3. Ознайомлення з відповідями на відкриті запитання допоможе соціологу в поглибленій розробці проблеми, над якою він працює.

Соціально-демографічний блок

Блок запитань щодо соціально-демографічних характеристик респондента, як правило, завершує анкету соціологічного дослі­дження. Які саме характеристики слід включати до блоку запи­тань? Це питання, якого соціологи чомусь уникають на початку роботи над програмою, неминуче постає, як тільки роботу над анкетою практично завершено. Відчуття завершеності нерідко підводить, оскільки соціолог може недбало оформити цю частину анкети. Наслідками цього будуть труднощі, пов'язані з нестачею інформації, необхідністю перегрупування даних, обмеження мож­ливостей аналізу впливу соціально-демографічних чинників на досліджуване явище.

Вибір демографічних характеристик має визначатися насам­перед гіпотезами дослідження. Основна проблема під час підго­товки демографічного блоку полягає, мабуть, не тільки і не стільки у відборі самих характеристик, скільки в класифікації та групу­ванні респондентів. Технічно це означає, що, розробляючи блок демографічних запитань, особливу увагу слід приділяти закри­тому набору відповідей. Навіть для відкритого запитання анке­ти, наприклад "Ваш вік?", програма має передбачати групування даних за цією ознакою.

Орієнтиром для відбору демографічних характеристик є доку­менти державної статистики та відомчої звітності. Збирання інформації за ознаками, що містяться в статистичних документах, дасть соціологу змогу зіставити матеріал, одержаний у дослі­дженні, зі статистичними даними, оцінити репрезентативність вибірки, якість інформації, а також розширити можливості аналізу та інтерпретації.

Дуже складною проблемою є визначення соціально-профе­сійного становища респондентів. І насамперед тому, що важко знайти такий критерій класифікації, який, з одного боку, був би теоретично обґрунтований, а з іншого — дав би кожному рес­пондентові можливість знайти своє місце серед запропонованих варіантів. У практиці соціологічних опитувань існують емпірично обґрунтовані варіанти цього індикатора. Наприклад, в опиту­ваннях, що регулярно здійснюються Центром соціальних та мар­кетингових досліджень "Соціс", на запитання "Рід Ваших занять?" пропонується такий перелік відповідей для тих, хто працює:

1 — керівник (заступник) підприємства, установи;

2 — керівник підрозділу підприємства/установи (відділу, лабораторії, цеху тощо);

3 — кваліфікований спеціаліст (заняття, що потребує вищої освіти);

4 — спеціаліст (заняття, що потребує середньої спеціальної освіти);

5 — службовець, що належить до технічного, обслуговуючо­го персоналу (лаборант, обліковець, експерт);

6 — кваліфікований робітник;

7 — різнороб, підсобний робітник;

8 — робітник, зайнятий ручною працею в сільському госпо­дарстві;

9 — військовослужбовець;

10 — інший______.

Запитання про вік респондента краще ставити у відкритій

формі: "Ваш вік?______років". Така форма запитання надає більше можливостей для аналізу.

Запитання про національність також краще залишати відкри­тим: "Ваша національність?______________", з подальшим кодуванням. Це краще робити з двох причин. Всі національ­ності в анкеті врахувати неможливо та й недоцільно. Людині ж, національності якої немає в переліку, неприємно писати про себе у графі "інша" (деякі автори анкет пишуть навіть "інше").

Процес підготовки анкети

Майже кожний соціолог відчуває незадоволення, виявивши по­милки й огріхи в основному інструменті збирання інформації — анкеті, відтиражованій сотнями (а то й тисячами) примірників. Це й змістові помилки, зумовлені поспіхом та непродуманістю, і суто технічні, що з'явилися під час підготовки остаточного при­мірника анкети. Складаючи загальний графік організації соціоло­гічного дослідження, слід керуватися принципом "Не економи­ти час на підготовці анкети". Час можна зекономити на етапі збирання інформації за рахунок залучення більшої кількості інтерв'юерів або на етапі введення інформації, збільшивши кількість операторів. Оскільки анкета — основний інструмент одержання інформації, заради якої, власне, і виконується вели­чезна робота в цілому, то економити за рахунок розроблення анке­ти вкрай нераціонально.

Оптимальний термін підготовки інструментарію емпіричного дослідження — 3—4 тижні. (Під час проведення експрес-опитувань суспільної думки, головною метою яких є оперативне збиран­ня інформації про реакції населення на певні події, політичні рішення тощо, анкета, природно, готується за короткий термін. Але в таких випадках лише кваліфікований фахівець з великим практичним досвідом може залучатися до роботи над анкетою.)

Приблизний графік роботи над анкетою містить два основні етапи, які умовно можна назвати етапом "штурму" та етапом "облоги". Перший (етап "штурму") охоплює 9—10 днів. Тут ба­жано не втрачати часу даремно і не вийти з досить жорсткого графіка роботи.

1-й день. Керівник або відповідальний виконавець, якщо та­кий буде призначений, на підставі програми дослідження скла­дає перелік тематичних блоків анкети (наприклад, "соціальна напруженість", "політичні установки" тощо) і дає завдання співвиконавцям.

2-й і 3-й день. Кожний зі співвиконавців готує перший варіант запитань свого блоку, а також тих, що стосуються соціально-демо­графічних характеристик (згідно з їх гіпотетичним впливом на досліджуване явище). Відводити на підготовку першого варіанта анкети більше двох днів недоцільно. Кількість запитань при цьому не слід штучно обмежувати, керуючись орієнтовним за­гальним обсягом інструментарію, оскільки важливо знайти цікаві варіанти (вони спадають на думку не одразу, а внаслідок своєрід­ного "індивідуального мозкового штурму", який допомагає дола­ти стереотипи та шаблони на початку роботи зі складання анке­ти). Скорочення запитань з метою оптимізації загального обсягу анкети краще здійснювати на наступних стадіях розробки інстру­ментарію.

4-й день. Технічна підготовка першого варіанта блоків запи­тань. Бажано надрукувати всі блоки запитань протягом дня незалежно від загального обсягу роботи. Кількість примірників має відповідати кількості виконавців, кожному з яких керівник передає повний набір блоків запитань. Якщо виконавець один, то він має передати перший примірник колегам, які виконуватимуть роль експертів.

5-й день. Співвиконавці доопрацьовують свій блок та кон­структивно рецензують усі інші частини анкети — не тільки роблять зауваження, а й вносять свої пропозиції. Керівник об­мірковує структуру анкети — розміщення блоків анкети.

6-й день. Колектив виконавців збирається для обговорення першого варіанта анкети. Під час обговорення співвиконавці обмінюються редакційними зауваженнями, вирішують, який ва­ріант запитання кращий з позиції вимірювання показника до­сліджуваного явища, які запитання слід відсіяти, яких індика­торів не вистачає. Особлива увага приділяється переліку відпо­відей, що оцінюється з урахуванням передбачуваних методів ста­тистичного аналізу одержаної інформації. Співвиконавець під час обговорення його блоку запитань повинен записати всі вислов­лені зауваження і рекомендації.

7-й і 8-й день. Доопрацювання блоків запитань з урахуванням зауважень. Керівник уточнює блок соціально-демографічних запи­тань. Наприкінці восьмого дня співвиконавці передають опрацьо­вані блоки запитань керівникові.

9-й день. Передрукування анкети в цілому. Передруковану та вичитану анкету слід розмножити у кількості 30—40 примірників.

Найбільша помилка під час складання анкети — віддати для тиражування підготовлений за 9 днів варіант.

Після підготовки першого варіанта, власне, розробляється інструментарій, придатний для отримання якісної інформації. В методичній літературі цей етап називають апробацією анкети, або пілотажним дослідженням. Ідеться про мікромодель велико­масштабного дослідження, коли опитується кілька десятків рес­пондентів і на підставі аналізу їхніх відповідей до анкети або варіанти (вони спадають на думку не одразу, а внаслідок своєрід­ного "індивідуального мозкового штурму", який допомагає дола­ти стереотипи та шаблони на початку роботи зі складання анке­ти). Скорочення запитань з метою оптимізації загального обсягу анкети краще здійснювати на наступних стадіях розробки інстру­ментарію.

4-й день. Технічна підготовка першого варіанта блоків запи­тань. Бажано надрукувати всі блоки запитань протягом дня незалежно від загального обсягу роботи. Кількість примірників має відповідати кількості виконавців, кожному з яких керівник передає повний набір блоків запитань. Якщо виконавець один, то він має передати перший примірник колегам, які виконуватимуть роль експертів.

5-й день. Співвиконавці доопрацьовують свій блок та кон­структивно рецензують усі інші частини анкети — не тільки роблять зауваження, а й вносять свої пропозиції. Керівник об­мірковує структуру анкети — розміщення блоків анкети.

6-й день. Колектив виконавців збирається для обговорення першого варіанта анкети. Під час обговорення співвиконавці обмінюються редакційними зауваженнями, вирішують, який ва­ріант запитання кращий з позиції вимірювання показника до­сліджуваного явища, які запитання слід відсіяти, яких індика­торів не вистачає. Особлива увага приділяється переліку відпо­відей, що оцінюється з урахуванням передбачуваних методів ста­тистичного аналізу одержаної інформації. Співвиконавець під час обговорення його блоку запитань повинен записати всі вислов­лені зауваження і рекомендації.

7-й і 8-й день. Доопрацювання блоків запитань з урахуванням зауважень. Керівник уточнює блок соціально-демографічних запи­тань. Наприкінці восьмого дня співвиконавці передають опрацьо­вані блоки запитань керівникові.

9-й день. Передрукування анкети в цілому. Передруковану та вичитану анкету слід розмножити у кількості 30—40 примірників.

Найбільша помилка під час складання анкети — віддати для тиражування підготовлений за 9 днів варіант.

Після підготовки першого варіанта, власне, розробляється інструментарій, придатний для отримання якісної інформації. В методичній літературі цей етап називають апробацією анкети, або пілотажним дослідженням. Ідеться про мікромодель велико­масштабного дослідження, коли опитується кілька десятків рес­пондентів і на підставі аналізу їхніх відповідей до анкети або інструкції до опитування вносяться корективи. Оскільки така робота потребує додаткових сил, часу, засобів і ресурсів, соціологи дуже часто взагалі відмовляються від проведення цього етапу (скромно замовчуючи це у більшості випадків).

Проте між завищеними академічними вимогами, що не врахо­вують життєвих реалій, та досить поширеною і нічим не обґрун­тованою практикою, яка не витримує професійної критики, про­лягає компромісний шлях завершення роботи над інструмен­тарієм. Він полягає у додержанні таких правил.

1. Анкета має "відлежатися". Перший варіант анкети, навіть якщо він не викликає жодних сумнівів, не слід одразу ж тиражу­вати. Потрібний час, щоб виявили себе латентні (не завжди усві­домлювані) творчі можливості учасників дослідження, які були збуджені першим етапом роботи. Психологічний механізм твор­чої роботи є таким, що соціолог, навіть виконавши частину робо­ти, свідомо чи несвідомо повертається до неї. По-перше, на думку спадають нові додаткові варіанти запитань або можливих показ­ників, невраховані чинники тощо. По-друге, перечитуючи ще й ще раз анкету, соціолог може сам знайти помилки, які не помі­тив під час підготовки першого варіанта, коли уваги потребують і змістова частина, і можливості верифікації, і особливості фор­мулювань, і порядок запитань тощо.

2. Соціолог повинен відчути й усвідомити живу реакцію потенційних респондентів на розроблений інструментарій. Іншими словами, він повинен сам опитати кілька осіб за підго­товленою анкетою, щоб побачити, як "працюють запитання". Рес­пондентами можуть бути родичі або знайомі, яких навіть краще опитувати на цьому етапі роботи, оскільки вони меншою мірою реагують на самого "інтерв'юера", не соромляться перепитати, коли не розуміють зміст запитання, висловлюють критичні зау­важення тощо. У подальшій праці над анкетою соціолог обов'яз­ково зверне увагу на деякі типові реакції, які слід врахувати або в самій анкеті, або в процесі навчання інтерв'юерів.

Такі пробні інтерв'ю дають змогу вилучити з анкети запитан­ня, що "не працюють", і доповнити напівзакриті запитання, якщо варіант "інша відповідь" вибрали більше 5 % опитаних усіма співвиконавцями. "Непрацюючими" вважаються запитання, які не дають змоги диференціювати респондентів, наприклад, якщо на будь-яке запитання більше 80 % опитаних дають одну й ту саму відповідь, а також запитання, на які більшість респондентів відповісти не можуть.

Крім того, апробуються формулювання, які під час обговорен­ня анкети деякі співвиконавці назвали сумнівними щодо мож­ливості сприйняття їх "простими людьми". Нерідко попередньо проведені опитування свідчать: те, що соціолог вважає занадто важким для розуміння, насправді не викликає труднощів та нега­тивних реакцій з боку опитуваних людей і, навпаки, того, що здається очевидним соціологу, респондент не розуміє.

3. Анкета має пройти неформальну експертизу. Нефор­мальна експертиза інструментарію колегами-соціологами часто буває кориснішою за офіційні обговорення. Під час формального обговорення експерт може, по-перше, з тих чи інших міркувань не висловлювати критичних зауважень; по-друге, не виносити на загальне обговорення питання, які викликають у нього сумні­ви; по-третє, висловивши свою думку публічно та цілком офіційно, експерт деякою мірою відчуває обов'язок обстоювати її навіть тоді, коли під тиском аргументів автора анкети в глибині душі не зовсім певний у своїй правоті. Неформальне прохання до колег проглянути інструментарій та зробити зауваження дає можливість експертові повністю висловити всі зауваження та звернути увагу на помилки.

Саме на цей етап роботи над анкетою припадає більша частина часу: за 1—2 тижні слід позбавитися всіх помилок та огріхів, які неминуче з'являються на першому етапі. На заключному етапі — передруковуванні остаточного варіанта — особливу увагу слід приділити вичитуванню (коректурі) тих частин анкети, де були зроблені змістові виправлення.

Андрущенко

Анкетне опитування — один з важливих методів з'ясування суп тих чи інших явищ, подій, суспільної думки тощо. Що таке анкета? Анкета — опитувальний лист, що самостійно заповнюється опитуваним за певними правилами і відповідаючи на поставлені питання Анкетні питання широко використовуються для одержання інформації про фактичне становище сфери, що вивчається, її оцінку, інтереси, думки людини, діяльності респондентів та ін. Питання в анкеті формулюється максимально чітко, однозначно доступно. Серія анкетних питань забезпечує інформацію для реалізації дослідження. Н залежності від змісту питання використовують різні методи, способи для підвищення достовірності, істинності інформації. Анкета має декілька порівняно простих запитань (подальші опити суспільної думки) або декілька змістовних блоків з серії запитань (аналітичний глибокий опит), де кожний блок звичайно виділяється. З комбінації відповідей на серію запитань, що стосується одного ж предмету (проблеми), формуються індекси.

Анкетний опит передбачає реєстрацію відповідей самим опитуваним. Є різні види анкетного опитування: поштовий (анкети розсилаються поштою); пресовий (анкети публікуються в прес і); телефонний (опитування ведеться по телефону); роздаточний (викоти вручаються респондентам особисто).

Опитування анкетне — один з видів соціологічного опитування, суттєва особливість якого — використання анкети, що заповняється респондентом (на відміну від інтерв'ю він сам читає анкети і сам фік­сує відповіді). Відрізняють звичайний і заочний (поштовий і пресо­вий). Звичайне опитування дає можливість інтерв'юеру, досліднику роздавати анкети респондентам, а потім їх збирати, не будучи присут­нім при заповненні анкет та ін.

Формулювання запитань в анкеті здій­снюється з потреб реалізації програм дослідження. Формулювання програмних запитань, що виражають наукову мету дослідження, і їх перетворення в індикатори — основна проблема всієї техніки опиту­вання.

Запитання про факти. їх мета — одержання висловлювань або інформації про соціальні явища або ознаки, що можуть стати визна­ченими. Ця інформація особливо стосується структури сукупності особистостей або сфери, що досліджується. Це, наприклад, запитан­ня про вік, освіту, професії, суспільну працю та ін. Такі запитання про різні соціальні факти і явища вводяться в опит тоді, коли недос­татньо відомі індивідуально-класифікуючі ознаки.

Запитання про знання. їх мета — одержання різних теоретичних суджень, концепцій або відомостей, що свідчать про інформованість респондента. Це запитання про економічні показники, про можли­вості підвищення кваліфікації та ін. Відповіді на запитання допомага­ють точніше виявити структуру установок інтересів, вказують на ступінь включеності індивіда в колектив. Питання про знання не варто змішувати з запитаннями експертів в межах експертного опиту­вання. В експертному опитуванні не роблять висновків про поведін­ку людей, виходячи з їх знання, а знання виступають як інформації про обставини.

Запитання про суспільну думку. Відповіді на ці запитання часті­ше містять оцінки. Думка у порівнянні з знаннями менш стабільна. Відповіді про суспільну думку сильніше обумовлені ситуацією і не­рідко залежать від особистих переживань і настроїв. Вік, характер, світогляд або ідейно-політична позиція, рівень освіти та інші індиві­дуальні особливості істотно впливають на стабільність або можли­вість думки. Формування думки визначається способом включеності індивіда в процес суспільного розвитку, його політичною активніс­тю. Соціально-історичний досвід і різні відхилення в соціальній і ду­ховній сфері також відіграють роль в формуванні суспільної думки.

Запитання про мотиви поведінки і діяльності соціальних спільнос­тей мають певну мету: визначити мотиви поведінки, ситуації та ін.

Піча

Серед розповсюджених методів опитування респондентів важливе місце займає метод анкетного опитування. Надзвичайна популярність цього методу пояснюється різноманітністю і якістю соціологічної інформації, яку можна одержати за його допомогою. Даний метод засновується на висловлюваннях окремих осіб і проводиться з метою виявлення найтонших нюансів в думках респондентів.

Анкетне опитування починається з формулювання програмних питань, з пе­реведення мови науки на запитання, зверненні до респондентів. Для чого необ­хідне це переведення? Існує велика відмінність в наукових термінах і буденній мові людей, тому різні поняття можуть мати для простих людей і науковців неспівпадаючі інтерпретації. Іноді опитуваний взагалі не знає значення того або іншого поняття. Отже, якщо не враховувати особливостей формулювання запи­тань в анкеті, то навіть при дотриманні всіх останніх вимог методики анкетного опитування, можна одержати помилкові результати.

В процесі переведення дослідницьких (програмних) питань в анкетні запи­тання мета соціологічного дослідження стає все менш ясною. До речі, науковці-соціологи вважають, що чим краще проект анкети, тим менш ясною є тема дослідження для читача, опитуваних чи замовника. Але саме в цьому й полягає наукова майстерність соціолога, який бажає одержати об'єктивні відповіді. Як кажуть, хитрим повинен бути не питальник, а інтерв'юер.

Анкета, як правило, починається з преамбули - звернення до респондента. В ньому вказується, хто проводить дослідження, описується мета дослідження, характер використання результатів, підкреслюється анонімний характер, спосіб заповнення анкети, а також висловлюється подяка (вона можлива і в кінці анкети) за участь в анкетуванні. Далі йде основна частина анкети, яка містить блоки запитань до опитуваних, і третя частина - паспортичка, в якій представлені відомості про опитуваних (стать, вік, освіта, місце мешкання, соціальний стан і т. д.).

— опитування не повинно тривати більше 30-40 хвилин у зв'язку з тим, що респондент втомлюється, і останні запитання залишаються зазвичай без повно­цінних відповідей, за цей час опрацьовується 25-30 запитань,

_ ваз/сливо, щоб інтерес до предмету опитування не спадав, а поступово підвищу­вався. Тому більш складні за змістом (і розумінням) запитання повинні йти слідом за більш простими;

— перше запитання не повинно бути ні дискусійним, ні насторожливим. Хай краще воно буде нейтральним;

— важкі запитання доцільно вмістити в середині анкети, щоб респондент "вклю­чився " в тему;

— запитання повинні бути ясними, чіткими і зрозумілими всій респондентам; —► запитання повинні відповідати логічний вимогам: спочатку мова повинна йти про встановлення того чи іншого факту, події, а потім вже про його оцінку.

Якщо в анкеті з'являється новий розділ, то необхідно "підвести" опитуваного до нової теми. Зазвичай це робиться за допомогою звернення в певній формі до респондента, наприклад: "А тепер ми просимо Вас висловитись про те-то...".

За предметним змістом запитання анкети поділяють на:

♦ запитання про факти, за допомогою яких отримують інформацію про соціальні явища, про стан справ в колективі, про поведінку і дії самого рес­пондента, його вік, стать, освіту, соціальне становище і т. д.;

♦ запитання про знання, мета яких - з'ясувати, що знає і що може повідо­мити респондент. Як правило, це запитання, які мають мету виявити рівень поінформованості респондента і його знань в певній галузі. Такі запитання можуть містити завдання, експериментальні та ігрові ситуації;

♦ запитання про думку респондента, вони мають на меті зафіксувати фак­ти, побажання, очікування, плани на майбутнє і можуть торкатися будь-яких проблем і особистості самого респондента;

♦ запитання про мотиви, покликані викликати суб'єктивне уявлення лю­дини про мотиви своєї діяльності.

За своєю логічною природою запитання класифікуються таким чином:

> основні запитання, відповіді на які є основою побудови висновків про явища, що вивчаються. Саме вони становлять більшу частину анкети;

> запитання-фільтри ставляться для того, щоб відсіяти некомпетентних осіб при опитуванні з проблем дослідження або ж для того, щоб виділити частину респондентів із всього масиву за мовною ознакою;

> контрольні запитання служать для перевірки стійкості, правдивості і несуперечливості відповідей, визначення їх достовірності і щирості. Контрольні запитання зазвичай розташовуються в анкеті на деякій відстані як від основного, так і один від одного. Різновидом контролю може бути повторне запитання із збереженням тих же умов - на увесь обсяг вибірки (панельне опитування) або на 5-10 відсотків осіб, вже опитаних раніше;

> запитання, які наводять на думку, допомагають респонденту у правиль­ному осмисленні основного запитання, знайти точну відповідь.

За своєю психологічною функцією, яка визначає ставлення респондента до самого факту анкетування і до тих запитань, на які йому треба буде відповідати, останні діляться на:

— контактні запитання, які слугують встановленню контакту з респон­дентом, їх мета - створити інтерес до дослідження, надихнути взяти в ньому участь. Як правило, це перше або одне з перших запитань анкети, яке за формою повинно бути досить простим і торкатися самого респондента, ніби налаштовувати його на зацікавлену участь в анкетуванні.

— буферні запитання, як правило, починаються із загальної формули: "Як Ви думаєте?" - і далі йде опис нової проблеми. Мета цього виду запитань -перевести увагу респондента з однієї проблеми на іншу;

­— прямі запитання спрямовані на виявлення ставлення респондента щодо проблеми, яка вивчається, її оцінку з його власної позиції;

­— опосередковані запитання дозволяють респонденту ніби приховати свою власну позицію і посилити критичний акцент своїх висловлювань. Респондент тут відповідає на запитання від імені групи колективу, в безособовій формі. Такі запитання ставляться й тоді, коли прямі запитання не зручно ставити або є передсторога, що на них не буде одержана щира відповідь.

За характером відповідей на поставлені запитання останні розподіляються на такі види:

• відкриті запитання передбачають вільну форму відповіді: "Скажіть, будь-ласка, що могло б сприяти підвищенню Вашого інтересу до політики?";

• запитання закритого типу: "Чим Ви займаєтесь у вільний час? Просимо відповісти на ті із нижче перерахованих варіантів, які співпадають з Вашою думкою: © відвідую рідних і знайомих; ® зустрічаюся з друзями; ® слухаю радіо; © читаю книгу; © займаюсь рукоділлям";

• запитання напівзакритого типу засноване на додаванні до списку відповідей фрази: "Вкажіть інші види занять". Запитання дає можливість не лише вказати варіанти відповідей, які наводяться в анкеті, але й висловити щось своє.

• запитанпя-меню пропонує респонденту вибрати будь-яке поєднання ва­ріантів запропонованих відповідей;

• шкальні запитання - відповідь на це запитання дається у вигляді шкали, в якій необхідно відмітити той або інший показник;

• дихотомічні запитання: "Чи вірите Ви у гороскопи і астрологічні про­гнози?" Відповідь: "Так-ні".

Після того, як дослідник визначився із змістом запитань, особливу увагу треба надати упорядкуванню анкети. Верстка анкети передбачає не лише

компановку запитань і їх послідовність, про що вже йшла мова, а також і художньо-технічне оформлення анкети. Всі розділи анкети можна виділити відмінним від основного шрифтом. Добре використати різний шрифт при друкуванні запитань і відповідей, при можливості використати кольоровий друк. Можна використати малюнки для підвищення інтересу до анкети, зняття психологічної втоми респондента. Ілюстративно можуть бути оформлені і деякі запитання, що урізноманітнює техніку заповнення анкети.

Коли анкета складена, треба здійснити пробне (пілотажне) опитування, в ході якого перевіряється зміст анкети, формулювання і послідовність запитань та варіантів відповідей і т. д. Пробне опитування охоплює невелику кількість осіб (20-30 чоловік), відібраних за основними характеристиками, які визна­чаються темою, метою і завданнями дослідження. Після ретельного аналізу результатів пілотажу і виправлення помилок в анкеті можна переходити до масового опитування.

За способом розповсюдження анкет опитування поділяються на:

— роздавальні, коли анкетер особисто вручає анкету і чекає, поки вона заповнюється, і тут же одержує її - очне роздавальне опитування, або одержує заповнену анкету через декілька днів - заочне роздавальне опитування;

— поштове - анкета за попередньою домовленістю висилається і одер­жується поштою;

— пресове - анкету пропонують заповнити читачеві газети чи журналу і надіслати в редакцію;

— телетайпні (за цим способом розповсюдження і збір анкети здійснюється через електронний зв'язок).

За типом дослідницьких завдань опитування бувають:

— стандартизоване - націлене на одержання статистичної інформації;

— фокусоване - збираються дані за умов конкретної ситуації;

— глибинне - спрямоване на одержання пошукової інформації. За рівнем компетентності респондентів розрізняють:

— масове опитування (думка неспеціалістів з тої чи іншої теми);

— масове опитування у співробітництві з дослідником (передбачає інформа­ційну допомогу респонденту з боку анкетера в осмисленні ситуації, що ана­лізується);

— симптоматичне опитування (достатнє знання у респондента загальної інформації без глибокого осмислення цілей і завдань дослідження);

— експертне опитування (опитування спеціалістів з проблеми, що вив­чається).

Отже, за допомогою методу анкетного опитування ми можемо зібрати основну масу соціологічної інформації, але щоб вона була більш достовірною, можна поєднувати його з іншими методами: анкетування і спостереження, анкетування і вільне інтерв'ю.