Методи соціологічного дослідження

Городяненко

4.6. Якісні методи соціологічного дослідження

Наприкінці XX ст. кількісні методи збору й аналізу соціологічної інформації були піддані критиці як із технологічних, так і з методологічних міркувань. Іні­ціаторами її були прихильники феноменологічних, інтеракціоністських та етнометодологічних напрямів, які обстоювали використання так званих вільних, неструктурованих, інтерпретативних, якісних методів збору даних. Це спричинило гуманізацію соціології, пе­реорієнтацію її від макро- до мікроаналізу соціальних явищ; від раціонального пізнання глобальних проблем до пізнання й розуміння локальних спільнот, специфі­ки меншин і щоденної соціальної практики людей.

Сутність і пізнавальні можливості якісних методів у соціології

Використання якісних методів у соціології пов'язана не із розвитком Чиказької школи в 30-ті роки XX от. (В. Томас і Ф.-В. Знанецький, Р. Парк, Б. Бургес, Е. Богардус, П. Янг, К. Шоу та ін.), що стала відомою завдяки дослідженням девіантної поведінки, етнічних відно­син, урбаністики (проблеми міських околиць), а також теоретичним роботам, у яких використовувалися якісні тактики у соціології. її представники експериментально порівнювали можливості якісних і кількісних методів. Згодом під тиском критики позитивістів напрацювання представників Чиказької школи втратили наукову по­пулярність. Відновлення якісних досліджень відбулося на початку 70-х років у відповідь на соціальну потребу в гуманізації науки.

Якісну парадигму в соціології називають гуманістич­ною, інтерпретативною (розуміючою). На відміну від по­зитивізму, для якого безсумнівною є перевага суспільс­тва над індивідом, який розглядає соціальні інститути і структури як чинники, що домінують над індивідом, за­безпечують соціальний порядок у суспільстві, якісна па­радигма вважає індивідів агентами соціальної дії, суб'єк­тами, які творять соціальний світ навколо себе, надають змісту і значення власним діям і поведінці інших. Вели­кі соціальні системи за такого підходу розглядаються як такі, що виникають зі складного процесу взаємодій, де загальні «суті й значення» установлюються і певною мі­рою сприймаються всіма їх учасниками. Тому якісну со­ціологію називають суб'єктивною соціологією.

Сповідуючи принципи інтерпретативної (розумію­чої) соціології, соціолог з'ясовує, яких значень надає суб'єкт своїй дії. Дії соціальних агентів він розглядає як мотивовані, осмислені, орієнтовані на інших, аналізує за допомогою проникнення в суті і значення, які їм на­дають люди, тобто шляхом розуміння й інтерпретації соціальних дій (М. Вебер, Г. Зіммель). Ці суб'єктивні значення він інтерпретує і вибудовує в певній логічній послідовності для конструювання типових моделей по­ведінки людей. Такий методологічний підхід називають також мікросоціологічним, оскільки увага дослідника концентрується на мікроаналізі конкретних взаємодій (інтеракцій). Зважаючи на мікрооснови людського дос­віду, передусім на його культурну складову, в процесі наукового аналізу можна, як стверджував Г. Зіммель, «розуміти індивідуальний досвід реального життя, а та­кож побачити суспільство як виткану з безлічі фрагмен­тів мозаїку.

Представники символічного інтеракціонізму (Дж. Мід, Ю. Хабермас, X. Блюмер) за основу для інтерпретації змістів соціальних інтеракцій обирають мову, обмін жестами, символами. На їх погляд, дія людини не може бути зрозумілою лише на основі фіксації зовніш­ніх проявів, для цього необхідне пізнання її внутріш­нього символічного змісту, втіленого у зрозумілій учас­никам взаємодії мові.

Дослідники, які приписують себе до феноменологіч­ної школи в соціології, вважають, що зрозуміти мотиви поведінки людини можна лише на основі уявлення про її біографічну ситуацію, «життєвий світ» (А. Шюц), адже кожна людина конструює соціальну реальність, привно­сячи у кожну соціальну ситуацію свої мотиви і моделі поведінки (П. Бергер і Т. Лукман). Коли такі ситуації повторюються, вступають у дію ті самі мотиви і моделі поведінки. Так внутрішній світ суб'єкта стає надбанням інших, типізується й «інституціоналізується».

Етнометодологічний аналіз зосереджується на дос­лідженні сутностей (значень) поведінки людей шляхом емпіричного спостереження за їх щоденною практи­кою. Звичайних людей вони вважають значно компе­тентнішими експертами свого щоденного досвіду від професійних соціологів. Тому такі спостереження є джерелом пізнання повсякденної практики соціальних груп. Такий аналіз (етнометодологію) називають також фольклорною соціологією (Г. Гарфінкель).

Отже, якщо кількісна соціологія переважно спрямо­вана на вивчення проблем соціальної взаємодії між структурами, соціальними інститутами й організація­ми, то якісна соціологія займається суб'єктивними ас­пектами реальної практики. Наприклад, з'ясовуючи, що значить у певному суспільстві «бути священиком» або «бути вчителем», якими є відносини «священика» і «вчителя», кількісна соціологія здобуватиме соціальне знання, засноване на описі й поясненні узагальнених даних; якісна — знання, засноване переважно на розу­мінні й інтерпретації.

Якісний підхід до соціологічного аналізу ґрунтуєть­ся на іншій логіці, ніж кількісні стратегії і процедури, на всіх стадіях наукового пошуку.

З точку зору якісної стратегії дослідження кожна людська ситуація унікальна, містить специфічний соці­альний досвід, особливі переживання, які утворюють специфічний «життєвий світ», який стає об'єктом дослідження у межах загального соціального контексту – конкретної соціально-історичної ситуації. Водночас досвід окремої людини розглядається як фрагмент за­гального соціального досвіду. Сукупність таких фраг­ментів, практик витворює загальну соціальну картину. Тобто в якісному дослідженні вчений, працюючи над виявленням цілісної картини соціальних практик, зосе­реджує увагу на окремому, особливому.

Можливості якісної методології ілюструє дослід­ницька стратегія, використана у праці В. Томаса й Ф.-В. Знанецького «Польський селянин у Європі й Аме­риці». Дослідники вирішили вивчити процес міграції через аналіз щоденної практики до і після приїзду поля­ків у США. Протягом кількох років вони збирали осо­бисті документи поляків (764 листи), провели серію глибинних інтерв'ю, проаналізували газетні матеріали, польські архіви, документи американських соціальних агентств. їх стратегія полягала в концентрації уваги на процесі появи і розвитку досліджуваного феномену шляхом аналізу різнохарактерної інформації про що­денну практику життя людей, які становили для них науковий інтерес.

Це дало змогу сфокусуватися на суб'єктивній сторо­ні цього процесу, проаналізувати: що змусило поляків мігрувати в США; як відбувався процес прийняття та­кого рішення; як це вплинуло на їх систему цінностей. У результаті вдалося не тільки зробити практичні вис­новки, але й сформулювати узагальнені концепції адаптаційної поведінки мігрантів: «атомізації» свідо­мості в умовах нових форм соціальної організації; руйнування общинних і сімейних зв'язків; норми і відхилення в ситуації інноваційних процесів; змін у тендерних відносинах внаслідок руйнування системи соціального контролю з боку групи; концепцію соціаль­ного щастя. Однак найголовнішим виявився розгляд впливу об'єктивних факторів міграції через їх суб'єк­тивну інтерпретацію учасниками подій, які діють від­повідно до свого тлумачення реальності, постаючи як «соціальні агенти».

Отже, загальна стратегія якісного підходу полягає у відкритому, пошуковому, неструктурованому аналізі проблемної ситуації. Первинними при цьому є дані про суб'єктивні думки людей, виражені в їх розповідях про власне життя. Аналізують їх не математично, а шля­хом аналітичного розкриття суб'єктивного змісту. Соціолог, аналізуючи інтерактивну інформацію (слова, жести, комунікативні символи), осмислює й інтерпретує особливі форми локального соціального існування лю­дей; узагальнює свої спостереження й переводить їх на мову наукових термінів для теоретичної інтерпретації прихованого соціального змісту або механізмів функціо­нування конкретного аспекта соціальної реальності.

Якісний метод допомагає вивчити реальний досвід життя конкретних людей у конкретних обставинах, а через аналіз індивідуального можна дослідити і мас­штабні соціальні проблеми.

Ці методи ефективні там, де потрібно зрозуміти при­роду невідомого або недостатньо відомого феномену, де­тально описати нові аспекти відомих проблем, розкрити приховані суб'єктивні смисли, механізми функціону­вання соціальної практики, які не можуть бути дослі­джені шляхом масових опитувань і кількісних даних. Послуговуючись ними, вивчають соціальні об'єкти, но­ві явища, процеси, які виникають унаслідок різких со­ціальних змін.

Якісні методи можуть бути використані як засіб ге­нерування ідей, як попередній етап підготовки кіль­кісного дослідження (побудова гіпотез, визначення лексики анкети, виокремлення ключових понять), як основний метод збору даних (відбувається тоді, коли дослідницькі проблеми не можна розв'язати за допомо­гою кількісних методів), для пояснення результатів кількісного дослідження (причин несподіваних резуль­татів кількісного дослідження, певної поведінки, фак­торів, що впливають на відносини).

Види якісних досліджень і логіка дій дослідника

Найпоширенішими в соціології видами якісних до­сліджень є «кейс-стаді», етнографічні дослідження, ус­на історія, історія родини, історія життя людини (біо­графічна розповідь).

«Кейс-стаді» (дослідження окремого випадку, ок­ремої спільноти). Використовують його для вивчення унікального об'єкта в сукупності його взаємозв'язків. Ними можуть бути важкодоступні для аналізу іншими методами замкнуті спільноти: «дно» суспільства (зло­чинні угруповання, бомжі), соціальні еліти, релігійні секти, трудові колективи. За таких умов дослідник не­рідко конкретизує свою увагу на соціально-психологіч­них особливостях окремої особистості, що викликає ін­терес як клінічний випадок.

Специфіка «кейс-стаді» полягає в глибинному ви­вченні своєрідності об'єкта. Для отримання інформації використовують спостереження, фокусовані та експер­тні інтерв'ю, характеристики, фотографії, відеоматеріали. Тривале (протягом кількох місяців, а іноді й років) «занурення» у дослідницьке поле дає змогу всебічно розглянути випадок у його взаємозв'язках і динаміці розвитку, вивчити групові норми і цінності, структуру ролей або систему владних відносин. Висновки за ре­зультатами такого дослідження найчастіше мають прикладний характер і спрямовані на розробку прак­тичних рекомендацій щодо подолання конкретних проблем, вдосконалення відносин у колективі.

Етнографічні дослідження. Завданням їх є всебіч­ний аналіз щоденної культурної практики певної спіль­ноти (норми, цінності, мова, міфи), яка відрізняється за стилем, зразками поведінки від культури основної маси населення. Джерелами інформації можуть бути листи, особисті документи, фотографії, зразки фольклору, ін­дивідуальні та групові інтерв'ю.

Усна історія (історичне дослідження). Викорис­товують для вивчення локальних або загальнозначущих історичних подій (історія суспільних рухів, процесів, ор­ганізацій). Ця тактика ґрунтується на описі суб'єктив­ного досвіду переживання людьми певних історичних подій. Джерелами інформації є наративні (розповідні), біографічні, лейтмотивні, фокусовані інтерв'ю.

Історичне дослідження особливо важливе за відсут­ності достатньої документальної інформації про подію загальносоціального масштабу. Наприклад, відомості про колективізацію, розкуркулювання селян у 20—30-ті роки XX ст., сталінські репресії. Використовуючи усні історії, соціолог має особливо зважати на правдивість, адекватність спогадів, аналізувати соціально-історич­ний контекст подій, зіставляти спогади з іншими дже­релами інформації.

Історія родини. Такий метод особливо ефективний при дослідженні взаємодії родини і суспільства протя­гом поколінь (процесів соціальної і територіальної мо­більності членів родини, спадкоємності або зміни соціального статусу родини від покоління до покоління). Джерелами інформації можуть бути сімейні архіви, глибинні інтерв'ю із представниками різних поколінь, генеалогічні графи. Завдяки їм вдається пізнати такі ас­пекти соціальної мобільності, як сімейні стратегії; пере­давання культурного капіталу від покоління до поко­ління; соціальний статус і соціальна мобільність жінок; занепад чи підвищення сімейного статусу внаслідок со­ціальної трансформації.

Історія життя людини (біографічна розповідь). Основним джерелом інформації є біографічне інтерв'ю — життєва розповідь про себе і своє життя.

Біографічні розповіді можуть бути предметом аналі­зу і як колективний досвід перебування в певній соці­альній ситуації. Порівняльний аналіз великої кількості аналогічних випадків є основою для опису масштабної соціальної проблеми. Такий методологічний підхід до­помагає виявити типи життєвих стратегій людей, які перебували чи перебувають у подібних ситуаціях, конс­труювати зразки поведінки, типи культурних орієнта­цій, стилів життя.

Різні тактики у дослідженні певних ефективних по­лів соціального досвіду подані у табл. 4.6.

Техніки якісного дослідження багато чим подібні до роботи журналіста. Однак соціолог концептуалізує живу реальність у поняттях теоретичного знання, дотри­муючись певної логіки і правил наукового підходу. Від­мінності логіки дослідження за якісного і кількісного підходів подані у табл. 4.7.

Таблиця 4.6