный акцент делается либо на цели, либо на сред­ства.

Если общество делает более сильный акцент на целях, его мож­но считать аномическим. И действительно, в обществе, в котором бо­гатство считается ценностью и нет особых ограничений на выбор средств его достижения, люди будут избирать наиболее эффективные средства, которые ведут к этому состоянию, независимо от того, явля­ются ли они с точки зрения социальных норм и морали приемлемыми или не являются таковыми.

И наоборот, если культура уделяет доста­точное внимание средствам достижения цели, то и ее носители будут более разборчивыми в выборе средств, а следовательно, обществу в целом аномия будет присуща в меньшей степени.

Еще одной причиной аномии, по мнению Мертона, может быть ог­раниченная доступность средств достижения социально престижной цели, связанная с расслоением внутри общества. Например, в США богатство является общепризнанным и даже навязываемым проявле­нием жизненного успеха. Однако средства достижения богатства не доступны для всех представителей общества. Не все люди могут по­лучить хорошее образование, стать квалифицированными специалис­тами и получить хорошую, высоко оплачиваемую работу. А потому им приходится прибегать к средствам, которые не одобряются обще­ством, то есть к девиантному поведению.

Андрущенко

Відхилення поведінки молоді

Соціальне життя складне і різноманітне і в тому розумінні, що охоплює не тіль­ки стабільне, спокійне, правильне, нормаль­не життя, а й відхилення. Це знаходить відображення у відхиленні від норми (девіантній) поведінці людей і аномалії суспільства. Що ж означає нормальне суспільство, відхилення від якого тягне за собою, наприклад, його дестабілізацію, соціальні деформації та інші нега­тивні наслідки і відповідні санкції з боку суспільства? Нормальне суспільство — суспільство, що відзначається високою життєздатніс­тю, гнучкістю, адаптивністю до умов, що змінюються. Нормальне суспільство характеризується цілісністю, стійкістю суспільних сис­тем, постійним імпульсом розвитку, відкритістю, плюралізмом, сприй­нятливістю нового, активністю соціалізації, природністю і управляємістю в його соціальній стратифікації і мобільності.

Поняття девіація, девіантна поведінка означає будь-які вчинки або дії, що не відповідають писаним і неписаним нормам, причому позитивні і негативні. Це може бути героїзм, самопожертва, альтру­їзм, геніальне відкриття, надпрацездатність, велика відданість та ін. Але можуть бути і негативні прояви, починаючи з безквиткового проїзду в громадському транспорті, дрібні крадіжки і завершуючи вбивствами та іншими тяжкими злочинами. Здебільшого девіація, відхилення розуміється як негативне явище, відхилення від норми (закону) поведінки індивіда або спільності людей. Девіантність визна­чається відповідністю або невідповідністю вчинків соціальним споді­ванням. Девіація ж — поведінка, що вважається відхиленням від норми групи, спільності людей і тягне за собою ізоляцію, торжество виправ­лення або інші покарання. Зрозуміло, таке визначення девіантної поведінки зв'язано з тим, що соціологи, природно, найбільшу, а не­рідко і майже всю увагу приділяли і приділяють саме негативній девіації, що підриває соціальну стабільність.

Джерела та причини відхилення поведінки від норми вчені нама­гаються пояснити тим, що люди за своїм біологічним складом схиль­ні до певних типів поведінки, що «кримінальний тип» є результат деградації на ранніх стадіях людської еволюції (Чезаре Ломброзо), що девіантна поведінка зв'язана з особливістю побудови тіла люди­ни (Хельмут Шелдон), аномаліями статевих хромосом (Прайс Уіткін), розумовими дефектами, психоапатією (Зігмунд Фрейд) та ін. Соціологічне пояснення девіації, не відкидаючи біологічних, психо­логічних причин відхилення поведінки молоді від норми, враховує, насамперед, соціальні і культурні фактори. Соціологи Еміль Дюркгейм, Роберт Мертон та ін. пояснюють девіацію «соціальною дезор­ганізацією» суспільства, коли культурні цінності, норми і соціальні взаємозв'язки відсутні, послабшують або суперечать один одному (Еміль Дюркгейм); причиною девіації є розрив між культурною ме­тою суспільства і соціально схваленими засобами їх досягнення (Ро­берт Мертон).

Відхилення поведінки людей існує тому, що «по-перше, нова со­ціальна система виникає не на пустому місці, а виростає з ряду еле­ментів колишньої, зруйнованої системи — чи мова йде про людей або про елементи продуктивних сил, духовної або матеріальної куль­тури. По-друге, процес розвитку самої соціальної системи звичайно нерівномірний, а це породжує диспропорції в співвідношеннях дея­ких з її елементів і приводить до відставання деяких з них і тим або іншим дефектам функціонування. По-третє, може спостерігатися не­повна адаптація до зовнішніх і внутрішніх умов систем, що розвива­ються інакше, соціальний, культурний або технічний розвиток може не встигати за заново виникаючими суспільними, духовними або еко­номічними потребами, не варто відкидати і випадкові події. Все це в сукупності і служить конкретним джерелом різних негативних явищ». Соціологія розглядає сам процес відхилення поведінки в соціально­му житті, тобто послідовність, етапність та ін. Наявність відповідних причин — це ще не відхилення поведінки від норми. Починаються відхилення поведінки від норми, коли виникає соціальне напружен­ня, неможливість реалізації потреб і інтересів людей, коли створю­ється передконфліктна ситуація у взаємовідносинах їх із суспільством. В оцінці відхилення поведінки є два підходи — відносний і абсолют­ний. Те, що для однієї людини або спільності — відхилення, для ін­ших може бути нормою, звичкою.

В соціальному житті може статись така ситуація, коли відхилення пове­дінки поширюється на широкі соціальні верстви, охоплює соціальні інститу­ти, норми, цінності, загрожуючи самим устоям суспільства. Таке становище називається соціальною аномією або простіше означає розрегульованість, деформацію суспільства. Часто молоді люди привертають до себе увагу про­хожих відхиленням поведінки від моральних норм, ціннісних орієнтацій. Такі молоді люди виділяються зовнішнім виглядом, стоять біля входів у по­пулярні молодіжні кафе, юрмляться біля входів у метро, сидять на газонах міських скверів, вештаються з байдужим виглядом на вулицях міст, вважа­ють себе «піплами», «харисонами», винятково вільними людьми, незалеж­ними від батьків, рідних і суспільства. Це їх система. Погляди «системних» на життя багато в чому дозволяють зрозуміти позицію неформалів.

У Харкові один з неформалів (системне прізвисько «Юзо») розповідав: «Ми здатні підійти на вулиці до когось «волосатого». Жодного разу не бачив його, просто підходжу і кажу «Привіт!» і він мені відповідає тим же. Кажуть, Ви якісь дивні люди. Чому один одного знаєте? Ви довіряєте людям. Вони ж можуть пограбувати, унести тощо. Розумієте? Це говорить тільки про те, що ми — паросток майбутнього в суспільстві, тому що ось та крадіжка, праг­нення унести, обкрасти — це мабуть належність минулому і має зникнути. Думаю, що в цьому саме відмінна властивість «волосатих». Гадаю, що уже тепер «волосаті мають величезний вплив на еволюцію суспільства».'«Систе­ма — це співтовариство в суспільстві. Ніяких законів тут не може бути, кожний живе тільки за законами своєї совісті». А чи є в таких людей со­вість? Важко сказати. Бажання ж пооригінальничати, яким грішать багато юнаків і дівчат має свою історію. Багато хто схоже давно забули, а молодь 80 — 90-х років напевне ніколи і не знала про те, що французький поет Шарль Бодлер фарбував волосся у фіолетовий колір. Принциповий антиестецизм взятий на початку XX ст. на озброєння і російськими, і українськими, і білоруськими футуристами. Ще на початку 20-х років у Харкові футуристи збирались на Римарській і в інших місцях і свідомо кидали грубий виклик суспільству і панівному тоді в літературі — символізму тощо. У людей стар­ших поколінь претензії до оригінальних молодих людей, їх потуг на «новизну» викликають посмішку. Адже ж, в 20-і роки зустрічали і не таке. Бачили «бактанів», «клішників», бачили як входили до трамваю зовсім голі молоді люди, яких потім висаджували з вагону пасажири. Бачили і просто шпану.

Аналіз негативних сторін життя в сучасній Україні свідчить, що соціоло­ги здебільшого оперують поняттями: п'янство, хабарництво, бюрократизм, зловживання службовим становищем, споживацтво, недобросовісне став­лення до праці, злочини проти особи, блат, бродяжництво, порушення норм і звичаїв, що виникають у суспільстві, прагнення взяти від суспільства біль­ше, аніж віддати, безвідповідальне ставлення до шлюбу і сім'ї, безгосподар­ність тощо. З другої половини 80-х років в Україні розширились масштаби протиправної діяльності, коли потреб із зростанням злочинів проти особи, суспільства, держави реальну небезпеку становлять організована злочин­ність ті чи інші модифікації мафіозних груп. Знято таємність з таких відхи­лень, як наркоманія, проституція, корупція та ін.

В сучасних умовах відхилення поведінки молоді пояснюється ба­гатьма причинами. Завжди і скрізь молодь прагне до спілкування з ровесниками, втікає від душевної самотності, а її випробовують ба­гато хто, живучи в окремих квартирах з нерозуміючими їх, як вони вважають, батьками. Для багатьох протиставлення себе, свого Я до­рослим — нормальне явище. Підлітки не хочуть жити чужим досві­дом, вчитися на чужих помилках. Протест, який вони висловлюють, може бути пасивний, через зовнішні, швидше показні, демонстра­тивне заперечення існуючого порядку, відмова від додержання принятих у суспільстві правил. Є і агресивні форми протесту, що вира­жаються в приголомшенні, яке межує з хуліганством, а іноді і переходить у бешкети. Викликається відхилення поведінки молоді і різними соціальними причинами: нездоровий психологічний, ідей­но-моральний клімат у несприятливих сім'ях з душевним диском­фортом нерідко викидає юнака і дівчину «на вулицю» в пошуках доброти, взаєморозуміння, співчуття та ін. Нерідко в міських сім'ях через зайнятість батьків на роботі всі спілкування, які так потріб­ні дітям і підліткам, зводяться до записок-наказів, телефонних но­тацій тощо.

Справжні цінності (соціальні, моральні, естетичні) за таких умов прищепити важко. В багатьох школах і професійно-технічних учили­щах та й вищих навчальних закладах ідейно-моральне, трудове, есте­тичне виховання здійснюється формально. Надто слабо виховання ведеться і в трудових колективах. Однією з причин відхилення пове­дінки молоді є становище суспільної свідомості, способи її форму­вання. В численних публікаціях суцільне заперечення, голос крити­канства, а не об'єктивний аналіз. Не приучені до серйозного аналізу, підлітки починають не тільки називати конкретні недоліки, але й відкидати прогресивні ідеї способу життя, культуру, правила спів­життя та ін. Відбивається і наступ масової культури, пропаганда за­хідного способу життя. Пройдіться по містах і селах України, рідко зустрінете вітрини, таблички та ін. рідною українською мовою, ро­сійська мова витісняється англійською, американською рекламою та ін. В ряді міст України появились і різні групи рокерів. Слово рокер вживається в двох значеннях: рокерами називають і виконавців рок-музики, і певну частину мотоциклістів. Особливо задирливо поводять себе байкери-мотоциклісти та ін.

Неофіційні самодіяльні формування ніби розташовані між двома полюсами: на одному полюсі — ті, хто за соціальну справедливість, рівність, гуманізм, на другому — ті, хто за демократію, формування ринкових відносин, перебудову економічних відносин, за рівність, справедливість, гуманізм. Сам факт існування самодіяльних моло­діжних формувань свідчить про те, що боротьба поки точиться на рівних. її гострота посилюється тим, що на кожному полюсі діють сили тяжіння. Звідси і разючі відхилення поведінки молоді.

Швець