VMB

В наступні роки I.I. Мечников опублікував свої класичні роботи "Порівняльна патологія запалення" і "Несприйнятливість до інфекційних хвороб", в яких виклав дослідження про захисні властивості організму й фагоцитарну теорію імунітету. Мечников показав, що у вищих організмах функцію фагоцитозу виконують клітини двох типів: макрофаги й мікрофаги. Вся подальша його діяльність була спрямована на вдосконалення і захист фагоцитарної теорії імунітету, яку він гаряче відстоював протягом 25 років у боротьбі з панівною на той час гуморальною теорією П. Ерліха. У решті-решт сам Мечников висунув концепцію, згідно з якою гуморальна і фагоцитарна теорії не виключають, а, навпаки, доповнюють одна одну. Визнанням заслуг обох творців вчення про імунітет було присудження їм у 1908 р. Нобелівської премії.

Мечников разом з Пастером заклали основи вчення про антагонізм бактерій, яке пізніше виросло у надзвичайно важливе для практичної медицини вчення про антибіотики. З усіх мікробівантагоністів Мечников віддавав перевагу молочнокислим бактеріям. На їх основі він запропонував три лікувальних препарати – простоквашу, йогурт і лактобацилін. Тепер такі бактерійні препарати називаються пробіотиками.

Через конфлікт з реакційною професурою Новоросійського університету та властями м. Одеси Мечников був змушений на запрошення Пастера виїхати у Францію, де протягом останніх 28 років свого життя з великим успіхом проводив свої наукові дослідження в Інституті мікробіології, який очолював Пастер. Після смерті Пастера Мечников став директором цього інституту – безпрецедентний в історії випадок, коли на чолі одного з провідних наукових закладів Франції став чужоземець.

12

Класичні дослідження Мечникова визначили профілактичний період в історії мікробіології, який збагатив науку й практику багатьма біологічними препаратами для лікування і профілактики інфекційних хвороб.

Лебединою піснею Мечникова було вивчення причин передчасної старості. Він був глибоко переконаний, що старіння організму виникає від шкідливої діяльності гнильних бактерій товстого кишечника. Як він говорив, ця "дика мікрофлора" в процесі своєї життєдіяльності виділяє отруйні речовини - токсини, які, повільно всмоктуючись із кишечника, викликають отруєння всього організму і його передчасне старіння. Він дуже енергійно шукає надійні засоби боротьби проти цієї мікрофлори, пропонує витіснити її з кишечника "культурними расами бактерій", що входять до виготовлених ним препаратів на основі молочнокислих мікроорганізмів.

I.I. Мечников залишив після себе велику наукову спадщину (322 роботи) та цілу армію учнів, які стали всесвітньо відомими вченими. Серед них М.Ф. Гамалія, О.М. Тарасевич, П.B. Циклінська, Ф.Я. Чистович Ж. Борде, Е. Ру, Е. Бюрне. та ін. У зв'язку з цим він цілком справедливо вважається основоположником не лише вітчизняної, а й світової мікробіології. За образним виразом Ру, "Мечников - це поет у мікробіології".

Одним із відомих "мисливців за мікробами" в Європі, Росії та Україні був Д.С. Самойлович (1744-1805). Здобувши освіту в Київській духовній академії, працював потім у Петербурзі та Москві, навчався в Страсбургському та Лейденському університетах. З 1874 р. призначений головним лікарем Криму, Херсонської та Катеринославської губерній, де активно проводив боротьбу з епідеміями чуми. Hayкова й практична діяльність Самойловича пов'язана з вивченням збудника чуми та

13

пошуками засобів боротьби з нею. Він першим висловив думку, що чуму викликає якийсь особливий живий агент. Класичні наукові праці Самойловича з етіології та епідеміології чуми перекладені майже на всі європейські мови. За ці блискучі дослідження він був обраний почесним академіком 12 західноєвропейських академій наук і не був обраний до російськоїакадемії.

Видатний мікробіолог Г.Н. Габричевський (1860-1907) - один з основоположників вітчизняної мікробіології. Бактеріологію опанував у Мечникова, Ру, Коха, Ерліха. Основні наукові праці присвячені вивченню скарлатини, малярії, поворотного тифу. Запропонував протискарлатинозну вакцину. Організував перший в Москві Бактеріологічний інститут вакцин і сироваток.

Важливе значення для розвитку мікробіології мала наукова діяльність Л.О. Тарасевича (1868-1927). Йому належить понад 70 наукових робіт з різних проблем бактеріології, епідеміології, імунології. У 1918 р. заснував першу станцію з контролю бактерійних препаратів (нині НДІ стандартизації і контролю медичних біологічних препаратів ім. Л.О. Тарасевича).

Кінець XIX століття ознаменувався відкриттям окремого царства вірусів. У 1892 р. Д.Й. Івановський (1864-1920) відкрив першого представника цього царства – вірус мозаїчної хвороби тютюну, а ще через шість років Ф. Леффлер і П. Фрош виявили вірус ящуру. Ці дослідження показали, що поряд з бактеріями в природі існують і такі дрібні живі істоти, які не мають клітинної будови та невидимі під звичайним світловим мікроскопом. На фоні великих успіхів бактеріології відкриття вірусів мало привернуло увагу мікробіологів. Лише на початку XX століття відкриття вірусів, як раніше бактерій, відбувається більш швидкими темпами . Сьогодні відомі сотні видів

14

вірусів, які викликають захворювання у людини, тварин і рослин, сформувалась нова наука – вірусологія.

На початку XX століття відбулася ще одна важлива подія в історії мікробіології – відкриття хіміотерапії, основоположниками якої стали П. Ерліх і Д.Л. Романовський. Вони вперше сформулювали основні наукові принципи хіміотерапії. Методом хімічних варіацій П. Ерліх синтезував сальварсан і неосальварсан, які зробили переворот у лікуванні поворотного тифу, сонної хвороби й сифілісу. У 30-ті роки Г. Домагк відкрив стрептоцид, поклавши початок винайденню і виробництву багатьох сульфаніламідних препаратів.

Друга світова війна вимагала виробництва нових ефективних лікарських препаратів для лікування масових ранових інфекцій. Ще у 1929 р. англійський мікробіолог О. Флемінг відкрив протимікробну дію пеніцилової плісняви, а Е. Чейн і Г. Флорі отримали очищений пеніцилін. З.В. Єрмольєва здійснила його промислове виробництво. Тріумфальні успіхи в лікуванні гнійних інфекцій і сепсису пеніциліном стимулювали пошуки нових антимікробних препаратів, які американський мікробіолог Е. Ваксман назвав антибіотиками. У 1944 р. він відкрив стрептоміцин, ефективний проти багатьох видів бактерій. У повоєнні роки синтезовано десятки нових високоефективних антибіотиків, запропоновано методи визначення чутливості мікроорганізмів до хіміотерапевтичних препаратів, розроблена стратегія їх раціонального використання при лікуванніінфекційниххвороб.

У середині XX століття почала здійснюватись науково-технічна революція. Фундаментальні біологічні дослідження проводились на субклітинному й молекулярному рівні. Це в значній мірі стимулювало подальший розвиток бактеріології, імунології та вірусології. Особливо великі успіхи досягнуті при вивченні генетики мікроорганізмів.

15

Блискучий шлях у науці в цей період залишив видатний мікробіолог, імунолог і вірусолог Л.О. Зільбер (1894-1966). Разом із співробітниками він відкрив вірус кліщового енцефаліту, вивчив природу та імунологію злоякісних пухлин, висунув вірусогенетичну теорію ракової хвороби.

Цікаві й важливі для практичної медицини були дослідження відомого мікробіолога й імунолога П.Ф. Здродовського (1890-1976), автора 180 робіт, ряду монографій, присвячених епідеміології та профілактиці рикетсіозів, малярії, дифтерії, бруцельозу.

Видатний мікробіолог і епідеміолог В.Д. Тимаков (1905-1977) основні свої дослідження провів з проблем мінливості та генетики мікроорганізмів, бактеріофагії, L-форм бактерій, лабораторної діагностики інфекційних хвороб. Написав підручник з мікробіології.

Українські вчені зробили вагомий внесок у розвиток мікробіології.

Ще на межі XIX і XX століть у нашій країні вже формувалися цілі школи мікробіологів (одеська, київська, харківська), які збагатили науку про мікроби важливими відкриттями.

Патріархом українських мікробіологів був І.І. Мечников, діяльність якого висвітлена вище.

Виключно великий вклад у розвиток загальної мікробіології вніс геніальний український вчений С.М. Виноградський (1856-1953). Його ім'я стоїть поряд з іменами Пастера, Коха, Кона. Він відкрив сірко- і залізобактерії, нітрифікуючи та азотофіксуючи мікроби, з'ясував їх роль у кругообігу речовин у природі. Високо оцінивши прямий метод дослідження ґрунтових мікроорганізмів Коха, він удосконалив його і провів фундаментальне вивчення мікробного населення ґрунту. За ці блискучі дослідження автотрофних бактерій у 1892 р. Виноградському в

16

Харківському університеті було присуджено науковий ступінь доктора наук без офіційного захисту дисертації. Після відкриття азотофіксуючих бактерій Російська академія наук присвоїла йому у 1893 р. звання членакореспондента, а у 1923 р. – почесного академіка. На запрошення Пастера Виноградський приїздить до Парижа, де біля 30 років плодотворно працює в Інституті Пастера. Це був один із найбільш успішних періодів його наукової діяльності. Незважаючи на те, що Виноградський багато років працював у Росії, Німеччині та Франції, саме Україна дала йому життя та щедрий талант.

До славної плеяди видатних українських мікробіологів належить академік Д.К. Заболотний (1866-1929). Він вніс цінний вклад своїми дослідженнями з вивчення чуми, холери та інших інфекційних хвороб. У 1893 р. разом з І.Г. Савченком він успішно провів героїчний дослід самозараження холерним вібріоном після попередньої імунізації через рот вакциною з убитих вібріонів.

Під час спеціальних наукових експедицій по боротьбі з чумою в Індії, Монголії, Манчжурії, Китаї, Ірані, Саудівській Аравії він вперше висунув гіпотезу, що дикі гризуни (ховрахи, тарбагани) є носіями збудника чуми в природі і джерелом зараження людини в міжепідемічний період.

Д.К. Заболотний став вченим широкої наукової ерудиції, з багатим досвідом науково-організаторської роботи у боротьбі з інфекціями. Його докторська дисертація присвячена вивченню експериментального сифілісу на мавпах. Заболотний мав неабиякі організаторські здібності. У 1898 р. він організував першу кафедру бактеріології у Петербурзі, а в 1920 р. - першу кафедру епідеміології в Одесі. Підручник вченого "Основи епідеміології" є підсумком героїчної праці його життя.

17

З повною силою талант Заболотного розкрився на посту президента заснованої ним Академії Наук України (1928-1929). Тоді ж він організував Інститут мікробіології та вірусології, який носить його ім'я.

На перших етапах розвитку мікробіології найбільш численною і важливою була одеська школа бактеріологів. Основне значення мали роботи Мечникова та Гамалії, які організували першу бактеріологічну станцію в Одесі (1886). Після від'їзду Мечникова у Францію М.Ф. Гамалія (1859-1949) став главою одеської школи. Він вперше в Україні здійснив вакцинацію людей проти сказу, відкрив явище бактеріофагії, розробив інтенсивний метод виготовлення віспяної вакцини, опублікував понад 300 наукових праць, серед яких надзвичайно важливими є праці з етіології чуми та холери, бактерійних токсинів, питань інфекції та імунітету.

.

Величезний вплив на світогляд українських мікробіологів і епідеміологів мала наукова та громадська діяльність академіка Л.В. Громашевського. Він ґрунтовно розробив вчення про механізми передачі інфекції та наукову класифікацію інфекційних хвороб. В його класичних дослідженнях з епідеміології холери, черевного тифу, дизентерії та гепатиту встановлена роль мух у перенесенні збудників цих хвороб та розкриття причин сезонності захворювань. Громашевський написав фундаментальні підручники з загальної та спеціальної епідеміології, які перевидавалися кілька разів.

До видатних українських вчених у галузі медичної мікробіології належить С.С.Дяченко (1898-1992). З 1943 р. по 1973 р. він очолював кафедру мікробіології Київського медичного інституту. Вперше здійснив дослідження антигену вірулентності збудника черевного тифу.

18

Фундаментально вивчив фізіологічні механізми імунітету, етіології і лабораторну діагностику тифів, сальмонельозів, лептоспірозів та збудників деяких вірусних інфекцій.

Вагомий вклад у розвиток загальної, медичної,ветеринарної , промислової та сільськогосподарської мікробіології і екології внесли ґрунтовні дослідження Є.І. Квасникова, В.Й. Білай (1908 – 1994).

Суттєве значення у становлення ветеринарної мікробі сисології (імунології,вірусології) в Украіні мають.роботи Кассіча Ю.Є. (1929 - ), який протягом тривалого часу досліджував проблему туберкульозу, розробляв систему контролю за цією хворобою. Конаржевський К.Є. (1941 - 2002 ) розробив високоефективний пробіотик на основі лакто та біфідобактерій, удосконалив засоби профілактки хвороби Ауєскі, бешихи свиней. Кочмарський А.Ф. (1917 – 1992) суттєвий внесок у вивчення біології збудника туберкульозу, експериментально бґрунтувавши виразну мінливість його штамів. Рево М.В. (1889 – 1962) вивчав антигенну структуру збудників сибірки, ящуру, ту4беркульозу та бруцельозу, розробиву т впровадив у виробництво методи діагностики обумовлюваних ними хвороб. Собко А.І. (1931 – 1997) великий влад вніс в розробку ряду засобів профілактки бактеріальних та віруних хвороб тварин. За його безпосередньою участю розроблено та впроваджено понад 30 високоефективних препаратів. Нікольський В.В. (1906 -1982) вагомий вклад вніс у вивчення факторів природної резистентності та імунітету тваринного

19

мікоплазм , асоціативних інфекцій , зокрема мікоплазморинотрахеїтної інфекції великої рогатої худоби, а також колібактеріозу, Мікробіологія в Україні знаходиться на такій стадії розвитку, що

може внести великий вклад у добробут і здоров'я люде

3.СИСТЕМАТИКА БАКТЕРІЙ

важливим елементом любої природничої науки є пізнання та упорядкування відповідних . Упорядкуванням (групуванням) живих істот, зокрема мікроорганізмів, займається спеціальна галузь біології

– систематика. Процес встановлення належності живих істот до певної групи (таксону) зветься класифікацією.

Нині відомі класифікації рослин та тварин. Під час їх створення враховувались родинні зв’язки представників таксономічних груп. Що ж стосується мікроорганізмів зробити це нелегко. Ще Карл Ліней (1707 – 1778), відомий систематик живих істот, відмовився від будь якої класифікації мікроорганізмів, надавши їм назву „хаос”, тобто безладдя. Тривалий час дискутувалась природа мікроорганізмів. Одні дослідники відносили їх до рослинного світу (царства рослин), інші до тваринного – царства тварин.

20