VMB

Вперше у 1901 році Порт'є і Ріше встановили, що повторне парентеральне введення собакам екстрактів із щупалець морських зірок викликає їх загибель. Таким чином, вони випадково відкрили явище, коли повторна ін'єкція нешкідливої речовини не захищає організм, а навпаки, викликає його ураження і навіть загибель. Таку реакцію вони назвали анафілаксією (ana - проти, filaxis - захист). Пірке (1906 р.) першим запропонував термін алергія (allos ergon -інша дія), включаючи в це поняття змінену чутливість організму після першого контакту з антигеном. Він вважав, що алергія має місце при розвитку нормальної захисної реакції і патогенних проявах. У даний час термін алергія використовується лише для характеристики шкідливих, патологічних реакцій імунної системи.

Речовини, що здатні викликати такі змінені реакції, називаються алергенами. Ними можуть бути речовини різного походження: тваринного (шерсть, лупа, пір'я, токсичні секрети комах), рослинного (пилок трав, квітів, дерев), мікробного (кишкові палички, стафілококи, стрептококи, гриби, віруси), харчового (фрукти, мед, молоко, яйця, риба), медикаментозного (антибіотики, сульфаніламіди, новокаїн, лікувальні сироватки), побутового (домашній і бібліотечний пил).

У зв'язку з тим, що після першого попадання алергену розвивається підвищена чутливість на повторну зустріч із ним, і організм реагує сильною захисною реакцією, яка набуває шкідливого характеру, такі реакції одержали назву реакцій гіперчутливості.

Залежно від часу, через який, після повторного попадання алергену розвиваються ці реакції, говорять про гіперчутливість негайного типу (з'являються протягом перших 8 годин) і сповільненого типу (проявляються через 24-48 годин).

191

За механізмом розвитку, гіперчутливість можна поділити на дві групи: 1) пов'язану з імуноглобулінами; 2) пов'язану з сенсибілізованими Т-лімфоцитами. Джелл і Кумбс виділили чотири типи реакцій гіперчутливості: І - реакції анафілактичні, атонічні; II - реакції цитотоксичні; III - реакції імунних комплексів, гістотоксичні; IV - реакції туберкулінового типу.

Перші три типи реакцій пов'язані з антитілами і належать до гіперчутливості негайного типу, четвертий тип реакцій зумовлений Т-лімфоцитами і належить до гіперчутливості сповільненого типу. Останнім часом виділяють реакції V типу, пов'язані з аутоімунними процесами в організмі.

9.7. Гіперчутливість негайного типу

Реакції анафілактичні, атопічні. При парентеральному введенні алергену у тварини різко зростає чутливість до повторної ін'єкції цієї речовини. Цей стан підвищеної чутливості одержав назву сенсибілізація. Достатньо невеликої кількості алергену, щоб викликати стан сенсибілізації. Наприклад, для гвінейської свинки вона становить лише 0,1 мкг розчинного білка. Доза антигена, що викликає сенсибілізацію, називається сенсибілізуючою.

При первинному попаданні в організм алергену на нього синтезуються антитіла-реагіни, які належать до класу IgE, одночасно можуть виникати й анафілактичні антитіла (IgGl).

IgE адсорбуються на тучних клітинах і базофільних лейкоцитах. Як відомо, тучні клітини широко розповсюджені в організмі і розміщуються в слизових оболонках, стінках кровоносних судин

192

тощо. У цитоплазмі тучних клітин містяться численні гранули, наповнені комплексами біологічно активних речовин.

При повторному контакті з алергеном останній зв'язується з двома молекулами IgE, які розміщені на тучних клітинах, що призводить до утворення комплексу aHTHreH-IgE-тучна клітина (базофіл) і зумовлює дегрануляцію останніх. Дегрануляція супроводжується масивним викидом медіаторів, які діють локально на організм. Найважливішими з них є: гістамін, гепарин, повільно реагуюча субстанція анафілаксії, базофільний калікреїн та ін. Ці субстанції викликають спазм стінок судин, стимулюють вивільнення лізосомальних ферментів, зумовлюють еозинофілію і реактивують тромбоцити.

Такі ж події розгортаються при анафілактичному шоку, який може виникати у людини при дії різних факторів. Найчастіше анафілактичний шок має місце при парентеральному введенні препаратів пеніцилінового ряду, новокаїну й інших речовин. Причиною шоку можуть бути укуси бджіл, ос, рідше комарів. Внутрішньовенне повторне введення препарату може бути причиною смерті.

Атопічні стани (atopos - дивний) - спадково зумовлена схильність до місцевої анафілактичної реакції. Фактори, які у здорових осіб не викликають реакції анафілактичного типу, в індивідуумів з атонічною схильністю спричиняють патологічні реакції. Алергени, що викликають атопічні захворювання, найчастіше проникають в організм через дихальні шляхи, рідше через шлунковокишковий тракт або парентерально (укуси). У патології людини найважливішу роль відіграють пилок рослин, плісняви, домашній пил, пір'я, шерсть тварин.

193

Доведено, що алергічні властивості пилу в основному пов'язані з перебуванням у ньому кліщів. До атопічних захворювань людини належать: атонічний варіант бронхіальної астми, полінози, набряк Квінке, атопічний дерматит.

У діагностиці цих захворювань важливе значення має ідентифікація алергену, яку можна провести за допомогою алергічних проб.

Епікутанна проба. Шкіру на внутрішній поверхні передпліччя обробляють 70 % спиртом і наносять на неї одну краплю досліджуваного алергену. Контроль-крапля ізотонічного розчину хлориду натрію (негативний контроль) і крапля 0,01 % розчину гістаміну (позитивний контроль). При сенсибілізації до даного алергену через 15-20 хвилин виникають свербіння, почервоніння, набряк шкіри.

При скарифікаційній шкірній пробі через краплю алергену, нанесеного на передпліччя, обережно, щоб не пошкодити кровоносні судини, роблять дві поверхневі подряпини. Облік результатів – як в епікутанній пробі.

Внутрішньошкірна проба. За допомогою туберкулінового шприца, під кутом, поверхнево, внутрішньошкірно вводять 0,025 мл розчину алергену. Ця проба відзначається високою чутливістю.

Однак, у зв'язку з певною небезпекою проведення таких проб на людині, останнім часом набули поширення тести in vitro. З них найчастіше використовують феномен звільнення гістаміну (до краплі крові хворого додають алерген і згодом визначають кількість гістаміну)

і тест дегрануляції базофілів (тест Шелі).

Після виявлення і встановлення алергену проводять десенсибілізацію організму. Десенсибілізація - це імунологічний

194

метод лікування, який дозволяє зняти стан сенсибілізації. Для цього, протягом тривалого часу хворому вводять зростаючі кількості алергену, починаючи з мінімальної дози, яка встановлюється за результатами внутрішньошкірної проби (перша негативна доза), її підвищують індивідуально. В процесі лікування, кількість алергену, яку вводять, може зрости в декілька тисяч разів. Механізм десенсибілізації полягає в тому, що при повторній імунізації зростаючими дозами антигена в організмі утворюються IgG, які циркулюють у сироватці крові. При контакті людини з антигеном, IgG зв'язують його і він не потрапляє до адсорбованих на тучних клітинах IgE, а значить, дегрануляції клітин не відбувається. Ці антитіла одержали назву блокуючих.

Основні прояви анафілаксії пов'язані з раптовим виділенням значної кількості медіаторів, як правило, в результаті взаємодії великих доз алергену з IgE на тучних клітинах. Якщо ж вводити невеликі дози антигена з інтервалом 15 хвилин, то утворюється незначна кількість комплексу антиген-IgE, що є недостатнім для викиду медіаторів і виникнення анафілаксії. Цей феномен часто використовується при введенні медикаменту або чужорідної сироватки (протиправцевої, протидифтерійної) сенсибілізованій особі. Але через деякий час сенсибілізація відновлюється.

Реакції цитолітичні спостерігаються при переливанні крові та довготривалому вживанні деяких медикаментозних препаратів. При переливанні групонесумісної крові ізогемаглютиніни викликають склеювання еритроцитів, а комплемент, який фіксується цим комплексом, зумовлює їх гемоліз.

Аналогічний механізм гемолізу може спостерігатися при резуснесумісності. Мати, у якої відсутній резус-фактор, може бути

195

сенсибілізована еритроцитами плода, який має цей антиген. У матері проти резус-фактора утворюються антитіла (IgG), які проходять через плаценту, реагують з еритроцитами плода, а комплемент руйнує їх. Таким чином, у новонародженого виникає гемолітична хвороба. При наступних вагітностях кількість антирезусних IgG у матері зростає, і ризик тяжкої гемолітичної хвороби у дитини збільшується.

Цитолітичні реакції можуть спричинятися деякими ліками. Фармакологічні препарати й продукти їх деградації, які часто є гаптенами, в певних випадках зв'язуються з клітинами крові (еритроцитами, тромбоцитами, лейкоцитами) і перетворюються із гаптену в повноцінний антиген. Цей антиген індукує синтез антитіл, що реагують із ним. Приєднання до цього комплексу комплементу викликає наступний лізис клітин і вивільнення біологічно активних субстанцій. Прикладом такого стану можуть бути гемолітична анемія при тривалому застосуванні фенацетину, хінідину, тромбоцитопенія при вживанні хініну.

Реакції гістотоксичні, утворення імунних комплексів (феномен Артюса). Артюс виявив, що внутрішньошкірне введення розчинного антигена попередньо імунізованим цим антигеном кроликам, викликає гіперемію, набряк, який досягає максимуму через 6 годин. Потім з'являються місцеві крововиливи, а через 48-72 години - некроз і виразка. У місці ін'єкції спостерігають інтенсивну інфільтрацію лейкоцитами. Пояснюється цей патологічний ефект утворенням розчинних комплексів антиген-антитіло, які відкладаються на поверхні стінок кровоносних судин і блокують циркуляцію крові. З ними зв'язуються компоненти комплементу і викликають виділення із тучних клітин медіаторів, що в свою чергу підвищує проникливість стінки судин і залучає в зону запалення поліморфноядерні лейкоцити, які фагоцитують ці комплекси.

196

Виникають місцеві пошкодження тканин. Розчинні комплекси антигенантитіло утворюються при значній кількості антигена (сироваткова хвороба) абопринаявностівеликоїкількостіантитіл(феноменАртюса).

Особи, яким вводять значні дози антитоксичних сироваток або лікарських препаратів (пеніциліну), добре переносять ці ін'єкції, але можуть дати відповідну реакцію через декілька днів. Після ін'єкції великої кількості антигена (сироватки, препарату) його концентрація в організмі поступово зменшується і в той же час починається продукція антитіл. Одночасна присутність антигена й антитіла зумовлює формування розчинних комплексів антиген-антитіло, які ініціюють імунну відповідь у вигляді васкуліта і вивільнення медіаторів. Сироваткова хвороба припиняється, коли організм звільнюється від антигена (сироватки).

Типова сироваткова хвороба характеризується лихоманкою, кропивницею, болями в кінцівках, збільшенням лімфатичних вузлів, селезінки і може виникнути при введенні значних доз антитоксичних сироваток (протидифтерійної, протиправцевої, протиботулінових). Такі імунні комплекси можуть накопичуватись у тканинах і органах, що веде до їх пошкодження. Прикладом є ревматоїдний артрит, гломерулонефрит, алергічні бронхопневмонії.

9.8. Гіперчутливість сповільненого типу

Цей тип реакцій відрізняється від трьох попередніх тим, що не залежить від циркулюючих чи зв'язаних антитіл, а зумовлений сенсибілізованими Т-лімфоцитами. Така форма гіперчутливості спостерігається при багатьох інфекційних хворобах (туберкульоз, бруцельоз, туляремія, сибірка, сифіліс, мікози, гельмінтози), при

197

відторгненні трансплантата, а також при контактному детерматиті, який виникає при сенсибілізації простими хімічними сполуками.

Вперше цей феномен описав Р. Кох. Він показав, що при підшкірному введенні гвінейській свинці, хворій на туберкульоз, суспензії збудника туберкульозу, в місці ін'єкції виникає виражена запальна реакція, яка часто завершується некрозом. Це явище називають феноменом Коха.

Яскравим прикладом таких реакцій є туберкулінова проба Манту. При внутрішньошкірному введені туберкуліну (препарату, одержаного з мікобактерій туберкульозу) людині, в організмі якої знаходяться туберкульозні палички, через 24-48 годин у місці ін'єкції розвивається щільнагіперемованапапулазнекрозомуцентрі.

У механізмі розвитку гіперчутливості сповільненого типу вирішальне значення мають Т-лімфоцити кілери, Т-хелпери гіперчутливості сповільненого типу, які при повторному контакті з антигеном проліферують і виділяють значну кількість біологічно активних речовин - лімфокінів.

Лімфокіни мають багатогранну активність і здатність впливати на імунокомпетентні й допоміжні клітини, а також тканини. Вони викликають запальну реакцію, стимулюють мітоз і бласттрансформацію, гальмують міграцію, посилюють фагоцитарну активність макрофагів, виявляють цитотоксичну дію.

До них відносять: фактор переносу, мітогенний фактор, фактористимулятори Т- і В-лімфоцитів, фактор, який активує макрофаги, фактор, який пригнічує міграцію макрофагів, лімфотоксин, інтерферон та ін.

Важливе значення надається фактору переносу. Він переносить стан сенсибілізації від сенсибілізованих лімфоцитів до інтактних.

198

Біологічна роль його - збільшення кількості сенсибілізованих лімфоцитів, які за допомогою лімфокінів мобілізують у вогнище перебування антигена лімфоцити, фагоцити, комплемент, що обмежує поширення агента і призводить до його знищення.

Гіперчутливість сповільненого типу (ГСТ) відрізняється від реакції негайного типу за такими ознаками: 1) після повторного проникнення антигена в тканини реакція-відповідь виникає через 2472 години; 2) стан сповільненої гіперчутливості неможливо передати пасивно через антитіла внаслідок їх відсутності; 3) ГСТ можна передати лише з лімфоцитами; 4) майже всі клітини сенсибілізованого організму при контакті з антигеном реагують порушенням клітинної проникливості і метаболізму, але якась із цих тканин дає найбільш виражену реакцію; 5) антигістамінні препарати, як правило, при ГСТ не допомагають.

Оскільки, при деяких інфекційних захворюваннях збудник може тривалий час перебувати в організмі, то ввівши внутрішньошкірно мікробний алерген, можна викликати місцеву алергічну реакцію, яка розвивається за механізмом ГСТ.

Використання таких алергічних реакцій має значення в діагностиці багатьох захворювань. Для постановки діагностичних алергічних проб промисловість випускає спеціальні препарати, одержані з мікроорганізмів - алергени, назва яких пов'язана із збудником або хворобою. Препарат, що вживається з діагностичною метою при бруцельозі називається бруцеліном, при туляремії - тулярином, при сибірці -антраксином, туберкульозі - туберкуліном. Усі алергічні проби такого типу проводяться однаково: внутрішньошкірно вводять 0,1 мл алергену. Облік проводять на 2-3 добу.

199